Філософія світобачення та світосприйняття Василя Стуса крізь призму ліричного доробку автора

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Вінницький державний  педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського

Інститут філології  й журналістики

Кафедра української  літератури

 

 

 

 

 

 

Філософія світобачення та світосприйняття 

Василя Стуса 

крізь призму ліричного доробку  автора

 

 

Курсова робота

з української літератури

студентки 3 курсу, групи 

освітньо-кваліфікаційного рівня 

«бакалавр»

денної форми навчання

Каленик Тетяни

 

Науковий керівник:   ст. викл. Ткаченко В.І.

 

Дата захисту:

 

Оцінка:

Вінниця – 2012

 

План

Вступ           3-5

Розділ І. Проблема самопізнання і гармонія зі світом у ранній ліриці

Василя Стуса           6-10

Розділ ІІ. Екзистенційна проблематика збірок «Зимові дерева» і

«Веселий цвинтар»          11-19

Розділ ІІІ. Збірка «Палімпсести» в руслі філософії екзистенціалізму  20-24

Висновки           25-26

Список використаної літератури       27-28

 

 

Вступ

Життя і творчість  Василя Стуса, одного з найвизначніших поетів ХХ ст., схоже на спалах –  короткий і яскравий. Початок творчості В. Стуса припав на початок 60-х рр. – на роки хрущовської відлиги. Тоді в літературу прийшла когорта митців, які не хотіли миритися ні з рештками сталінської тиранії, ні, пізніше, із задушливою атмосферою застою.

Серед проблем, піднятих поетами у творах, важливе місце посідають національні, філософські, інтимні, екологічні, моральні та ін. І  Світличний, М. Вінграновський, В. Симоненко, Є. Гуцало, Гр. Тютюнник, І. Драч, Ліна Костенко, В. Шевчук, І. Дзюба шукали справедливості в суспільному житті, утверджували високі гуманістичні ідеали, загальнолюдські цінності добра, любові та поваги до кожної людини, рівність і свободу для всіх націй. У своїй творчості вони були новаторами, свіжо, по-новому бачили світ і шукали нових, незвичних форм, засобів образотворення.

Із цієї точки зору благодатним матеріалом для роздумів і переживань є творчість Василя Стуса.

Його творчу спадщину можна зрозуміти, лише усвідомивши  прочитане, пройнявшись проблемами творів. Перед читачем відкривається  надзвичайна вимогливість поета до своєї творчості. Ще в ранній період проявляється і філософське світовідчуття поета, де беруть початок мотиви смерті й глибокої самотності, тривога за долю народу як «предвісник смертних конань свого віку», усвідомлена потреба самоти, яка неодмінно пов’язується зі смутком [16, 68].

Серед найрізноманітніших типів поетичних натур, що їх являє  нам історія світової літератури, можна вирізнити два полярні: той, що знаходить радість і мудрість у простих, всім від Бога даних  виявах життя, і той, що за рутиною буденщини бачить трагічні бездоння незбагненного, дошукується неможливої відповіді на вічні питання і застрашений відпочатковою абсурдністю буття перед очима смерті, хоч і може дивитися в ці очі стоїчно. Обидва ці полюси поетичного світосприймання репрезентовані в різні часи і в різні епохи багатьма талановитими, а то й геніальними поетами.

Василь Стус ближчий  до поетів другого психологічного полюсу, полюсу трагізму. Його трагізм, відпочатковий  настрій трагічного світосприймання, може, йшов не стільки від філософського принципу, світоглядних переконань, скільки від висоти етичного ідеалу та від етичної непоступливості, – але потім, на думку І.Дзюби, «він був підкріплений і інтересом до екзистенціалістської філософії» [6, 4], в якій Василь Стус знаходив дещо споріднене із власним світопочуванням.

Василеві Стусові випало жити в час тотального панування  комуністичної ідеології й, водночас, у переддень національної державності. Митець вважав, що поет позбавлений права на слабкодухість. Він – сіль землі, бо коли поети втрачають здатність рости ввиш, тоді усі приречені розчинятися в силовому полі життєздатніших культур і націй. Саме тому кожен вірш Василя Стуса – своєрідне самоповертання в національну й індивідуальну історію, наповнення сірого й буденного дня світлом духу людини, яка щомиті відчувала особисту відповідальність за долю людини, народу, світу.

Найбільшим секретом Стусової творчості є намагання  переконати людей у доброті світу, незламності людського духу та волі. За поетичним Літописом Василя Стуса  таємниця національного самозбереження полягає у виході за національні рамки й обмеження.

У курсовій роботі досліджується еволюція поетичного мислення В.Стуса у філософській ліриці. Літературний портрет митця охоплює час від написання ранньої збірки «Круговерть» до осягнення ним вершин майстерності. Позиція авторського «я» осмислюється у філософських, громадянських, морально-етичних вимірах лірики поета.

