Юрген Габермас: «Теорія комунікативної дії»

Мабуть, обидві сторони мають  рацію по-своєму. Габермас абсолютизує силу розуму, а Ліотар її недооцінює. Немає ніяких сумнівів щодо актуальності габермасівської філософії. Вона, безумовно, входить до фонду філософських досягнень XX століття. [13]

Отже, габермасівська філософія нетрадиційна настільки, на скільки в ній здійснюються дискурси в їх міждисциплінарній історико-топічній повноті.

Можна сказати простіше: філософія Габермаса – це перш за все досить повнозначні комплексні дискурси.  

2.2 Значення теорії  комунікативної дії для засобів  масової комунікації  
 У сучасних умовах різко зросла увага до такого соціального феномену як комунікація. Вона стає об'єктом дослідження на різних рівнях і в різних концептах: соціологічному, кібернетичному, політологічному, соціобиологічному, філософському, психологічному, лінгвістичному, культурологічному і т.д. Таке положення є цілком закономірним і зрозумілим. Боротьба, що в сучасному світі є глобальною трансформацією індустріального суспільства в інформаційно-комунікативне суспільство, супроводжується не тільки проникненням комунікації в усі сфери життєдіяльності суспільства, виникненням і розвитком якісно нового типу комунікативних структур і процесів, але є і глибоким переосмисленням комунікативної природи соціальної реальності , сучасних змін в соціально-комунікативній сфері, місця і ролі комунікацій у розвитку суспільства.

Сьогодні уявлення німецького соціолога Нікласа Лумана про  комунікації як про сутнісну характеристуку самого суспільства, його твердження про те, що "людські відносини, та й саме суспільне життя неможливе без комунікації", що "тільки комунікація може здійснювати комунікацію", набувають нового змісту і викликають особливий інтерес. Дуже актуальним в цьому плані є осмислення з позицій сучасності теорій комунікативної дії Юргена Габермаса , комунікативного співтовариства Карла-Отто Апеля, комунікативної раціональності (Ю. Габермас, К.-О. Апель, Н. Луман), оскільки тут розкривається сутність комунікативності, комунікативної спільності, комунікативного простору, комунікативного середовища, комунікативної дії, комунікативного процесу, що, безумовно, має важливе методологічне значення не тільки для розуміння сутності та природи комунікації, але і для формування та розвитку науки про комунікацію.

Говорячи про науку  комунікації, доводиться визнати, що незважаючи на потужний розвиток і глобалізацію комунікаційних процесів, що все збільшується кількість публікацій з даної проблеми, науки про комунікацію як певної галузі знання поки не існує. Це призводить до значного відставання теоретичного осмислення зазначеного феномена від реальних масштабів процесів, що відбуваються.

Комунікативний напрямок у вивченні соціальної дійсності має не тільки глибоке коріння, але й суттєві теоретичні та практичні досягнення, отримані в рамках діючих у даний час концептуальних підходів, дослідницьких парадигм і наукових співтовариств. Відомо, що в американських і західноєвропейських університетах з кінця 30-х років читаються курси по комунікації, існують спеціалізації і присвоєння ступенів МА, MS, Ph. D. за спеціальностями "communications", "communications management", "communications studies", "mass communications" і т.д. Видається більше двох десятків наукових журналів, присвячених комунікації, таких, як, наприклад, "Communication Research", "Journal on Communication Inquiry", "Communication Abstracts", "Management Communication Quarterly", "Written Communication", "Human Communication Research" і ін.

Отримані знання знаходять  своє узагальнення в різних довідниках, словниках та енциклопедіях. У 1999 році в Нью-Йорку був перевиданий "Стандартний словник з комунікації", що нараховує більше 1200 сторінок; кількома роками раніше з'явилася міжнародна енциклопедія з комунікації ", що підводить своєрідний підсумок більш, ніж п'ятдесятирічної історії наукових досліджень, практики та викладання соціальної комунікації.  
 Створено професійні асоціації: Міжнародна комунікативна асоціація; Національна комунікативна асоціація США, Європейський комунікативний конгрес (European Communication Congress). У грудні 2000 року утворена Російська комунікативна асоціація (РКА), яка відіграє велику роль у справі концептуалізації комунікації як галузі знання, становлення і розвитку комунікативного освіти в Росії. У цьому плані варто особливо відзначити проведення РКА спільно з Національною комунікативною асоціацією США на базі П’ятигорського державного лінгвістичного університету двох міжнародних конференцій: "Комунікація: теорія і практика в різних соціальних контекстах" (2-7 червня 2002 р.); "Комунікація: концептуальні й прикладні аспекти "(24-25 травня 2004 р.).

