Значимість впливу демографічних чинників на успішність працевлаштування

План

 

 

1. Характеризувати значимість впливу демографічних чинників на успішність працевлаштування…..........................................................2 стр.

 

2. Характеризувати значимість впливу демографічних чинників на успішність працевлаштування..............................................................7 стр.

3. Надання соціальних послуг з професійної орієнтації у державній службі зайнятості.......................................................................................14 стр.

 

Список літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Характеризувати значимість впливу демографічних чинників на успішність працевлаштування.

Успішність динаміки соціально-демографічного розвитку України, реалізації зазначених державних програм  залежить від збалансування загальнодержавної політики з регіональною. Ця обставина викликає необхідність аналізу демографічного стану окремих регіонів України за період, що минув від найпрезентативнішого зрізу ситуації в Україні - Всеукраїнського перепису 2001 року. Метою даної роботи є простеження динаміки соціально-демографічного розвитку в Україні. Продемонстровано основні напрямки діяльності місцевих органів влади щодо подолання демографічної кризи, зроблені висновки про сучасний стан та перспективи соціально-демографічного розвитку регіону. Використано новітні статистичні дані та матеріали преси.

В умовах подальшого подорожчання життя, політичної нестабільності результативність цих заходів ризикує  бути зведена нанівець. В таких  умовах головним чинником збільшення населення може стати міграція. На наш погляд, до використання імміграції як чинника покращення демографічної ситуації слід ставитися обережно. В умовах великих соціально-економічних проблем для корінного населення це може викликати соціальну напругу. Зокрема, недоцільно проводити масове надання мігрантам з інших країн українського громадян Трудовий потенціал України, як і будь-якої іншої країни, є складною соціально-економічною категорією, головним компонентом якої виступають фізичні параметри відтворення населення — природної основи трудового потенціалу. Йдеться про демографічний вимір трудового потенціалу, яким останній, безумовно, не вичерпується. Відтворення населення і його трудових ресурсів — це тільки один із компонентів, хоч і дуже важливих, трудового потенціалу, який на кожному історичному етапі є втіленням усієї культури нації, держави, народу, що пройшов складний шлях свого розвитку під впливом ендогенних і екзогенних факторів.

Стратегічне значення демографічного фактора має непересічне  значення для майбутнього розвитку держави. Тому у практику державного управління необхідно запровадити принципи орієнтації розвитку країни, передусім на інтереси населення та сім'ї, на забезпечення умов їх всебічного розвитку і реалізації. Центральну роль у цьому мають відігравати:

- подолання бідності, запобігання розвиткові хронічної та успадкованої бідності на основі зростання доходів та рівня життя всього населення;

- глибоке реформування  сфери праці, оскільки саме  тут формуються провідні важелі  репродуктивних і міграційних  настанов, вітальної поведінки, здорового способу життя;

- забезпечення  ефективної зайнятості, яка має  стати надійною гарантією належного  рівня життя не тільки для  самого працюючого, а і для  його утриманців.

Незважаючи на певні позитивні зрушення, демографічна ситуація в Україні залишається складною. Відсутні об'єктивні підстави призупинення існуючої тенденції скорочення загальної чисельності населення. У цій ситуації напрями демографічної політики держави мають спрямовуватися передусім на підвищення рівня та поліпшення якості життя населення. Акценти варто робити не на кількісних, а на якісних параметрах демографічного відтворення. Необхідно сконцентрувати зусилля на вирішенні поточних і стратегічних завдань - економічному забезпеченні відтворення населення, належному соціальному захисту сімей з дітьми та осіб похилого віку, поліпшенні екологічної ситуації, зниженні виробничого та побутового (передусім, пов'язаного з транспортом) травматизму, популяризації здорового способу життя (зниженні масштабів тютюнопаління, особливо серед молоді, формуванні культури вживання алкогольних напоїв), забезпеченні доступності якісної медичної допомоги та освіти, що, зрештою, стане вагомим підґрунтям для переходу до сучасного режиму відтворення населення і підвищення тривалості повноцінного активного його життя.

Однак, починаючи  з 2001 року, середня тривалість життя  початку збільшуватися. У той  же час ріст кількості осіб літнього віку й зменшення активної репродуктивної й працездатної складової є загальною  демографічною тенденцією розвинених країн.

Ці фактори  у своїй сукупності визначають особливу складність демографічної ситуації в Україні. З обліком цього, підкреслює Президент, перед парламентом і  урядом України коштує завдання розробити  й затвердити цього року Комплексну програму активізації національної демографічної політики до 2025 року. Реалізація цієї програми повинна стати визначальним пріоритетом діяльності органів виконавчої й законодавчої влади як у центрі, так і на місцях.

