Освіта як відкрита система

Дана система формує компетентного фахівця, що володіє певним запасом знань умінь і навиків для майбутньої діяльності і розвинутими здатністю і бажанням підвищувати свою кваліфікацію відповідно до нових професійних вимог. Разом з тим необхідно враховувати, що у зв'язку з динамічністю сучасного ділового світу вимоги до знань і умінь випускників міняються, тому навчальні програми за інформаційними і комунікаційними технологіями постійно повинні коректуватися, а нові курси розроблятися. Це можливо лише з постійним оновленням бази освіти. І як наслідок вищеназваних процесів - необхідна своєчасна розробка відповідного методичного забезпечення, яке на жаль, не встигає за розвитком технічних засобів. Головним  показником ефективності навчання мають стати не  просто  сума знань, засвоєних у процесі перебування на академічних заняттях, а здатність до самостійного здобування знань, до самонавчання, вміння користуватися джерелами і засобами інформації, постійно підвищувати рівень своєї освіти, потреба навчатися впродовж життя, використовувати самостійно здобуті знання у розв'язанні життєвих завдань, проблем і суперечностей.

Тобто потрібно міняти саму систему освіти, але  не як просто вертикально-

горизонтальну різноманітність державних, недержавних, приватних установ різного рівня і профілю. Це, як зазначає, наприклад, Б.Гершунський, “взаємопов’язана багатоманітність. Саме в цьому випадку система набуває інтегративних, нових якостей, які не є просто механічною сумою якостей частин, що утворюють систему” [2, 512].

Системність – універсальна якісна характеристика освіти. Тому цілком обгрунтовано вживаються поняття: “загальносвітова система освіти”, “регіональна”, “державна”. В межах суспільства освітні системи визначають за територіальним, національно-етнічним принципом, характером (системи

дошкільної, середньої, вищої освіти, професійно-технічної тощо). Системних якостей освіті надає наявність інваріативних якостей, що характеризують як систему в цілому, так і окремі компоненти, що її формують, незалежно від їх рівня та профілю. Це насамперед: гнучкість, динамічність, варіативність, адаптивність, стабільність, прогностичність, наступність, цілісність [2, 512].

Освіта активно  взаємодіє із зовнішнім стосовно неї середовищем  – іншими соціальними  системами  – економікою, правом, політикою, релігією, тощо, що в свою чергу характеризує її як відкриту систему. Тут діють механізми взаємовпливу, зокрема, як зазначає В.Журавський, “процес адаптації освіти до інших соціальних систем суттєвим чином впливає також на ці системи, а саме:

більш економічно успішними стають, перед-усім, більш  освічені (отже, і більш професійні) учасники економічного процесу; більш активними, творчими (у правових питаннях) і лояльними стають більш освічені громадяни; освіта стає все важливішою умовою успішності політичної

кар’єри; релігійні  організації переймають все більше цінностей і цілей (передусім гуманістичних) у системі освіти” [4, 416].

Освіта як “відкрита  система” повинна стати гнучкою, варіативною, чуйно реагувати на зміни запитів суспільства. Вона повинна стати мультифункціональною, добре керованою, що містить певну кількість свободи для тих, хто навчається, враховувати індивідуальність. Реформування освіти є частиною процесів оновлення освітніх “відкритих систем”, що відбуваються останні двадцять років у європейських країнах і пов'язані з визнанням значимості знань як рушія суспільного добробуту та прогресу. Цілеспрямоване набуття молоддю знань, умінь і навичок, їх трансформація в компетентності [6, 12]  сприяє особистісному культурному

розвитку, розвитку технологій, здатності швидко реагувати  на запити часу. Європейські країни сьогодні розпочали ґрунтовну дискусію навколо того, як озброїти людину необхідними  вміннями та знаннями для забезпечення її гармонійної взаємодії з технологічним суспільством, що швидко розвивається.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки 

Таким чином, як висновок випливає наступне: освіта як “відкрита система”, що з одного боку, розглядається як філософська категорія та визначає сучасний світогляд, а з іншого - повинна будуватися відповідно до

кібернетичного принципу відкритих систем, все інтенсивніше завойовує місце на ринку освітніх послуг, витіснивши традиційні освітні форми та стає базовою формою самоосвіти; сьогодні освіта як “відкрита система” потрактує як педагогічна система, в  якій реалізується процес синхронного або асинхронного дистанційного навчання з підтвердженням освітнього цензу та визначальним впливом новітніх інформаційних технологій; вирішення проблем освіти як “відкритої системи” не може бути вирішено тільки за

рахунок організаційно-структурної реформи, а слід повернутися до висновку про необхідність зміни парадигми освіти; причому нова парадигма повинна відповідати стану освітнього середовища і її запитам та врахуванням потреб інформаційного суспільства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаних джерел 

1. Андреев Л.А., Солдаткин В.И. Дистанционное  обучение: сущность, технология, организация. – М.: МЭСИ, 1999. – 153 с.

2. Гершунский  Б.С. Философия образования для  ХХI века: Уч. пособие  для  самообразования. – М.: Педагогическое общество России, 2002. – 512 с.

3. Дистанционное  образование: открытые и виртуальные среды: М-лы 7-й международной конференции по дистанционному образованию (Россия, Москва, 17-18 июня 1999).  – М.: МЭСИ, 1999. – 327 с.

4. Журавський  В.С. Вища освіта як  чинник  державотворення і культури в Україні. – К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 2003. – 416 с.

5. Клепко С.Ф.  Інтегративна освіта і поліформізм  знання. – Київ – Полтава –  Харків: ПОІПОПП, 1998. – 360 с. 

6. Овчарук О.  Компетентності як  ключ до  оновлення змісту освіти // Стратегія реформування освіти в Україні: Рекомендації з освітньої політики. – К.: «К.І.С.», 2003. – 296 с.