Розвиток творчих здібностей школярів як передумова їхнього успішного навчання

Проблема розвитку творчих здібностей учнів не може бути розв'язана без  розгляду самого процесу, механізму  творчості. При цьому розумно  було б допустити, що процес творчості, зокрема процес розв'язання будь-якої творчої задачі, здійснюється за відповідною  схемою, має певні етапи або  фази.

Дану проблему ми будемо розглядати в двох аспектах - психологічному та кібернетичному.

Психологічний аспект творчості значною  мірою зв'язаний з уявою та інтуїцією  людини.

Під уявою в філософії та психології розуміють здатність людини створювати у своїй свідомості нові образи [24, с. 67-68]. При цьому слід мати на увазі, що все те нове, що виникає в уяві людини будується з тих елементів  оточуючої дійсності, які містяться  в попередньо засвоєному нею досвіді. "Було б чудом, - пише Л.С. Виготський, - якби уява могла створювати з нічого або якби вона мала інші джерела для своїх творінь, окрім попереднього досвіду" [5, с. 9].

У психології розрізняють уяву довільну та мимовільну, репродуктивну та творчу. Фізіологічним механізмом уяви є  оживлення в корі головного мозку  раніш утворених нервових зв'язків, сприймань та відчуттів. Уява с вищою  формою почуттєвого відображення світу  і знаходиться на межі чуттєвості і мислення.

Інтуїцію (від латинського intueri, що означає уважно дивлюсь), розуміють як здатність безпосереднього досягнення істини без попереднього логічного міркування [24, с. 153]. Не дивлячись на те, що психологічний механізм інтуїції ще досліджено не повністю, все одно можна стверджувати, що вона відіграє надзвичайно важливу роль у процесі творчої діяльності людини .

Між уявою та інтуїцією існує  тісний зв'язок. Відомий канадський біолог Г. Сельє пише, що "уява - це підсвідома здатність комбінувати  факти новими способами, а інтуїція - це здатність переносити потрібні уявлені образи до свідомості" [20, с. 64].

Кібернетичний же аспект виходить з  поняття кібернетики (від грецького  kybernetike - мистецтво управління) - науки про загальні риси процесів і систем управління у технічних пристроях, живих організмах та спільнотах людей [24, с. 174]. В його основу покладено логічні дії із знаковими моделями.

Як бачимо, перший з цих аспектів (психологічний) дозволяє зробити певні  висновки щодо механізму творчості  з точки зору психології людини, другий же (кібернетичний)- стосується логічного компоненту творчого процесу.

Етапи (акти) у творчому процесі

Головною лінією через психологію творчості проходить класична проблема фаз творчого процесу з їх класифікацією  та інтерпретацією.

Інтерес до цієї проблеми виник вже  на початку XX століття. Перші кроки щодо виокремлення фаз творчого процесу та їх класифікації зробили такі вчені як Т. Рібо, П.А. Енгельмейєр, М.А. Блох, П.М. Якобсон та ін. Пізніше ці ж проблеми попадають в поле зору Г.С. Альтшулера, М.М. Амосова, А.В. Антонова, А.Я. Большунова, Ч.М. Гаджієва, Дж. Діксона, В.Г. Розумовського, В.О. Моляко, Я.О. Понамарьова та ін.

Вчених психологів та кібернетиків цікавили ті етапи, які потрібно ,було пройти суб'єкту творчої діяльності від виявлення та постановки проблеми до її успішного розв'язання, тобто  до отримання оригінального продукту.

Ось які етапи (акти) у творчому процесі виділяв один із перших дослідників  технічної творчості П.К. Енгельмейєр [26, 27]:

Перший акт (інтуїція та бажання, виникнення задуму) починається з інтуїтивного проблиску ідеї і закінчується з'ясуванням  її самим винахідником. Поки що є  лише гіпотетична ідея, ймовірний  принцип винаходу, на рівні якого  стоїть гіпотеза, а в художньому - задум.

Другий акт (знання та міркування, відпрацювання схеми або плану) дає повний або виконуваний план, схему, де наяву все необхідне  та достатнє. Механізм цього акту полягає  у виконанні дослідів як у думках так і на ділі. Винахід виробляється як логічна уява. Воно стає готовим  для розуміння, і його подальше виконання  вже не вимагає творчої роботи.

Третій акт (уміння, конструктивного  виконання винаходу) не вимагає творчості. Виконання винаходу на даному етапі  з повною впевненістю в успіху може бути доручене будь-якому досвідченому фахівцю.

