Сутність самостійної роботи учнів в історії та теорії психо-педагогічних досліджень

                                                          Зміст 
ВСТУП 
 
РОЗДІЛ І. ПРОБЛЕМА ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ УЧНІВ – У ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ НАВЧАННЯ.  
1.1 Сутність самостійної роботи учнів в історії та теорії психо-педагогічних досліджень…………………………………………………………………………6 
І.2 Особливості організації самостійної роботи в навчальному процесі початкової школи…………………………………………………………………10

І.3 Види самостійних робіт………………………………………………………14

Висновки  до першого розділу…………………………………………………..19

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ НА УРОКАХ МАТЕМАТИКИ В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ. 
2.1 Самостійна робота учнів з математики в навчальному процесі початкової школи ……………………………………………………………………………..20 
2.2 Аналіз результатів дослідження …………………………………………….28

Висновки  до другого розділу…………………………………………………….33 
ВИСНОВКИ 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ  
ДОДАТКИ 

ВСТУП

Перебудова системи освіти України, подальше удосконалення навчального  процесу в загальноосвітній, в  тому числі і в початковій школі  ставить питання про удосконалення  перш за все організаційних форм і  методів навчання. У свою чергу  методам навчання, від яких залежить значний успіх роботи учителя  і школи в цілому, присвячено не один десяток фундаментальних досліджень як в теорії педагогіки, так і  в методиках викладання окремих  навчальних предметів. Проблемами удосконалення організаційних форм і методів самостійної роботи займалися Я.А. Коменський, Й. Песталоцці, Г.С. Сковорода, О. Ващенко та ін. В останні роки питання вдосконалення організаційних форм і методів навчання розглядалися в роботах А.М. Алексюка, Ю.К. Бабанського, В.О. Онищука, О.Я. Савченко, І.Ф. Варламова тощо [15;19;22]. Якість педагогічного процесу не можна забезпечити лише методичною його досконалістю, працездатністю вчителя, добрим обладнанням тощо. Чи не найголовнішими результатами навчання є виховання сумлінного творчого ставлення учня до праці, його позиція на уроці, бажання та прагнення бути кращим, самостійно працювати, тобто позитивні зміни в самій особистості дитини. Практичною стороною організації самостійної діяльність учнів у навчальному процесі займалися відомі педагоги О.А. Нільсон, П.І. Підкасистий, А.П. Аристова, Б.П. Єсипов. Навчання по-різному впливає на розумовий розвиток залежно від того, наскільки успішно воно виховує в учнів повноцінні мотиви учіння. Результати досліджень свідчать, що структура навчальної діяльності, яка адекватна цілям навчання, є фактором формування в учнів не лише систем операцій і знань, а й навчальних, пізнавальних інтересів, бажання вчитися, допитливості, любові до книги, прагнення до самоосвіти. Позитивні сили для всього дерева учіння йдуть насамперед від почуттів маленького школяра, від

того, як його зустрічають  школа і перший вчитель. Якщо справдилися  надії малюка на радість від шкільного  життя, тоді зміцнюється допитливість, виникає інтерес, який і є сильним  мотивом учіння. Все це і зумовило загальну спрямованість нашого дослідження. Тема нашого дослідження: “Види самостійних робіт на уроках математики в початковій школі”.

Вважаємо, де організована самостійна робота там є праця, видно результат, там ефективний урок, бо самостійність у навчанні - найважливіша передумова повноцінного оволодіння знаннями, вміннями й навичками. Часто й правильно застосована самостійна робота розвиває довільну увагу дітей, виробляє в них здатність міркувати, запобігає формалізму у засвоєнні знань і взагалі формує самостійність як рису характеру.  
Об’єктом дослідження виступає процес навчання математики учнів початкових класів школи.  
Предмет дослідження – стимулювання самостійної роботи учнів на уроках математики в початкових класах.  
Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні та в розробці методичної системи організації самостійної діяльності учнів на уроках математики в початкових класах в основній школі та в експериментальній перевірці її ефективності. 
Гіпотеза дослідження: стимулювання самостійної роботи учнів на уроках математики в початкових класах сучасної школи забезпечивши такі умови:  
1.  Добір адекватних методик під час організації самостійної роботи учнів, їх застосування в реальному процесі типових закладів освіти. 
2.  Проектування індивідуально-особистісного розвитку кожного учня з врахуванням його особистіних можливостей 
3. Створення належної матеріально-технічної бази як основи функціонування чинників педагогічного процесу 
Методологічною основою дослідження з'явилися ідеї про теорію навчальної

