Технологія розумового навчання у початковій школі

47

Міністерство освіти і науки України

Головне управління освіти і науки

Харківської обласної державної адміністрації

Харківський гуманітарно-педагогічний інститут

Кафедра педагогіки та психології

Технологія розумового навчання у початковій школі

Курсова робота з педагогіки

студентки 511-ш групи

факультету початкової освіти

Труфанової Тетяни Вікторівни

Науковий керівник

Бєляєв С. Б.

Харків

2010

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….4

РОЗДІЛ 1. Теоретичне обґрунтування технології розумового навчання у                            початковій школі……………………………………………………………….6

1.1. Трохи з історії розвитку розумового навчання і здібностей, як засіб всебічного розвитку дитини…………………………………………………...6

1.2. Загальна характеристика розумового навчання…………………………10

1.3. Зміст і засоби розумового виховання…………………………………….12

1.4. Система сенсорного виховання…………………………………………..18

РОЗДІЛ 2. Експерементальна перевірка технології розумового навчання                    у початковій школі…………………………………………………………….25

2.1. Розвиток розумових здібностей учнів молодших класів у процесі впровадження курсу «Розвиваючі ігри»……………………………………..25

2.2. Розвиток розумових здібностей учнів шляхом використання рівневого навчання………………………………………………………………………..36

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………....44

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………45

ВСТУП

Прийнята Декларація про державний суверенітет України, концепція української національної школи визначили потребу перебудови її роботи по-новому. Не втрачає актуальності питання розумового розвитку молодших школярів.

Зарубіжна класична та вітчизняна педагогіка, дослідження сучасності досягли чимало в обгрунтуванні змісту, завдань розумового розвитку. При цьому вчені опирались на багатющий досвід народної педагогіки.

В народі кажуть: щаслива людина, яка має ясний і гострий розум: подвійно таланить тому, хто має ще й душу добру, серце чуйне. Формувати в дитячому садку, в сім’ї таку щасливу людину – завдання сьогодення.

Тому не дивно, що проблема розумового виховання, інтелектуального розвитку займає чільне місце серед науково-методичного доробку та педагогічних досліджень.

В загальнопедагогічному, психологічному, методичному планах проблема знайшла своє відображення в працях Я.Коменського, Й.Песталоцці, К.Ушинського, Ю.Фаусек, Л.Шлегер, Є.Тихеєвої.

Окремі аспекти проблеми піднімали вчені М.Поддьяков, М.Веракса, Л.Парамонова, С.Ніколаєва.

Аналіз опрацьованої літератури, спостереження за досвідом роботи вчителів початкової школи показали, що необхідною умовою формування гармонійної особистості є розумове виховання.

Метою курсового дослідження є: теоретично дослідити питання розумового розвитку молодших школярів і практично розглянути можливості підвищення у сучасних школах рівня розумового виховання молодших школярів.

Об’єкт дослідження – розумовий розвиток молодших школярів.

Предмет дослідження –  технологія розумового навчання в початковій школі.

Завдання дослідження.

1. Теоретично дослідити особливості розумового розвитку молодших школярів.

2. Визначити особливості технології розумового навчання в початковій школі.

3. Експериментально показати можливості підвищення підвищення у сучасних школах рівня розумового виховання молодших школярів.

Методи дослідження.

1.      Теоретичні – аналіз, синтез.

2.      Емпіричні – спостереження, бесіда, соціометрія.

3.      Методи математичної статистики.

На основі проведеного аналізу і приведених вище положень була сформульована гіпотеза дослідження: використання розумового навчання у початковій школі підвищує в учнів розумові здібності, здатність мислити, розвиток і формування дослідницьких умінь.

РОЗДІЛ 1. Теоретичне обґрунтування технології розумового навчання у                            початковій школі

1.1.           Трохи з історії розвитку розумового навчання і здібностей, як засобу всебічного розвитку дитини

В історії школи та науки проблема розвивального навчання учнів існувала не як самостійна, а як складова частина інших проблем навчання.

Уперше давньогрецькі філософи сформулювали деякі ідеї необхідності навчання учнів методів пізнання . Платон вважав, що головне завдання педагогіки – передати нащадкам принципи доброчинності і тим самим зміцнити розумову частину душі.

Педагогічні погляди Арістотеля визначені в трактаті „ Про душу”, де він аналізує різні сторони психіки: мислення, пам’ять, емоції тощо. Отже, метою виховання є розвиток вищих сторін душі: розумної та тваринної (вольової).

Сократ вбачав головну мету виховання у створенні гармонійної єдності

життєвих потреб та здібностей особистості. Великий вплив на розвиток питань розумового виховання дитини мали праці Яна Амоса Коменського, який вважав, що основою розумового виховання є наочне знайомство її з довкіллям та різноманітна діяльність. Він довів, що в розумовому вихованні дитини слід дотримуватися поступовості, послідовності і систематичності відповідно до її розвитку і можливостей. Водночас він наголошував на необхідності індивідуалізувати прийоми і методи розумового виховання. Автор „Великої дидактики” не тільки зробив переворот у галузі шкільної освіти, впровадивши класно-урочну систему, а й послідовно розкрив джерела розвивального навчання, що надали їй сенс та належне місце в історії педагогіки.

Видатні представники гуманістичного і демократичного напрямку в західноєвропейській педагогіці – французький просвітник Жан-Жак Руссо, швейцарський педагог Йоганн Генріх Песталоцці – велику увагу приділяли розумовому розвитку дитини.

Ж.-Ж. Руссо головний шлях розвитку дитини вбачав в особистому сенсорному досвіді. Тому основне завдання в розумовому виховання – розвиток органів відчуття ще з дошкільного віку. Він вважав, що необхідно розвивати в дитини спостережливість, допитливість на основі активної діяльності. Але тут він доводив до краю думку про „саморозвиток”, „самодіяльність” дитини в розумовому вихованні, надаючи перевагу лише особистому досвіду, виключаючи слово вихователя, розповідь про книгу, як джерело знань.

Й.Песталоцці завдання розумового виховання вбачав у тому, щоб вести

маленьку дитину від спокою в якому вона перебуває після народження, до пізнання довкілля. Для розумового розвитку дитини:

- розширення кола спостережень;

- міцне і систематичне закріплення набутого;

- знання мови для вираження того, з чим знайомилась дитина.

Послідовником Й.Песталоцці у Німеччині був Фрідріх Адольф Дістервег. Головна мета його дидактичної концепції – розвиток розумових сил і здібностей дітей. Навчання розглядалося ним як засіб всебічного розвитку дитини. Дістервег здійснив спробу диференціації дидактичних принципів і правил щодо учня, вчителя, навчального матеріалу, зовнішніх умов.

Видатний педагог К.Д.Ушинський вимагав, щоб навчання будувалося з урахуванням психологічних особливостей учнів. Автор фактично першої антропології – „Людина як предмет виховання” – вважав, що розвиток сприйняття перебуває у тісному зв’язку з розвитком мовлення і мислення, адже сприйняття живиться та насичує мислення дитини образними і конкретними уявленнями. В розширенні світогляду дитини К.Д.Ушинський дотримувався принципу систематичності, послідовного ускладнення матеріалу матеріалу від близького до далекого, від відомого до невідомого. Він вимагав, щоб матеріал викликав інтерес у дітей та відповідав науковим вимогам. Він здійснив це, створивши свої книги для читання – „Рідне слово”,

„Дитячий світ”.

У доробку теоретичних основ і практику побудови української національної школи кінця ХІХ – початку ХХ ст. Вагомий внесок зробила Софія Федорівна Русова. Нова українська школа мусить звернути увагу на виховання розуму дитини. У цій справі потрібно зміцнювати у людині силу ії розуму, щоб він керував усією духовною діяльністю, укладав ясні уяви і зводив їх до системи. Під розумовим вихованням С.Русова розуміє організовану діяльність учителів, спрямовану на розвиток розумових сил і мислення учнів. Її головними завданнями є нагромадження наукових знань про природу, суспільство і людину, оволодіння основними розумовими операціями, формування інтелектуальних умінь, формування світогляду. В працях „Теорія і практика дошкільного виховання”, „Дошкільне виховання”, „Нові методи дошкільного виховання” С. Русова розкриває потребу формування різних видів мислення. Розумовому вихованню С.Русова надала першочергового значення, оскільки воно є основою для всебічного розвитку особистості, сприяє прогресу науки, техніки, культури.

Видатний педагог Григорій Ващенко, виходячи із принципів положень сучасної педагогіки, визначає два головних завдання розумового виховання молоді, грунтовно розкриваючи їх:

- дати молоді систематичні знання, що стояли б на рівні сучасної науки та відповідали вимогам історичного поступу України;

- розвинути в молоді так звані формальні здібності інтелекту – спостережливість, пам’ять, творчу уяву і логічне мислення.

П.П.Блонський ще в 20-і роки показав, що мислення пов’язане з загальним розвитком дитини: дія переходить в думку, думка породжує дію. Тоді педагогіка висунула ідею широкого впровадження в практику школи дослідницького методу навчання. Та вже в 30-і роки його було визнано недоцільним.

