Юрген Габермас: «Теорія комунікативної дії»

 

 

 

 

 

 

 

Наукова робота

на тему:

Юрген Габермас:

«Теорія комунікативної дії»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План  
Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Творчість Юргена Габермаса та його Теорія комунікативної дії....4 
1.1 Загальна характеристика творчості Юргена Габермаса…………...............4 
1.2 Зміст теорії комунікативної дії………………………………………….....8 
Розділ 2. Філософія комунікативного дискурсу і сучасне значення Теорії комунікативної дії……………………………………………………………….13 
2.1 Комунікативний дискурс як згода людей один з одним…………………..13 
2.2 Значення теорії комунікативного простору для засобів масової комунікації………………………………………………………….……………20 
Висновок…………………………………………………………………………24 
Список використаних джерел………………………………………………...25 
 
                                                          Вступ

Актуальність  теми: Юрген Габермас сьогодні є одним з найбільш яскравих і цікавих теоретиків, які намагаються подолати однобічність підходів до розгляду суспільного життя. Він критично переосмислює і синтезує ідеї багатьох мислителів. Ідеєю, що об'єднує більшість робіт Ю. Габермаса, є ідея соціальної еволюції, яка дає і вихідний імпульс для синтезу різних теоретичних побудов, і кінцеву перспективу оформлення власної оригінальної концепції, що позначається Ю. Габермасом як теорія комунікативної дії. Суперечності соціологічного теоретизування переносяться в його роботах з суто логічного в еволюційний план. Пропонований ним синтез стає не синтезом логічних категорій, а розглядом шляхів їх виникнення, розвитку, ідеологізації, розвінчання яких приводить людину до більшого розуміння соціального світу, що оточує його, і свого місця в ньому.

Об'єкт дослідження: творчість філософа Юргена Габермаса.  
Предмет: теорія соціальної дії Ю. Габермаса.  
Мета даного дослідження: розкрити зміст теорії соціальної дії і показати її теоретичне і практичне значення.  
Завдання:  
1. Дати загальну характеристику творчості Юргена Габермаса.  
2. Розкрити основний зміст Теорії комунікативної дії.  
3. Показати сучасне значення даної теорії.  
Теоретичною основою роботи стали наукові праці в Юргена Габермаса сфері філософії такі як: «Теорія комунікативної дії», «Моральна свідомість і комунікативна дія», «Ранні дослідження та доповнення до теорії комунікативної дії», «Філософський дискурс модерну», «Мораль і комунікація» і «Роз'яснення до етики дискурсу".  
Методологічна база роботи: історико-філософський аналіз і дискурсивний аналіз.  
 

Розділ 1. Творчість Юргена Габермаса та теорія комунікативної дії  
1.1 Характеристика творчості Юргена Габермаса

Юрген Габермас – найзнаменитіший соціальний філософ і соціолог сучасної Німеччини, один з найбільш яскравих представників «Франкфуртської школи». Народився в Дюссельдорфі 18 червня 1929 р. Вивчав філософію, історію, психологію, літературу й економіку в університетах Геттінгена, Цюріха і Бонна. У 1954 р. захистив під керівництвом Е. Ротхакера докторську дисертацію про філософію Ф. Шеллінга. З 1956 р. по 1959 р. – асистент в Інституті соціальних досліджень у Франкфурті-на-Майні, керованому М. Хоркхаймером, а з1980 р. по 1983 р. – директор цього інституту. З 1964 р. по 1971 р. (і з 1983 р.) – професор філософії та соціології Франкфуртського університету. З 1971 р. по 1980 р. – директор Інституту Макса Планка (в Штарнберзі). Основні твори: "Структурна зміна громадськості" (1962 р.), "Пізнання та інтерес" (1968 р.), "Техніка і наука як ідеологія" (1968 р.), "Теорія суспільства чи соціальна технологія" (спільн. з Н. Луманом, 1971р.), "Теорія суспільства або соціальні технології?" (1973 р.), "Проблеми легітимації в умовах пізнього капіталізму" (1973 р.), "До реконструкції історичного матеріалізму" (1976 р.), "Що таке універсальна прагматика" (1976 р.), "Теорія комунікативної дії" (у 2 томах, 1981р.), " Моральна свідомість і комунікативна дія "(1983 р.)," Ранні дослідження та доповнення до теорії комунікативної дії" (1984 р.), "Філософський дискурс модерну" (1985 р.), "Мораль і комунікація" (1986 р.), "Фактичність і значущість" (1992 р.), "Роз'яснення до етики дискурсу" (1994 р.) та ін. [1]

