Найдавніші поселення первісної людини на території України

          Пишучи про відомі знахідки мустьєрської епохи в Криму, неможливо не згадати Еміне-Баїр-Хосар – печера, що розташована поблизу Сімферополя на гірському масиві Чатир-Даг. Вона була відкрита археологами у 1927 році. Тут було знайдено кістки доісторичних тварин: шерстистого носорога, бізона, печерних лева і ведмедя, але найкраще зберігся скелет доісторичного мамонта.

          Унікальною пам’яткою середньо палеолітичної доби є залишки перших в Європі наземних жител, що знайдені поблизу села Молодове (Чернігівська область) на березі Дністра. Учені встановили їхній вік – близько 44 тисяч років. Споруда мала овальну форму і складалася з велетенських кісток мамонтів, а займала площу близько 40 м². Каркас житла зводили з дерев’яних жердин, а зверху покривали шкірами тварин. Усередині збереглися сліди п’ятнадцяти багать і велика кількість уламків кременю, каменю та виготовлених з них знарядь праці.

          Ще одну важливу пам’ятку було  відкрито у Донбасі: в басейнах річок Вовчої та Сухих Ялів археологами знайдено скупчення розщеплених кременів, готові знаряддя праці. Велику кількість нуклеусів – кам’яних ядрищ з кременя, з яких сколювалися гострі пластини, які потім використовувались для виготовлення кам’яних знарядь праці, як наприклад вироблення гостроконечників, скребел, ножів та іншого, було знайдено у товщі берегового виступу поблизу села Антонівки Мар'їнського району Донецької області. Це одна з найбільших мустьєрських пам'яток у східній частині України, завдяки їй вченим - археологам вдалася дізнатися, що в часи середнього палеоліту нуклеуси були дисковидної та черепаховидні форм. Ця знахідка на Донеччині свідчить про досить сталу заселеність цього регіону в середньому антропогені.

          Під час пізнього палеоліту з’являється людина сучасного типу – кроманьйонець (або як її ще називають неоантроп): висока, сильна, з такою будовою кисті рук, яка б дозволяла виготовляти знаряддя праці, що вражають різноманіттям форм і майстерністю обробки.

          Люди вже об’єднуються в племена,  починає утверджуватись родовий  лад у формі матріархату. Племена могли успішно полювати разом на великих звірів. До речі в цей час максимального розвитку досягає полювання і відбувається поступовий перехід до одомашнення тварин.

          Звичайно ж для полювання на  великого звіра необхідна й  гарна зброя. За часів пізнього  палеоліту людина навчилася робити до 80 видів знарядь праці серед яких: тонкі ножеподібні пластини, скребла, різці, проколки, свердла, вістря для списів та інше. А також розпочинається широке застосування кістки для виготовлення знарядь праці, зброї та прикрас. Відбувається процес вдосконалення житла: створюються не тільки зимні, але й літні помешкання (навіси з легким покриттям), будуються землянки і напівземлянки.

          Відбувається зародження мистецтва:  археологами було знайдено кістяні  браслети, кістки і черепи мамонтів, що розмальовані червоною вохрою і навіть музичні інструменти ( у Мізині). Досить високого рівня набуває образотворче мистецтво: про це свідчать знайдені бивні мамонта зі зразками штрихованої графіки, а також різноманітні скульптурки і вироби малих форм. Широко розповсюдженими стають жіночі фігурки, схожі на зображення птаха. Деякі з них навіть мають складний геометричний візерунок.

          У пізній палеоліт зароджуються складні міфологічні вірування і уявлення кроманьйонців, властиві первісним мисливцям. Одним з таких вірувань є анімізм – віра в існування душі й духів, які керують матеріальним світом. Саме через анімізм виникають погребальний культ, культ предків, розвиток вірувань у загробне (потойбічне) життя. Ще одним віруванням є тотемізм – віра у містичний зв'язок, кровну спорідненість певного роду, племені з якимось видом тварин чи рослин, тобто з тотемом. Не можливо не згадати й про фетишизм – релігійне вірування предметом поклоніння якого є неживий предмет, який начебто наділений чудодійною силою. І звичайно магія – дії й обради що здійснюються з метою вплинути надприродним шляхом на явища природи, тварин або людину.

          Знайдено понад 800 стоянок пізнього палеоліту майже по всій території України (але найсприятливішими для життя були Північна і Середня Наддніпрянщина, Західне Поділля, південь Волині й Закарпаття, Крим та береги Дніпра й Десни).

