Філософія Нового часу

     Отже, за Спінозою, геометричний метод дозволяє стверджувати, що субстанція може бути тільки єдина, оскільки за визначенням субстанція - це причина себе самої, тобто вона не може мати ще якоїсь причини, бо тоді перестане бути основою для всього.

     Філософська концепція Б.Спіноза:

     – субстанція єдина і всеохоплююча, включає, в свій зміст всі можливі  явища дійсності

     – мислення і протяжність постають не окремими субстанціями, а атрибутами (найпершими невід'ємними якостями) єдиної субстанції

     – у світобудові Бог і природа  є те ж саме, тобто субстанція водночас є абсолютне Мислення і уся реальність

     – в світі порядок ідей та порядок  речей принципово збігаються

     – всі речі та явища - лише різні міри поєднання модусами - мислення і  протяжності

     – людина найбільш яскраве та виразне  поєднання модусу-тіла та модусу-душі

     Голландський  філософ зазначав, що ніщо в природі  не відбувається без причини. "Не існує, - писав він, - жодної речі, з природи якої не витікала б якась дія". Всі почуття, думки і дії людини виникають в результаті впливу зовнішніх причин. Пізнання світу проходить у своєму розвитку три ступеня. Перший -це чуттєве сприймання зовнішнього світу, уявлення про нього. Другим ступенем є судження розуму і отримання думок. І третім - істинне (інтуїтивне) і аналітичне знання, яке здобувається безпосередньо розумом, і незалежне від чуттєвого досвіду.

     Здавалося б людина приречена на те, щоб  перебувати в істинному відношенні до дійсності (порядок ідей відповідає порядку речей), проте її активна властивість - воля - перевершує розум, а тому пристрасті та бажання збивають людину із шляху істини, вводять її у рабство пристрастей.

     , Оскільки повна свобода постає характеристикою лише самої субстанції, то, на думку Б.Спінози, людина, якщо бажає свободи, повинна здолати силу бажань і пристрастей, а для цього вона мусить пройти шляхом сходження до найвищого типу пізнання -інтелектуальної інтуїції, яка дозволяє бачити все "під кутом зору вічності", тобто у відповідності із субстанціальною природою мисленням.

     Тотожне й відмінне в онтологічних поглядах:

     Німецький філософ Г.Лейбніц (1646—1716) захоплювався філософією Б.Спінози, але вважав, що таким чином осмислена субстанція не дозволяє нам зрозуміти, чому світ є рухливим та багатоманітним. На відміну від Б.Спінози, Лейбніц підкреслював, що" багатогранність, рухливість і неповторність слід вважати характеристиками самої субстанції. Перший принцип його філософії –принцип «усезагальних відмінностей»: у світі немає жодної речі, яка була б тотожна іншій (ні на рівні клітини, ні на рівні атомів, ні на рівні найдрібніших тіл). Порушує подібність уже навіть те, що одна річ за нумерацією є першою, а інша — другою. Отже, речі тотожні самі з собою (відмінні від інших) і займають лише їм притаманне місце у світі (так само, як крапки на лінії).

     Лейбніц постулює положення, згідно з якими  між полярними явищами існує  дуже багато перехідних моментів. На «лінії точок» немає пропусків, кожна річ «прилягає» до сусідньої речі. Згідно з принципом неперервності, ніяка річ не може бути нулем, тому що завжди знайдеться менша і простіша за неї. Завдяки принципу неперервності річ прямує до нуля, а згідно з першим принципом (тотожності), — ніколи його не досягає. Тому точка — це граничний випадок мінімальних відтинків, а лінія — границя кривих. Фізичної порожнечі не існує, не існує й абсолютного спокою (спокій — це дуже «повільний рух»), а в пізнанні омана постає як дуже «мала» істина. На часи Г.Лейбніца цей принцип мав евристичне значення, і сьогоднішнє наукове знання знімає межі між різного виду рухами, (наприклад, вказує на тісний зв'язок живого і неживого).

     Недосяжність  нуля кладе певну межу змінам речей, завдяки чому вони є Монадами як єдність тотожності й відмінності. Отже, якщо між монадами немає порожнечі, і вони пов'язані між собою переходами, то світ загалом утримує у собі всю повноту можливих рухів, світ сам по собі самодосконалий. Характеристику світу охоплює принцип повноти і всезагальної досконалості.

