Філософія культури

4. Поняття  культури у філософії

        Буденне уявлення поняття «культура» включає літературу, мистецтво, театр, морально-естетичне виховання. Часто сюди додають процеси освіти і виховання підростаючого покоління. Суспільні науки (історія, археологія, етнографія) вкладають у поняття культури характеристики, які притаманні аналізованим ними предметам – соціуму, мові, етносу, а також те, що відрізняє їх рівнями розвитку або якісного стану.

  Філософський підхід до дослідження культури враховує результати вивчення даного феномена конкретними науками. Вивчення культури опосередковане специфікою філософії як особливої форми суспільного пізнання і полягає в осмисленні дійсності через визначення узагальнених поглядів на світ, місця та ролі людини в ньому, через пізнання загальних законів розвитку природи, суспільства і людського мислення.

  Ототожнення культури з духовними утвореннями у класичній моделі призвело до критичного ставлення щодо її основних положень. Ця критичність посилилася накопиченням емпіричного матеріалу про різні культури. У результаті виникає культурологія як відносно самостійна система знань про культуру.

  У марксистській філософії класична модель культури отримала матеріалістичну інтерпретацію: культура трактується не як суто духовна проблема виховання і просвітництва індивіда, а як проблема створення необхідних умов (перш за все матеріальних) для всебічного й цілісного розвитку людини. Тут культура осмислюється не як така, що виникає з самої себе, а через зв'язок із суспільством, працею, не лише як сукупність її результатів, а як і сам процес людської діяльності.

  Філософія культури завжди намагалася вирішити проблему, що є культура в цілому. Але у XX ст. з'ясувалося, що в межах класичної моделі не можна подолати труднощі раціоналістичного пізнання культури. Це призвело до зростання ірраціоналістичних тенденцій у підходах до дослідження культури. Крім того, криза класичної моделі була пов'язана ще й з домінуванням у ній європоцентризму, згідно з яким неєвропейські форми культури сприймались як неповноцінні. Бурхливий розвиток контактів з неєвропейськими культурами, як і ряд інших факторів, сприяв появі ідеї рівноцінності всього розмаїття культур, їх локального існування і циклічного часового розвитку. Виникає концепція «діалогу культур», прихильники якої обстоюють думку про неможливість зрозуміти природу будь-якої культури без її зіставлення з іншими культурами, про важливість взаєморозуміння між представниками різних культур [4].

  Усе це призвело до появи інших моделей культури.

  Некласична (модерністська) модель орієнтується на повсякденне життя людини. Культура особистості, етносу, соціуму розглядаються як елементи культурної реальності, які взаємодіють між собою і сприймаються людиною у процесі переживання, а не раціонального осмислення власного буття. Модерністську модель характеризують песимізм, ідея абсурдності світу, пріоритет особистого над суспільним у житті людини, тенденції небажаності впорядкованого моделювання світу.

  Постмодерністська модель в онтологічному плані відображає світ, який «не бажає» впливу на нього людини. Скептичне відсторонення від установки на перетворення світу тягне за собою відмову від спроб його систематизації: світ не тільки не піддається людським зусиллям, але й не вміщується в жодні теоретичні схеми [3]. Розпадається суб'єкт культури як центр системи уявлень про світ, формується новий тип філософського осмислення культури – філософування без суб'єкта.

  З огляду на вище зазначене, поняття «культура» як дещо загальне не може виводитися через будь-яке одне адекватне визначення. Тому таке визначення виступає як її інтерпретація залежно від того чи іншого аспекту розгляду культури. Можна виділити ряд достатньо розроблених у науці підходів щодо осмислення феномена культури.

  Аксіологічний (ціннісний) підхід полягає у виділенні тієї сфери буття людини, яку можна назвати світом цінностей. Тут культура виступає результатом всього розмаїття діяльності людини, як сукупність матеріальних і духовних цінностей, складна ієрархія ідеалів і смислів, значимих для конкретного суспільного організму. Згідно з цим підходом, культура є реалізацією ідейно-ціннісних цілей, предметним світом, що розглядається під кутом зору його значення для людини.

  У діяльнісному підході культура виступає специфічним способом людської життєдіяльності. Культура розглядається як процес, у якому реалізуються в діалектичній єдності об'єктивні й суб'єктивні моменти, передумови й результати. Змістовне визначення культури зводиться до розуміння її як родового способу буття людини у світі, а саме — людської діяльності як справжньої субстанції природи людини. Тим самим культура розглядається як спосіб регуляції, збереження, відтворення й розвитку суспільства, як «технологія виробництва і відтворення людини в суспільстві», як «ген» життєдіяльності людей, основа творчої активності людини, механізм адаптації й самодстермінації особистості в суспільстві.

  При структуралістському підході культура розглядається як сукупність соціальних елементів, «культурних зразків»— носіїв ціннісних відносин, що регулюють людську діяльність (шлюб, сім'я, звичаї, тексти, символи тощо.), але без урахування особистісного фактора.

  При «соціологічному» підході культура трактується як соціальний інститут, котрий дає суспільству системну якість і дозволяє розглядати його як сталу цілісність, на відміну від природи. Тут культура розглядається з точки зору її функціонування в конкретній системі суспільних відносин та інститутів, які визначають ролі і норми поведінки людей в суспільстві.

  При гуманітарному підході робиться акцент на вдосконаленні людини як духовно-морального суб'єкта культури. В неогуманіс-тичних концепціях культура розглядається як процес, що вбирає з себе всі види людської творчості і регулюється людиною як членом колективу [6].

