Секрети педагогічної майстерності та привабливості

Майстерність  вчителя у педагогічній діяльності та роботі з учнями.

Кожен учень  має отримувати задоволення від кожного уроку

    Це  не лише радість від отриманих  ним знань, умінь і навичок. Це втіха і від спілкування з учителем, і від безлічі цікавої інформації, отриманої під час уроків.

    Моральне  здоров'я. Воно розвивається під впливом відкритих і чесних стосунків між учителем і учнем, між учнем і учнями. Учитель-гуманіст, учитель-високо-моральна людина. Адже не виховують нотації, наставляння і моралі. Виховує сама поведінка вчителя на уроці.

    Духовність. Хіба це лише ставлення до Бога? Звичайно, ні. Дух дитини має зароджуватися в школі. Дух того, що вона є неповторне й унікальне створіння на Землі. Дух того, що вона всім своїм життям несе людям добро, радість, нові відкриття. Що вона може це робити! Що лише вона і ніхто більше не зробить того, що їй у цьому житті призначено зробити! Дух того, що вона найдосконаліше створіння Природи. Дух того, що всі її найкращі справи залишаться людям. Дух того, що віра в усе це — єдина віра в житті всього людства. Микола Реріх писав: «Скажіть учням і друзям, нехай прагнуть знань; нехай наполегливо вчаться; нехай пізнають з розплющеними очима; нехай вчаться постійно, бо цьому кінця немає. Це просте твердження у багатьох викликає жах. Але Ми з тими, хто скаже — у нескінченності світло і безліч століть сяють, як нитка перлів. Навчаючись, не втратимо.

    Духовність  уроку — це віра вчителя в здібності кожного учня. Здібності різні, результати різні, але просування по шляху знання твого предмета має бути в кожного. І вчитель повинен у це вірити.

    Людина  живе порівняннями, аналізом навколишнього  життя. Отож, показуйте на уроках усе це, наводьте приклади з життя вчених та розказуйте, як саме було зроблено відкриття. Не шкодуйте часу на все це, тоді й духовне здоров'я засобами твого предмета обов'язково буде розвиватися.

    Тому, коли говорять про навчальну мету уроку, то мають на увазі, що на кожному уроці ставиться своя певна мета. Коли ми говоримо про виховну і розвиваючу мету, то розуміємо, що вона може стосуватися не одного уроку, а переходити з уроку в урок, і вчителеві їх ставити стає все складніше і незвичніше.

    Коли  учням повідомляють мету уроку і  повідомляють у такому вигляді, як записано в нашому поурочному план? Безумовно, підходи бувають різними. Іноді, вчитель на початку уроку ставить перед учнями певне завдання, яке пропонує виконати разом. Іноді порушує проблемне питання, після вирішення якого повідомляє мету уроку. Іноді він повідомляє її після повторення пройденого. У роботі вчителя не може бути стандартних, усталених вимог — коли і в якій формі ставити мету уроку.

    «Звичайно, з фізики я щорічно, починаючи тему «Закони Фарадея», повідомляю учням, що сьогодні на уроці ми будемо добувати... золото». Інтерес виникає миттєво. Під час жартівливої розповіді учні самі доходять думки про певну закономірність і те, що це неможливо виконати...

    Учні  навіть не підозрюють, що в поурочному плані записано: «Ознайомити учнів із законами Фарадея. Домогтися їхнього розуміння і відтворення на репродуктивному рівні». Таких прикладів можна навести безліч. Постановка мети уроку — непросте завдання. Простежмо це на прикладі уроку типу «Виклад нових знань».

    Ми  пам'ятаємо, що говорячи про формування нових знань, ми маємо на увазі, що можна досягти їхнього розуміння і відтворення на репродуктивному рівні, на рівні застосування в простих ситуаціях і на творчому рівні. Тому, залежно від того, чого ми прагнемо досягти на уроці, його освітня мета буде звучати по-різному. Наприклад: «Ознайомити учнів з таким-то і таким-то матеріалом, домогтися розуміння і відтворення його на репродуктивному рівні». Це одна мета. Поставивши її, учитель усіма силами буде домагатися саме цього. Більш широка мета: «Ознайомити учнів з таким-то та таким-то матеріалом, домогтися його розуміння, репродуктивного відтворення і творчого використання». Це вже складніша мета. Усе залежить від рівня підготовки класу і від складності матеріалу викладання.