         Однією з найвизначніших стоянок цього часу є Мізинська стоянка, що розташована на Сіверщині, поблизу села Мізин (Коропський район, Чернігівська область). Тут було знайдено житлові і господарські споруди, оригінальні високохудожні вироби з бивнів мамонта: скульптури-ідоли, стилізовані жіночі статуетки, фігурки тварин, пташок, браслети прикрашені орнаментами. Один із браслетів був вкритий першим відомим у світі зображенням меандру – декоративної звивистої лінії, що є неперервною і формує мотив, який увесь час повторюється. Геометричні орнаменти на прикрасі виконані червоною вохрою і глибоким різьбленням на кістках мамонта. Вважається, що браслети були виготовлені із прямих пластин ікла мамонта, які були зігнуті у невідомий спосіб. Ще у Мізинській стоянці було знайдено перший у світі ансамбль музичних інструментів часів палеоліту. До так званих звучних інструментів належить також «шумлячий» мізинський набірний браслет, який складається з п'яти окремих незамкнених кілець. Це своєрідні кастаньєти, які поки що є єдиним свідченням про наявність танців у палеолітичній культурі Східної Європи. Тут же було знайдено і згодом розшифровано прадавні графічні записи музики, тобто тогочасні ноти. Ця стоянка була відкрита в 1907 і досліджувалася протягом довгого часу. Найвідомішими дослідниками Мізинської стоянки були Ф.К.Вовк, Л.Х.Чикаленко та В.Є.Куриленко.

          Ще однією відомою стоянкою  є Кирилівська стоянка, що розташована в Києві на Подолі неподалік Кирилівської церкви (на вулиці Фрунзе). На двадцятиметровій глибині тут було знайдено залишки понад шестидесяти мамонтів, безліч обпалених кісток, багато вугілля й попелу (подекуди аж 40-50 см завтовшки). Поміж кісток мамонтів на стоянці також були кістки носорогів, зуби печерного лева та ведмедя. Ще археологам вдалося знайти кам’яні знаряддя праці ( а саме крем’яні ножі на скребачки) і доісторичні прикраси – мамонтові ікла, покриті карбованим орнаментом. Кирилівська стоянка була відкрита і досліджена у 1893 році відомим українським археологом Вікентієм Хвойкою.

          Важливо також згадати про  Межиріцьку стоянку – відому пам’ятку пізнього палеоліту, розташовану у селі Межиріч Канівського району Черкаської області (біля місця, де річка Росава впадає у річку Рось). На стоянці відкрито чотири великих наземних житла, побудованих із застосуванням великих костей та ікол мамонтів. Вага кожного з жител приблизно дорівнювала двадцяти тонам. Усередині жител розташовувалися вогнища із прибудованими кухонними пристроями, виробничі центри, ямки-сховища. На стоянці зібраний багатий кам'яний і кістяний матеріал: надколінні кістки, різні фігурки, пряжки, червона вохра (природна мінеральна фарба, що складається з глини та оксидів заліза), бурштин та інше. В одному зі знайдених жител виявили набір великих кісток, прикрашених орнаментом із зображенням вогню. Але найважливішою знахідкою у Межиріцькій стоянці, безперечно, є найдревніший комплекс музичних інструментів, серед яких декоративний барабан, зроблений з черепа мамонта.

                                               Мезоліт

          На зміну палеоліту приходить мезоліт. Мезоліт (від грецького «мезос» - середній, «літос» - камінь) вважається перехідною епохою від палеоліту до неоліту. Льодовик відступає і клімат на українських землях того часу стає подібним до сучасного. Це призводить до зміни рослинного і тваринного світу (мамонти вимирають, у лісах з’являється велика кількість дрібних тварин, а у річках – риби)

          Основними заняттями людини лишаються  полювання і збиральництво, але  за часів мезоліту великого поширення набуває і рибальство (про це свідчать знайдені на стоянках гарпуни й гачки, виготовлені з кістки). Вдосконалюються знаряддя для полювання і введення господарства: з’являються мікроліти – маленькі кам’яні знаряддя у формі трикутника або трапеції, виконані з пластинки або відщепу. Також людина винаходить лук і стріли й починає широко їх застосовувати. Виготовляється примітивний посуд (плетиво з лози обліплювалось глиною).

          Люди мезолітичної доби поклонялися  небесним світилам, передусім Сонцю. Пам’ятками мистецтва доби мезоліту є пофарбовані й укриті орнаментом гальки, які мали магічне призначення, різноманітні прикраси з просвердлених зубів тварин.