В центрі філософських роздумів Ю. Габермаса – поняття комунікативного розуму. Першим кроком в розвитку цього поняття була книга «Пізнання та інтерес» («Erkenntnis und Interesse», 1968 р.). У цій роботі Ю. Габермас шукає модель критичного діалогу, за допомогою якої сподівається заново осмислити домагання трансцендентальної філософії, пов'язавши останню з інструментарієм соціальних наук. «Свідомість», що виступала в традиційній європейській онтології в якості верховного судді, позбавляється тепер своїх прерогатив, і її місце займає універсальне комунікативне співтовариство. При цьому сама комунікація не виступає в якості вищої і останньої інстанції, оскільки її результати знаходяться в залежності від суспільних умов і на них може позначатися вплив відносин панування і підпорядкування. Тому критиці належить ще раз проаналізувати суспільство, щоб відрізнити вільну комунікацію від комунікації, що знаходиться під впливом відносин панування - підпорядкування. У цьому контексті зразками для Габермаса виступають К. Маркс і З. Фрейд, які зробили принципово важливий крок на шляху критичного оновлення поняття розуму. Нове поняття розуму критичне (але пов'язане з критикою суспільства, а не тільки з «критикою розуму», як у Канта) і має загальний характер (будучи нормою процедур, виконуваних потенційно універсальною комунікативною спільнотою, а не актуальною очевидністю загального акту «я мислю», як у        Р. Декарта або І. Канта).  
 Починаючи з 1971 р. (а саме з виходом невеликої роботи «Попередні роздуми з теорії комунікативної компетенції», «Vorbereitende Bemerkungen zu einer Theorie der kommunikativen Kompetenz»), Габермас прагне зв'язати комунікативне поняття розуму з «лінгвістичним поворотом» (досконалою англо-американською аналітичною філософією). Звертаючись до відповідних досліджень К.-О. Апеля (і в тісній співпраці з ним), Габермас приходить до розробки поняття розуму, що спирається на теорію мовних актів. Ця теорія докладно викладається в двотомній праці «Теорія комунікативної дії» («Theorie des kommunikativen Handelns», 1981р. ). [2]

Своєрідність філософської теорії Габермаса полягає в тому, що він пов'язав поняття розуму з  емпіричною теорією соціальної еволюції, розробленої К. Марксом, М. Вебером і Т. Парсонсом. Він відкидає філософський апріоризм і зосереджує зусилля на розробці ПОСТА «філософського проекту». Це означає, що філософське поняття розуму не є незалежним від емпіричних спостережень і повинно постійно підтверджувати себе в діалозі з конкретними науковими дисциплінами, що відображають факт функціональної диференціації суспільства. Діалог філософії з приватними науками Габермас ілюструє то на прикладі психоаналізу («Пізнання та інтерес»), то на прикладі теорії соціальної еволюції («До реконструкції історичного матеріалізму», «Zur Rekonstruktion des historischen Materialismus», 1976 р.), то на прикладі теорії суспільства («Теорія комунікативної дії»), то на прикладі теорії права («Фактичність і значимість», «Faktizitt und Geltung», 1992 р.). Теорія пізнання можлива лише в якості теорії суспільства – думка, що проходить через усю творчість Габермаса. На противагу К. Марксу Габермас чітко розрізняє філософію історії і теорію суспільної еволюції (зближуючись в цьому пункті з Ж. Піаже, Т. Парсонсом і Н. Луманом).

