Секрети педагогічної майстерності та привабливості

    8. Мотивація навчання.

    Імовірно, багато хто пам'ятає ті часи, коли вчителі вхопилися за цей новітній термін. Але хіба поняття «мотивація» нове для вчителя? Ні. Кожен  знає, що налаштованість дітей на навчання — одна з основних складових його успішності.

    Для чого учень вчиться? Це одночасно  складне і просте запитання. І від того, чи зможе вчитель із самого початку свого спілкування з класом їх зацікавити, залежить відсотків 20 успіху. Інші 80 % він добирає на наступних уроках, залучаючи дітей до тієї чи іншої діяльності.

    Безумовно, якщо класи профільні — за певним напрямком у навчанні, а твій предмет один з основних, то ніби й проблем нема. Ніби. Якщо ж це звичайний клас, то створення обстановки, у якій учні будуть учитися на кожнім уроці, — це одна з основних складових майстерності вчителя. Учитель — Майстер настрою. Майстер мобілізації учнів на навчальну діяльність.

    9. Артистизм.

    Про це дуже багато пишуть, тому й наявні певні непорозуміння. Мені здається, що артистизм учителя трохи відрізняється від артистизму в звичайному розумінні цього слова.

    Артистизм учителя полягає не в ефектному  піднесенні «себе», виконанні своєї «ролі» учителя, а в справжній щирості спілкування з дітьми. Інтелігентному спілкуванні. Інтелектуальному. Артистизм учителя — це глибинна людяність у всіх її проявах. Не “роль” завчена і зіграна, а постійний стан розуміння необхідності виконання визначеної мети. Артистизм вчителя в палкому бажанні навчити їх певним навчальним

    10. Режисура уроку.

    Кожен учитель — режисер свого уроку. Якщо він знає мету навчання в школі, розуміє, який внесок у це основне завдання школи вносить його предмет (червона нитка в спектаклі), він намагатиметься планувати свою діяльність упродовж усього періоду навчання і конкретно на кожному уроці, підкоряючи всю свою діяльність з учнями конкретній меті. При цьому на кожнім уроці буде підкоряти своїй режисурі всі прагнення.

    Пригадаймо  критичну ситуацію, у якій виявляється  кожен учитель під час підготовки і проведення відкритого уроку, коли він чітко відбирає матеріал уроку, планує діяльність учнів, з огляду на те, скільки часу йому знадобиться на виконання тієї чи іншої діяльності, Він - режисер уроку. І захоплюєшся Майстром тоді, ця режисура вдалася.

    11. Імпровізація.

    Імпровізація -  одна з основних якостей учительської майстерності. Є тема уроку, підібраний матеріал для викладу. Є чітко поставлена мета уроку. І на тлі цього запрограмованого сценарію ще є, діти. Зі своєю сьогоднішньою налаштованістю на навчання своєю сьогоднішньою налаштованістю на сприйняття тебе — вчителя. І якщо ти не зумієш імпровізувати, інтерпретувати задумане, то урок не відбудеться.

    12. Знання реальних можливостей дітей і вміння розвивати 
їхні здібності.

    Кожен урок учитель проводить у новому класі, і в кожному класі — різні учні. Є обдаровані, є ті, що захоплюються твоїм предметом, є байдужі, є такі, які, на перший погляд, не в змозі його опанувати, але люблять тебе, є такі, що вірять і довіряють тобі, є й інші. Різні діти, різна частота їхньої налаштованості на твою особистість. Дуже важливо вірити в здібності кожного учня. Знати їх, вірити і бачити, як кожен просувається по шляху віри в тебе і пізнання твого предмета.

    13. Уміння дочекатися успіху в навчанні від кожного учня.

    Майстер має бути терплячим і вірити в  учня. Вірити не стільки у свій талант навчити кожного, скільки в те, що кожен обов'язково опанує твій предмет. І якщо вчитель зміг дочекатися результатів навчання, здавалося б, від найменш здібного учня, тактовно ставився до цього учня, допомагав своєю віру в його сили, “не помічав” промахів і вмів підтримувати перші промені зацікавленості учня, то настане мить радості Майстра - це відбудеться, учень матиме успіхи в  навчанні.... І не важливі, якими будуть ці успіхи — значними чи незначними, важливо, що учень «прозрів», повірив у свої здібності. А що буде потім... все не передбачиш. Можливо, учень сягне таких щаблів, що лише тримайся! Терпіння Майстра має бути безмежним!!! 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Педагогічна привабливість як важлива складова особистості вчителя

     Як  засвідчують педагоги-практики, вплив  учителя на учнів починається  після першого візуального знайомства. Він, зрозуміло, не є прямий, але це не заперечує його значущості. Тому позиція має бути однозначною: зовнішність учителя - не дрібниця, це завжди важливо й актуально, це сходинка до успіху у справі виховання учнівської молоді.

