Філософський аналіз сутності науки і її соціальних функцій

2. ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ СУТНОСТІ НАУКИ І ЇЇ СОЦІАЛЬНИХ ФУНКЦІЙ

1. Генезис наукового  знання.

2. Наука - цілісна соціальна  система.

3. Наука як феномен  культури.

Зростання ролі науки в  суспільстві, збільшення її соціального  престижу ставить високі вимоги до знань про науку. У сучасних умовах ці вимоги стрімко зростають і  далі, стимулюючи поглиблення досліджень сфери науки в більш повному  обсязі, в єдності всіх її галузей. Такий аналіз науки передбачає звернення  до її виникнення і розвитку.

Передісторія науки, поява  наукового знання має своє коріння  в глибокому минулому. Становлення  науки відбувалося на такому рівні  розвитку людського суспільства, коли був накопичений певний мінімум  наукових знань і вони застосовувались  у різних видах практичної діяльності.

Практично зорієнтованим  знанням спочатку була математика. Але появі математики як теоретичної  науки передували вимоги практичної діяльності. Тому першим в історії  способом організації математичного  знання була так звана практична  математика, яка виникає у Стародавньому  Єгипті і Месопотамії як вид діяльності, спрямований на здійснення певних практичних дій.

Математичні тексти Стародавнього  Єгипту і Месопотамії не містять  розподілу знань на математичні  дисципліни - геометрію і арифметику. Для них при встановленні схожості задач одна до одної вирішальним  моментом був не їх математичний зміст, а чисто практичне призначення, тобто в одну групу об'єднані задачі, з якими доводилося мати справу в  тому чи іншому випадку, виходячи з  роду діяльності.

Таким чином, наукове знання спочатку вплетене в реальну тканину  життя, а це приводить до висновку про те, що першою з усіх соціальних функцій науки виникає її практична  функція. Далі відбувається виділення  науки з реального практичного  досвіду і поступове перетворення її у відносно самостійну від практики форму людської діяльності.

На відміну від практичної систематизації найважливішою особливістю  теоретичного способу систематизації математичного знання виступає поєднання  за допомогою доказів, логічний перехід  від одних положень до інших. У  кінцевому підсумку це призвело до якісного стрибка: утворилась чиста  або теоретична математика.

У Стародавній Греції в VI ст. до н.е. наука (перш за все математика) існує вже як форма теоретичної  свідомості. Античні греки хоча і  опирались на пізнавальний досвід древніх  цивілізацій Сходу, однак математичні  знання для них виступали вже  не як сукупність правил числення і  розрахунку, а як особливого роду ідеальне буття.

Характеристика науки  вперше була дана Арістотелем. Він створює  науку як особливу форму знання - знання заради самого знання і в  досягненні його бачить вищу мету людської діяльності.

Особливості середньовіччя  і, перш за все, виключне положення релігії  в феодальній Європі сприяли появі  іншої особливості середньовічного  вчення про природу, яка відсутня в науці періоду античності і  повністю зникла в науці Нового часу. Це - алегоричність і більш моралістична спрямованість середньовічних трактатів  про природу. В середні віки наука  виступала служницею теології у  вигляді схоластики.

Бурхливий розвиток промисловості  і торгівлі, переворот у науковому  світогляді, здійснений Коперником, який наніс перший удар по схоластичній філософії і теології, ряд досліджень і відкриттів у галузі механіки, оптики, магнетизму, техніки, біології, висунутих вимогами практичного  життя, - все це було пов'язане з  широких розвитком природознавства  і наочно демонструвало відмінність  нової епохи від попередньої. З цього часу починається звільнення науки від теології і формується її самостійність.

Успіхи природознавства  епохи Відродження створили нову об'єктивну основу виникнення філософського  дослідження науки, а необхідність та неминучість боротьби зі схоластикою  стимулювали цей процес.

Подальший розвиток науки  призвів до синтезу, органічного  поєднання теоретичних і емпіричних методів дослідження. Такий тип  наукового пізнання характерний  для науки Нового часу. Родоначальником  нового методу дослідження став Ф.Бекон. Наука за Беконом є історичним продуктом людської діяльності. У  цей період наука являла собою  єдине нероздільне ціле.

Лише у XVIII столітті завершився процес відгалуження від єдиного  наукового знання таких важливих галузей природничих наук, як фізика, хімія, математика, біологія та інші. Почав  визначатися більш чітко і  предмет філософії.

На межі XVIII і XIX ст. під  впливом французької буржуазної революції зародилася нова концепція, яка нерозривно зв'язала прогрес  науки з суспільним прогресом. Родоначальником  цієї концепції став французький  просвітитель, філософ та політичний діяч буржуазної революції Ж.А.Кондорсе.