Поряд з науковими дослідженнями  активно ведеться підготовка відповідних  фахівців. Якщо для російської системи  вузівської освіти спеціальності з комунікації, також як і наукового напряму "комунікативні дослідження" поки не існує, то за кордоном, особливо в університетах Європи та США, вже склалася певна традиція у підготовці кадрів. Перша кафедра комунікацій була відкрита в США понад півстоліття тому. В даний час кафедри комунікативного напряму існують практично у всіх провідних американських і європейських університетах.  
 У США за період з середини 1970-х до середини 1990-х рр. кількість випускників університетів за спеціальністю «комунікація» зросла в три рази і досягла 60 тисяч бакалаврів, 6 тисяч магістрів та близько 500 докторських дисертацій у рік . Останніми роками в Росії успішно розвиваються прикладні комунікативні спеціальності (зв'язки з громадськістю, реклама, лінгвістика та міжкультурна комунікація), спеціальності в галузі мас-медіа та ін. У багатьох російських вузах створена кафедра комунікативного профілю. Прихильники формування і розвитку науки про комунікацію як самостійної галузі знання широко представлені у вітчизняних та зарубіжних комунікативних дослідженнях. Однак це лише один напрямок у дослідженні комунікації. [14] 
 Отже, виходячи з робіт Габермаса, на сьогодні в суспільстві склалася така ситуація, коли засоби масової комунікації самостійно формують думку суспільства, маніпулюючи ним в інтересах вищих властей. ЗМІ виключили можливість для людини самостійно мислити і критично міркувати. Слід зробити висновок, що виходом із ситуації, що склалася, може стати лише зміна принципів роботи, за якими насправді працюють ЗМІ.  
 
                                                         Висновок  
 Своєрідність філософської теорії Габермаса полягає в тому, що він пов'язав поняття розуму з емпіричною теорією соціальної еволюції, розробленої Марксом, Вебером і Парсонсом. Теорія пізнання можлива лише в якості теорії суспільства – думка, що проходить через усю творчість Габермаса. На противагу Марксу Габермас чітко розрізняє філософію історії і теорію суспільної еволюції. У центрі філософських робіт Габермаса – «Теорія комунікативної дії».  
 Габермас запровадив низку фундаментальних для Теорії комунікативної дії понять. Втіленням інструментальної дії Габермас вважає сферу праці. Ця дія упорядковується згідно з правилами, які грунтуються на емпіричному знанні. При вчиненні інструментальної дії реалізуються – відповідно до критеріїв ефективності, контролю над дійсністю – певні цілі, здійснюються передбачення, що стосуються наслідків даної дії.        Філософ Юрген Габермас розкриває згоду людей один з одним і з самими собою в їх дискурсивній практиці. Габермас абсолютизує силу розуму. Немає ніяких сумнівів щодо актуальності габермасівської філософії. Вона, безумовно, входить до фонду філософських досягнень XX століття.

Отже,теорія  комунікативної  дії  Ю.Габермаса  дає  можливість                   забезпечити  розв’язання  проблем загальносуспільного характеру через  залучення  громадян до дискурсу, у  рамках якого створюються умови для вільного, неупередженого діалогу, що  спрямований на  досягнення  консенсусу.

                                                        Література:

1. Панов М.І. та ін. Політологія Л.M. Герасіна, В. С. Журавський та ін. 2-ге видання, перероблене і доповнене К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005. — 520 с.
2. Основні виміри філософії. Електронний ресурс] / Бібліотека Ellib // Режим доступу:  http://ellib.org.ua/books/files/philosofy/fil3/6331.html.
3. Громадська думка – носій комунікації (інформації). [Електронний ресурс] / Бібліотека Ellib // Режим доступу: http://ellib.org.ua/books/files/sociology/soc2/7195.html.
4. Вступ до філософії. [Електронний ресурс] / Великі філософи // Режим доступу: http://subject.com.ua/philosophy/philosofi/93.html.
5. Загальна соціологія – Примуш М.В. / [Електронний ресурс] / Теорія “Соціальної дії”  М. Вебра. // Режим доступу:

http://pidruchniki.ws/15800119/sotsiologiya/teoriya_sotsialnoyi_diyi_vebera.

6. Теорія комунікативної дії Ю. Габермаса. [Електронний ресурс] / Центр політичних досліджень // Режим доступу: http://postua.info/garbadyn.htm.
7. Історія філософії, енциклопедія / А. А. Грицанов. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://yanko.lib.ru/books/encycl/hist_of_philosophy_encycl_gricanov.htm
8. Теорія засобів масової інформації, Юрген Габермас: громадська сфера, [Електронний ресурс] / Гіденс Ентоні Бібліотека українських              підручників // Режим доступу: http://libfree.com/164917254_sotsiologiyateoriyi_zasobiv_masovoyi_informatsiyi.html.
9. Соколов О.В. Загальна теорія соціальної комунікації: Навчальний посібник – СПб.: Михайлова В. А., 2006 р. - 461 с.
10. Процес комунікацій / [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81_%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%BA%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%B9.
11. Юрґен Габермас – останній філософ світу, де панує “постмодернізм”, [Електронний ресурс] / Український центр // Режим доступу: http://ukrcenter.com/%D0%9B%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1 .
12. Комунiкативна дiя i дискурс – дві форми повсякденної комунікації. [Електронний ресурс] / Український центр // Режим доступу: https://docs.google.com/viewer?url=http://ukrcenter.com/!FilesRepository/Literature\_Upload3//2c1b5e59-b8b0-43d5-9f02-fa1b5226c3f0.pdf.
13. Болотова А.К., Жуков Ю.М., Петровська Л.А. Соціальна комунікація – М.: Гардаріки, 2008, - 279 с.
14. Єрмоленко А. М. Дискурсивна практична філософія. Підручник. – К: Лібра, 2003. – 488 с.