Філософський аналіз сутності науки і її соціальних функцій

Гуманістична сутність науки  полягає в її здатності відтворювати універсально-практичний тип відношення людини до дійсності. Сутність гуманізму  виражається в перетворенні цієї здатності в умову індивідуального  розвитку і існування людини, у  привласненні людиною гуманістичної  сутності всієї матеріальної і духовної культури (в тому числі і науки), в перетворенні цього суспільного  багатства в життєво необхідну  умову існування і розвитку кожного  індивіда.

Однією з ознак гуманізації  науки є те, що чим далі, тим  більше вона стає співвідносною з  людськими потребами. Досягається  це завдяки підвищенню ролі людини як суб'єкта наукової діяльності. Крім того, наука все більше включається  не лише в суспільне, але і в  індивідуальне життя людини, суттєво  перетворюючи його. Внаслідок цього  наука стає ще більше залежною від  суспільства, але разом з тим  цей зв'язок індивідуалізується, набуваючи  особистісного характеру.

Реалізація закладених в  науці соціокультурних можливостей  передбачає особливу, відповідну цим  можливостям, суспільну форму їх вияву, форму спілкування між людьми. Здатність науки створювати універсальний характер і спосіб відношення людини до світу проявляє себе по мірі того, як сама наука стає суспільною продуктивною силою, фактором, що впливає на розвиток людини.

Перед людством всім ходом  об'єктивного розвитку історії поставлено завдання, від вирішення якого  залежить і майбутнє науки: змінити  соціальну спрямованість розвитку науки і зробити її органічним елементом гуманістично орієнтованої культури. Наука все більшою мірою  стає тією культурною силою, яка в  поєднанні з художньо-практичним освоєнням світу і поглибленням моральних засад суспільства  виступає як один з найважливіших  і найнеобхідніших факторів не тільки перетворення зовнішніх умов людської життєдіяльності, але й творчого розвитку самої людини, її потреб і  здібностей. Тісний внутрішній інтегративний  зв'язок між розвитком індивіда та розвитком сучасної науки стає в  даний час все очевиднішим.

Наука сприяє розвитку людини тим, що вона допомагає позбавленню  її від нетворчої, малопродуктивної праці, звільнюючи тим самим час, необхідний для розвитку індивіда. Наука створює для цього необхідні  передумови і можливості. Таке розуміння  науки, яке передбачає її загальнокультурну  значущість, і, таким чином, її підпорядкування  загальнолюдським цілям, відповідає потребам розвитку людини.

Наука для людини - лише така гуманістична орієнтація створює основу для оцінки науки з точки зору її спрямованості на людину, підпорядкування  її іманентних цілей загальній меті соціального розвитку, в яких реалізація сутнісних сил людини стає самоціллю. Тому виникає питання не лише про  цінність наукової істини, але й  про її ціну, причому "точкою відліку" тут знову є людина.

Наука сприяє подальшій "гуманізації" самої людини, і відбувається це тому, що вона виступає певною культурною силою, власне культурою, що дозволяє більш  глибоко пізнавати і оволодівати  суспільною практикою. Таким чином, наука не лише за своїми потенціями, але і в дійсності, у своєму реальному практичному здійсненні поступово стає виразом і проявом  потреби людини в універсальному розвитку.

У сучасних умовах створився  такий тип науки, який відповідає найважливішій потребі людини в  її творчому розвитку і сприяє становленню  нового відношення людини до світу

Об'єктивною суспільно-культурною потребою в науці є фундаментальна потреба людини в універсальному розвитку своїх сутнісних сил  і суспільних відносин. Новий тип  науки виступає тим найважливішим  засобом, який дозволяє людині долати обмеженість свого традиційного способу життєдіяльності і свідомості, напрацювати нові форми матеріального  та духовного життя.

Наука, таким чином, виступає не лише продуктивною силою суспільства, а найбільш універсальною перетворюючою  силою, і в цьому проявляється справді гуманістична сутність і  культурна місія науки, її дійсне призначення як найважливішої умови  створення нових форм праці, спілкування  і свідомості людей, які втілюють у собі людську потребу в універсальному розвитку.

Наука все більше перетворюється у своєрідний епіцентр культури, все  більше впливає на подальший її розвиток. Перетворення науки у феномен  культури є важливим рівнем розвитку самої культури. У той же час  цей процес є складовою частиною і необхідною передумовою розвитку самої людини. Культура формує творчий  тип людини, надаючи їй наукові  знання, за допомогою яких вона цілеспрямовано удосконалює і перетворює суспільний лад, а також естетичні, ціннісні і моральні норми, за допомогою яких здійснюється регуляція стосунків  між окремими людьми і відносин між  колективами всього суспільства.

Таким чином, комплексний  підхід до розгляду науки, аналіз її як феномена культури дозволяє по-новому поглянути на науку, осмислити виникнення і перспективи розвитку такої  системності, в якій знімається протиставлення принципів науки, спрямованої до об'єктивного світу, принципам культури, спрямованої до внутрішнього світу  особи. Тим самим відкривається  простір для гармонічного і поступального  розвитку науки, її творчого потенціалу і гуманістичної спрямованості.