Соціально-виховна система Рудольфа Штейнера

Головна властивість педагогіки Р. Штейнера - заперечення прямого впливу на учня. Виховання і навчання йдуть через поступове формування емоційної сфери, інтелекту до виховання вольової сфери учня.

Стрижень виховної роботи - організація морального виховання, в основу якого покладені добро, краса і правда. Ці якості послужать  вихованцю в подальшому основою  моралі, творчості та мудрості.

Вальдорфській школі властиві атмосфера тепла, щирості, взаємної поваги і довіри, відсутність упереджених суджень з боку вчителя, відсутність системи оцінок як форми тиску на учнів, емоційна насиченість навчального процесу.

Організація вальдорфської школи будується на наступних основах: організація дня в певному ритмі, причому ранок як час найбільш сприятливий для інтелектуальної діяльності, відводиться відповідним навчальним предметам; виклад навчального матеріалу великими навчальними періодами, «епохами», що дозволяє учневі «занурюватися» в навчальний матеріал, зосередитися на ньому; художньо-естетичні вправи виховують волю, вимовлене слово впливає на почуття; принцип авторитету - один з найсерйозніших в вальдорфській школі; діти наслідують того, кого хочуть, хто завоює їх довіру; свобода і відсутність страху, так як немає оцінок, немає іспитів; дитину змушує вчитися його власне бажання. [5]

Сутність методу епох полягає в тому, що викладання предмета ведеться протягом 3—4 тижнів щоденно із 7 год. 45 хв. до 9 год. 40 хв. ранку. За цей час (близько 50 год.) діти вивчають більшу частину навчального матеріалу або й увесь матеріал з певного предмета. Це примушує вчителя дуже ретельно добирати матеріал, методи засвоєння, виділяти провідні ідеї та головне, що підлягає обов'язковому засвоєнню. Переважно використовується такий підхід: спочатку концентроване ознайомлення з новим матеріалом, а потім його розгортання й закріплення.

У розкладі уроків навчання вранці "методом епох" поєднується  з практичними заняттями після 12-ої години — ручною працею, музикою, ритмікою. Заслуговує на увагу ритмічний початок робочого дня, що виступає як бадьорий гуртуючий етап. Протягом 20—30 хв. діти хором декламують вірші, співають, часто під супровід сопілки або плескання в долоні чи притупування. Методика занять чітка й досить проста: перевірка завдання, пояснення нового, повторення. Заключні 10—15 хв. — розповідь учителя. У початкових класах — це оповідання з історії, міфології, фольклору, Біблії. У вальдорфській школі діти з першого класу вивчають дві іноземні мови, що ґрунтується на врахуванні підвищеної сензитивності дітей цього віку до вивчення мов. Принциповим положенням вальдорфської педагогіки є концепція Р.Штайнера про розвиток людини у ритмі семи років. У перших сім років життя дитини педагоги вважають найважливішим формування процесів сприймання звуків, кольорів, форм.

У структуру вальдорфської освіти входять школи з дванадцятирічним терміном навчання і дитячі садки, що знаходяться, як правило, при школах.[5]

Основний шлях навчання дітей - через наслідування, створення  ситуацій для співпереживання вчинку, емоційного переживання дитиною  вчинку-прикладу та з'єднання себе із вчинком.

Щоденна програма дошкільної освіти включає різноманітні художні  заняття: лист фарбами, малювання, ліплення, музику, евритмія («зрима мова», «зримий  наспів»), ляльковий театр, постановки маленьких п'єсок, розповідання казок. Дитині дається можливість вільно вибирати можливості для мистецького самовираження. [4]

Кожен день багато часу відводиться  вільній грі, в якій діти використовують ігровий матеріал, який сприяє розвиткові творчого початку.

Навчальний план штейнерівської школи будується так, щоб зміст і методи навчання точно відповідали віковому розвитку свідомості людини. У цьому випадку навчання підтримує природний розвиток дитини і впливає на нього терапевтично.

При адаптації навчального  плану штайнерівською шкіл принципово важливо головне - розуміння закономірностей розвитку дитини і побудова навчання з їх урахуванням. У навчанні дітей з порушеннями слуху або інтелекту дуже значимо використання наочних засобів навчання.

 Штейнерівська педагогіка також надає першорядне значення в навчанні дітей до пубертатного періоду наочності. Разом з тим, коли в цій педагогіці говорять про наочність в навчанні, мають на увазі не тільки чуттєву наочність у вигляді картин, ілюстрацій, малюнків, таблиць. Мова йде про наочність духовного роду - образно-алегоричну, що зачіпає фантазію, почуття дитини. У молодшому шкільному віці реальність пізнається дитиною лише в тій мірі, в якій зароджується внутрішнє зіткнення з нею. А воно виникає завдяки живому та яскравому оповіданню, зверненого до уяви дитини.

