Релігія та Григорій Сковорода

Міністерство  освіти та науки України

Донецький Національний Технічний Університет 
 
 

Кафедра філософії 
 

Науково-дослідницька робота з теми:

«Релігія  та Григорій Сковорода» 
 
 
 
 

Виконав студент 

групи ЕС-09

Григор’єв Сергій

Керівник  роботи

старший викладач

Трофімюк  В. К. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Донецьк 2010

Вступ 

      Розвиток  духовної культури українського народу нерозривно пов’язаний з іменем великого філософа, педагога, поета і письменника Григорія Сковороди. Його діяльність припадає на другу половину XVIII століття. Внесок митця у суспільну і філософську думку та літературу можна зрозуміти лише у зв’язку з соціально-економічними процесами тієї доби. У цей час посилилася визвольна боротьба закріпаченого селянства. На фоні цих подій формувалися погляди і переконання Григорія Сковороди. Він виступає з протестом проти світу, в якому панують жорстокі порядки, соціальна нерівність, ганебні пристрасті. Сковорода був глибоко релігійною, віруючою людиною. Проте в нього були погляди на релігію не загально прийняті, а свої власні. Чого тільки коштує його вчення про три світи і дві натури! В деяких аспектах Г. С. Сковорода випередив свій час на 250 – 300 років. Він був надзвичайною людиною. Тема про його релігійні переконання актуальна зараз. Бо майже 70 років релігія замовчувалася, пригнічувалася, висміювалася, сприймалася як якась казка для маленьких діточок. Тепер, коли всі дороги відкриті почався величезний наплив різних релігійних організацій та церков. І проста людина, просто або не може зрозуміти, що і де їй потрібно. Бо, в тому ж Радянському Союзі, Все вирішувала за людину партія, то тепер людина має самостійно обирати свій життєвий шлях. Релігійні переконання Г. Сковороди дуже актуальні у наш час. Вивчаючи їх можна самому визначитися зі своїми переконаннями. Проте не зрозуміло, чому віровчення Григорія Сковороди замовчується як і деякі його твори. До сих пір не надруковано і не випущено повної збірки його творів. Не має сумнівів до того, що якби наші політики звернули б увагу на філософські досліди Г. Сковороди, котрий розробив моделі світу, де панує рівність людей і де немає гноблення. Це був поступовий прогрес сходження від простої критики і заперечення існуючого суспільства до складання та вироблення певного філософського вчення, що складалося із систематизованих та всебічно обґрунтованих поглядів і принципів. Від літературних творів у вигляді віршів та епіграм, висміюючих державний лад і притаманні йому недоліки, Сковорода з часом переходить до складання філософських притч, діалогів та творів, де замислюється не над конкретними, а над вселенськими проблемами. Його цікавлять морально-етичні, естетичні принципи, питання педагогіки та виховання всебічно розвиненої і високоморальної особистості. Крім того, Сковорода звертається до питання побудови світу та сенсу людського життя і щастя.

      Звичайно, щоб зрозуміти релігійні погляди Григорія Сковороди, необхідно детальніше прослідкувати окремі аспекти цих поглядів, його відношення до Біблії, постаті Ісуса Христа, його гносеологічних прагнень пізнати істину світобудови.

      Цілями цього реферату, вважаю розкрити доступною і зрозумілою мовою релігійні погляди великого українського філософа, співака, письменника, поета,  педагога і просто надзвичайної людини - Григорія Савича Сковороди. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

План 

1. Гносеологічні переконання Г. С. Сковороди.
2. Ісус Христос в житті та творчості Г. С. Сковороди.
3. Онтологічність Біблії в розумінні Г. Сковороди.
4. Творчість Г.С. Сковороди і православний світогляд.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Гносеологічні переконання Г. С. Сковороди 

      Своєрідність філософських переконань Григорія Сковороди взагалі та його гносеологічних поглядів зокрема настільки відрізняють його від ідеалу філософа, який склався у Західній Європі у середині 18 століття, що деякі історики філософії стверджують, що у Сковороди немає власної теорії пізнання.

      Разом з тим, оригінальна гносеологічна  позиція Сковороди не лише існує, але в історико-філософському  контексті виявляється не менш значущою, ніж його людинознавчі міркування. Як зазначає В. В. Зеньковський, «антропологізм Сковороди, сам по собі безперечний і навіть центральний для Сковороди, визначається все ж таки більш загальною гносеологічною його позицією, яка в свою чергу, визначається його релігійним сприйняттям світу і людини»[9, 68].

