Японія
не є виключенням. Звичайно
і тут прихильники примата
загальної освіти домагаються
переваги. Кращі, найбільш престижні
японські університети відрізняються
від звичайних, рядових саме
тим, що дають своїм випускникам
велику загальноосвітню підготовку.
Цим особливо славляться найстарші
Токійський і Киотоский університети.
Саме випускники цих університетів утворять
інтелектуальну еліту японської економіки.
3. Структура
освіти Японії
У Японії
близько 600 університетів, включаючи
425 часток. Загальна чисельність
студентів перевищує 2,5 млн. чоловік.
Самими престижними державними
університетами є Токійський (заснований
у 1877 році, має 11 факультетів), університет
Кіото (1897 рік, 10 факультетів) і
університет в Осаці (1931 рік, 10
факультетів). За ними в рейтингу
випливають університети Хоккайдо
і Тохоку. З приватних найбільш відомі
університети Тюо, Нихон, Васеда, Мейдзи,
Токай і Кансайский університет в Осаці.
Крім них є значна кількість "карликових"
вищих навчальних закладів, що нараховують
200-300 студентів на 1-2 факультетах.
Система
вищого освіти Японії містить
у собі :
університети
повного циклу (4 роки);
університети
прискореного циклу (2 роки);
професійні
коледжі;
технічні
інститути
Університети
повного циклу. Навчання продовжується
4 роки, на медичному і ветеринарному
факультетах - 6 років. Після закінчення
основного 4-літнього курсу навчання
в університеті, випускник може
надійти в магістратуру чи
докторантуру. Термін навчання в
магістратурі в японських вузах
- 2 роки. Докторантура припускає
5 років навчання. Японські вузи
мають унікальний у світі інститут
“студента-дослідника” - кенкюсей. Це
значить, що студент, що поставив перед
собою ціль одержання наукового ступеня,
має можливість займатися дослідницькою
роботою в обраній ним конкретній області
знань протягом 6-ти місяців до 1-го академічного
року.
Існують
3 основні види студентів-дослідників:
студент,
що має намір домогтися конкретного
наукового результату в процесі
перебування в стінах університету
на додаток до основної 4-літньої
освіти;
студент,
що продовжує навчання в іншому
університеті за згодою з університетом,
де він проходив основний курс;
студент-іноземець,
що може бути прийнятий в
університет для підготовки до
здачі вступних іспитів терміном
до 2-х років, але без наступного
продовження свого перебування
в Японії; у цьому випадку студент
може повернутися додому і
через якийсь час знову звернутися
з запитом про в'їздну візу для
надходження в університет.
Університети
прискореного циклу. В університетах
прискореного циклу термін навчання
складає 2 роки, але для бажаючих
одержати спеціальність медичної
сестри термін навчання складає
3 роки. Близько 60% студентів університетів
прискореного циклу складають
дівчата. Вони спеціалізуються
на таких напрямках, як економіка,
література, іноземні мови, педагогіка,
соціальний захист. В останні
роки в Японії особливою популярністю
користаються суспільні науки.
Професійні
коледжі. Цей вид вищої освіти
в Японії орієнтований на тих,
хто бажає одержати вузьку
технічну освіту. Термін навчання
в цьому випадку не більш
3-х років.
Технічні
інститути. Термін навчання в
таких інститутах складає 5 років.
Вони дають широку технічну
підготовку своїм студентам. Випускники
таких інститутів улаштовуються
на роботу у фірми і дослідницькі
центри, зв'язані з розробкою нової
передової технології і ноу-хау.
У технічних інститутах готують
також фахівців торгового флоту.
Прийом
іноземних студентів здійснюється
на тих же підставах, що і
японських абітурієнтів. Претендент
повинний пред'явити документ
про те, що він провчився 12 років
у своїй країні. Стосовно до
України це означає, що він
повинний закінчити школу (11 років),
потім відівчитися в коледжі, чи інституті
на підготовчих курсах ще рік. Претендент
повинний бути не молодше 18 років. До навчання
допускаються і ті, хто здав екзамени з
програмам International Baccalaureate, Abitur і ін.