Так, перш ніж приступити до навчання письма, особливо займаються розвитком образного сприйняття і навичок роботи рук для цього  існує спеціальний предмет - малювання  форм. На ньому вчитель разом з  дітьми, використовуючи сюжети ігор або казок, «крокує» по контуру основні геометричні фігури великого розміру, зображені на підлозі (коло, пряма лінія, спіраль, трикутник і т.д.). Після того, як кожен учень разом з класом «прокрокує» ногами ту чи іншу фігуру, опише її в повітрі рукою, у нього виникає стійкий образ цієї фігури. І тільки потім він переносить форму руху на папір. У результаті подібної роботи зображення форми на папері народжується як наслідок власного досвіду, прожитого всім дитячим єством через відповідний рух.

Образне сприйняття дитини розвивається в міру усвідомлення форми  руху. Такий підхід до ознайомлення з геометричним матеріалом ефективний і в роботі з дітьми, що зазнають труднощі в навчанні. Сенсомоторне сприйняття є хорошою основою для формування наступних математичних уявлень про геометричні фігури у цих дітей. До дитини, яка тільки формує життєве почуття, не варто звертатися на мові абстрактних понять. Вона засвоїть їх поверхово. Дитина до перехідного віку вживається в досліджуваний матеріал силами своєї уяви і вчиться на конкретних прикладах в процесі практичної діяльності.

Тому в штейнерівських школах широко користуються методом образного навчання, що також це важливо при побудові навчального процесу з дитиною, яка має відхилення у розвитку.[6]

Навчальний план штейнерівської школи складають так, щоб у кожному класі і стосовно до кожного досліджуваного предмета до уваги приймався рівень розвитку свідомості дитини. Метод навчання, таким чином, змінюється в залежності від вікової групи школярів. У роки шкільного навчання до віку пубертату навчання звертається до почуттів дитини і до його уяви.

Починаючи з перехідного віку, навчання свідомо розвиває розумові здібності підлітка, школяра вчать вести точні спостереження і тренують уміння робити власні висновки.

У наступні сім років — з 1-го по 8-й клас — дорослі, які працюють з дітьми, мають цілеспрямовано розвивати в них волю, мислення, організованість, позитивні почуття, емоції. Починаючи з першого класу, учителі спеціально шукають шляхи поглиблення процесів сприймання, інтелектуальної та естетичної радості, використовують велику кількість різноманітних ритмічних вправ і повторень, читають багато казок з яскраво вираженою ідеєю перемоги добра над злом. Взагалі у початкових класах велике значення надається слову вчителя і практичним діям учнів. Стосовно формування навичок читання, письма, обчислення діє принцип природовідповідності, урахування готовності дитини до цієї діяльності.[7]

Виняткове значення надається педагогічному впливу довкілля. Вальдорфські вчителі прагнуть поглибити в дітей почуття зв'язку з природою. їхнє кредо: "Те, що добре для природи, завжди добре й для людей". Тому дітей учать жити у співробітництві й злагоді зі світом природи. Це навчання включає: емоційний рівень — любов до природи; науковий — розуміння природних процесів; вчинковий — дійова турбота про довкілля.[5]

 У вальдорфській школі існує вимога індивідуального підходу до виховання дитини. У контексті уявлень про людину, якими користується штейнерівська педагогіка, індивідуальність більш складна, ніж перелік певних людських якостей і їх комбінацій в кожній людині. В її основі лежать уявлення про фундаментальні сили, які шукають індивідуального неповторного втілення.

Виховання дитини повинно  грунтуватися на знанні його типових властивостей, які можуть бути опорою для самовираження індивідуальності. Велику роль в особистісній спрямованості, у гуманізації освіти відіграє мистецтво. Воно є універсальним засобом розвитку творчих здібностей, образного мислення, емоційної сфери, естетичної свідомості особистості.

Мистецтво (живопис, ліплення, танець, рухи і мова, музика), як особлива форма духовно-практичної діяльності, представлено в штейнерівській школі на всіх роках навчання. В художньому навчанні, вважають педагоги шкіл, слід побоюватися занадто інтелектуальних і односторонніх вправ. Заняття мистецтвом цілісно розвивають людську соціальність, людські здібності, якщо вони не перетворені в примусову працю. Потреба в заняттях мистецтвом і музикою живе у всіх дітях. Навчання музиці і мистецтву розглядається як сприяння цілісному дитячому розвитку, і тільки на другому плані стоїть досягнення технічних результатів.