      Ця  позиція, з одного боку, відрізняється від агностицизму, оскільки мислитель визнає пізнавальність світу. Сковорода неодноразово підкреслює безмежні можливості людського розуму у процесі пізнання матеріального світу. Він слідкує за еволюцією наукового знання: «Копернік є новітній астроном. Нині його систему, тобто план, або типик, небесних кіл весь світ прийняв»[10, 65].

     З іншого боку,  погляди Сковороди  – «це – філософія містицизму, яка витікає з твердого переконання, що сутність буття знаходиться за межами чуттєвої реальності»[9, 79].  Знання про фізичний рух, про матерію і природу є лише першою – необхідною, але не останньою ланкою на шляху до Істини. За ним іде другий ступінь, ближчий до сутності, осягнути який неможливо завдяки чуттєвому рівню пізнання.

     «Складність абстрактного мислення, яке є основою другого ступеня пізнання – пізнання сутності, обумовлена тим, на думку полтавського мислителя, що при цьому змінюються не лише спосіб, але й сам об’єкт, тобто при переході від явища до сутності людська думка пізнає вже не матеріальне, а ідеальне, трансцендентне. Пізнання ідеального і є головна мета філософії»[11, 101]. На відміну від західноєвропейської традиції, де істина є продуктом логічних операцій і розумових процедур, Г. Сковорода тяжіє до неоплатонічної філософії, ототожнюючи Істину з Богом, а сутність – з божественною природою. Методом пізнання Божої Істини Г. Сковорода вважав містичну інтуїцію. Більш того, інколи Сковорода йде ще далі, повторюючи вслід за Платоном, що реальні речі є лише тінню Істини, знаками, символами, розгадуючи які можна наблизитися до справжньої сутності. Чи не цьому Сковорода надає таке значення розшифровці окремих понять та символіці мови?

      Отже  в гносеології Сковороди, як це не парадоксально, «містицизм уживався з  раціоналізмом, істинна релігійність – з повагою до прав розуму і науки» [12, 103]. Справа в тому, що перший ступінь пізнання « не дає людині пізнавальної і практичної користі: вона має безліч свідчень, але в неї немає розуму і, отже, розуміння, а потім, звичайно, й уміння жити розумно і злагоджено в собі самій та з іншими людьми. Ось у чому «пізнати себе самого і відшукати себе самого, і знайти людину – одне і те ж». Тут метод – віра у свої пізнавальні можливості, як це й заповідав Христос.»[13, 106].  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Ісус  Христос в житті  та творчості Г. С. Сковороди 

      Взагалі, Г. Сковорода все своє свідоме  життя пов’язує з Ісусом Христом. І це цілком зрозуміло, бо час, в який жив великий український мислитель, був позначений свавіллям гнобителів народу – поміщиків, експлуататорів, церковників-клерикалів.

      Ніхто не наважувався дослідити, як формувався і висвітлювався образ Ісуса  Христа в житті та творчості велетня  української думки – Григорія Савича Сковороди. І цілком зрозуміло  чому: бо в радянському літературознавстві не визнавався образ Ісуса Христа. Така паралель могла б зашкодити традиційним підходам до вивчення творчості Г. Сковороди, та й образ Ісуса Христа заборонялося трактувати з різних причин та обставин. І.А. Табачников вимушений визначити: «Сковорода розглядав Біблію, так само, як природу і людину, в аспекті своєї теорії двох натур, двоякої природи – зовнішньої та внутрішньої». Автор цієї статті, разом з тим, наважився дослідити підходи Г. Сковороди до образу Ісуса Христа, становлення письменника-гуманіста до сприйняття цього образу та його трактування. Саме це допоможе глибше зрозуміти, як формувався світогляд мандрівного філософа на світобудову, на сприйняття оточуючої його діяльності тощо.

      Відомо, що до церкви Григорій Сковорода прилучився ще маленьким дитяточком, коли вперше у своєму житті, у своїй рідній хаті почув від батьків це чудодійне ім’я – Ісус Христос. Тут, у простій селянській родині майбутнього філософа, це ім’я вимовлялося старими та дітьми з якоюсь пошаною та пересторогою. Батьки призвичаювали дітей молитися вранці та ввечері та дякувати Богу, тобто Ісусу Христу за те, що щоденно посилав їм «хліб насущний», оберігав їх стареньку хатиночку та бідну корівку, яка давала діточкам молочка.