          В Україні відомо майже 1000 стоянок  мезолітичного періоду. Велика кількість мікролітів була знайдена біля села Смячки, коло Охтирки, по течії Тетерева, на Новгород-Сіверщині, в Миргородському повіті на Полтавщині (біля села Яреськи та Шишаки) та в багатьох інших місцях України. Великий внесок зробив Савицький, знайшовши поклади мікролітів на Волині. Відомими мезолітичними пам’ятками також є Журавська стоянка на Чернігівщині, Гребениківська стоянка на Одещині, стоянка у навісі Фатьма-Коба поблизу Байдарської долини та стоянка у скельному сховищі Мурзак-Коба на річці Чорній у Криму.

          Велику історичну цінність складає пам’ятка біля села Терпіння Мелітопольського району (коло Азовського моря): тут у печері окрім великої кількості мікролітів було знайдено петрогліфи – зображення, висічені на кам’яній основі. На цій стоянці археологи помітили на скелях видряпані малюнки тварин (биків, коней, хижаків) а також малюнки лінійно-геометричного характеру.

          Ще однією важливою пам’яткою мезоліту, пов’язаною з петрогліфами, є печера поблизу села Баламутівка на Буковині, стіни якої вкриті зображеннями тварин, мисливців, чаклунів, що танцюють. Історики вважають. Що найочевидніше це було місце культових магічних дійств.

          Найвідомішими археологами – дослідниками доби мезоліту по праву можна вважати видатних діячів Л.Савицького, М.Рудницького та В.Щербаківського. 

                                                       Неоліт

          Неоліт (від грецької «неос» - новий,  «літос» - камінь) характеризується неолітичною революцією – процесом переходу від привласнювальних форм господарства до відтворювальних. Завдяки цьому процесу стародавнє населення України досягнуло принципово нового ступеня культурно-історичного розвитку.

          В Україні виявлено понад 500 неолітичних археологічних пам’яток (біля Погорілого на Чернігівщині, Міньєвки на Ізюмщині, Зоранки на Волині, Кам'яні могили на Маріупольщині тощо). В цей час племена розвивались нерівномірно, що пов’язано з природними умовами та історичною ситуацією: на півночі через сприятливі для полювання умови, так би мовити, «заохочували» подальше існування привласнювального господарства, а от південні племена, на думку деяких вчених, зазнали впливу цивілізацій Стародавнього Сходу, звідки й перейняли передові форми господарства – скотарство та землеробство (деякі ж вважають, що скотарство й землеробство виникли самостійно).

          Так чи інакше, але поява землеробства  вимагала винайдення нових знарядь  праці. Так з’являються загострені  палиці та мотики аби готувати землю під засів (сіяли просо, ячмінь, пшеницю, овес, жито), крем’яні серпи аби жати, кам’яні зернотерки аби розтирати зерно на муку.

          Для виготовлення знарядь праці  продовжували використовувати камінь, кістку й дерево, але з’являються нові методи їх обробки – пиляння, шліфування й свердління. Це дозволило виготовляти досконалі кам’яні сокири, надійно насаджені на дерев’яні рукоятки (таким чином людина могла освоювати лісові простори, будувати нові житла - халупи та човни – перший транспортний засіб). Ще одним досягненням людини неоліту є виникнення прядіння й ткацтва, поява ткацького верстата. Іншим прогресивним кроком стало виготовлення глиняного посуду. Кераміка (від грецького «керамос» - глина) спочатку була грубостінною із загостреним або округлим дном, тому що посуд встромлявся в грунт, але згодом з’являється посуд із плескатим дном, який можна було ставити на рівну поверхню. Кожне плем’я ліпило свій посуд, різний за формою, орнаментом та способами виготовлення матеріалу. Дослідження характерних рис кераміки допомагає археологам відрізняти давні племена або об’єднувати їх у великі археологічні культури.

          У людей неолітичної доби формуються культи й вірування. Пов’язані зі землеробством (як наприклад культ родючості). Вшанування Великої Матері-Землі здійснювалось за допомогою магічних ритуалів, виготовленням жіночих статуеток. Знахідки знарядь праці, зброї, кераміки у похованнях свідчать про подальший розвиток віри в потойбічне життя. Мертвого посипали червоною вохрою, яка, на думку деяких археологів, могла символізувати вогонь, тепло, домашнє вогнище померлого.

          На добу неоліту припадає розквіт родоплемінного ладу. Колективні могильники, відсутність поховань, які б відрізнялися багатством покладених туи предметів, свідча вказує на соціальну різність між людьми того часу. Хоча знайдені в деяких похованнях кам’яні булави можуть свідчати про початок виділення верхівки роду. 

                                               Енеоліт

          Енеоліт (від грецького «енеос»  - мідь, «літос» - камінь) характеризується появою першого металу – міді. В той же час спостерігається розвиток землеробства (тепер уже з використанням рала, колеса й тяглової сили) та скотарства, поява спеціалізованих ремесел, а також поступовий перехід від матріархату до патріархату.