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю висвітлення еволюції художнього мислення В.Стуса. На цей час українські дослідники зробили чимало у справі вивчення творчого феномену поета. Мистецькі надбання поета розглядаються в контексті витвореної ним естетичної концепції бачення світу. В сучасному літературознавстві доробок лірика осмислюється як вузлова проблема, що поєднала в собі філософсько-естетичні, морально-етичні, політико-ідеологічні критерії оцінки людського буття. Актуальність дослідження визначається важливістю розкриття художньої майстерності Василя Стуса у змалюванні євангельської самопожертви, любові до людей, непримиренності до кривди.

Стан  дослідження. Поетична спадщина В.Стуса дістала літературознавчий аналіз у розвідках та передмовах до видань творів поета, у дослідженнях М.Коцюбинської, М.Жулинського, Є.Сверстюка, М.Ільницького, В.Неділька, М. Слабошпицького, А.Бондаренко, І.Онікієнко та багатьох інших.

Об’єктом курсової роботи є розвиток творчої думки В.Стуса, послідовно виявлений у збірках поета «Круговерть», «Зимові дерева», «Веселий цвинтар» та «Палімпсести».

Мета роботи полягає у вивченні форм вираження авторської свідомості, у дослідженні еволюції художнього мислення В. Стуса. Мета зумовлює розв’язання цілого ряду завдань, основними з яких є:

– з’ясувати особливості розвитку та естетичну природу творчості В.Стуса;

– визначити проблематику поезій митця та своєрідність її художнього втілення в різних поетичних формах;

– показати самобутність індивідуальної манери поета, багатогранність його стилю;

– простежити еволюцію творчого мислення в ліриці поета.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

 

 

Розділ І. Проблема самопізнання і гармонія зі світом у ранній ліриці

Василя Стуса

Життєве спрямування В. Стуса розкривається через творче осмислення світу, віднайдення свого місця в ньому. З життєдайним пафосом поет прагне наслідувати високі ідеали, які акумулюються у вічних моральних категоріях любові, злагоди, гармонії, віри, порозуміння. Вже з роками стає помітним, як виробляється його власний голос, «крізь набуте й необов’язкове проростає своє слово, міцнішаючи й виразнішаючи». Рання збірка В.Стуса «Круговерть» (1965) переконує у прагненні поета всебічно осмислити реалії буття. Світ манить його своєю неповторністю, з мажорним настроєм митець намагається трансформувати його в собі. В. Стус прагне пізнати незвідане, його захоплює відверта радість буття і відчуття себе в ньому (поезія «Радість»):

Із струмком, із промінням  ранковим,

В вітровім шелестінні, у  хмар миготінні яснім,

З тихим плюскотом  хвиль, із прибоєм ланів колосковим –

Гомони! Гомони! Так, як вітер, як промінь, як грім.

Гомони! Гомони! [23, 198].

З осмисленням  світу народжується любов В. Стуса до землі, людей, довкілля. Пізнаючи дійсність, поет відкриває все нові шляхи творчої самореалізації. У таку мить його ліричний герой розкошує у духовному екстазі, перетворюючи поезію на музику слова, світла і сонячних барв. Поезія «Круговерті» виразно засвідчує такі процеси самопізнання і самовизначення автора, відбиваючи його таємничу радість відчуття світу, виявляючи бажання пізнати світ у палкій любові до нього. У поезії «Вереснева земля» автор скаже:

Земле рідна! Тобі одній

Я волів би служить до скону.

До твоїх до прийдешніх днів

Дотягнутися б хоч рукою. …[23, 204].

За точку  відліку людського існування  В.Стус бере першовитоки буття: замислюється, що таке світ, шукає свого місця в ньому, розмірковує над життям, пізнає його ціну. Життєва розкутість вимагала відповідної самореалізації в творчості. Кожен з поетів-шістдесятників у прагненні творчого самовираження по-своєму торував свій шлях у поезію. Творчий шлях В. Стуса позначений осмисленням і втіленням у творчість філософської концепції екзистенціалізму. Від природи йому близькі були смисло-життєві питання вини й відповідальності, вирішення і вибору, ставлення людини до свого покликання і до смерті – тобто ті питання, що склали осердя проблематики екзистенціалізму. у поезії «Їй-богу, так, напевно, має бути…» автор зазначить:

Їй-богу, так, напевно, має  бути,

Щоб наступала ніч і день згасав.

І восени прощальна туга рути

Видзвонювала в позолоті трав.

Щоб я мужнів, мінився і зростав,

І встиг пізнать, любити і забути…[23, 215].

Саме ці питання фіксують дослідники у творчості В.Стуса. В ліриці поета, зазначають «чітко можна виділити основоположні принципи й проблеми екзистенціалізму, як-от, проблему буття, проблему вибору, проблему мислячого «я», принцип перспективізму, антропологічний принцип і т.д.». На основі власних моральних, естетичних і світоглядних засад поет у свій спосіб вибудовує цю проблематику і прагне розв’язати екзистенційні питання.

Здобутки митця на цьому шляху можуть бути охарактеризовані визначенням філософа М.Хайдеггера: «стати тим, хто ти є». Ця позиція В. Стуса чітко окреслена в поезії «Мені зоря сіяла нині вранці»:

Жити – то не є долання меж,

а навикання і самособою-

наповнення [23, 208].

