Життя і діяльність Селестена Френе

 

План

Вступ

1. Життя і діяльність Селестена Френе.
2. Картина педагогічного новаторства Френе.
1. Концептуальні засади технології С.Френе.
2. Особливості змісту технології С. Френе.

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Селестен Френе (1896-1966) - видатний французький педагог ХХ століття, автор оригінальної педагогічної технології, заснованої на ідеях гуманізму і самовідданої любові до дітей. Йому належить заслуга не лише чіткої розробки концепції, але й конкретизації на технологічному рівні прийомів і методів її застосування, що забезпечило широке розповсюдження системи в школах багатьох країн Європи, Америки та Африки. У нашій країні також спостерігається жвавий інтерес до педагогіки С.Френе, створюються класи, центри, експериментальні майданчики, що працюють за його авторською концепцією. Це означає, що теоретична концепція і практичні рекомендації французького педагога зберігають своє актуальне значення, а питання, над якими він працював, органічно вписуються у пошуки розв'язання завдань, що стоять перед сучасною освітою. Це - увага до особистості дитини, оригінальне вирішення проблеми організації дитячого життя, різноманітні експерименти з активізації пізнавальної діяльності, інтенсивна розробка нових форм і методів виховної роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Життя і діяльність Селестена Френе.

Селестен Френе народився 15 жовтня 1896 року в невеликому місті Грас, що на півдні Франції, в селянській родині. Вже у початковій школі він виявив неабиякі здібності, і батьки вирішили віддати його на навчання до середньої школи У 1913 році, завершивши обов'язкове навчання, Селестен вступає до нормальної школи міста Ніцци. Французькі нормальні школи - це педагогічні училища, що готують учителів системи початкової освіти. В той час вони мали характер навчальних закладів інтернатного типу, де діти знаходилися на повному державному забезпеченні. Завершити нормальну школу Селестену Френе не довелось - почалась перша світова війна, і вісімнадцятирічний юнак вступив у діючу армію. У 1915 році під Верденом він був тяжко поранений і чотири роки провів у госпіталях, хоча повністю вилікуватися так і не зміг.

У 1920 році почалась педагогічна  діяльність Френе у мало комплектній школі маленького міста у Приморських Альпах. Французька школа протягом багатьох десятків років була пройнята духом традиціоналізму і вважалася однією з найконсервативніших структур країни. В 20-30 роки, коли формувалася система Френе, структура школи зберігала ієрархічний характер: початкова і середня ланки школи були надто розмежовані. Характерною негативною рисою методики початкового навчання в той період був акцент на дослівне запам'ятовування. Навчальний процес будувався на принципі багаторазового повторення навчального матеріалу, що звичайно, не сприяло міцності цього засвоєння, не стимулювало внутрішньої інтелектуальності та емоційної активності дітей, не розвивало аналітичного і критичного мислення.

Зіткнувшись із консерватизмом французької школи, молодий вчитель  не прийняв його, захопившись ідеями популярного на той час руху "Нове виховання". Це була широка і різноманітна міжнародна педагогічна течія, яка  набула розповсюдження на Заході саме в 20-30 роки XX століття. Вона увібрала в  себе настільки різні за ідейно-теоретичними концепціями установки, що об'єднання  їх під однією назвою здавалося умовним  і штучним. Однак була спільна  ідея, яка об'єднувала всіх прибічників "Нового виховання" - рішуче неприйняття  традиційної педагогіки.

В 1924 році Френе взяв участь у конгресі Міжнародної ліги Нового виховання, що проходив у Швейцарії, встановив особистий контакт з керівниками цього об'єднання - Е.Клапаредом, Р.Кузіне. Однак він не став "правовірним" послідовником жодного з них. Молодий учитель наполегливо шукав власні шляхи оновлення школи і невдовзі він їх запропонував у власній педагогічній концепції. В його системі вирішальне значення надавалося досвіду дитини, набутому в сім'ї, школі, в процесі спілкування; дитина сама створює свою особистість, а функція педагога полягає в тому, щоб допомогти відшукати в собі і розвинути те, що їй органічно притаманне. У центр поставлена особистість дитини, яка розкриває свої потенційні можливості, її самоактуалізація, а не одержання абстрактних знань.

До середини 20-х років  експерименти Селестена Френе стали відомими. У 1927 р. склалося об’єднання учителів початкових класів, які поділяли його погляди. Це був Кооператив прибічників світської школи, невдовзі перетворений в Інститут сучасної школи, котрий став важливим центром виробництва і розповсюдження навчальних матеріалів. Селестену Френе належить ідея створення Міжнародної Федерації прибічників Нової школи, лідером якої він був протягом багатьох років. Френе заснував декілька педагогічних журналів і був їх незмінним керівником.