    Безумовно, найкраще розподіляти мету навчання таким чином, щоб на кожнім уроці, по-перше, їх досягати, по-друге, щоб з уроку в урок розширювати поставлену мету. Наприклад, на першому уроці з теми «Ознайомити учнів з таким-то і таким-то матеріалом, домогтися його розуміння і репродуктивного відтворення». На другому — «Закріпити отримані знання і досягти їхнього творчого використання» тощо. Не потрібно боятися «відстати» за матеріалом. Потрібно домагатися від учнів розуміння, ставлячи спочатку прості цілі, потім поступово їх розширювати. Не проходити повз нерозуміння учнів. Не «проходити» матеріал, а саме домагатися його розуміння, запам'ятовування, уміння ним користатися. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Думки видатних педагогів  та діячів культури про особистість  вчителя та його майстерність. 

  Люди  споконвіку з повагою й особливою пошаною ставилися до вчителів. У джерелах народної педагогіки знаходимо думки про високий рівень культу вчителя-вихователя: "Професія вчителя прекрасна, мов на небі сонце ясне", "Учитель — добра і розуму повелитель," "Учитель, як батько й мати, вчить честь шанувати," "Покликання вчителя прекрасне — дбати, щоб іскра знань не гасла", "Де праця вчителя завзята, там країна на героїв багата", "Усі професії починаються з учителя", "Професія вчителя доти буде, доки живуть люди", "Де вчитель і школа, там знання і світло довкола".

  Відомі  педагоги минулого не уявляли прогресу суспільства без подвижницької  праці вчителів. Я.А. Коменський писав: "...наші (вчителі) думають, що вони поставлені на високо почесному місці, що їм надано чудову посаду, вище за яку нічого не може бути під сонцем..." Німецький педагог А. Дістервег високо оцінив соціальну місію вчителя в розвитку суспільства: "Учитель для школи — це те саме, що сонце для всесвіту. Він джерело тієї сили, яка надає руху всій машині. Остання заіржавіє в мертвому заціпенінні, якщо він не зуміє вдихнути в неї життя і рух...

    В.О. Сухомлинський, звертаючись до вчителів, писав: "...в наших руках найбільша  з усіх цінностей світу — Людина. Ми творимо Людину, як скульптор  творить свою статую з безформного  шматка мармуру: десь у глибині цієї мертвої брили лежать прекрасні  риси, які потрібно добути, очистити від усього зайвого*'3.

    І в іншому місці: "Вихователь —  це особа, яка за дорученням народу має повсякденний доступ до найдорожчого народного багатства — душі, розуму, думок, почуттів дітей, підлітків і  юнацтва. Перед ним, з одного боку, моральні цінності, створені, вистраждані  протягом століть, з другого —  багатство народу, його майбутнє, його надія — молоде покоління. Вихователь творить найбільше багатство суспільства — людину. В цьому творенні найголовнішим є вміння знайти в моральних цінностях нашої Вітчизни і всього людства те, що треба вкласти в юні душі”.

    Кожна людина, починаючи з раннього дитинства, проходить через руки й душу вчителя, який і залишає в її серці й  розумі помітний слід. У шкільні  роки не кожен розуміє велич подвигу  вчителя, його значущість у соціальному зростанні. І лише з роками, з висоти життєвої мудрості приходить таке усвідомлення, що вчитель був дуже важливою людиною у формуванні нашого світу, почуттів, уявлень, світогляду. Велика подяка за це нашими вчителям. 

Український поет Володимир Сосюра у вірші "Учитель" писав: 

«Я з рук твоїх давно пішов у люди,

в життя  бурхливі, грозяні моря, учитель  мій!..

Тебе  я не забуду, моєї юні радісна зоря !» 

     Андрій  Малишко порівнював учителя зі світовою зорею, яка все життя є дороговказом для людини:

     «Знов щебече юнь і цвіте трава,

     Пізнаю тебе в постаті несхилій.

     Вчителько моя, зоре світова,

     Раднице моя на Вкраїні милій!» 

     Учителі в роки Великої Вітчизняної війни показували зразки патріотизму й мужності. А по закінченні війни повернулися на освітню ниву і віддавали свої серця дітям. Яскравим взірцем солдата освітнього фронту є Вчитель із Павлиша Василь Олександрович Сухомлинський. Повернувшись зраненим з війни, він зріднився з Павлиською середньою школою, якою керував до кінця своїх днів (помер у 1970 р.). За порівняно короткий період своєї педагогічної діяльності Сухомлінський піднявся на педагогічний Олімп: у світ вийшло понад 50 його книг загальним тиражем понад 15 мільйонів примірників; його праці перекладені 56 мовами народів світу. Понад 400 друкованих статей на педагогічні теми й дотепер залишаються невичерпним джерелом мудрості в царині виховання молодого покоління. Саме про таких Прометеїв незгасимого педагогічного вогню писав український поет другої половини XX ст. Борис Олійник:

«Схиляю перед вами прапори,

До ваших  милиць припадаю низько,

Учителі воєнної пори,

В шинелях  геніальні Сухомлинські!