П.М. Якобсон [28] у творчому процесі  бачив такі етапи: 1) період інтелектуальної творчої готовності; 2) виявлення потреби; 3) зародження ідеї-задачі; 4) пошуки розв'язання; 5) отримання принципу винаходу; 6) перетворення принципу в схему; 7) технічне оформлення та розвертання винаходу.

Узагальнена схема здійснення творчого процесу з тими її етапами (фазами), які виділяє відомий дослідних  в галузі психології творчості Я.О. Понамарьов:

Перша фаза (свідома робота) - підготовка (особливий стан діяльності як передумова інтуїтивного проблиску нової ідеї).

Друга фаза (неусвідомлювана робота) - визрівання (неусвідомлювана робота над проблемою, інкубація спрямовуючої ідеї).

Третя фаза (перехід неусвідомлюваного  в свідомість) - натхнення (в результаті неусвідомлюваної роботи до сфери свідомості надходить ідея розв'язання, спочатку в гіпотетичному вигляді, у вигляді  принципу, задуму).

Четверта фаза (свідома робота) - розвиток ідеї, її остаточне оформлення та перевірка. [29].

Можна прийти до висновку про те, що наведені вище схеми розкривають  структурно-рівневу природу надзвичайно  складного психологічного механізму  творчості з поєднанням його свідомих (логічних) та неусвідомлюваних (які  немов би обминають логіку) ланок.

Структурно-логічний аналіз процесу  творчості дозволяє зробити однозначний  висновок про необхідність існування  обох компонентів творчого процесу: логічного і психологічного. Ці складові творчості змінюють одна одну та взаємно  доповнюють.

Дещо відмінною від попередніх є кібернетична схема творчості. Такою її, наприклад, уявляє М.М. Амосов:

1. З'ясування задачі - вибір моделей  змісту та якостей на вищих  поверхах.

2. Пошук необхідних елементів  та їх співвідношення для того, щоб вони відповідали вищим  моделям. Створення вищих моделей  в уяві.

3. Вираження варіантів моделей  фізичними засобами у вигляді  речі.

4. Повторне сприйняття і дослідження  фізичної моделі за критеріями  якостей і змісту. З'ясування нових,  непередбачених якостей.

5. Внесення кореляцій у модель  або відмова від неї на початку  нової роботи [3].

Як бачимо, етапи творчого процесу, які входять до даної схеми, є  біднішими у психологічному відношення. В ній більш чітко виражені, етапи, які відображають логічні  дії, спрямовані на пошуки розв'язань  творчої задачі. Це, очевидно, зв'язане  із властивим кібернетиці розумінням творчого процесу, в результаті якого  з'являється новий продукт. "Будь-яка  нова модель, - пише М.М. Амосов, - створюється  із відомих елементів. Елементами можуть служити моделі різної складності. Для кожного складного об'єкту можна запропонувати безкінечну множину моделей. Також безкінечна і творчість" [2, с. 158].

 

 

2. Методи і прийоми роботи з учнями для розвитку творчих здібностей, які сприяють подальшому успішному навчанню учнів у ВУЗі

 

2.1 Самостійна робота учнів

 

Сформована пізнавальна активність учнів є необхідною, але не достатньою умовою розвитку творчої особистості. Другою важливою умовою ефективності навчального процесу та розвитку в учнів творчих здібностей є самостійна робота.

На сучасному етапі розвитку освіти відбувається значне підвищення ролі самостійної роботи учнів. Пов'язано  це з відомими причинами :

а) великим потоком інформації;

б) коротким проміжком часу, який дається на опанування цієї інформації;

в) зменшенням кількості навчальних годин з фізики, що призводить до скорочення навчальних програм [4].

У зв'язку з цим педагогічні колективи  працюють над тим, щоб учні навчились  самостійно працювати, систематично поновлювати  свої знання, орієнтуватись в потоці наукової інформації. Диференціація  вивчення наук дає можливість систематично залучати учнів до самостійної пізнавальної діяльності на різних етапах навчання.

Вся система роботи з вивчення наук спрямовується на формування в учнів  уміння самостійно ставити проблеми, розв'язувати їх, шукати шляхи практичного  застосування здобутих результатів.

Сьогодні учні отримують інформацію з різних джерел. При навчанні необхідно  створювати такі умови, щоб у учнів  виникала особиста зацікавленість в  отриманні знань, незалежно від  того, ким вони стануть в майбутньому. Важливо не тільки "передати знання", а навчити вчитись. Саме цьому сприяє організація самостійної роботи учнів в процесі навчання. Самостійно здобуті знання самі цінні, бо вони сприймаються свідомо з самого початку, при цьому не має значення, що все це відбувається з прихованою допомогою вчителя. Кожен вчитель повинен стимулювати учнів самостійно і наполегливо пізнавати явища та закони, щоб вони змогли в майбутньому аналізувати світ через призму своїх знань.