діяльності (Д.Б. Ельконін, В.В. Давидов, В.В. Репкин) і поетапного формування розумових дій (Н.Ф. Тализіна, Л.Я. Гальперін). А також роботи М.А. Бантової, Н.Б. Істоміной, И.А. Аргинськой по методиці формування обчислювальних навичків.  
У дослідженні застосовувалися наступні методи: теоретичний аналіз психолого-педагогічної і методичної літератури; бесіда, опит, аналіз результатів робіт учнів; застосування завдань, призначених для визначення у учнів рівня загальних математичних умінь.; експеримент:  
.  
Основні завдання дослідження:  
1. Проаналізувати iсторико-педагогiчнi i соціальні передумови організації самостійної діяльності учнів початкових класів як ефективного методу формування навичок самоосвіти.  
2. Обгрунтувати сучасний стан проблеми в методичній літературі i шкільній практиці.  
3. Розробити та експериментально пробувати найбільш ефективні шляхи організації самостійної діяльності учнів на уроках математики в початкових класах.  
Теоретична значущість дослідження полягає в аналізі та структуруванні сутності й змісту понять "самостійна робота", "типи самостійної роботи", з'ясуванні особливостей організації самостійної роботи на уроках математики учнів початкових класів, доборі ефективних методів стимулювання самостійної роботи на уроках математики в початковій школі, впровадженні нетрадиційних організаційних форм роботи з учнями в навчальному процесі загальноосвітніх закладів освіти на сучасному етапі. Практична значущість дослідження полягає у визначенні шляхів ефективного вдосконалення організації самостійної роботи учнів на уроках математики в початкових класах, розробці методики поетапної роботи з дітьми початкових класів на уроках математики, класифікації ігрових, розвивальних та творчих вправ, які

можуть бути використані  в практиці роботи сучасних освітніх закладів, а також у гуртковій  роботі з математики.

База дослідження: Луківська ЗОШ І-ІІІ ступенів 4 клас

Розділ І. Проблема організації самостійної роботи учнів у теорії та практиці навчання  
1.1 Сутність самостійної роботи учнів в історії та теорії психо-педагогічних досліджень  
Питання розвитку в школярів самостійності, критичності мислення, здатності до творчих пошуків у педагогічній науці не є новим. Перші вимоги до учнів бути творцями, активними співучасниками процесу пізнання відомі ще за часів античності. Наприклад, метод навчання, застосований Сократом, названий “маєвтикою” [29]. Він полягає в умінні вести діалог так, що внаслідок руху думки за допомогою суперечливих висловлювань позиції учасників діалогу згладжуються, однобічність поглядів кожного з них долається, здобувається істинне знання. Тобто Сократ у процесі бесіди, діалогу допомагав “народитися істині в душі співрозмовника”.  
Елементи евристичного навчання використовували також Архит, Аристоксен, Платон, Піфагор, які надавали великого значення зацікавленому, активному самостійному оволодінню знаннями учнями [31]. У власних міркуваннях вони виходили із суджень, в основі яких – думка про те, що розвиток мислення людини може успішно здійснюватися лише за умови самостійного пошуку, діяльності.  
Ж.-Ж.Руссо у власній теорії виховання також радив не передавати вихованцю знання в готовому вигляді, а зробити його дослідником, відкривачем істин: “... ставте доступні його розумінню запитання і надайте можливість йому вирішувати їх. Нехай він дізнається не тому, що ви сказали, а тому, що сам зрозумів” [36, с.156].  
Однією з основних вимог методики викладання за К.Д.Ушинським є умова обов’язкової самостійності в набутті знань учнями та самостійності суджень і висновків. В.О.Сухомлинський в основі навчання учнів у школі вбачав виховання в них самостійності, критичності мислення, активності. Дидакт наголошував, що справжнім можна вважати лише те навчання, яке має спрямованість на розвиток дитини, її мислення, діяння у процесі пізнання, оскільки “розум не формується без розумового напруження, без думки, без самостійних пошуків” [35, c.585]. 
Психологи розглядають самостійність як одну з вольових рис характеру. Вона полягає "у вмінні орієнтуватися на власний досвід, знання й переконання, а не на тиск чи прохання з боку інших" [1, с. 244]. На думку Д.М.Дубравської, самостійною варто вважати людину, якій притаманна сильна воля. Але поняття самостійності щодо навчально-виховного процесу не варто трактувати однозначно. Самостійна діяльність учня розуміється як умотивовані й усвідомлені самостійні дії школяра, що завершуються певним результатом. Однак ця діяльність передбачає керування зі сторони вчителя (як суб’єкта навчально-виховного процесу) діяльністю учня (як об’єкта), управління цим процесом, а саме: спрямування (пояснення мотиву, цілі діяльності), проектування (план, структура дослідження тощо), підтримки (навідні запитання, коригування, виправлення, уточнення тощо). (М.І. Алєксєєв, І.Я. Лернер, К.В. Яресько та ін.). Сучасна дослідниця І.С.Зоренко вважає самостійною таку навчально-пізнавальну діяльність школярів, яка детермінується цілями, усвідомленими учнями, визначеними мотивами й реалізується за допомогою самостійних дій, які вимагають розумових, вольових чи фізичних зусиль, а завершуються конкретними результатами [18]. У дослідженнях педагогіки останніх років чітко розмежовано поняття “самостійна діяльність” учнів та “творча самостійна діяльність” учнів чи “творча діяльність” школярів.  На думку В.К. Буряка, В.І. Лозової, Г.І. Сороки, в системі показників, що характеризують навчальну творчу діяльність, зазвичай, важливими є такі: самостійність, ініціативність, творча активність [8;20]. 
Отже, незважаючи на широкий і багатоплановий характер досліджень, присвячених організації самостійній роботі учнів, ще багато питань цієї складної проблеми навчального процесу залишаються поки недостатньо