Особливо важливим повинне стати підвищення рівня  наукових досліджень по актуальних проблемах демографічної політики, їхнє кваліфіковане забезпечення.

Поряд зі створенням необхідних економічних умов зусилля  повинні бути сконцентровані на включенні  демографічних пріоритетів у  духовну сферу суспільства. Так, проблему популяризації здорового способу життя, трансформації відповідних культурних наставлянь необхідно поставити в ранг державної політики[4, c. 64].

Урбанізація позитивно  позначається на якісних параметрах трудового потенціалу, зокрема на його освіті, професійній підготовці та ін. Згідно з даними перепису населення, проведеного у 1989 р., на 1000 чоловік міського населення у віці 15 р. і старше 869 чоловік мали вищу і середню (повну і неповну) освіту, у сільського населення цей показник становив 643 чоловіки. Це досить високий освітній ценз трудового потенціалу, який потрібно зараховувати до його позитивних ознак. А втім, в Україні у 1992/93 навчальному році навчалося у загальноосвітніх школах 708,8 тис. чоловік, у професійних навчально-виховних закладах—653 тис., у вищих навчальних закладах системи підготовки молодших спеціалістів — 719 тис., у вищих навчальних закладах — 856 тис. чоловік. Наведені факти, виявлені залежності не розкривають усіх причин та тенденцій розвитку демографічного компонента трудового потенціалу. Через те вони не можуть відтворити повністю складної картини розвитку трудового потенціалу, тим більше у віддаленій перспективі, незважаючи на те, що окремими фахівцями такі спроби робилися. Навіть не вникаючи в точність демографічних прогнозів, не можна не звернути увагу на те, що вони не враховують усіх чинників негативного впливу на трудовий потенціал населення. Демодослідники вдало маніпулюють статевовіковими шкалами, не маючи змоги передбачити з належною точністю захворювання і смертність, зумовлені екологічними чинниками. У цьому зв'язку варто зауважити, що визначення кількості населення працездатного віку на той чи інший період — це ще далеко не точно розраховані трудові ресурси. Адже під впливом погіршення навколишнього середовища виникають і розвиваються хвороби, що позбавляють людей працездатності. Від екологічних забруднень помирає багато людей у працездатному віці, народжуються інваліди і т.д. Отже, за допомогою демостатистичних розрахунків аж ніяк не вдається з належною точністю запрограмувати розвиток населення. Для цього потрібен досконалий інструментарій наукового аналізу, який необхідно розробляти в межах екогомології, тобто науки про взаємодію населення і навколишнього природного середовища.

В Україні протягом останніх років екогомологічні дослідження почали проводитися із широким залученням медичних, статистичних і соціологічних обстежень. Узагальнені результати таких обстежень є у наукових публікаціях і дисертаціях. Вони свідчать про погіршення якісних параметрів природного середовища і його негативний вплив на відтворення трудового потенціалу населення. Відомо, що територія України перенасичена забруднювачами, вона оголошена зоною екологічного лиха. Негативні впливи для здоров'я людей різко поглибила Чорнобильська катастрофа. Економічна криза, що триває вже кілька років, обмежує можливості протистояти впливу екосистем на відтворення трудового потенціалу нації, змушує молоду українську державу вдаватися за допомогою до світового співтовариства, яке повинно активніше сприяти виживанню української нації. Отже, при з'ясуванні особливостей і закономірностей розвитку трудового потенціалу населення потрібно враховувати якомога більше факторів, бо тільки таким чином можна пізнати всю складність об'єктивної реальності. Сучасний стан в Україні, коли говорити про населення і його трудовий потенціал, невтішний. Аналіз цього стану треба проводити, керуючись багатьма науковими принципами, обґрунтовуючи дійові заходи, спрямовані на подолання негативних тенденцій у відтворенні трудового потенціалу України.

Отже, Виходячи з аналізу демографічної ситуації, у перспективі необхідно очікувати зменшення приросту трудових ресурсів і переорієнтовуватися на впровадження трудозберігаючих технологій, підвищення продуктивності праці.

Чисельність, якість та зайнятість трудових ресурсів – основні показники, які характеризують трудоресурсну ситуацію в країні.

У даних умовах велике значення має поліпшення якісного складу працюючих. Якісні характеристики трудового потенціалу можуть бути розкриті за допомогою сукупності ознак: демографічних, медико-біологічних, професійно-кваліфікаційних, соціальних, психофізичних, моральних, науково-технічних та ін.

