Розвиток творчих здібностей школярів як передумова їхнього успішного навчання

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

на тему:

 

Розвиток творчих здібностей школярів як передумова їхнього успішного навчання

 

ЗМІСТ

 

Вступ

1. Психолого-педагогічний аналіз сучасного  стану досліджень з проблеми  розвитку творчих здібностей  учнів

1.1 Поняття творчості

1.2 Мотиви творчості

1.3 Процес творчості

2. Методи і прийоми роботи з учнями для розвитку творчих здібностей, які сприяють подальшому успішному навчанню учнів у ВУЗі

2.1 Самостійна робота учнів

2.2 Розв'язок творчих задач

2.3 Лабораторні роботи

2.4 Науково-дослідницька діяльність учнів

Висновки

Список  використаних джерел

 

Вступ

 

В період бурхливого науково-технічного розвитку, швидкого росту наукових знань і їх широкого застосування у виробництві однією з головних задач навчання стає розвиток творчого мислення, пізнавальних здібностей учнів, вміння самостійно поповнювати знання. Розв'язання цієї задачі органічно пов'язана з активізацією навчання, з розробкою систем методів і прийомів навчання, які спрямовані на формування пізнавальної активності учнів, засвоєння ними навчального матеріалу, розвиток інтелектуальних здібностей учнів і вміння працювати з сучасною технікою. У "Концепції фізичної освіти у середній загальноосвітній школі України" зазначено: ''Концептуальною основою навчання фізики повинно стати формування особистості, а не носія тільки певної суміші знань, формування людини, що живе і працює у світі техніки і складних технологій. Це означає, що розвиток змісту і організація процесу навчання повинні здійснюватись на основі діяльнісного підходу і гуманітаризації процесу навчання. Це, крім іншого, означає, що в методиці повинен бути здійснений кардинальний перехід від інформаційно-пояснювального підходу, орієнтованого на передачу готових знань, до діяльного підходу, спрямованого не тільки на засвоєння знань, а й на способи цього засвоєння, на зразки та способи мислення і діяльності, на розвиток пізнавальних сил і творчих здібностей учнів, на розвиток і виховання так званого "планетарного мислення". Адже діяльність є основним фактором розвитку і самовизначення особистості". На розвиток творчих здібностей учнів орієнтують всі державні та відомчі директивні документи України.

З метою збереження і розвитку творчого потенціалу нації, формування в суспільстві  сприятливих умов для становлення  особистості та підтримки обдарованої  молоді 24 квітня 2000 року Президентом  України видано Указ № 612 "Про  додаткові заходи щодо державної  підтримки обдарованої молоді". Виходячи із завдань, які окреслено даним Указом, розвиток творчих здібностей школярів у процесі їх навчання стає особливо актуальним.

В наш час змінюються погляди  на освіту і процес навчання. Вносяться  корективи до програм з різних предметів. Механічне заучування матеріалу  стало поступатись осмисленню основних ідей та законів. Новими формами збагатилась  позаурочна робота з предметів: державного та міжнародного рівня стали проводитись  конкурси учнівських наукових робіт, конкурси-захисти  науково-дослідницьких робіт членів Малої академії наук України, турніри, олімпіади, конкурси, тощо. Все це є  досить актуальним і потребує нашої уваги.

 

1. Психолого-педагогічний  аналіз сучасного стану досліджень  з проблеми розвитку творчих  здібностей учнів

 

1.1 Поняття  творчості

 

Проблема творчості стала в  наші дні самою актуальною, тому що саме творчі люди створюють нове, неповторне у всіх сферах людської діяльності. Розвиток креативності учнів  в процесі шкільного життя  та подальшого навчання у ВУЗі здобуває одне з найважливіших значень.

Слово творчість в останні десятиліття  входить до множини найбільш вживаних слів фахівцями різних галузей. Але, як свідчить практика, використовується воно не завжди коректно. Очевидно, що проблема розвитку творчих здібностей учнів не може бути розв'язана без  чіткого розуміння поняття творчості.

Генезис поняття творчості

У психологічній літературі відмічаються перші спроби створення теорії творчості. В часі вони припадають на межу між  XIX та XX століттями. Одним із перших авторів теорії творчості був С.О. Грузенберг. Але навіть він сам не зміг назвати свою теорію науковою. З його ж точки зору це скоріше було зібрання окремих фактів та випадкових емпіричних даних, які були взяті із фізіології нервової системи, невропатології, літератури, мистецтва тощо. Це зібрання доповнювали також окремі уривки автобіографій та самоспостережень відомих на той час творців [6].

Бурхливий розвиток природничо-математичних наук, який повів за собою розвиток техніки (згадаймо хоча б період промислової  революції в Європі), показав світу  факти справжньої творчості і  в даній сфері діяльності людини. Витвори техніки, технологій вже  настільки впливали на життя людей, їх свідомість, що не могли не привернути до себе уваги тих, хто вважав, що творчість характерна лише для гуманітарної сфери. У зв'язку з цим, слідом за роботами, присвяченими дослідженням творчості в галузі мистецтва, літератури і т. п. з'явились роботи, автори яких пробують систематизувати, усвідомити та пояснити заявлені життям процеси науково-технічної творчості. До таких досліджень відносяться роботи М.А. Блоха, П.К. Енгельмейєра, П.М. Якобсона та ін.

Особлива увага до творчої діяльності людини в галузі науки та техніки  з'явилась після запуску в жовтні 1957 року першого штучного супутника  Землі, а згодом і польоту в  квітні 1961 року першого космонавта. Ці практичні здобутки людей стали  цінним підтвердженням можливостей  їх творчих здібностей, що спонукало  до більш активних пошуків, спрямованих  на розкриття механізму самої  творчості.