дослідженими. Так, наприклад, у теорії та практиці мають місце  великі розходження, пов’язані з  трактуванням поняття — "самостійна робота учнів".  
Як свідчить аналіз спеціальної літератури, тлумачення сутності самостійної роботи, її мети залежить у першу чергу від загальної концепції навчального процесу. Складність вивчення проблеми зумовлена відсутністю в дидактиці єдності думки стосовно того, що являє собою самостійна робота — метод навчання, прийом учіння чи форму організації навчальної діяльності учнів. Якщо вбачати сутність навчання в передачі системи знань і способів діяльності, то самостійну роботу можна вважати засобом закріплення та тренування, вироблення вмінь і навичок. Одночасно, оскільки навчання розглядається як формування пізнавальної діяльності, то самосійна робота виступає способом розвитку творчих здібностей та професійного мислення. Аналіз наукових досліджень дозволяє виділити підходи до визначення поняття "самостійна робота", в основі яких лежать різні ознаки.  
Самостійною роботою прийнято вважати:  
• роботу, яка виконується власними силами без сторонньої допомоги та керівництва, під час аудиторних занять (Кружальний Н.);  
• різноманітність типів навчальних завдань, які виконуються під керівництвом викладача (Гарунов М. та ін.);  
• систему організації педагогічних умов, яка забезпечує управління навчальною діяльністю і відбувається за відсутності викладача й без його безпосередньої допомоги та участі (Граф В., Ільясов І. та ін.);  
• різноманітні види індивідуальної, групової пізнавальної діяльності учнів, які здійснюються ними на аудиторних заняттях і в позааудиторний час (Нізамов В.);  
• обов’язкову роботу, яка проводиться у процесі навчальних занять і підготовки до них, або ж додаткову — позаобов’язкову академічну роботу чи за спеціальним індивідуальним планом, складеним на основі врахування особистих інтересів і нахилів учнів (Архангельський С.);  

• самостійна робота — це спеціально організована діяльність учнів  з урахуванням їх індивідуальних особливостей, спрямована на самостійне виконання навчальних завдань різних рівнів складності як на аудиторних заняттях, так і в позааудиторний час. Метою  самостійної роботи учнів є її спрямування на виконання соціального  замовлення, тобто у формуванні в  учнів уміння самостійно поповнювати  свої знання, орієнтуватись у потоці наукової інформації.  Аналіз психолого-педагогічної літератури показує, що нині відсутній  єдиний погляд на те, що треба розуміти під самостійною роботою.  Так, П.І. Підкасистий [29] розглядає самостійну роботу як “засіб організації та виконання  учнями визначеної пізнавальної діяльності”, а В.А.  
Козаков розглядає самостійну роботу учнів як один з видів навчальних занять, специфічною особливістю якого є відсутність вчителя в момент навчальної діяльності учня. Відсутнє і єдине визначення самостійної роботи. У діяльнісній концепції самостійна робота - це сукупність дій учня з предметами у певних умовах, що передбачають відсутність безпосереднього керівництва та допомоги з боку вчителя, з використанням наявних індивідуальних рис особистості для того, щоб отримати продукт, відповідний заданій меті, в результаті чого має бути сформована самостійність як риса особистості учня та засвоєна певна сукупність знань, умінь та навичок. А самостійність у трактуванні українського педагогічного словника [8] – це одна з властивостей особистості, що характеризується двома факторами: по-перше, сукупністю засобів – знань, умінь і навичок, якими володіє особистість; по-друге, ставленням особистості до процесу діяльності, її результатів і умов здійснення, а також зв’язки з іншими людьми, які складаються в процесі діяльності.  Широке застосування самостійної роботи учнів на уроках, таким чином, дає змогу успішно розв’язувати багато навчально-виховних завдань: підвищити свідомість і міцність засвоєння знань учнями; виробити в них уміння й навички, яких вимагає навчальна

програма; навчити користуватися  набутими знаннями і вміннями в житті, в суспільно корисній праці, розвивати  в учнів пізнавальні здібності, спостережливість, допитливість. Логічне мислення, творчу активність під час засвоєння знань; прищеплювати їм культуру розумової і фізичної праці, вчити їх самостійно продуктивно і з інтересом працювати; готувати учнів до того, щоб вони могли ефективно займатися після закінчення школи.  
1.2Особливості організації самостійної роботи в навчальному процесі початкової школи  
Відповідно до Основних напрямів реформи загальноосвітньої школи увага вчителів спрямована на всебічний розвиток пізнавальної активності учнів, прищеплення їм інтересу до навчання, формування навичок самоосвіти. У розпорядженні вчителя для цього є багато методів, і серед них особливу роль відіграє метод, який дістав назву “самостійна робота учнів”.  
Проблема самостійної роботи учнів у процесі навчання є нині однією з найбільш актуальних. Вирішення її в практиці шкіл вимагає особливої уваги, оскільки в повсякденній діяльності учителя найбільше недоліків зустрічається саме в організації і проведенні самостійної роботи учнів. У дослідження Б.П. Єсипова, М.О. Данилова, В.О. Онишука, П.І. Підкасистого та інших науковців відзначається, що причини цього такі: а) формування умінь і навичок самостійної роботи є одним з найскладніших видів діяльності педагога, що вимагає ретельної підготовки учителя і учнів; б) відсутність певної системи в діяльності учителя по прищепленню учням умінь і навичок самостійної роботи; в) у шкільному навчально-виховному процесі спостерігається неправильне співвідношення репродуктивних і творчих самостійних робіт. І нарешті, розумовий розвиток школярів у процесі навчання, їх активність і самостійність багато залежить від навчання їх прийомам роботи і розумової діяльності. Вчитель проводить на уроках самостійні роботи різного дидактичного призначення: перевірні, підготовчі, навчальні. Так, перевірні роботи допомагають їй контролювати знання учнів;