      Про Ісуса Христа юний Григорій чув від  місцевого дяка, коли він навчався в початковій школі. Душа юного Сковороди прагнула збагнути Бога, зрозуміти навколишній світ, знайти відповідь на численні запитання, які мучили хлопця. І він наполегливо і старанно їх шукав у Біблії, шукав у навколишньому світі, у бесідах із простими людьми. Справжнє розуміння Ісуса Христа виявилося у його перших творах, зокрема, у Пісні 6 «Сад божественних пісень, прозябших з зерен священного письма». «Сей Мессія обновив єство все ваше» [14, c.64] або далі:

Освяти  струм і нам, змію зітри главу,

Духа  твого, Христе, росу даждь і славу,

Та не потопить нас змій. І ми всі від земна

Та почити поле щем до твого раю [14, c.64].

     Тобто, в розумінні Г. Сковороди пізнання Бога «оновлює  єство людини». Відкидаючи «змію», тобто Сатану, людина стає оновленою, мудрішою. Шукаючи справжній шлях у житті, Г. Сковорода приходить до висновку, висловлюючи своє невідступне бажання: «Я буду в тобі жити, о Ісусе» [14, c.64].

      Знаючи  з Біблії та інших священних писань, що Ісус Христос своєю кров’ю «скупив усі гріхи наші», Сковорода так висловлює це у сьомому вірші «Саду божественних пісень»:

Смерть  твоя - мені життя,

Жовч  твоя – солодощів рід, о Ісусе  [14, c.66].

     І далі, наче розповідаючи про страждання сина Божого, Г. Сковорода, проймаючись  цими стражданнями, сам проймається ними і водночас повчає простий люд.

Язви  твої сурові – то моя печаль

Вінець  мені твій терновий – славі благодать,

Се  тобі хвала і честь, о Ісусе  [14, c.65].

     Письменник-гуманіст у високохудожній формі стверджує безпосередній зв’язок між його сучасниками і Боголюдиною – Ісусом Христом, які начебто увібравши все те, що коїлось століттями тому, перейшло в славних нащадків Господа, який вічно живий і живе в кожній людині на Землі.

     Григорій  Сковорода глибоко переконаний, що творцем усього, що створено на землі, є Ісус Христос. В його розумінні він – «творець віків», «творець усього, що створено», він єдиний, який спроможний сповістити про кінець світу. Адже, в розумінні великого мислителя, Ісус Христос – єдиний, хто спроможний наставляти людину, допомогти їй розібратися у тій складній ситуації, яка складається в житті її, бо різні люди, різні верстви населення, навкруги панує нерівність. Пани знущаються над безправними кріпаками. Як розібратися у складному житті?

     Для філософа-гуманіста не все завжди зрозуміло в самому житті: пригнічують його людські кривди, які чинять пани над беззахисними кріпаками. Тоді він звертається до Бога:

     Ти, святий Боже та віків Творець, затверди те, що сам створив.

     При тобі може все в благий кінець попасти, як до магніту сталь.

     А ще ж не правильно бачить моє око, ти мене, Отче, настав тут;

     Ти  людських видячи, сидять високо,

     Ранніх  толь мені бесчітну суміш [14, c.66].

     Для письменника-гуманіста, мандрівного  філософа Ісус Христос – справжній  зразок для наслідування:

     Пастирю наш, образ Христовий

     Ти, благ, кроткий, милосердний,

     Дзеркало  чисте доброти [14, c.85].

     Використовуючи  Христові заповіді, людина може бути щасливою в розумінні видатного філософа лише тоді, коли вона наслідує Ісуса  Христа, бо він лише надає їй віри та наснаги, радість життя, вбиває злу волю в ній:

     Боже! О живий говори! Хто є без  тебе веселим?

     Ти  єдиний всім життя й радість, ти єдиний всім рай і солодощі!

     Вбий  злу волю в нас, та твій володіє  голос!

     Дощ найнижчий  дар нам сій, славимо  тебе, царя царів.

     Тебе  співає й весь всесвіт, в цім законі створена,

     Що  необхідність не важка, що важкість не потрібна (Пісня 28).

     Для Григорія Сковороди Ісус Христос  – вище мірило, він порівнює його з найвидатнішим, і до речі, його найулюбленішим філософом давнини  Епікуром: