Філософія Нового часу

Контрольна робота з  філософії №1

Частина 1.

 

Тема : Філософія Нового часу.

 

 

План.

 

Вступ.

1. Соціально-культурні процеси в епоху Нового часу. Формування нових засад 
філософського мислення.

2. Філософія Ф. Бекона. 
Висновки.

Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

 

Філософія Нового часу охоплює період із XVII ст. до першої третини XIX ст. Цей період в житті суспільства характеризується розпадом феодалізму та зародженням й розвитком капіталізму та пов'язаний з прогресом в економіці, техніці, підвищенням продуктивністю праці. В цей час відбуваються суттєві зміни в соціальній та політичній сферах суспільства. Змінюється свідомість людей, світогляд в цілому. Цей час є епохою наукової революції. Наука відіграє все більш значну роль в житті суспільства. При цьому головне місце в науці займає механіка. З механістичного методу привело до прогресу в пізнанні фізичного світу. Уявлення про механічну обумовленість явищ особливо зміцнилося під впливом відкриттів Ісаака Ньютона (1643—1727), в переконаннях якого механічна причинність отримала глибоке математичне обгрунтування [5, 108].

Філософія Нового часу являє собою принципово новий рівень у розвитку європейської філософії. Вона розвивається у діалозі з експериментальною наукою, що виникає саме у цей час. У зв'язку з цим, філософія досягає нового рівня деталізації власної проблематики, стає більш диференційованою і розгалуженою, а тому — більш систематизованою.

Формується новий світогляд, якому притаманно наступне: світ розглядається людиною як об'єкт, на який спрямовується людська активність, а сама людина — як суб'єкт, тобто вихідний автономний пункт такої активності.. Індивід має спиратися на свою діяльну активність. Гаслом епохи стає теза «За будь-яких обставин завжди краще діяти, аніж нічого не робити» [3, 82]. Людина, дякуючи своєму розуму, повинна перетворити середовище своєї життєдіяльності, зробивши його оптимальним. Індивід спирається на мислення здорового глузду, яке включає опору на факти та чітку логіку. Світ постає в якості надскладного механізму, типовим взірцем якого був механічний годинник; людина повинна пізнати цей механізм та опанувати його дякуючи знанню.

У духовний світ людини проникають ідеї прогресу, діяльність людей починає розумітися не як кругообіг подій, а як розвиток від примітивних до досконалих форм існування суспільства.  Френсіс Бекон розглядав пізнання природи та використання отриманого знання як основу соціального благополуччя.

Філософія Нового часу досягла нового рівня у розробленні проблем пізнання, в осмисленні субстанції як вихідної підоснови дійсності, у дослідженні людини й суспільних процесів. Філософія Нового часу ввібрала в коло своїх проблем усі сфери людської життєдіяльності, демонструючи широкі можливості людського пізнання. Розвиваючи вихідні ідеї класичного типу філософствування, вона або підносила людський розум, або піддавала його випробуванням, щоб визначити його потенціал.

 

 

 

 

 

1. Соціально-культурні процеси в епоху Нового часу. Формування

нових засад філософського мислення.

 

В епоху нового часу активно тривав розпад феодального суспільства, який розпочався в період раннього Відродження. Цей процес зачепив всі сфери життя: політичну, економічну і культурну.

Спочатку в Голландії (кінець XVI— початок XVII ст.), а потім в Англії (середина і кінець XVII ст.) відбуваються перші буржуазні революції. У суспільстві формується новий діяльний клас — молода буржуазія.

У економічній сфері все більшої ваги набуває мануфактурне виробництво. Впровадження машин і механізмів, розподіл праці сприяв збільшенню ефективності виробничого процесу. Церковні догмати виявилися слабкими помічниками у сфері практичної економіки. Новий тип виробництва вимагав знань, іншого , заснованих на досвіді, практичних знань, які могли б об'єктивно сприяти розвитку виробничої діяльності. Тому вивчення природи як у філософському, так і в науковому сенсі стає необхідним. Наука стає опорою не лише економіки, але й філософії.

Таким чином, зміна соціально-економічних стосунків, розвиток науки неминуче відбивається на всій культурі Нового часу, і перш за все, на філософії. Вона все активніше виступає з критикою схоластичної ученості, прагне до достовірності і зближення з наукою.

Отже, філософія Нового часу віддзеркалює утвердження буржуазного способу

виробництва, наукову революцію й встановлення експериментального природознавства.

Вирішення проблеми метода пізнання у філософії Нового часу пов'язане з двома течіями — емпіризмом, засновником якого був Френсіс Бекон(ХУІ — XVIIвв.), і раціоналізмом, представником якого був французький мислитель і математик Рене Декарт (кінець XVI — перша половина XVII ст).

Емпіризм — це гносеологічна концепція, згідно якої основу людського пізнання складає досвід людини [2, 142], а раціоналізм — це гносеологічна концепція, згідно якої основу людського пізнання складає діяльність розуму [2, 143].

Найбільш значні послідовники емпіричної лінії у філософії Нового часу: Т. Гоббс, Д. Локк, Дж. Берклі, Д. Юм — в Англії; 3. Кондільяк, До. Гельвеций, П. Гольбах, Д. Дідро і ін. — у Франції.

Найбільш значні представники раціоналізму - Декарт, Би. Спіноза, Р. Лейбніц.

Отже, суспільно-політичний та культурний розвиток Нового часу породив нові філософські концепції, змусив людство по-іншому поглянути на свою роль та значення в розвитку цивілізації, пізнанні Всесвіту та свого буття в ньому. Велике значення мають праці Френсіса Бекона, який заклав нові методологічні основи наукового пізнання природи.

 

 

 

 

 

2.        Філософія Ф. Бекона.

 

Френсіс Бекон (1561-1626 p.p.) був засновником емпіричного напряму у філософії. Основні філософські ідеї мислителя викладені у працях "Новий органон" (1620) і "Про гідність та примноження наук" (1623). Головна філософська ідея Ф.Бекона полягає в тому, що в основі пізнання лежить лише досвід людини, як практичний, так і теоретичний. Чим більше досвіду акумулює людина, тим ближче вона до істинного знання. Але, істинне знання не має бути самоціллю .

«Знання — сила», — проголошує Бекон [2, 142]. Сенс цього афоризму в тому, що справжнє знання, на думку філософа, повинне забезпечувати людині владу над

природою і служити суспільству.

Пізнання має на меті допомагати людині реалізувати її матеріальні та духовні потреби, сприяти прогресивному розвитку суспільства. Отже, за думками Ф. Бекона, філософія має допомагати людині отримувати в житті практичний результат.

Ф.Бекон вважав, що головний метод пізнання - це індукція, за допомогою якої здійснюються сходження від окремих спостережень до узагальнюючих висновків [6, 103]. Саме його Бекон вважає справжнім методом наукового пізнання природи та світу. При цьому індукція є результатом відбору лише тих фактів, істина яких підтверджується експериментально. Свою позицію він пояснює за допомогою алегоричного зображення трьох можливих шляхів пізнання.

Перший — це "шлях павука", тобто спроба людського розуму виводити істини з самого себе. Цей шлях є уособленням абстрактного раціоналізму.

Другий шлях — "шлях мурахи", що уособлює однобічний емпіризм, який зводить пізнання до нагромадження голих фактів.

Третім є справжній шлях науки — "шлях бджоли". Як бджола переробляє нектар у дорогоцінну речовину — мед, так і справжній науковець перетворює емпіричні факти за допомогою раціональних методів у наукову істину.

Процес пізнання людиною оточуючого її світу є тісно пов'язаним з подоланням помилкових знань - похибок. Похибки заважають отриманню істинних знань. Такі помилкові погляди на світ Ф.Бекон називає ідолами. Він наводить чотири групу ідолів [5, 83]:

"ідоли печери» — це помилки, які ми робимо, виходячи з нашого рівня освіти, виховання, оточення;

«ідоли роду» — це загальні помилки, яких людина допускається в пізнавальному процесі. Вони зумовлені обмеженістю і недосконалістю людських органів відчуття;

«ідоли ринку» — це омани, пов'язані з людським спілкуванням, неправильним використанням мови, некритичним ставленням до інформації;

«ідоли театру» — це орієнтація на авторитети, хибні вчення, які своєю 

зовнішньою досконалістю вводять нас в оману. Цей вид оман — найзгубніший для людей тому, що він блокує їхню ініціативу, змушує некритично ставитись до існуючих теорій, освячених традиціями.

Перші два ідоли пов'язані з самою людиною, два останні — із соціальною діяльністю.

Перемогу над ідолами людської свідомості і отримання достовірного знання, згідно з поглядами Ф.Бекона, може забезпечити достовірно науковий метод вивчення природи. Античність і Середньовіччя користувалися переважно дедуктивним методом. Його суть полягала в тому, що із загальних самоочевидних положень (аксіом або постулатів) робляться приватні висновки. Бекона такий підхід не влаштовував, оскільки тут не забезпечувалася достатня достовірність. Справжнє знання повинне спиратися на досвід, факти.

Бекон чітко відрізняє релігію від філософії. Перша базується на надприродному одкровенні, друга — на даних органів почуттів [3, 83]. У філософії навіть основні джерела піддаються обговоренню та перевірці, тоді як у релігії основні джерела установлюються авторитетом. Разом із тим Бекон стверджує, що можлива природна теологія, яка відповідає природній релігії, оскільки установлюваний пізнанням зв'язок природних явищ вказує на існування божества.

Таким чином, Ф.Бекон у ставленні до релігії був деїстом. Бекон вважав, що наукове знання сприятиме створенню "Царства небесного" на землі і ліквідує страждання як неприємний факт людського існування [4, 104]. Згодом деїзм почав домінувати в більшості філософських вченнях Нового часу.

Отже, Ф.Бекон вважав філософію головною наукою, а її основним предметом є природа, яку можна осягнути за допомогою відчуттів та досвіду, Бог, якого можна осягнути через пізнання природи, та людина, яка пізнається завдяки пізнанню власних пізнавальних можливостей - рефлексів. Будучи засновником методології емпіричного рівня наукового пізнання, Бекон виступає як проти схоластичної, абстрактно спекулятивної методології, так і проти вузького емпіризму.

 

          Висновки:

 

Філософія Нового часу віддзеркалює утвердження Буржуазного способу виробництва, наукову революцію й встановлення експериментального природознавства в ту епоху. Для того періоду в розвитку філософії характерне визначення розуму як певної суми знань про природу, а разом з тим і про людину.

Новий час став періодом швидкого розвитку природознавчих наук. Неоднозначність мислителів, науковців того часу в оцінці методів та шляхів такого пізнання цілком було залежним від різноманіття філософських, ідейно-теоретичних, політичних, соціальних, культурних поглядів.

Філософія Нового часу відокремлює дві можливі моделі пізнавального процесу: емпіризм (представники цього напряму вважали, що єдиним способом пізнання є чуттєвий досвід) та раціоналізм (представники цього напряму вважали, що природа явищ світу та речей не може бути відкрита за допомогою чуттєвого досвіду і має бути доповнена розумом людини).

В філософії Нового часу було різке протиставлення об'єкта та суб'єкта пізнання У раціоналізмі домінуюче значення набував суб'єкт пізнання, а в емпіризмі - об'єкт пізнання.

Засновником емпіричного напряму в філософії був Френсіс Бекон, який дав теоретичне обгрунтування ідеалу історично нового типу знання -експериментально-індуктивного природознавства. Його послідовником став Томас Гопс, який в свої працях дав наукове пояснення виникнення держави, принципів її взаємозв'язків в суспільстві.

Засновником класичного раціоналізму був Рено Декарт. Він обгрунтував ідею про домінуюче значення розуму (мислення) в пізнанні оточуючого світу, розробив теорію дуалізму, намагаючись примирити матеріалістичні та ідеалістичні напрями в філософії, тощо.

Отже, в філософії ХУІІ-ХУІІІ ст. набувають подальшого розвитку ідеї автономності суб'єкту пізнання, розвиваються індуктивно-імперичний раціонально

дедуктивний методи пізнання. В цей час формується імперична картина світу, яка стала основою для природознавства і філософії XX ст.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури.

 

1. Введение в философию: Учебное пособие для вузов. / авт. кол. Фролов И.Т и др. - М.: Республика, 2004 - 263 с.
2. История мировой философии : учебник / С. Р. Аблеев. -М.: ACT: Астрель, 2005. - 414 с.
3. Мозговий Л.І., Бичко I.B., Додонов Р.О. та ін. - Філософія. Кредитно-модульний курс: Навч. посіб. / За ред. Р. О. Додонова, Л. I. Мозгового. — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 456 с.
4. Присухін C.I. Філософія: навчальний посібник. - у 2 ч. - Ч.П. Система філософії у визначення! , поясненнях, схемах, таблицях. - К.: КНЕУ, 2006, ч.1- 204с.
5. Спиркин А.Г. Философия: Учебник. — 2-е изд. — М.: Гардарики, 2006. -

736 с.

6. Філософія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів /Причепій СМ., Черній A.M., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А. - К.: Академія, 2001 -576 с. (с. 92-111)