У 1934-1935 рр. при підтримці  соратників Селестену Френе вдалося побудувати власну школу у Вансе. Це був одноповерховий будинок павільйонного типу з басейном у Центрі двору; класні кімнати просторі, світлі, переважно білого кольору. Школа працювала як інтернат, і вчилися в ній здебільшого діти з малозабезпечених сімей. У цьому та інших навчальних закладах Френе розробив "техніку", яка передбачала оригінальні форми виховання й навчання.

Французький педагог, який вважав навчально-виховний процес тогочасної школи малоефективним, спочатку прагнув  його частково вдосконалити. Згодом, однак, він дійшов висновку, що необхідно інакше будувати все навчання. В кінцевому результаті школа Френе склалась із ряду різних за функціями елементів: шкільної типографії, шкільного кооперативу, "вільних тестів робочої бібліотеки тощо, з закладі панувала радісна, дідова атмосфера. У першій половині дня учні вели самостійну навчальну роботу, звертаючись по допомогу до вчителя, інші Чергували на кухні, треті працювали в городі або майстернях, до обіду підводили підсумок, обговорювали "вільні Тексти", повідомлення, проводили консультації. "У другій половині дня діти займалися спортом, гралися, працювали в майстернях. Увечері в присутності всієї школи С.Френе підводив резюме дня, що минув. Кожний учень і кожний клас мали свої програми на день, тиждень, місяць. Для виконання групового завдання діти самі обирали собі товаришів. Учень регулярно - не менше одного разу на три тижні -звітувався. Протягом усієї діяльності Селестену Френе допомагала дружина - Еліз Френе - талановитий педагог-новатор.

На початку 30-х років  у Франції було створено Фронт  захисту дитини. До нього входили  відомі педагоги і психологи (П.Ланжевен, А.Валлон). Будучи одним з ініціаторів створення Фронту, Френе став його секретарем, тобто взяв на себе організаційні функції координації цього руху, який мав антифашистську, демократичну спрямованість.

Консервативні представники шкільного відомства і реакційна  французька преса люто критикували  Селестена Френе, стверджуючи, що його школі дітей виховують в дусі аморальності і неповаги до національних традицій. На захист французького педагога вчули демократичні організації і відомі представники лівої інтелігенції А.Барбюс, Р.Ролан.

Під час другої світової війни Френе зазнавав переслідувань з боку профашистського режиму Віші. У 1941 він був ув'язнений у Концентраційний табір, де перебував протягом майже двох років. Після звільнення брав активи участь у русі Опору.

Селестен Френе залишав глибокий слід у пам'яті людей; які з ним спілкувалися: вражали його чудові організаторські здібності, спокій і витримка, висока культура, допитливість і , безмежна любов до людей.

Науково-технічний прогрес  дозволив удосконалити і збагатити "техніку" французького реформатора, використовуючи копіювальні устрої, аудіо-, відеоапаратуру, робоча бібліотека поповнюється за рахунок нових дидактичних матеріалів - відео-, аудіозапису, лазерних дисків. Слід зазначити, що в сучасних дослідних школах застосовуються окремі компоненти "техніки Френе" (зазвичай це "вільні тексти" і копіювальна техніка, література з робочої бібліотеки). Водночас сам Селестен Френе наголошував, що його технологія дає найкращий результат при цілісному застосуванні.

Цікавий експеримент здійснено  у Франції декількома "ліцеями-пілотами", які керуються принциповими дидактичними установками технології Френе: 1) не поділяти навчальні предмети на основні та другорядні; 2) освоювати шкільну програму групами (командами) ліцеїстів; 3) використовувати активні методи навчання з урахуванням індивідуальних нахилів дітей; 4) навчати у тісній взаємодії із середовищем, співробітництві вчителів з учнями; 5) перетворити екзамени у процес набуття знань. Здійснення таких установок велося за трьома основними напрямками: коректування програм, оновлення форм і методів навчання, використання технічних засобів. Класи нараховували не більше 25 учнів, які поділялися на команди, що виникали на основі спільності інтересів у навчальній і позанавчальній діяльності. Команди створювали і вчителі (по три чоловіка в кожній), члени вчительських команд повинні були узгоджувати свої педагогічні зусилля. Навчальний матеріал групувався за так званими синтетичними темами, наприклад, в ліцеї Енгієна протягом навчального року були запропоновані шість таких тем. Скажімо, при вивченні синтетичної теми "Єгипет" учням слід було дати характеристику історії та географії Єгипту. Подорож по графічній карті супроводжувалася вивченням клімату, культури Єгипту. При підготовці ліцеїсти використовували підручники та іншу літературу, а також документальні джерела. Вони відвідували музей, ознайомилися з культурою давніх єгиптян.