Іноземні
студенти зобов'язані здати загальноосвітній
іспит. Наприклад, його варіант
для гуманітаріїв включає перевірку
по математиці, всесвітній історії,
англійській. Варіант для природно-наукових
спеціальностей містить питання
по математиці, фізиці, хімії, біології
й англійській мові.
Однак найважливіше
- це тест по японській мові,
що проводить Асоціація міжнародної
освіти в 31 країні світу. Він
включає три блоки: перевірку
знання ієрогліфів і лексики;
сприйняття на слух, читання і
перевірку знань в області
граматики. Цей іспит проводиться
по чотирьох рівнях складності.
Перший рівень припускає вивчення
японської мови протягом 900 годин
і знання 2000 ієрогліфів, другий - 600 годин
і 1000 ієрогліфів, третій - 300 годин, 300
ієрогліфів, четвертий - 150 годин, 100
ієрогліфів. У Росії перший раз
такий тест проводився в грудні
1998 року в Інституті країн Азії
й Африки при МГУ.
Офіційний
документ про успішно зданий
іспит першого рівня є достатньою
підставою для надходження в
будь-який вуз Японії (навіть на
магістерський ступінь). Для окремих
вузів досить здати й іспит
другого рівня. Наявність документа
про зданий іспит третього рівня дозволяє
влаштуватися на роботу в японські фірмі.
Плата за
навчання в японських вузах
для іноземних студентів варіюється
від 380 тис. ієн у рік і
вище в державних вузах до 900
тис. ієн у приватних вузах
($1 дорівнює 122 ієнам). Дорожче всього
коштує навчання по економіці,
медицині, філології, педагогіці. Витрати
на проживання складають приблизно
9-12 тис. ієн у рік у залежності
від міста, у якому розташований
вуз.
80% іноземців
вчаться в Японії за свій
рахунок. Іншим виплачуються різні
види стипендій. Вони можуть
претендувати на урядову стипендію
(Japanese Government Scholarship), стипендію Японської
асоціації міжнародної освіти, стипендію
в рамках програми "Міжнародного взаєморозуміння",
стипендію Міністерства освіти в рамках
програм стажувань і ін. Можна одержати
і стипендію приватних фондів - наприклад,
фонду Такаку.
Магістратура
й аспірантура
Для одержання
звання магістра студент повинний
закінчити 2-літню освіту, представити
магістерську дисертацію й одержати
за неї позитивну оцінку, а
також здати екзамен з спеціальності.
Термін перебування в аспірантурі
складає 3 роки, але після 2-літнього
навчання в магістратурі. Аспірант
вважається закінчившим аспірантуру,
якщо він представить докторську дисертацію
з позитивною оцінкою і здасть екзамен
з спеціальності.
Мабуть, головна
відмінна властивість системи
вищої освіти Японії –її ієрархічність.
Тверда ієрархія (часто не пересічні, тобто
існуючі автономно і незалежно один від
одного) пронизує і університетський,
і неуніверситетський сектори.
Неуніверситетський
сектор містить у собі молодші коледжі,
технічні коледжі і школи спеціальної
підготовки. По суті, це «вузи другого
сорту», що виконують скоріше соціальні,
чим освітні функції. Юридично молодші
коледжі з дво- чи трирічним курсом
навчання вважаються повноправними вузами,
але фактична підготовка і престиж їхніх
дипломів не відповідають рівню вищої
школи. Хоча їхнім випускникам теоретично
надається можливість надходити на другий
чи третій курс університету, на практиці
університети жадають від них здавати
іспити для надходження на перший курс.
Технічні коледжі ведуть підготовку середньотехнічних
кадрів на базі обов'язкової дев'ятирічної
школи і по багатьом параметрам відповідають
нашим технікумам. Остання ступінь ієрархії
неуніверситетського сектора – школи
спеціальної підготовки. Більшість цих
шкіл належить приватним фірмам, що визначає
їхнє гарне матеріальне становище і технічне
забезпечення. Однак випускники цих шкіл
не можуть бути зараховані без іспитів
навіть на другий курс молодших і технічних
коледжів.
Таким чином,
ряд японських навчальних закладів,
формально перелічених до вузів,
на практиці являють собою
резервації, що віднімають у студентів
більше можливостей, чим надають.