Прогресивною  вважається структура трудових ресурсів, у якій більше осіб до 40 років з  високим рівнем освіти. Останній показник – кількість людей з вищою і середньою освітою (у нашій країні досяг 90%) – увійшов до числа 3-х основних критеріїв, прийнятих ООН для визначення рівня “людського розвитку країни”. Необхідно зазначити, що за цим показником у 1992 р. Україна займала 42 місце в світі.

Рівень кваліфікації трудових ресурсів України в народному  господарстві досить високий. Про це свідчить рівень освіти працівників: питома вага фахівців з вищою та середньою  спеціальною освітою становить 28,7%. Практично всі особи працездатного віку письменні, що властиво лише високорозвиненим країнам світу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Надання соціальних послуг з професійної орієнтації у державній службі зайнятості.

Зайнятість населення  – це рівень забезпечення працездатного  населення робочими місцями та участь його у суспільно корисній праці. Зайнятість трудових ресурсів відображає рівень використання трудового потенціалу працездатного населення.

Однією з важливих характеристик  зайнятості є розподіл працюючих  між сферами господарства, тобто  структура зайнятих. В Україні вона не дуже прогресивна: у невиробничій сфері зайнято лише 27-28% працездатного населення, решта – у виробничій, тобто більше 70%.

Структура зайнятих значно диференціюється  за регіонами України. Так, у Донбасі  і промисловому Придніпров’ї відповідно до структури їх господарства вища частка зайнятих у промисловості, в Західному регіоні – в сільському господарстві, в приморських областях – у невиробничій сфері (порівняно з їх показниками по Україні). Неоднаковий і регіональний рівень забезпеченості трудовими ресурсами. Максимальний він у західних областях.

В умовах розвитку ринкових відносин в Україні пріоритетний напрям у наданні допомоги у професійному самовизначенні мають такі категорії населення: молодь, що закінчує загальноосвітню школу і вперше обирає професію (фах); незайняте і безробітне населення, що опинилось без роботи у зв'язку із структурними перебудовами в економіці чи за власним бажанням вирішило змінити сферу діяльності; соціальне незахищені категорії населення.

Саме в умовах переходу до ринкової економіки, коли інтенсифікується процес вивільнення робочої сили і підвищуються вимоги до кваліфікації працівників, особливого значення набуває професійна орієнтація (далі — профорієнтація). Роль профорієнтації у формуванні ефективної зайнятості населення зумовлюється тим, що науково обґрунтований і усвідомлений вибір громадянами професії створює передумови для отримання максимальних результатів від трудової діяльності. Профорієнтація сприяє також раціональній структурній перебудові народного господарства з урахуванням раціональної потреби у професіях (спеціальностях), є засобом запобігання стресовій поведінці осіб, яким загрожує безробіття. Цю роботу потрібно виконувати постійно, системно і забезпечувати свідомий вибір професії всіма групами населення.

З метою визначення основних напрямків державної політики у  сфері професійної орієнтації, забезпечення єдиного науково-методичного підходу  до її реалізації Кабінет Міністрів  України постановою № 48 ухвалив  Концепцію державної системи  професійної орієнтації населення [16]. Згідно з цією Концепцією професійна орієнтація — це комплексна науково обґрунтована система форм, методів і засобів впливу на особу з метою оптимізації її професійного самовизначення на основі врахування особистісних характеристик кожного індивідуума та потреб ринку праці.

Основним призначенням системи методів профорієнтації є ефективне та якісне забезпечення підприємств, фірм і організацій  кадрами потрібних професій і  кваліфікацій. Профорієнтація є засобом  раціонального, дбайливого використання трудових ресурсів, що забезпечує максимальний ефект і мінімальні витрати на підготовку і подальше професійне удосконалення спеціалістів. Профорієнтація має сформувати у людини інтерес до якогось виду трудової діяльності, вибір найбільш доцільної для цієї людини професії з урахуванням її психофізичних характеристик, інтересів, здібностей, а також потреб економіки країни в кадрах працівників відповідних професій. Професійна орієнтація здійснюється шляхом ознайомлення людей зі сферами діяльності, професіями, підприємствами, умовами та профілем їх роботи і становить комплекс заходів, які здійснюються соціальними інститутами (державою, підприємствами, центрами професійної орієнтації, сім'єю) і допомагають людині у свідомому професійному самовизначенні.

Основна мета профорієнтаційної  роботи полягає у сприянні за допомогою  специфічних методів посиленню  конкурентоздатності працівників  на ринку праці й досягненню ефективної зайнятості населення.

Під час профорієнтаційної  роботи використовують соціально-економічні, медико-фізіологічні та психолого-педагогічні методи та методики.