Культура усного фахового спiакування

  5. Способи підготовки до публічного мовлення 

        Вибір способу підготовки до публічного виступу залежить від багатьох инників:освіду оратора, складності теми, ситуації мовлення, рівня володіння матеріалом, специфіки аудиторії тощо. Окреслимо основні етапи підготовки до виголошення публічного виступу (залежно від вищеназваних чинників підготовка може бути завершена на будь-якому етапі):

1. обдумування теми;

      2) підбір матеріалів, літератури, ілюстрацій  тощо, опрацювання їх (підготовка  виписок - цитат із зазначенням джерела; укладання конспекту (дослівного, реферативного або комбінованого);

        3) систематизація  матеріалу;

      4) складання плану виступу або розгорнутого плану, який містить ключові слова, цифрові дані, дати, власні назви, складні для запам’ятовування;

      5) написання тез виступу - найважливіших положень, які мають бути обґрунтовані, доведені, проілюстровані;

        6) написання повного тексту виступу;

        7) коригування написаного  тексту:

  - довгі речення слід замінити  короткими або поділити;

      - вставити риторичні запитання,  які збагатять інтонацію, пожвавлять  виклад, змусять стежити за ходом  думки;

      - смислові зв’язки між частинами промови треба виразити словами: по-перше..., по-друге..., з одного боку..., а з другого..., отже..., таким чином...;

  - потрібно постійно називати предмет  думки;

  - слід визначити, де потрібні  паузи; 

  - увести в текст звертання до  слухачів;

        8) пробне читання промови вголос. 

6. Етика усного професійного спілкування 

       Кожний зі схарактеризованих вище видів усного професійного мовлення передбачає дотримання відповідних етичних норм і правил спілкування. Людина може по-різному ставитися до свого співрозмовника, але етикет у поєднанні з почуттям власної гідності та самоповаги не дозволяє їй відкрито висловлювати негативні оцінки чи іншим чином виявляти своє негативне ставлення.

      Незалежно від змісту розмови мовці послуговуються висловлюваннями, що включають певні етикетні знаки. Вони й становлять тематичні об'єднання різних за структурою мовних одиниць (слів, словосполучень, речень) на ознаку:

  - привітання (Добрий день! Доброго ранку! Добрий вечір! Добридень! Вітаю Вас! Мої щирі вітання! Радий вас привітати! Здрастуйте!);

  - подяки (Прийміть мою найщирішу вдячність! Дозвольте висловити Вам подяку! Щиро вдячний! Спасибі, Ви дуже люб’язні!);

  - вибачення (Вибачте! Прошу вибачення! Прошу вибачити! Мені дуже шкода, вибачте! Перепрошую! Даруйте мені!);

  - відмови (На жаль, не можу..., Мені дуже шкода, але..., З радістю допоміг би, проте..., Охоче приєднався б, проте..., Мені незручно відмовляти, однак...);

  -  поради (Дозвольте дати Вам пораду..., Я порадив би Вам..., Може, Вам слід було б..., Я наполегливо раджу Вам...);

  -  прохання (Прошу Вас..., Чи можу я попрохати Вас..., Будьте ласкаві..., Вам не важко буде..., Чи не могли б Ви..., Дозвольте..., Будь ласка... );

  - співчуття (Прийміть мої найщиріші співчуття..., Я хотів би висловити мої співчуття..., Я розумію Ваше горе..., Сумую разом з Вами...);

  - прощання (До побачення! Прощавайте! Бувайте здорові! На все добре! До зустрічі! До завтра! Побачимося завтра!) тощо.

        Кожне тематичне  об'єднання є частиною досить розгалуженої системи засобів вираження мовного  етикету. Вибір тієї чи іншої одиниці формул увічливості залежить від ситуації спілкування, професії, соціального статусу, статі, освіти, віку учасників спілкування.

        За умови вмілого  володіння та врахування цих складників мовець має більше можливостей досягти поставленої мети. Важко не погодитися із соціолого-психологами, які запевняють, що успіх бізнесу на 85% залежить від уміння спілкуватися. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки 

      Спілкуючись, люди обмінюються інформацією, думками, почуттями. Тому спілкування можна  охарактеризувати, як комунікацію, приймання, передавання інформації; взаємодію, взаємовплив, обмін думками, цінностями, діями; сприймання та розуміння одне одного, тобто пізнання себе та іншого.

   Отже, спілкування – це міжособистісна та міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного й обмін певними результатами психічної діяльності. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури 

1. Антоненко-Давидович  Б. Як ми говоримо. - К., 1991.
2. Сербенська О., Волощак М. Актуальне інтерв’ю з мовознавцем. - К., 2001.
3. Зубенко Л.Г., Нємцов В.Д. Культура ділового спілкування. - К., 2000.
4. Коваль А.П. Ділове спілкування. - К., 1992.
5. Томан І. Мистецтво говорити. - К., 1999.