Основний мотив критичної  теорії своїх вчителів, М. Хоркхаймера і         Т. Адорно, Габермас з самого початку прагнув доповнити теорією демократії. Завдяки цьому доповненню Франкфуртська школа була виведена з глухого кута негативізму і отримала потужний імпульс для подальшого розвитку. Осмислюючи структурну трансформацію, що переживається суспільством, Габермас ще на початку 1960-х років висунув поняття, яке в кінці того ж десятиліття стало ключовим для цілого покоління революційної студентської молоді. Це поняття – публічність, громадськість (ffentlichkeit). Іншу важливу тему габермасівських досліджень утворює взаємозв'язок права і демократії. Ця тема обговорюється ним в книзі «Фактичність і значимість», де розвинене в попередніх роботах комунікативне поняття розуму застосовується до класичної теорії суверенітету. Відповідно до теорії Габермаса, формування національного суверенітету слід розуміти як раціональний процес, що включає в себе вироблення громадської волі, яка поза цієї раціональної процедури носила б анархічний характер. [3]

Формулювання і поняття  Габермаса зробили помітний вплив  на сучасну думку. Висунуті ним в 1960-і роки поняття емансипації, теоретико-пізнавального  інтересу, комунікації, дискурсу в 1970-і  роки були розвинені в концепції «кризи легітимності пізнього капіталізму», а в 1980-і роки доповнені термінами та афоризмами, які отримали поширення в мові не тільки вчених, але й широкої публіки («колонізація життєвого світу», «нова непрозорість» та ін.). 
 Юрген Габермас був членом гітлерюгенду і восени 1944 року був направлений на лінію Зігфріда. Навчався в університетах Геттінгена (1949 -1950 р.), Цюріха (1950 -1951р.) і Бонна (1951-1954 р.). Діяльність соціолога і філософа починав як послідовник Макса Хоркхаймера і Теодора Адорно. У 1965 зайняв кафедру Макса Хоркхаймера у Франкфурті-на-Майні. Викладав у Гейдельберзькому університеті. Висувався в найбільш видатні представники «другого покоління» теоретиків Франкфуртської школи. У середині 1960-х років став ідеологом студентського руху. Але в дні виступів студентів у 1968 році відмежувався від радикального крила студентства, звинувативши його керівників у «лівому фашизмі». З кінця 1960-х років займав позиції поміркованого соціал-демократа.

У 1970-х роках здійснював програму досліджень, яка відповідала загальному напрямку Соціал-демократичної партії Німеччини. Габермас прагнув коригувати її в дусі ідеалів Просвітництва: емансипації та рівності.  
Провівши десятиліття в Інституті імені Макса Планка з дослідження умов життя науково-технічного світу в Штарнберзі неподалік від Мюнхена, через розбіжності в думках з колегами в 1981 році повернувся до Франкфурта. З 1983 року до виходу на пенсію в 1994 році займав кафедру філософії в університеті.[4] 
 Як ми бачимо, в міру свого творчого розвитку Габермас все віддалявся від вчення К. Маркса і від ідей філософського марксизму. Своєрідність філософської теорії Габермаса полягає в тому, що він пов'язав поняття розуму з емпіричною теорією соціальної еволюції, розробленої К. Марксом, М. Вебером і Т. Парсонсом. Теорія пізнання можлива лише в якості теорії суспільства – думка, що проходить через усю творчість Габермаса. На противагу К. Марксу Габермас чітко розрізняє філософію історії та теорію суспільної еволюції. У центрі філософських робіт Габермаса – «Теорія комунікативної дії».

 

1.2 Основний зміст  Теорії комунікативної дії

Габермас розрізняє інструментальну  і комунікативну раціональності. Поняття інструментальної раціональності запозичується у Макса Вебера.  
Слід зазначити, що при цьому типологія дії Габермаса зазнала помітної трансформації. У роботах 60-х років головною парою понять були для Габермаса названі інструментальний і комунікативний типи дії. Згодом він, користуючись вже трохи іншими критеріями розрізнення, виділив наступні чотири типи: стратегічна, норморегулююча, експресивна (драматургічна) і комунікативна дія. При цьому стратегічна дія включає в себе інструментальну і "власне стратегічну" дію. Орієнтація на успіх (або необхідність рахуватися з неуспіхом), на використання засобів, що відповідають поставленим цілям, залишилися його загальними розпізнавальними знаками. Але тепер Габермас прийшов до висновку, що чисто інструментальна дія відповідає такому підходу до людської дії, коли предметні, інструментальні, прагматичні критерії висуваються на перший план, а соціальні контексти і координати ніби виносяться за дужки. Що ж стосується стратегічної дії у власному (вузькому) розумінні, то вона як раз висуває в центр соціальну взаємодію людей, проте дивиться на них з точки зору ефективності дії, процесів рішення і раціонального вибору. У комунікативній дії, як і колись, акцентувалася націленість "акторів", дійових осіб, перш за все на взаєморозуміння, пошуки консенсусу, подолання розбіжностей. [5]