До середини 50-х років розробляється дидактика репродуктивного спрямування з елементами творчості, а вже з кінця 50-х років починає формуватись нова тенденція в розумінні сутності та характеру навчання. Вона спрямована на відмову від репродуктивних, пояснювально-ілюстративних технологій та на розвиток пізнавальної активності, самостійності, творчої активності учнів у навчально-виховному процесі (М.О. Данилов, Б.П. Єсипов, І.Я.Лернер, М.М.Скаткін та інші).

Аналіз та узагальнення джерел дає змогу твердити, що однією з провідних тенденцій розвитку пояснювального процесу 60-х років є серйозна трансформація раніше домінуючого принципу „учень для школи” на принципову протилежну йому тезу – „школа для учня”, яка знаменувала початок розвитку особистісно орієнтованої педагогічної теорії і практики.

На початку 30-х років психолог Л.С.Виготський обгрунтував можливість та доцільність навчання, орієнтованого на розвиток дитини як на свою пряму та безпосередню мету. Не відкидаючи необхідності засвоєння знань, умінь та навичок, Л.С.Виготський розглядає далі їх найважливіший засіб розвитку учнів. На широкій експериментальній основі гіпотезу Л.С.Виготського почали перевіряти та конкретизувати два наукових колективи: Л.В.Занкова та Д.Б.Ельконіна.Система розвивального навчання – не тільки педагогічна. В її основі лежать: певне філософське підгрунтя, фундаментальні дослідження у сфері соціології, психології розвитку, теорії пізнання та розвитку, пов’язаних з іменами багатьох вітчизняних учених. Не випадково експериментальні дослідження закономірностей розвитку психіки велися так довго: вони починались у Харкові, Москві та інших містах під керівництвом В.В.Давидова, Д.Б.Ельконіна. З їхніми іменами насамперед пов’язується створення теорії навчальної діяльності, що лежить в основі системи розвивального навчання.

У 60-70-х роках колектив під керівництвом Л.В.Занкова вперше в педагогічній науці здійснив фундаментальне дослідження об’єктивного закономірного зв’язку між побудовою навчання (зміст, методи, конкретні методики) та ходом загального розвиткушколярів.

Завдяки розвивальному ефекту системи Л.Занкова було розкрито невикористані резерви учнів початкових класів у розвитку свідомості і мислення. Як стверджує Л.Занков, розвивальне значення має саме навчання. Він писав, що побудова навчання виступає як причина, як наслідок розвитку школяра. Але в цій системі недостатньо представлені моменти організації навчального спілкування як засобу створення зон ближнього розвитку.

Слід відзначити, що впровадження технології Л.В.Занкова дало розвивальний ефект у сфері таких психічних процесів, як спостережливість, мислення тощо.

1.2.           Загальна характеристика розумового навчання

Розумове виховання - один з основних компонентів виховного аспекту уроку. Навчання - це та сфера діяльності учнів, у якій найбільш повною мірою здійснюється розумовий розвиток дитини.

Мета розумового виховання - розвиток творчих здібностей учнів і формування світогляду. Основні завдання розумового виховання:

        розвиток мислення, уміння пояснювати сутність явищ і використовувати їх у практичній діяльності;

        забезпечення гармонійної єдності розвитку мислення, почуттів, волі та діяльності;

        розвиток і формування дослідницьких умінь (спостереження, аналіз, синтез, узагальнення, проектування, прогнозування, моделювання тощо);

        розвиток допитливості, жадоби до знань;

        формування в учнів уміння активно сприймати світ, керуватись у практичній діяльності власними переконаннями.

Розумове виховання спрямоване, як говорилося раніше, на розвиток розумових здібностей учнів, зокрема таких рис особистості:

        спостережливості (за словами К. Ушинського, «уміння бачити розумними очима нашими предмет у центрі всіх відношень);

        допитливості, збільшення місткості розуму, забезпечення системності знань;

        дисциплінованості, гнучкості та самостійності розуму;

        набуття знань і вмінь ними користуватись у практичній діяльності;

        способів запам'ятовування (цілеспрямоване, довільне).

Отже, розумове виховання учнів як компонент виховного аспекту уроку може бути відносно самостійним об'єктом переважного спостереження й аналізу.

Мета спостереження й аналізу: ефективність розумового виховання учнів у процесі навчання.

До системи оцінних параметрів розумового виховання учнів ми відносимо:

        знання вчителем сутності, мети, завдань і принципів розумового виховання учнів;