  Існують такі основні концепції щодо осмислення культури:

     1) еволюціоністська, тобто лінійна спрямованість розвитку культури, зростання складності культурних явищ і впорядкування їх від простого до складного. Суспільство розвивається під впливом зовнішніх (географічне середовище) та внутрішніх (фізична і психічна природа людини) факторів, послідовність незворотних змін культурних феноменів;

   2) психологічна, виходить з вирішальної ролі несвідомих імпульсів у поведінці людей. Культура є системою норм і заборон, що приборкують людську агресивність й деструктивність, пов’язані з дією природного потягу до задоволення.

  У деяких концепціях підкреслюється роль культури як джерела інформації в єдності з її обробкою, інтерпретацією і трансляцією. Культура розглядається як механізм передачі соціального досвіду, що відрізняється від докультурного. Існує уявлення про визначальну роль гри як джерела культури.

  В античності переважно поняття культура означало освіченість, гармонійну непрофесійну особистість як мету культури, природа була неперевершуваним зразком досконалості.

  У Стародавньому Римі філософія стає культивуванням розуму. Благодать, нескінченне самовдосконалення індивіда, діалог з універсальною системою моральних координат, втіленою в абсолюті як наближення до осягнення Бога – найвищий ідеал християнської версії культури середніх віків.

  Ренесансна  ідея культури – мистецтво і митець, які повинні перевершити в  своїх талановитих творіннях  природу, ідея людини-творця, яка творить  світ, красу, саму себе. Культура – це не тільки зміна людиною природи, а й перетворення самої себе.

  Завдяки науковій революції Нового часу людство  починає усвідомлювати себе тією силою, котра здатна протистояти  природі. Культура стає поліпшенням  природи, яка змінює життя і є  протилежністю природі, певним рівнем упорядкованості і розвитку, тим, що відрізняє цивілізовану людину від дикуна.

  Романтики поставили у центр філософії  культури проблему творчості – генія  і “духу народу”, який відбудовує необхідні йому форми культури. Досліджуючи  “дух народу”, романтики збагатили  науку великим масивом емпіричних фактів і створили конкретні науки про культуру – фольклористику, етнографію, порівняльне літературознвство і галузі мистецтвознавства.

  Культура — явище широке й багатогранне. У понятті культури фіксуються:

1. загальна відмінність людської життєдіяльності від суто біологічних форм життєдіяльності тварин;
2. сукупність практичних, матеріальних та духовних надбань суспільства, які виражають рівень його історичного розвитку;
3. визначальні принципи певного ставлення до світу;
4. певна система цінностей та норм і механізмів їх реалізації;
5. різні способи смислотворення в індивідуальному та колективному бутті людей;
6. сукупні досягнення в усіх сферах діяльності, які виявляють якісну специфіку історично конкретних форм людської життєдіяльності на різних історичних етапах;
7. особливості   життєдіяльності   етнічних   і   національних спільнот;

  8) специфіку діяльності, поведінки, мислення, почування людей у різних сферах суспільного життя;

9) характерні риси свого носія — суб'єкта культури. 
 
 

Висновки

      Значення філософії у житті людини, звичайно, беззаперечне. Її вивчення допомагає систематизувати особистий досвід, формує впорядковану систему знань про світ, систему цінностей, орієнтирів. Це допомагає людині почуватися вільною, незалежною від зовнішніх впливів на її життя, оскільки, знаючи закони світобудови, може до них пристосуватись. Знайомлячись з історією філософської думки людина дізнається про різні точки зору, що сприяє розвитку відкритості, толерантності, людяності. Та крім особистісної філософія має ще й спільну значимість і виконує ряд важливих функцій. Серед них виділяється світоглядна, методологічна, пізнавальна, ціннісно-орієтаційна та ін. Тут слід взяти до уваги те, що функції філософії мають сенс лише тоді, коли філософія виступає елементом більш широкої соціально-культурної системи, викликана до життя цією системою і сприяє цілісності й водночас розвитку останньої . Адже філософія укорінена в соціально-культурній системі, є підставою її існування. Філософія допомагає людині дізнатися про світ, та можливості співіснування його з людством, але тільки на теоретичному рівні. Здійснити це практично людина може через соціокультурну систему.

     Взаємозв'язок філософії і культури існує не тільки у значенні філософії як формуючої  образів ідеального буття, світоглядних орієнтирів на шляху до Істини, а й культури, в свою чергу, як засобу втілення їх (світоглядних орієнтирів) в реальне життя людини у формах суспільно-історичних типів культури. Адже існування філософії поза межами культури не має сенсу і взагалі не можливе. Філософія - це активність, діяльність людської думки, а людська діяльність є сферою культури.

     Отже, і філософія, і культура є полем  діяльності людського духу (через  культуру духовне опредмечується). І філософія, і культура у їх діалектичному  взаємозв'язку послуговують людині, допомагають пізнати світ і пристосувати його до своїх потреб.

     Список  використаної літератури

1. Гатальська С. Філософія культури.Підручник. – К.: Кондор, 2005. – 328 с.

2. Парус  В.Н. Онтологія культури./В.Н. Парус// Філософські науки. – 2009. – № 6. – С.7–17.

3. Петрушенко  В.Л. Філософія: Курс лекцій: Навчальний  посібник для студентів вищих  закладів освіти III – IV рівнів акредитації . – 4-те видання, стереотипн. – Львів: “Новий світ – 2000”, 2006. – 506 с.

4. Причепій  Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Академ-видав, 2005. – 592 с.

5. Таран  В.О., Зотов В.М., Рєзанова Н.О. Соціальна  філософія: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 272 с.

6. Юрій  М.Ф. Соціологія культури. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2006. – 304 с.