В «самособоюнаповненні» – суть Стусового екзистенційного світовідчуття. Саме це було метою поета, до здійснення якої він увесь час поривався і прагнув, незважаючи на перешкоди. «Самособоюнаповнення» націлене на самопізнання, самовизначення, самовдосконалення особистості. В «Зимових деревах» та «Веселому цвинтарі» накреслено його початки. Протягом життя відбувається безперервний розвиток власного самособоюнаповнення. В. Стус постійно відкриває себе, ніби самонароджуючись, віднаходить у собі нові можливості людської індивідуальності.

«Самособоюнаповненням» В. Стус відмежовувався від довколишнього світу, дозволяючи собі розкошувати у власній царині духу. Усвідомлена потреба самоти виявляє філософське заглиблення поета у споглядання внутрішнього життя. Він з неминучістю підсумовує: відсутність у світі зовнішньому вкрай необхідна для вчування у світ внутрішній. В умовах тотального знеособлення для суб’єкта лірики В.Стуса такий спосіб життя виявляється оптимальним. Адже усвідомлення того, що самота не вимагає зовнішніх борінь, дозволяє зосередитись на внутрішньому самовдосконаленні, що сприяє досягненню гармонії із собою. Таким чином, усамітнившись, поет здобувається на внутрішню рівновагу. Його енергія долає будь-які життєві перешкоди, дозволяючи ліричному героєві залишатись внутрішньо непереможним. Навіть у стражданнях він має своєрідне задоволення і спокій, адже в самоті, приречений на осібне існування, залишається собою. Психологічний стан митця, який сам на сам вирішує кардинальні, життєво важливі питання, осмислюється в поезії В.Стуса:

Ти весь – на бережечку самоти,

присмоктаний  до туги, ніби равлик.

Самозаспокоєння і внутрішню рівновагу поет відчуває, зближуючись із природою. Саме природа  допомагає митцю віднайти виважений  спокій. Цим спокоєм тамується внутрішній біль, завданий зовнішніми чинниками. Осмислення природи – ще один шлях самопізнання і самовдосконалення. Моменти єднання з природою стають виявами органічного стану його душі. У поезії «На розквітлому лузі» В.Стус стилістично близький ранньому П.Тичині:

На розквітлому лузі

Стежка сміється.

Танцюють волошки

Під вітру спокійний прибій.

Спинися на хвилю

Отут, де красується поле,

Де мріє кульбаба,

Спинись.

На розквітлому лузі [23, 200].

У ранніх збірках  змалювання природи позбавлене описовості. Його природа наділена магічною силою мудрості, в ній людина черпає вічні духовні цінності, спілкуючись із нею, стає досконалішою і довершенішою. Поет наголошує, що суб’єкт його лірики є співучасником природи, ланкою в біоритмі життя Всесвіту.

На окрему увагу заслуговує масштабність сприймання Стусом розмаїтості природи. Природа у поетовому розумінні – досвідчений наставник, у неї він вчиться пізнавати світ і відкривати себе. «Вона – вчитель, бо володіє великим знанням, має свої вищі моральні закони та велику силу. І не пізнавши їх, чи ж можна називатись людиною», – зазначає Д.Стус.

Першовитоки людської індивідуальності В.Стус вбачає в родині, сім’ї, роді. З відчуттям рідних осмислюється внутрішня єдність, що символізує моральну підтримку і є вираженням загальнолюдських цінностей.

Образ матері як хранительки роду В.Стус пов’язує з  вічністю, прагне в собі утривалити морально-етичні якості, властиві їй, адже вони не підвладні часові, історичним зрушенням, вони належать вічності. Поет усвідомлює її неземний подвиг – акумулювати в собі внутрішній світ і подвоїти його в нащадках. У цьому аспекті невіддільність шляху матері і синівської дороги очевидна: в її стійкості поет пізнавав ціну власного життя, у своїх стражданнях відчував її біль, самонаповнювався ним.

З роками поет збагнув секрет материнської мудрості: у будь-яких життєвих ситуаціях вона залишалася собою. Стусові з часом також властиво звіряти своє життя із батьківським, що є символом роду, відчуттям власного коріння, доростанням до осмислення себе.

У генетичній єдності з рідними осмислюється любов поета до Батьківщини. Найдорожчі – мати, дружина – підсвідомо допомагають поетові дорости до відчуття України, до осмислення власної долі і долі народу. У зв’язку із цим у ранніх збірках природнім виявився процес злиття образів матері, дружини, України, а вже зрілий «Веселий цвинтар» демонструє, як автор послуговується їх взаємозамінністю. «Три сонцеликих жінки благословили поета на подвиг – і не відпускали його в країну темряви і вічної розлуки», зауважила Г.Гармаш. Поет відчуває їхню моральну підтримку, вона гартує його внутрішню волю. Чуття України в ранніх збірках носить екзистенційний характер усвідомлення себе на землі, яка є Батьківщиною. Вплив її поет інтуїтивно відчуває на собі, ще до кінця не усвідомивши, що з Батьківщиною тісно переплетена його доля. На рівні моральних імперативів він будує Україну в собі, саме це допомагає йому тверезо оцінити світ і віднайти відповідну гармонію з ним.