Промислова революція  приводить до капіталізму і виникає  наука нового типу: вона перетворюється у безпосередню продуктивну силу суспільства. Таке перетворення відбувається шляхом вдосконалення методів виробництва, пошуку та використання нових джерел енергії і створення штучних  матеріалів, шляхом вдосконалення транспорту і скорочення часу перевезення людей  та вантажів, шляхом зростання врожайності  сільськогосподарських культур  тощо.

Оскільки наука є діяльністю по виробництву знань, то критерій її періодизації повинен виражати функції  цього виробництва, причому функції  соціальне орієнтовані. Виникає  питання: з якою соціальною метою  продукуються наукові знання? Чи повинні  вони Застосовуватись у технологічному перетворенні природи чи у "виробництві  самої людини", в розвитку її духовного  світу? Обидва ці види виробництва впливають  один на одний, наукові знання використовуються по-різному в різні історичні  етапи розвитку суспільства.

Розглядаючи ці питання, важливо  визначити основну цільову орієнтацію науки в суспільстві, тому що лише вона може слугувати дійсним критерієм  періодизації науки. Відповідно до цього  критерію в історичному генезисі науки можна виділити три основних періоди.

1. Переважно особистісно  - світоглядна орієнтація науки:  від її виникнення до Галілея  і Ньютона. Основною метою наукової  діяльності в соціальному плані  було формування загальної уяви  про світ і місце в ньому  людини

2. Переважно технологічна, матеріально-виробнича орієнтація  науки: починаючи з XVII ст. і  до нашого часу. Технічна орієнтація  науки призвепа до революційних  наслідків як для техніки, так  і для самої науки. Техніка  стає "певною силою знання" і все більше залежить від  успіхів наукових досліджень. Наука  стає фактором виробничого процесу,  який у свою чергу стає сферою  застосування науки. У цьому  факті і виражається сутність  нової цільової орієнтації науки,  нового історичного етапу її  розвитку.

3. Орієнтація на розвиток  інтелектуального, творчого потенціалу  особистості (сучасний етап). Якщо  розвиток виробництва в XIX ст. здійснювався за рахунок удосконалення  машин і технологічних процесів, то в наш час він рухається  вперед також за рахунок духовного  вдосконалення самої людини. У  ході науково-технічного прогресу  інтелектуальний, духовний розвиток  людей стає провідним фактором  зростання матеріального виробництва.

Все це є підставою для  висновку про зміну сьогодні основної цільової орієнтації науки, про те, що вона все більш чітко проявляється в тенденції як наука, що орієнтується на розвиток інтелектуального, творчого потенціалу людини.

Розвиток науки в сучасному  суспільстві приводить до "вертикальної'' інтеграції науки - тенденції до все  більшого зближення науки з практикою, а у зв'язку з цим - до зближення  між фундаментальними і прикладними  науками. Відбуваються суттєві зміни  в науці як системі знання, поглиблюються  процеси диференціації і інтеграції наукового знання.

Результатом диференціації  є поява окремих теоретичних  систем і виділення їх в самостійні галузі науки із своїм предметом, мовою і методом. Диференціація  наукового знання супроводжується  його інтеграцією, яка являє собою  не просто об'єднання існуючих систем в дещо єдине, не підсумовування знання, досягнутого різними науками, а  прагнення у процесі взаємозв'язку запозичити один у одного і методи, і мову, щоб застосувати їх для  дослідження свого об'єкта. Інтеграція шляхом переносу методів і мови науки  є одним із показників глибокої єдності  сучасного наукового знання.

Відбулись також, суттєві  зміни у структурі наукового  знання, в побудові наукових теорій. Сучасна наука характеризується виникненням метатеорій і метанаук як специфічних форм наукового знання, прагненням усвідомити основи, на яких базуються наукові теорії.

Сучасне наукове знання набуло вкрай абстрактного характеру, оскільки важко встановити зв'язок його понять з об'єктивною реальністю. Проте  це не зробило його менш практичним, навпаки, абстрактні теоретичні системи  науки нашого часу дають можливість в принципі оволодівати і керувати різними процесами природи.

Аналіз науки як цілісної системи обумовлений її багаторівневою сутністю. Сучасна наука досліджується  у найрізноманітніших аспектах: політико - економічному, історико - науковому, науковознавчому, державознавчому, етичному, естетичному, прогностичному, психологічному та ін. Вирішальне значення для правильного  визначення шляхів і подальшого розвитку науки має філософський, тобто  логіко - гносеологічний і соціологічний  аспекти дослідження.