     ГЛейбніц  постулює також принцип усезагального  зв'язку, коли взаємозв'язок постає як «наперед встановлена гармонія» і випливає з принципу неперервності. Ілюстрацією цього в пізнанні є аналогія (можливість у думках поєднувати речі різного роду) і теоретичні закони (останні відображають зв'язок явищ;

     Під закони можна підвести будь-які факти). Виходячи з поняття нескінченності і принципу повноти, кожне явище  можна вважати як досконалим, так  і ні, тому кожне явище чимось породжується і в щось перетворюється чи породжує інше явище. Монади Г.Лейбніца прості, неподільні, а тому вічні (смерті підлягає лише те, що розкладається, втрачає свою структуру, а монадам нема чого «втрачати»). Вони не фізичні точки (останні подільні), V не математичні (вони 'абстрактні, не реальні), а V особливі — «метафізичні», тобто надфізичні, водночас і «тілесні, і «духовні. Монади дуже активні. Вони породжують • духовний рух, • матеріальний рух і • фізичні процеси.

     Існують три класи монад: • перший становить  неорганічний світ, • другий — світ тварин і • третій клас — це люди, причому кожному подальшому Класу притаманні риси попередніх.

     За  Г.Лейбніцем, не існує межі ні в одному з напрямів розвитку монад —-'ні в бік найменш розвинутих, ні в бік найбільш-розвинутих. І тому його монадологія вступала у: протиріччя з релігійним трактуванням Бога як єдино самодосконалого.

     У філософії Г.Лейбніца будь-яке судження людини є або істинним, або хибним. Істинним є те, що не містить у собі протиріччя. Виходячи з «наперед встановленої гармонії», Г.Лейбніцу було дуже важко пояснити існування у світі зла і свободи волі. Він вважав, що без існування зла людина не змогла б зрозуміти добра. Ідеї Г.Лейбніца випереджували погляди на світ як субатомний, а також значною мірою вплинули на формування філософських поглядів І.Канта то.Г.Геґеля.

     Питання для обговорення  на семінарському  занятті

     1. Особливості духовних процесів та розвитку філософії в епоху Нового часу.

     2. Нове бачення пізнання в епоху Нового часу: розвиток методології та гносеології. Провідні філософські позиції в тлумаченні пізнання.

     3. Онтологія Нового часу про світобудову та місце людини в ній.

     4. Антропологічні та соціальні ідеї у філософії Нового часу.

     Теми  для рефератів, доповідей  і контрольних  робіт

     1. Сутність та причини утвердження механістичного світогляду в Європі

     Нового  часу.

     2. Мислення "здорового глузду " та  його філософська оцінка.

     3. Особливості методологічних позицій Ф.Бекона та Р.Декарта; їх роль у розробці ідейних засад науки.

     4. Тлумачення пізнання в філософії Нового часу.

     5. Філософія Нового часу про світобудову.

     6. Філософські ідеї європейського Просвітництва та їх сучасне значення. 

     ДЕЇЗМ—розповсюджена в Новий час позиція, згідно з  якою Бог створив світ, надав йому власних законів і далі вже не втручається у його функціонування: творчі ідеї Бога в бутті світу набувають характеру необхідності, пізнання якої стає завданням людини.

     ЗДОРОВИЙ  ГЛУЗД - панівний в Європі тип мислення за умов утвердження індивідуалізму та буржуазних суспільних стосунків: він ґрунтувався на "трьох китах ": а) на виключній довірі фактам ("краще один раз побачити, ніж сто разів почути "); б) на чіткій, ясній та зрозумілій логіці; в) на культивуванні активності (за будь-яких обставин краще діяти, аніж могу робити).

     ОБ'ЄКТ  І. СУБ'ЄКТ— провідні категорії світоосмислення епохи Нового часу: об'єктом позначали частину (фрагмент) природи, на яку спрямовувалась активність людини, суб'єктом - людину як вихідний пункт проявів активності розумового та матеріального планів.

     ЗАКОН - форма прояву необхідності у природі, об'єктивний, сталий, повторюваний тип зв'язку між процесами та явищами дійсності або всередині них; в попередні епохи закон розглядався переважно як юридичний закон або владна норма,

     СУБСТАНЦІЯ - одне із центральних понять новоєвропейського світоосмислення, що позначало таку основу світу, яка охоплювала та пронизувала собою усі форми та явища дійсності, була самовладною та не потребувала для свого буття ніяких інших джерел або причин.

     РЕЛІГІЯ І МОРАЛЬНІСТЬ - унаслідок розповсюдження у духовному житті Європи Нового часу деїзму та ідей Просвітництва з 'явилась тенденція, пов'язувати релігію лише із моральністю, звільняючи від її впливу всі інші сфери життя та діяльності. Тим самим заперечувався теїзм - позиція розуміння Бога як єдиного Творця, упорядника світу та джерела усякого буття.