У 1991 році
міністерство освіти відповідно
до нової політики цілком переглянуло
стандарт і надало адміністрації
університетів і факультетам
можливість розробляти і здійснювати
власні програми. Подальші реформи
торкнулися в основному державних
університетів (хоча приватні
вузи також йшли до модернізації
– у першу чергу в зв'язку
з демографічною кризою, що почалася,).
У 2000 році
був створений Національний інститут
моніторингу діяльності університетів
з метою підвищення ефективності
розподілу засобів над освітню
і дослідницькою роботою. У
2001 році відбулося об'єднання
мінпромнауки і міністерства освіти Японії
в міністерство освіти, культури, спорту,
науки і технології. У липні 2003 року був
введений у дію закон про «Національні
університетські корпорації», що стимулює
перехід національних університетів до
більш незалежних форм організації. 1 квітня
2004 року кожний з національних університетів,
щоб перетворитися в «Національну університетську
корпорацію», одержав статус юридичної
особи. Корпорації мають у власності землі
і будівлі університетів. Штатні співробітники
вже не є цивільними службовцями.
Мета цієї
реформи сформульована потрійно:
зросла
конкурентноздатність у дослідженнях
і утворенні;
передова
система фінансової звітності
разом із уведенням змагальності;
стратегічний
і функціональний менеджмент
університетів.
Реформа
дійсно сприяла розвитку автономії
і полегшила рішення питань
бюджету, організаційної структури
і кадрів національних університетів.
Проте нові корпорації залишаються
«національними» у тім зміст,
що держава продовжує нести
відповідальність за їхні функції,
надаючи університетам основну
частину фондів, у яких вони
бідують, у виді блоків-грантів
(а не кошторисного фінансування,
як колись), використовуваних кожним
університетом за своїм розсудом.
Гранти можна переносити на
наступні роки. Окремо, для зручності
національних університетів, розміщаються
«основні фонди розвитку».
Як наслідок,
зростає автономність університетів
у керуванні, а уряд, визначаючи
мету й оцінюючи досягнення, тепер
більший упор робить на контролі
результатів, не прибігаючи до
управлінського нагляду. Цю зміну
можна охарактеризувати як крок
від попереднього регулювання
до контролю за результатами.
На інституціональному
рівні в національні університети,
щоб зробити їхній менеджмент
більш динамічним і оперативним,
вводиться більше управлінських
методик, що виникають у приватному
секторі. Очікується, що ці зміни
приведуть до пожвавлення організаційної
діяльності і менеджменту
національних університетів і
піднімуть якість їхньої освіти
і досліджень.
Висновки
Проведений
огляд становлення і розвитку
вищої освіти в Японії показує,
що в його системі панує
принцип примата загальноосвітньої
підготовки студентів. Цей принцип
буде визначати його характер
і в доступному для огляду
майбутньому.
Аналіз
розвитку і сучасного стану
японської вищої школи показує,
що вища освіта в Японії
є одним з основних важелів
державної політики. В епоху науково-технічного
прогресу вища освіта служить
наймогутнішим стимулом трудової
активності всіх шарів населення
країни. Підготовка фахівців вищої
кваліфікації при цьому ведеться
на основі ряду принципів, серед
яких на першому місці —
принцип примата загальної освіти.
Цей принцип дає японським
промисловцям можливість забезпечувати
себе такими кадрами, що здатні
упевнено вирішувати поточні
задачі виробництва, швидко адаптуватися
до нової технології і вести
активний пошук методів підвищення
економічної ефективності. Яка б
реформа в області вищої освіти
не починалася, загальноосвітня
підготовка студентів у Японії
залишиться пануюча на всіх
напрямках і на всіх рівнях
навчання.
Список літератури
1. Трубникова Н.Н.
Воспитание мудреца." Три учения..."
Кукая и начало буддийской философии образования
в Японии - 2002. - №4. - С. 129-141
2. Свердлова Т.Г.
Початкова школа в Японії : відповідність
критеріям гуманізації навчання
Київ. держ. лінгв. ун-т. - 2002. - N21. - С. 117-120
3. Юхиро, Анзай. Университетская
реформа в Японии: состояние и перспективы
/ Анзай Юхиро // Alma mater. - 2003. - N8. - С. 39-42
4. Михайличенко О.В.
Система освіти у сучасній
Японії / О.В. Михайличенко, Н.С.Репетюк,
1997.- 42с