З позицій логіко - гносеологічного  підходу наука розглядається  як система знань. Наукове знання являє собою ідеальне утворення, специфічне духовне явище. Зрозуміло, що знання - необхідна складова науки, без якої вона не існує як цілісність. Однак наукові знання - це ще не наука в повному розумінні. Такою наука стає лише тоді, коли здійснюється процес утворення нового знання. Продуктом науки є нові знання.

Дослідження процесу виникнення нового наукового знання в цьому  аспекті передбачає свій підхід до проблеми, відмінний від того, що необхідний при логіко - гносеологічному  аспекті аналізу того ж процесу.

Розуміння науки як системи  знання цілком правомірне, оскільки її функцією є пізнання. і, звичайно, такий  підхід до науки може бути цілком придатним  для логіки науки. Але його обмеженість  зразу виявляється, як тільки підійти  до науки як до складного явища, спробувати з'ясувати її закономірності і соціальні  функції.

При вирішенні цих питань логіко - гносеологічний підхід виявляється  недостатнім, і його потрібно доповнити  соціологічним аналізом науки. Соціологічний  аналіз науки приводить до розуміння  її як форми наукової діяльності, галузі духовного виробництва, певного  соціального інституту.

У рамках духовного виробництва  вихідним для розуміння і аналізу  сутності науки виступають вже не самі наукові знання, а діяльність по їх виробництву - наукова праця. Тому аналіз науки як системи знань  повинен бути доповнений її дослідженням як специфічного виду духовної праці. Наука - не лише сума знань, це - система  знань, що постійно розвивається, і  одночасно - специфічний вид духовного  виробництва. Як система знань наука  існує як реальний факт перш за все  в самому процесі наукової діяльності і як результат наукової діяльності.

Соціологічний аналіз науки  передбачає також розгляд її як певного  соціального інституту. В науці  як складній соціальній системі закладено  свій механізм розвитку. Тому поняття "соціальний інститут" повинно  сприяти виявленню внутрішньої  суперечливості науки і механізмів її розвитку.

Аналіз інституціоналізованої  науки як форми організації суспільних відносин у науковій діяльності дозволяє виділити такі її основні аспекти. Наука  як соціальний інститут являє собою  організацію людей, що займаються науковою діяльністю. Внутрішньонаукові стосунки набувають характеру зв'язку між  суб'єктами наукової діяльності також  і щодо матеріальних засобів її здійснення.

Тому наука як соціальний інститут є організацією не тільки людей, що займаються науковою діяльністю, але й організацією її матеріально-технічної  бази. Таким чином, люди, професійно зайняті науковою діяльністю, і матеріальні  засоби здійснення цієї діяльності є  тими елементами, які необхідно організувати в соціальний інститут.

Отже, наука як соціальний інститут являє собою об'єднання  професійно зайнятих науковою діяльністю людей і матеріальних засобів  її здійснення у вигляді системи  організацій і установ для  виконання функцій свідомого  і цілеспрямованого керування науковою діяльністю.

Іноді сутність науки намагаються  визначити за допомогою кількісного  переліку всіх її компонентів і проявів. Так, наука визначається як сфера  дослідницької діяльності, яка спрямована на виробництво нових знань про  природу, суспільство, мислення і включає  в себе всі умови і моменти  цього виробництва: вчених, методи науково-дослідної  роботи, понятійний і категоріальний апарат і т. ін.

Безумовно, наука - надзвичайно  складний і багатоаспектний соціальний феномен. Вона одночасно є системою об'єктивних знань і певним видом  діяльності людей, засобом пізнання світу, найважливішим фактором розвитку виробництва і знаряддям перетворення світу.

Але оскільки наукове визначення є стислим виразом сутності предмета, в нього повинні ввійти не всі  властивості і зв'язки науки, а  тільки найбільш суттєві. Разом з  тим, визначаючи поняття "наука", слід завжди Мати на увазі її багаторівневу  сутність.

Крім того, необхідно враховувати  зміни обсягу змісту цього поняття  у процесі суспільного розвитку. Кожне наукове поняття виникає  в певних історичних умовах. Але  у зв'язку з тим, що процес пізнання безперервний, то відбувається і безперервна  зміна змісту понять, які поглиблюються, розширюються, збагачуюються. уточнюються, стають більш конкретними. При цьому  слід пам'ятати про умовне і відносне значення всіх визначень взагалі, які  ніколи не можуть охопити всебічні зв'язки і явища в їх повному  розвитку.