МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Донбаський  державний технічний університет

Кафедра української мови 
 
 
 
 
 
 

     КУЛЬТУРА  УСНОГО ФАХОВОГО СПІЛКУВАННЯ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

            Реферат

студента  групи СКС-09-1

            Ларченка Данила Володимировича 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Алчевськ  – 2011

  План

 

1. Вступ.
2. Суть і види усного професійного мовлення.
3. Вимоги до усного професійного мовлення.
4. Особливості публічного мовлення. Види і жанри публічних виступів.
5. Способи підготовки до публічного мовлення.
6. Етика усного професійного спілкування.
7. Висновки.
8. Список використаної літератури.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

      Спілкування є однією із важливих проблем, через  призму якої вивчаються питання сприймання й розуміння людьми одне одного, лідерство й керівництво, згуртованість  і конфліктність та ін. Спілкування допомагає глибше розглянути процес міжособистісної взаємодії та людських взаємин.

      В основному з розуміння ролі й  знання механізмів спілкування виник  менеджмент як функція керівництва  людьми і галузь людського знання, що допомагає здійснювати цю функцію. Менеджер, керівник витрачають на спілкування 50-90% робочого часу з метою виконати свою роль у міжособистісних взаєминах, інформаційному обміні та процесі прийняття рішень й виконання управлінських функцій планування, організації та контролю. Тому спілкування для них – процес, який пов’язує всі основні види управління.

      Спілкування стало основою маркетингу і його визначальним методом. Спеціалісти  з маркетингу повинні знати запити та бажання споживачів тільки з перших вуст, зустрічатися особисто з клієнтами, кожний з яких має свої риси характеру, темперамент, звички тощо. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Суть і види усного професійного мовлення 

           Основою будь-якої мови є живе розмовне мовлення. Мовлення - процес добору і використання засобів мови для спілкування з іншими членами певного мовного колективу. Мовлення є формою існування живої мови, у мовленні мова функціонує,  розвивається. Мова і мовлення тісно між собою пов'язані. Мовлення існує на основі певної мови, а мова виявляє себе в мовленні її носіїв. Мова щодо мовлення - явище загальне; вона належить усім, хто нею користується. Мовлення ж щодо мови - часткове, окреме, індивідуальне. Та без повсякденного вжитку на всіх вікових і соціальних рівнях, невпинного розвитку форм і засобів спілкування навіть найрозвиненіша мова приречена на асиміляцію і зникнення.

            Порівняно з писемним мовленням усне є мовною творчістю, імпровізацією; воно       значно емоційніше й експресивніше, ніж писемне.

            У межах усного мовлення розрізняють два типи:

1. Розмовно-літературне мовлення, тобто усне літературне мовлення;
2. Розмовно-фамільярне мовлення - мовлення, яке містить

           Усне професійне мовлення належить до першого типу. Це розмовно-літературне мовлення людей у процесі виконання ними службових обов’язків. 

           Усне професійне спілкування передбачає всілякі способи взаємодії між співрозмовниками за допомогою вербальних (словесних) і невербальних (поза, жести, міміка, одяг, знаки, символи) засобів.

            Усне професійне мовлення можна поділити на такі види:

        залежно від способу сприймання інформації:

• контактне (безпосереднє);
• дистанційне (телефонне, селекторне, за допомогою комп’ютера);

        залежно від кількості учасників:

• діалогічне (бесіда з одним співрозмовником);
• монологічне (доповідь, промова, лекція);
• полілогічне (дискусія);

        залежно від форми і ситуації спілкування:

• міжперсональне (нарада, колоквіум тощо);
• публічне (виступ на зборах, конференції тощо).

          Міжперсональне професійне мовлення - це засіб повсякденного спілкування двох або кількох людей під час виконання ними службових обов’язків.

         Міжперсональне професійне спілкування найчастіше відбувається в таких   ситуаціях:

- ділова нарада (інформаційна, директивна (інструктивна), оперативна (селекторна, телефонна, комп’ютерна), дискусійна, виробнича);

  - ділова телефонна розмова;

  - спілкування між співробітниками в колективі;

  - спілкування керівника з підлеглим;

  - приймання відвідувачів;

  - ділова бесіда, переговори;

- анонімне спілкування (спілкування типу водій - пасажир, продавець - покупець, лікар - хворий тощо);

  - прес-конференція; інтерв’ю; допит; іспит. 
 