Що стосується обдарованих  дітей (таких багато, наприклад, у  сфері образотворчої, конструктивної діяльності серед глухих дітей), то тут важливо не тільки те, наскільки  майстерними музикантами чи художниками  вони стануть, а те, яким чином за допомогою мистецтва врівноважити і зробити гармонійним процес дитячого вікового розвитку і в результаті цього укріпити людську індивідуальність дитини.

У цій педагогіці занять мистецтвом і роботі руками надається виключно важливе значення. Остання особливо багато значить для розвитку дрібної моторики і, по-друге, мови в корекційній роботі з дітьми, що мають будь-які відхилення у розвитку. З особливою ретельністю досліджуються питання: якої якості мистецтво, в яких педагогічних цілях, в якому віці і як викладати його, щоб найбільш оптимальним способом підтримувати розвиток дитини.

Музика і мистецтво  в силу своєї внутрішньої природи  повинні бути складовою частиною будь-якого виховання. Зауважимо, що в стандарті шкільної освіти глухих та слабочуючих дітей музично-ритмічні заняття як вид корекційно-розвиваючої діяльності представлені з підготовчого по V клас.[1]

Сутність педагогічного процесу штейнерівської школи не тільки в передачі дорослими соціального досвіду дітям, але і головним чином у всебічному гармонійному розвитку, відповідному внутрішнім потребам особистості на різних вікових етапах, направленому на вільне і творче самовизначення індивідуальності. Це співзвучно сучасному особистісно-діяльнісному підходу у вітчизняній загальній та спеціальній педагогіці, навіть окремі елементи штейнерівської педагогіки в роботі з проблемними дітьми допомагають знаходити оригінальні шляхи в розвитку індивідуальності кожної дитини, розширюючи можливості його реабілітації та соціальної адаптації.

2.1 Кемпхіллський рух

Рух Кемпхілл (Camphill) являє собою міжнародну мережу терапевтичних співтовариств, що включають школи-інтернати для дітей з порушенням інтелектуального або психічного розвитку, училища-інтернати (коледжі) для молоді та «села» для дорослих інвалідів.

Перша кемпхіллская школа для дітей, які потребують спеціального догляду, була заснована австрійським педіатром і педагогом Карлом Кенігом (Karl König), втікачам в Шотландію після захоплення нацистами Австрії. Разом з групою молодих лікарів, художників і педагогів, він заснував у 1939 році під Абердіном першу громаду з дітьми, що мають порушення розвитку.

 Ця школа-громада розпочала  свою роботу в маєтку, отриманому  при посередництві англійських  і американських друзів. Маєток носив назву «Кемпхілл» (Camphill), і згодом ввесь рух став називатися цим ім'ям.

Основоположним принципом  життя в громаді є взаємодопомога, коли кожен її член намагається зробити  все, що йому під силу для свого  блага і блага своїх товаришів  для цього в різних громадах використовуються різні методи: організовуються школи  для дітей, що мають серйозні труднощі в навчанні; створюються спеціальні навчальні закладу для молодих  людей, де вони можуть отримати робочу професію у відповідності зі своїми можливостями; на основі взаємодопомоги організовуються поселення для  дорослих, що мають різні психічні й фізичні порушення; організовуються спеціальні села для господарської праці дорослих і поселення для непрацездатних, які потребують догляду.

 У кемпхіллскіх громадах і центрах намагаються створити умови для задоволення специфічних потреб кожного проживаючого в них на основі індивідуального диференційованого підходу до його потреб.

Організація життя громад заснована на філософії Р. Штейнера і припускає проникнення у розуміння сутності людської природи.

Цілі і завдання кемпхіллского руху реалізуються: в організації громад, життя яких грунтується на визнанні християнства як необхідного елемента в пристрої і роботі таких громад. Це виражається в дотриманні християнських свят, охорони навколишнього середовища та допомоги ближньому; у створенні особливого способу життя, що враховує потреби кожного. Ставлення «персонал-клієнт» змінюється на відносини взаємодопомоги у всіх сферах повсякденного життя, включаючи приготування та прийняття їжі, охорону навколишнього середовища, взаємну турботу; в такій фінансовій організації діяльності громади, коли робота і оплата за неї не пов'язані між собою. Заробітної плати немає, але матеріальні потреби кожної людини задовольняються.