Самостійна робота має ще одну важливу  навчально-виховну функцію –  вона допомагає розвинути в учнів  творчі здібності, інтерес до досліджуваних  явищ навколишнього світу. Без самостійної  роботи учнів важко підтримувати інтерес до вивчення предметів .

Самостійність, як характеристика діяльності учнів у певній учбовій ситуації являє собою здібність досягати мету діяльності без зовнішньої допомоги. Специфічність такої форми діяльності полягає у зближенні психології мислення і психології навчання.

Організація самостійної роботи учнів  має відповідати таким основним методичним та дидактичним вимогам :

1) посильність самостійної роботи для учнів ;

2) дотримання принципу свідомості при її виконанні ;

3) організація самостійної роботи за визначеною схемою ;

4) підготовка учнів до виконання самостійної роботи :

- чітке інструктування учнів щодо цілей та завдань роботи,

- надання учням теоретичної  бази, необхідної для початку  самостійної роботи ( для цього застосовується лекційна форма навчання ),

- озброєння їх необхідними навичками для її виконання,

- постановка перед учнями завдань. розв'язання яких потребує розумових зусиль;

5) безпосереднє спостереження вчителем за виконанням самостійної роботи, надання дітям допомоги у разі потреби ;

6) прищеплення учням навичок самоконтролю під час роботи ;

7) здійснення індивідуального підходу до учнів у процесі організації самостійної роботи [4].

Очевидно, що ефективність самостійної  роботи залежить від досвіду вчителя, максимально чіткої організації  і контролю, раціонального планування часу і відповідно матеріально-технічного забезпечення навчального процесу.

Зрозуміло, що всі навички, які сформуються  в учня під час самостійної  роботи, знання, які він здобуде, творчі здібності, які він розвине, допоможуть йому під час навчання у ВУЗі.

 

2.2 Розв'язок  творчих задач

 

Відомо, що важливим засобом формування інтелектуально розвиненої творчої  особистості є творчі задачі. Це неординарні задачі, в яких сформульовано  певну вимогу, що виконується на основі знання законів, але відсутні прямі чи непрямі вказівки на ті явища, закономірностями яких слід скористатися для розв'язування цих задач.

О.Я. Понамарьов пропонує в розв'язанні творчої задачі виділяти дві основні  фази:

1) фазу інтуїтивного пошуку та  отримання інтуїтивного ефекту, інтуїтивного розв'язання (тобто  фазу, яку в минулому іноді  називали "психологічним" розв'язанням)  та

2) фазу його вербалізації, формалізації (тобто ту, яку відповідно зв'язували з "логічним" розв'язанням) [16, с. 194].

Результати будь-якої діяльності, в тому числі і діяльності, підпорядкованій  розв'язуванню творчої задачі, не завжди співпадають із поставленими цілями. З одного боку, якась ціль може бути не досягнута або досягнута частково. З іншого боку, в, ході діяльності можуть бути отримані непередбачувані, додаткові  її результати. Причому ці додаткові  результати діяльності можуть бути як бажаними так і ні. У зв'язку з  цим, під час аналізу діяльності необхідно одночасно враховувати  прямий її продукт і побічний.

Під прямим продуктом діяльності слід розуміти такий результат діяльності, який відповідає усвідомлюваній цілі суб'єкта, що розв'язує задачу. "Прямий продукт дії, - пише О.Я. Понамарьов, - відповідає свідомо поставленій  цілі і може бути безпосередньо використаний у свідомій організації наступних  дій (усвідомлюваний досвід)" [17, с. 193].

Побічний продукт виникає не внаслідок тих дій суб'єкта, які  прямо відповідають поставленим  цілям, а, немов би поза ними. Цілком закономірно, що суб'єкт під час  розв'язання творчої задачі спочатку використовує свідомо організований  досвід. Як правило, цього досвіду  для розв'язання творчої задачі не достатньо (якби це було не так, то ця задача для даного суб'єкта вже не була б  творчою). Це приводить до необхідності отримання нових знань. В ході конкретної діяльності виникає інший  досвід - неусвідомлюваний. Іноді він  і містить у собі ключ до розв'язання творчої задачі. "Неусвідомлюваний досвід, як пише О.Я. Понамарьов, - і проявляється в зручний момент у вигляді  неочікуваної "підказки", яка приводить  до інтуїтивного розв'язання" [17, с. 193-194]. Використання побічного продукту дозволяє суб'єкту розв'язання творчої задачі підніматись по сходинках структурних  рівнів психологічного механізму творчості.