     Зовнішність учителя - явище інтегральне, адже інтеграція - процес зближення і зв'язку поряд  із процес зближення і зв'язку поряд  із процесами диференціації. Вчитель впливає на учнів комплексом взаємозв'язаних елементів зовнішності. Культура і техніка мовлення педагога, культура і техніка рухів, одяг та культура і техніка догляду за своїм тілом - все це складники зовнішності. Кожен елемент зокрема має ряд компонентів, що складає системоутворюючу цілісність. Так, культура мовлення - це інтонація, голос, дикція, дихання. Тембр, темп, логічне структурування мовлення, гнучкість мовлення та ін. Культура і техніка + рухів - постава, хода, жести, пластика, міміка, пантоміміка. Культура і техніка догляду за зовнішнім виглядом - уміння доглядати за своїм волоссям, роботи зачіску, добирати одяг та взуття, прикраси, аксесуари, парфуми. Це вміння доглядати за тілом (обличчям, руками, ногами). Тільки в поєднанні цих складових створюється зовнішність, яка уособлює вчителя. Прояв складників зовнішності носить диференційований, індивідуалізований характер. Особливе внутрішнє осяяння, що передається через погляд, жест, поставу, усмішку - все це робить учителя неповторним. Як зайти в клас, привітатись із учнями, сісти, відкрити журнал, підійти до дошки, до учня - вся технологія поведінки базується на загальноприйнятих вимогах. Проте в одних - це дорожче, гарно, зрозуміло, естетично витримано і все в міру, в інших - не зовсім. Тобто, зовнішність залежить від окремої взятої особистості, від її внутрішньої педагогічної культури і притаманна саме їй. Таким чином утворюється вчительський імідж, який буває як позитивним, так і негативним. Мабуть, саме тому деяких учителів пам'ятають все життя, а інших забувають, закінчивши школу. Ось чому природним у кожного вчителя має бути прагнення до ідеалу, гармонії та вдосконалення без них людина неминуче деградує.

     Не  секрет, що діти хочуть мати вчителя  із приємною зовнішністю, вихованого, з витонченими манерами, елегантно  одягненого, із гарною модною зачіск5ою, привабливим макіяжем, бездоганно чистого і охайного. Навіть учні початкових класів легко вирізняють учителів і пишаються ними, запевняючи всіх, що у них ”найкраща вчителька”. А у підлітковому віці простежується тенденція дещо зневажливого ставлення до вчителя, одягненого недбало, зачесаного за модою 10-річної давності. У якого руки вже забули, що таке манірюк, а обличчя - макіяж. Звичайно, можна якимось чином виправити вчителя, який у вихорів повсякденних справ забуває про себе.

     Будь-яка деталь у зовнішньому вигляді й поведінці має виховне значення. “ Я повинен бути естетично виразним, - писав А.С. Макаренко, - тому я ні разу не вийшов з непочищеними чобітьми або без пояса. Я теж повинен мати якийсь блиск, у міру сили та змоги, звичайно. « Я не допускав у клас учителя, якщо він був неохайно одягнений. Тому у нас стало звичкою ходити на роботу в кращому костюмі. І я сам виходив на роботу в найкращому своєму костюмі, який тільки в мене був». Педагог повинен одягатися елегантно, з урахуванням вимог моди, не доводячи компоненти зовнішнього вигляду до крайнощів. Його одяг має бути зручним для виконання необхідних педагогічних операцій: писати по дошці, працювати з демонстраційними матеріалами, нахилятися, ходити між рядами парт тощо. Колір, фактура, доповнення також мають підкреслювати простоту, елегантність. Все це позитивно впливає на емоційний настрій учнів, дисциплінує їх, сприяє формуванню відчуття міри, не відвертає увагу від навчальних занять. Почуття міри потрібне і при використанні інших компоненті зовнішнього вигляду - зачіски, косметики, прикрас.  

     Загальне  сприйняття вчителя, його особистості, внутрішнього стану, формування довіри чи недовіри до його слів починається  із враження, створеного його зовнішнім  виглядом, стійкими категоріями якого є:

1. Фізичний вигляд (обличчя, постава і типові пози, хода, голос і мовлення); професія вчитель вплив імідж зовнішність;

   2. Оформлення зовнішності (одяг, зачіска, прикраси);

   3. Засоби виразної поведінки (доброзичливість, привітність, привабливість, естетична виразність та ін.)

     Естетична виразність, привабливість вчителя  виявляється і в привітності  погляду, доброзичливості обличчя, усмішці, зібраності, стриманості рухів, виправданих м'яких жестах, у поставі  й ході. Неприпустимі для педагога кривляння, метушливість, штучність жестів, в'ялість. У його зовнішності діти повинні бачити і відчувати стриману силу, упевненість і доброту. Про особистісну культуру вчителя свідчить і його зовнішня привабливість, яка виявляється і в його одязі, і гармонії ліній тіла, безлічі інших елементів.