3. Вимоги до усного професійного мовлення 

         Усне професійне мовлення - і міжперсональне, і публічне - повинно відповідати певним вимогам, найголовнішими серед яких є такі:

1. чіткість, недвозначність формулювання думки;
2. логічність, смислова точність, звідси - небагатослівність мовлення;
3. відповідність між змістом мовлення, ситуацією мовлення і використаними мовними засобами (Могутнім засобом поліпшення повітряного середовища в приміщеннях є їх аерація шляхом відкривання фрамуг за допомогою спеціального пристрою - і це про звичайне провітрювання!);
4. укладання природних, узвичаєних словосполучень; вдалий порядок слів у реченнях;
5. різноманітність мовних засобів, багатство лексики в активному словнику людини (за підрахунками науковців, у повсякденному спілкуванні люди послуговуються 2-3-ма тисячами найуживаніших слів; активний словник освіченої людини (слова, які людина використовує, а не просто знає) - це 10-12 тисяч слів; для порівняння: найбільший “Словник української мови” в 11-ти томах містить понад 136 тисяч слів);
6. самобутність, нешаблонність в оцінках, порівняннях, у побудові висловлювань;
7. переконливість мовлення;
8. милозвучність мовлення;
9. виразність дикції; відповідність між темпом мовлення, силою голосу, з одного боку, і ситуацією мовлення - з другого.

 

         4. Особливості публічного мовлення. Жанри публічних виступів

  

           Риторика (красномовність), або ораторське мистецтво, виникла в Стародавній Греції. Вона вважалася мистецтвом і була вагомою частиною суспільного життя. Греки поділяли риторику на три галузі: судову, політичну й урочисту. До нашого часу дійшли імена відомих античних ораторів Сократа, Платона, Аристотеля, Демосфена, Цицерона.

         Найвідомішими ораторами Київської  Русі були митрополит Іларіон (його найвідоміша проповідь - “Слово про закон і благодать”) та Кирило Туровський.

         У 17-18 столітті курс риторики викладався в Києво-Могилянській академії, яка, будучи національним закладом, орієнтувалася на найпрогресивніші здобутки європейських університетів. Ім’я академії пославили такі видатні ритори, як Григорій Сковорода, Феофан Прокопович, Михайло Ломоносов.

         Зараз в Україні існує нагальна  потреба відновлення національних  риторичних традицій - традицій публічного мовлення - в суспільно-політичній, науковій, професійній та інших сферах.

           Розрізняють такі види публічного мовлення:

1. соціально-політичне (політична доповідь, промова, політичний огляд, ділова доповідь, промова);
2. академічне (наукова доповідь, лекція, наукове повідомлення, огляд, виступ у науковій дискусії);
3. судове (звинувачувальна та захисна промова);
4. урочисте (ювілейна, вітальна промова, виступ на прийомі);
5. церковно-богословське (проповідь, звернення до пастви).

         У професійному спілкуванні залежно  від змісту, призначення, способу виголошення та обставин спілкування виділяють такі найпоширеніші жанри публічних виступів: доповідь, промова, лекція, виступ у дискусії.

         Доповідь - це значний за обсягом документ, призначений для усного виголошення, який обов’язково містить певні висновки і пропозиції. У доповіді наявний значний фактичний матеріал (тому її тези часто пропонують слухачам заздалегідь); вона, як правило, розрахована на підготовлену аудиторію. Текст доповіді може бути предметом обговорення, зазнавати критики, доповнюватися новими положеннями тощо. Різновиди доповіді: ділова, політична, звітна, наукова.

         Промова - це невеликий (до 10-15 хв.) усний виступ, що має на меті висвітлення певної інформації, вплив не тільки на розум, а й на волю й почуття слухачів. Давньоримська схема: що, для чого, у який спосіб - і зараз актуальна для промовця. Промова повинна бути логічно струнка, переконлива, емоційно насичена. Основні різновиди промов: ділова, ювілейна, святкова, агітаційна, мітингова.

         Лекція - це публічний виступ, основним призначенням якого є пропаганда наукових знань. Лекція містить науково доведену й перевірену інформацію, визнану в науковому світі. Лекції різноманітні за своїм змістом і формою викладу. Залежно від слухацької аудиторії розрізняють два основні типи лекцій: популярні (розраховані на непідготовленого слухача) й академічні (розраховані на слухача, який має певний рівень знань).

        Виступ у дискусії - це лаконічний (до 2-5 хв.), чітко аргументований виклад певного погляду на проблему. Виступ найчастіше не готується завчасно і є спонтанною мовною реакцією на щойно почуте на зборах, нараді, семінарі, науковій конференції тощо. Полемічність, стислість, точність і чіткість формулювань - основні риси виступу.

        Особливості публічного мовлення пов’язані насамперед з тим, що звернення до великої аудиторії створює специфічну атмосферу - атмосферу офіційності й особливої відповідальності за сказане.

        Промовець повинен дотримуватися ряду вимог, зокрема пов’язаних із його поведінкою:

  - природність, позбавлена штучності;

  - доброзичливість, повага, теплота у ставленні до слухачів;

  - зосередженість, серйозність оратора;

  - глибока внутрішня переконаність;

  - відповідна інтонація, міміка, жести.

     Слухання – це активна діяльність, своєрідна праця. Їй передує бажання почути, інтерес до співрозмовника. Те, як людина реагує на повідомлення іншого, залежить від рівня її моральності, культури.