Що за високим покликом душі

    Учили зерна віднайти в полові

    І до останку на своєму слові

Стояти, Як солдат на рубежі.» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки 

     Немає нічого кращого за професію вчителя. Людина, яка живе спілкуванням з дітьми, — вчитель. Яким би не був його настрій, які б події в його житті не відбувалися, цілющим для нього залишається спілкування з дітьми. І якщо цього немає, то вчитель не стане Майстром. Саме для таких термін «учитель-артист» справді стає професійним кредо.

     Складових педагогічної майстерності безліч. Якщо вчитель, який у душі «не вчитель», захоче стати Майстром, то жодні поради не допоможуть. Так, можна все робити правильно, так, можна забавляти учнів, так, можна їм багато прощати, проте це вже інше. Для людини, що за своїм духом, призначенням — вчитель, стати Майстром — життєва потреба.

     Праця вчителя дивна й загадкова. Впродовж усієї своєї професійної діяльності вчитель виступає передусім як своєрідний транслятор знань. Проходять роки й колишні учні рідко пригадують зміст того, про що йшлося на конкретному уроці. Проте в їхньому розумі й серці на довгі роки залишається духовний скарб, який не можна виміряти. Це дивне явище спробувала описати вірменська письменниця Маріетта Шагінян: "Учитель на все життя запам'ятовується людям як особистість, як характер, як індивідуальність, такі, які не повторні, єдині в долі даної людини. Мені здається, сила дії уроку, його запам'ятовуваність, а головне — органічна сплетеність чогось пізнаного розумом з чимось таким, що увійшло у волю і совість, тобто ідеал поєднання навчання з вихованням — цілком залежить не від якихось теоретичних хитромудрощів учених педологів і методистів, а саме від особи самого вчителя, від його персональної чарівливості, від оригінальності його характеру, від виразності й небанальності його поведінки в класі".

     Література 

1. Артамонова  Е.И. Духовная культура педагога // Пед. образование и наука. – 2005.
2. Бодалёв А. . Восприятие и понимание человека человеком. -М: МГУ, 1982;
3. Бодалёв А.А. Личность и общение. - М.: Педагогика, 1983; Сеченов И. М. Избранные произведения. Сб. статей / АН СССР. - М.: Наука, 1980; Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. - М.: Наука, 1983.
4. Бодалёв А.А. Формирование понятия о другом человеке как личности. - Л.: ЛГУ, 1970;
5. Болсун С. Вчительські манери: сутність та вимоги до них // Рідна школа. – 2001.
6. Булатова О.С. Артистизм как компонент творческой личности педагога // Школа. – 2001.
7. Дегтярева М.А. Личность учителя в современном процессе обучения и воспитания // Методист. – 2006.
8. Ершов П.М. и др. Общение на уроке, или Режиссура поведения учителя. – М.: Флинта, 1998.
9. Зязюн І.А. Педагогічна майстерність / Під ред І.А.Зязюна.-К.,1997.
10. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. 2-е изд. - М.: Политиздат, 1977;

11. Макаренко А.С. Из опыта работы // Пед. Соч.: В 8 т. - М.: Педагогика, 1984.;

12. Максимова Р.А. Некоторые особенности восприятия дошкольниками других людей. - Л.: ЛГУ, 1967.
13. Маслікова І.В. Творчість як детермінанта духовної культури педагога // Управління школою. – 2004.
14. Новокшонова М. Имидж педагога: знания, опыт, мастерство // Учитель. – 2005.
15. Палтишев М. Сучасний учитель: хто він? // Завуч (Шкільний світ). – 2005. - №28.
16. Палтишев М. Мистецтво створювати стан уроку // Завуч (Шкільний світ). – 2006.
17. Рудницька О. Педагогіка: загальна і мистецька. –Навчальний посібник. – К., 2002.
18. Станиславский К.С. Работа актёра над собой.// Собр. Соч.: В 8 т. - М.: Искусство, 1955.
19. Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям - Киев, Радянська школа, 1974.
20. Хайдерман Р. Мова тіла вчителя на уроці // Шкільний світ. – 1998.
21. Чуйкина Н. Не обидеть ни словом, ни жестом // Учитель. – 2006.