     Творенню  привабливого образу сприяє вміле володіння  ним пантомімікою -- виражальними рухами тіла або окремої його частини. Навіть найідеальніша фігура не справить потрібного ефекту, якщо в людини неправильна постава, вона не вміє триматися. Шляхетна постава (пряма хода, зібраність) виражає внутрішню гідність, упевненість педагога. Сутулуватість, опущена голова, млявість рук здебільшого свідчать про внутрішню слабкість, невпевненість у собі. Часто постава є результатом спеціальних вправ і звички, тому вчитель має навчитися правильно стояти перед учнями на уроці, рухатись тощо.

     Емоційний стан, внутрішню налаштованість учителя  виражає і його поза -- положення  частин тіла людини (голови, тулуба, рук, ніг). Наприклад, піднята голова свідчить про впевненість у собі, виражену самосвідомість (без самозвеличування, зарозумілості), відкритість і увагу до інших. Закидання голови назад демонструє активне бажання діяльності, виклик; голова, схилена набік, -- відмову від активності, відкритість до співрозмовника, прагнення йти назустріч аж до покірності, схилена донизу -- ознака безвільності.

     Етикет  розрізняє дозволені і недозволені пози у присутності співрозмовника. Так, розсістися на стільці можна лише серед близьких друзів під час відпочинку. Така поза вчителя під час уроку -- вульгарна. Значущими є пози рольового статусу (поза домінування: підняте підборіддя, погляд “згори”, розведені плечі, прямий корпус). Уміле використання пози впливає на співрозмовника. За необхідності досягти згоди з ним доцільно синхронізувати пози, що засвідчило б однаковість позицій.

     Звички  вчителя стояти, ходити інколи заважають  йому у спілкуванні з учнями. Далеко не кожному вчителю вдається нейтралізувати подібні недоліки ерудицією, привітністю або професійною майстерністю. Тому багато з них через недооцінку тілесної експресії не можуть справитися з бар'єрами у спілкуванні.

     Оптимальний пластичний образ вчителя творять  відкрита поза, опущені або ледве  зігнуті в ліктях руки (не варто  їх схрещувати); оберненість обличчям до класу, витримування дистанції, яка  створює ефект довіри; розверненість  долонь не до аудиторії; плавна пластика, продумана зміна місцезнаходження (доцільно рухатися вперед і назад по класу, а не в сторони). Крок уперед підсилює значущість повідомлення, зосереджує увагу аудиторії. Відступаючи назад, промовець начебто дає змогу слухачам перепочити. Нахил до учня під час розмови сприймається як люб'язність, вияв уваги, відкидання назад або розмова сидячи у кріслі сприймаються насторожено.

     Деякі вчителі свідомо мінімізують  або й зовсім виключають невербальну  комунікацію з класом, вважаючи, що вона відволікає від фактичної  інформації. Вони надають перевагу застиглій позі (весь урок перебувають в одному положенні) в одному місці (захисним бар'єром слугує стіл), уникають візуального контакту з учнями. Внаслідок цього в школярів виникає бажання зайнятися чимось іншим, оскільки їм важко слухати вчителя, сприймати матеріал.

     Знаючи  особливості невербальної комунікації, вчитель має враховувати особливості  сприйняття й інтерпретації учнями рухів, що супроводжують його діяльність, сигналізують про емоційний стан, наміри, ставлення тощо. Витончені, прості рухи і пози, уникнення похитування, тупцювання, вертіння в руках сторонніх  предметів, гармонійна, плавна хода несуть інформацію про благополучний стан, доброзичливий настрій учителя. Він має враховувати, що особливості  мови рухів тіла обумовлені імпульсами людської підсвідомості, які неможливо підробити, тому до неї більше довіри, ніж до вербальної інформації (“Мова рухів тіла правдивіша, ніж мова слів”, X. Рюкле). Проте не всі рухи тіла є ефективними і доцільними засобами невербальної комунікації (наприклад, надмірне розмахування руками під час пояснення нового матеріалу, ходіння по класу під час відповіді учня на запитання та ін.)

     Для досягнення зовнішньої виразності у  процесі невербальної комунікації  педагог повинен уміти диференціювати й адекватно інтерпретувати невербальну  поведінку інших людей. Розвивати  вміння “читати обличчя”, розуміти мову тіла, час, простір у спілкуванні; розширювати діапазон засобів спілкування  шляхом тренувальних вправ (розвиток постави, ходи, міміки, організація простору, візуального контакту) і самоконтролю зовнішньої техніки.