підготовчі — актуалізують опорні знання, які необхідні для  наступного сприйманим нового матеріалу; навчальні — під час вивчення нової теми, але лише тоді, коли переконана, що попередні знання, на яких грунтується  вивчення нового, добре засвоєні школярами. Щоразу, готуючись до уроку, вчитель розв'язує принципове питання, як краще організувати засвоєння нового матеріалу. Цьому сприяють доступні та ефективні для учнів початкових класів п'ять форм пошукової діяльності: 
1.Система пізнавальних завдань за прийомами розумової діяльності.  
2. Евристичні бесіди.  
3. Метод аналогії.  
4. Самостійне ознайомлення з новим матеріалом з опорою на допоміжні засоби і без них.  
5. Елементарні дослідницькі завдання.  
Критеріями відбору навчального матеріалу, який планується для організації пошукової діяльності молодших школярів на уроці, є такі: 
1.    зв'язок нового із засвоєним матеріалом; 
2.    можливість логічного членування навчального матеріалу на чіткі кроки та елементарні завдання;  
3.    наявність суперечностей між опорними і новими знаннями;  
4.    готовність школярів до участі в пошуковій діяльності [26].  
Самостійно ознайомлюючись із новим матеріалом за підручником чи іншим джерелом, школяр фактично виконує декілька супідрядних завдань: визначає мету, виділяє невідоме, зосереджує увагу на головному, встановлює послідовність дій, контролює їх. Форми самостійних завдань бажано урізноманітнювати, щоб залучати до сприймання різні види пам'яті: зорову, слухову, моторну. Важливо уникати перевантаження якогось одного виду сприймання. (Це стосується не тільки організації самостійної роботи, а й усього процесу навчання.) Результативність самостійної роботи залежить і від того, чи зуміє вчитель поєднати завдання: усні - з письмовими, фронтальні — з індивідуальними, і від способу постановки завдання (маємо на увазі розробку навчальних завдань, їх формулювання, вказівки щодо послідовності опрацювання матеріалу). Якщо вказівки мають загальний характер (алгоритм розв'язування задачі, схема морфологічного й фонетичного розбору тощо), бажано оформити їх у вигляді пам'ятки (настінної таблиці), яка в потрібний час вивішується на дошці. 
Молодші школярі найчастіше відчувають потребу в керівництві, коли опановують новий вид роботи. У цьому разі корисно в індивідуальних картках чи на дошці записати рекомендований план міркування.  
Приклад картки з планом послідовності міркування для учнів 3-го класу, які опановують новий вид задачі: 
1. Позначаю шукане число ... 
2.  Складаю вираз... 
3.  У задачі сказано, що... 
4.  Складаю рівняння ... 
5.  Розв'язую рівняння ... 
6.   Відповідь... 
7.  Перевіряю відповідь за умовою задачі... 
Для заощадження часу уроку треба звести до мінімуму ті пояснення вчителя, які можна записати на дошці або позначити в картках для самостійної роботи. Добираючи завдання для самостійної роботи, вчитель прискіпливо зважує можливості кожної форми завдання відповідно до мети уроку. Так, коли учням пропонується робота з тренувальними вправами, доцільно використати підручник чи картки з диференційованими завданнями; коли ж ідеться про підготовку до сприймання нового матеріалу з читання, в пригоді стануть звукопис, картина, підготовчі вправи з дошки тощо. Тривалість самостійної роботи зумовлюється рядом чинників. Насамперед - складністю та обсягом завдання: воно може бути і невеликим, але учні тільки-но почали засвоювати цей матеріал і, отже, техніка виконання вправ опрацьована ще недостатньо. У такому разі на самостійну роботу потрібно відвести більше часу, ніж на етапі повторення матеріалу. Буває, що робота нескладна (наприклад, прийом обчислення, добре засвоєний учнями), але, щоб здобути результат, доводиться робити багато записів. 
Часто вчителі нечітко уявляють темп роботи учнів. А від того, наскільки швидко діти вміють писати, читати, лічити, залежить ефективність усього навчального процесу. Щодо першокласників у І семестрі можна пропонувати їм самостійну роботу на уроці не менш як на 3-5 і не більш як на 10 хв.. а в ІІ-му півріччі - до 15 хв. Така тривалість в основному відповідає їх працездатності.  
Самостійна робота потребує різного унаочнення: картин, схем, таблиці, карток, перфокарт, роздаткового матеріалу, які вчителька виготовляє сама.  
Знаючи прогалини в знаннях окремих учнів, дає їм у вигляді пам'яток додаткові вказівки і таким чином запобігає можливим помилкам. 
Наприклад, розв'язування рівняння: 
—   прочитай рівняння; 
—   визнач, що невідомо; 
—   пригадай, як знайти невідомий компонент; 
—   виконай дії, зроби перевірку та висновок про розв'язання цього рівняння. 
—   Або складання оберненої задачі до даної: 
—   випиши числа задачі і поясни кожне з них; 
—   заміни одне з даних чисел знаком Питання; 
—   склади задачу, в якій запитується про це число.  
Так на початковому етапі ознайомлення з новим матеріалом діти працюють над завданнями, в яких розкривається порядок виконання дій. Розгорнугий або стислий зразок способу дій є тут допоміжним елементом. 
1.Розгорнутий: 
50 + 23 = (50 + 20) + 3 = 70 + 3 = 73 
Виконай за зразком: 
60 +14 = 40 + 25 = 
50 + 36 = ЗО + 39 = 
2.Стислий: 
50 + 23 = або 50 - 23 = 
50 + 20 = 70 50 - 20 = ЗО 
70 + 3 = 73 ЗО - 3 = 27 
Розв'яжи приклади. міркуючи так само: 
60 + 14 = 60 - 33 = 
40 + 25 = ЗО - 14 = 
Завдання з теоретичною довідкою. 
Щоб помножити число на добуток, можна обчислити добуток і помножити його число на одержаний результат або помножити число Ііа один із множників і одержаний результат помножити на другий множник.. 
1. Обчисли результат усіма можливими способами: 
8 • (8 • 3) = 
2. Обчисли зручним способом: 
9 • ( 5 • 4) = 16 • (7 • 5) = 
25 • (2 • 6) = 30 • (2 • 5) = 
Різноманітні види вправ на етапі формування практичних умінь, які проводить учителька, дають змогу ставити перед школярами завдання різної складності. 
Значно підвищує ефективність самостійності роботи своєчасна її перевірка. Інколи швидко потрібно перевірити результати роботи. Тут стають у пригоді різні способи, скажімо, демонстрування школярами відповіді за допомогою сигнальних карток на уроках мови і математики, картки з цифрами і знаками. Це дає змогу своєчасно виявляти прогалини в знаннях і запобігати відставанню.