Наступним важливим кроком розвитку концепції Габермаса (у  роботах другої половини 70-х років, в "Теорії комунікативної дії" і  в наступних творах) стало дослідження  типів дії у зв'язку з відповідними їм типами раціональності. Аспекти  раціональності, які проаналізував  Габермас, дозволили уточнити саму типологію дії. Немає нічого дивного в тому, що це дослідження також стало творчим продовженням вчення Макса Вебера. Бо М. Вебер, на глибоке переконання Габермаса, перейшов від абстрактного класичного вчення про розум і типи раціональності до їх тлумачення, що в більшій мірі відповідає сучасним теоретичним і методологічним вимогам. Не слід перебільшувати роль веберівських ідей у формуванні та зміні вчення Габермаса, який лише відштовхується від текстів Вебера, але робить з них безліч оригінальних висновків. Перш за все Габермас значно ясніше і послідовніше, ніж Вебер, пориває з деякими фундаментальними принципами і традиціями епохи "модерну" (нового часу), філософії і культури Просвітництва.

Підсумовуючи основні підходи габермасівської теорії комунікативної раціональності, слід зазначити, що:

1. Габермас здійснює – звичайно, спираючись на концепцію "раціоналізації" Вебера (усунення релігійно-міфологічних картин світу) – "десубстанціалізацію" і деміфологізацію розуму, насамперед у боротьбі з ідеалістичними концепціями гегелівського типу;

2. критично долаються суб'єктивістські тенденції трансцендеталістської філософії, яка є виправданою у боротьбі проти субстанціалістської метафізики і перевела вчення про розум на рівень філософії свідомості. У боротьбі з помилками філософії свідомості Габермас бачить своє постійне завдання;

3. у боротьбі із субстанціалізмом і трансценденталістським суб'єктивізмом Габермас  однак не готовий пожертвувати завоюваннями традиційного раціоналізму. Мова йде швидше про порятунок розуму;

4. Габермас  зокрема приймає до уваги будь-яке відхилення від традиційного раціоналізму як у бік розробки теорії дії, активності та суверенності діючих суб'єктів - особистостей, так і в бік дослідження інтеракції, інтерсуб'єктивності, тобто пізнавальних, морально-практичних, соціально-історичних аспектів людської взаємодії. Однак він вважає, що всім цим темам, аспектам, вимірам філософія до цих пір приділяла мало уваги;

5. Свою мету Габермас бачить у переплетенні "діяльнісного" підходу, в дослідженні розуму як конкретної раціональності дії, у вивченні зокрема інтерсуб'єктивності, комунікативних вимірів дії. [6]

Комплексні типи дії, міркує Габермас, можна розглядати у світлі наступних аспектів раціональності:

– в аспекті інструментальної раціональності (раціонального вирішення технічних завдань, в якості конструкції ефективних засобів, які залежать від емпіричного знання);

– в аспекті стратегічної раціональності (послідовного рішення на користь тих чи інших можливостей вибору);

– в аспекті нормативної раціональності (раціонального вирішення практичних завдань у рамках моралі, керівних принципів);

– в аспекті раціональності "експресивної дії".

Іншими словами, поняття  раціональності уточнюється відповідно типології дії. Габермас пропонує загальну схему зв'язку "чистих" типів дії і типів раціональності.Істотною відмінністю концепції раціональності Габермаса є те, що в неї органічно входять і синтезуються:  
– відношення діючої особи до світу (Aktor-Welt-Beziehung);  
– відношення його до інших людей, зокрема такий важливий фактор як процеси "говоріння", мови, висловлення тих чи інших мовних пропозицій і вислуховування контрагентів дії.