Ліцеї-пілоти особливо піклувалися  про розвиток творчої уяви у школярів (викладачі літератури пропонували  фантазувати на будь-яку літературну  тему, викладачі математики вправляли  в зображенні складних геометричних фігур, викладачі фізики заохочували  до виготовлення моделей механізмів тощо). Зразкові ліцеї приділяли  багато уваги естетичній підготовці. Силами учнів регулярно ставились  театральні вистави. Ліцеї-пілоти вели пошук оптимального поєднання обов'язкової  та елективної освіти. Класи систематично ділили на групи учнів (сильні, слабкі, ліниві, нестабільні), при організації  елективного навчання враховувалась  необхідність мотивації до такого навчання. За даними Міністерства освіти Франції  у ліцеїв-пілотів накопичено значний  досвід навчання в обстановці дружньої участі, особистої відповідальності, самостійності, поваги до особистості.

 

2. Картина педагогічного новаторства Френе.

 

2.1. Концептуальні засади технології С.Френе.

Педагогічна технологія Селестена Френе будується на основі сформульованого, на противагу традиційній французькій школі, "ядра цінностей":

- здоров'я дитини;

- визнання дитячого прагнення  до максимального саморозвитку;

- створення благоприємного для розвитку дітей середовища;

- забезпечення '' природного, живого і всебічного виховного процесу ".

Названі цінності визначають і головну мету виховання "максимальний розвиток особистості дитини в розумно організованому суспільстві, яке буде слугувати їй і якому вона сама буде служити". В якості основних засобів реалізації зазначеної мети С.Френе називав такі:

- природа; 

- праця в школі-майстерні; 

- розумова діяльність  в ході індивідуалізованих занять  за планом і графіками; 

- художня творчість; 

- власний досвід дитини, якого вона набуває в процесі  трудової діяльності.

Однією з концептуальних засад технології Френе є ідея про опори-бар'єри, яка значно випередила свій час. Практично лише декілька десятиліть тому зарубіжна психологія (К.Роджерс та ін.) і значно пізніше вітчизняна педагогіка (О.С.Газман) серйозно звернулись до розробки концепції "захисту" дитини у виховному процесі. Йдеться про захист емоційний, моральний, фізичний. У цьому аспекті врахування теорії та практики французького педагога уявляється надзвичайно корисним, Селестен Френе розмірковував так: у житті дитини неминуче виникає багато бар'єрів - сім'я, суспільство, вчитель, але одночасно ці ж "бар'єри", які дисциплінують і стримують, за певних обставин і правильно організованою діяльністю дитячого закладу стають "опорами" в її розвитку. Традиційна школа в якості опори в кращому випадку розглядає вчителя і сім'ю, а школа Френе "розсуває" межі, систематизує та укріплює звичні опори і створює нові, наприклад, індивідуальні плани роботи.

На відміну від масової  практики, яка спирається на державні стандарти та навчальні плани, Френе вводить спільну з дитиною розробку індивідуальних планів занять з усіх навчальних дисциплін. Це вимагає ретельної підготовки педагогом загальних для всього класу планів і наявності всіх необхідних засобів для організації індивідуального планування, як-от:

- карток самоконтролю  з арифметики та граматики; 

- інформаційної картотеки; 

- каталогу;

- робочої бібліотеки;

- перфострічки для програмованого  навчання.

В результаті, як справедливо зазначає Френе, якщо дитина сама склала свій план роботи (звичайно, за допомогою вчителя і товаришів), то вона буде всіма силами прагнути виконати його. Таким чином, формується наполегливість, волі, і в той же час здатність працювати в колективі, здійсню посильний внесок у спільну роботу.

Визначним засобом виховання  в технології виступає природа. Як і  Р.Штейнер, Селестен Френе визнає необхідність ранньої соціалізації дитини у відповідним чином побудованих дитячих садках, своєрідних "дитячих заповідниках", головним методом виховання в яких стає "пізнання на дотик". Це в свою чергу вимагає різноманітного оточуючого середовища. Будучи прихильником "нового виховання", Френе повною мірою розумів значення природи у становленні особистості дитинні тому з перших кроків її життя закликав педагогів включати природу у виховний простір дитинства, максимально розширювати його за рахунок просторих парків, садів, сільськогосподарських угідь, "живих куточків" тощо. У віці 4-х років, на думку С.Френе, дитина вже виявляє інтерес до середовища як засобу організації власного життя, робить спроби підкорити його своїм інтересам. Ось чому в цьому віці необхідні різноманітні "ігри-роботи" і "роботи-ігри", які беруть свій початок у педагогічній діяльності гуманістичних шкіл О.Декролі та М.Монтессорі. Не меншого значення набуває природа і в організації початкової школи, яка просто "не може існувати без природного середовища", і наявність якого Френе вважав обов'язковою умовою нормального функціонування дитячого закладу. Не можна не погодитися з французьким педагогом у тому, що природне середовище, з одного боку, надає дитині необхідний для розвитку "'матеріал", а з другого, забезпечує нормальні умови для фізичного та емоційного росту. Актуальною уявляється думка Френе про необхідність допомагати дитині "будувати" свою особистість через створення відповідної обстановки, а не через повчання та вказівки, оскільки будь-яке насильство над особистістю здатне породити негативні наслідки.