В наш час поняття творчість  є категорією цілого ряду наук: філософії, психології, педагогіки та ін.

У Філософському словнику дається  таке означення творчості: "Творчість - процес людської діяльності, що створює  якісно нові матеріальні і духовні  цінності" [24, с. 405].

Звідси виходить, що лише завдяки  творчій діяльності людей можливий розвиток науки, техніки, мистецтва, освіти, державності і всього іншого. Саме завдяки творчості можливий будь-який прогрес

Психолог А.Г. Спіркін розглядає  творчість як "мислительну і  практичну діяльність, результатом  якої є створення оригінальних, неповторних  цінностей, встановлення нових фактів, властивостей, закономірностей, а також  методів дослідження і перетворення матеріального світу та духовної культури..." [22, с. 322]. Як бачимо, дане визначенням творчості вже прямо  стосується вищого (творчого) рівня  пізнавальної та наукової діяльності.

Кібернетичний підхід до визначення творчості від попередніх відрізняється  лише деякими використаними термінами, категоріями. "Творчість, - пише М.М. Амосов, - це створення нових моделей  та втілення їх через ФА (функціональну  активність) в матеріальні речі або  ж у матеріальні моделі - книги, малюнки і т. д" [2, с. 158].

Н. Роджерс, яка займається експресивною терапією, прагнення людини творити  пояснює тим, що "творчоскість подібна  волі, спробувавши її одного разу, ти вже ніколи більше не зможеш жити без  неї. Це трансформуючий, цілющий процес. <... > Коли накладаються обмеження  на нашу творчість, ми хворіємо, стаємо напруженими, тупіємо" [18].

 

1.2 Мотиви  творчості

 

Стає зрозумілим, що мова йде про  мотиви творчості. Будь - яка діяльність має свої мотиви. Ці мотиви іноді не видимі зовні, але вони все рівно існують. Особливо важко виявити мотиви творчої діяльності, адже, як ми вважаємо, здійснюється вона на межі свідомого й не свідомого буття людини. Справжній художник, композитор, поет, винахідник не може не творити. Творчості як вершині людської діяльності підпоряд­ковується все їхнє життя. Але чому здійснюється творчість? Чому людина, яка живе роками в злиднях, не отримуючи ніякої винагороди за створені оригінальні та корисні речі, не припиняє своєї діяльності? Сказане вище має відношення до значної кількості відомих світу геніїв науки, мистецтва, освіти тощо. Досить часто не можуть пояснити мотиви творчості і самі її суб'єкти. Іноді вони говорять, що їх творчість здійснюється під дією якогось не зрозумілого для них впливу [9, с. 161].

Одним із перших психологів, які спробували знайти витоки творчості, є 3. Фрейд [25, с. 377-378]. Отже, наскільки це можна зрозуміти із сказаного вище, під мотивами творчості відомий всьому світу психолог бачить прагнення людини, яка увійшла у конфлікт із зовнішнім світом, реалізувати свої фантазії через вияви творчості. Творчість для певної категорії людей є, немов би, тією підсвідомою діяльністю, яка, з одного боку, обмежує реальний, такий що пригнічує, контакт суб'єктів із зовнішнім світом, але дозволяє здійснювати цей односторонній контакт з тим же довкіллям, що стає умовою реалізації їх здібностей.

Мотивами творчості може бути й  прагнення людини до гармонійних  стосунків з оточуючим її навколишнім  світом та встановлення гармонії між  його об'єктами. Якщо народжується людина із задатками до відчуття гармонії, то після перетворення цих задатків у здібності за певних обставин людина зможе творити. Людина, яка тонко  відчуває гармонію, буде завжди реагувати  й на відхилення від неї, тобто  вона буде відчувати й дисгармонію. Це відчуття дисгармонії й спонукає людину до пошуків шляхів її усунення, тобто досягнення гармонії. Саме цим  можна пояснити поведінку певної категорії людей (справжніх творців), які у всьому помічають відповідні проблеми (дисгармонію) і пропонують шляхи їх розв'язання (приведення до стану гармонії). По справжньому  творча людина проблеми для розв'язання знаходить самостійно. Ті ж люди, які мають нижчий творчий потенціал (менш розвинуті творчі здібності), здатні до розв'язання проблем, що сформульовані  іншими людьми, їм, немов би, слід підказувати, куди необхідно спрямувати свій погляд, щоб побачити проблему.

 

1.3 Процес творчості

 

В самому процесі творчості психологи  виокремлюють два аспекти особистісний і процесуальний. Особистісним аспектом передбачається наявність у суб'єкта задатків, здібностей та нахилів, володіння  ним відповідною інформацією  та практичними вміннями. Процесуальний  аспект творчості зв'язаний з мисленням, інтуїцією, уявою, розумовою активністю.

Із зрозумілих причин, для педагогіки інтерес являє лише творчість  людини, зокрема дитини. Характерним  є те, що ті компоненти, які мають  місце у визначенні поняття творчості  у психології, присутні і в змісті цього ж поняття в педагогіці. Так, наприклад, відомий фахівець в  галузі дидактики І.Я. Лернер пише: "Творчістю ми і називаємо процес створення людиною об'єктивно або суб'єктивно якісно нового за допомогою специфічних інтелектуальних процедур, які не можна уявити як такі, що точно описуються і строго регламентуються, системи операцій або дій" [13, с. 56].

Відразу ж зазначимо, що для педагогічних цілей важливим є не стільки створення  дитиною "дещо нового, нешаблонного", а сам процес творчості, в ході якого здійснюється процес розвитку суб'єкта цієї діяльності, тобто дитини. Психолог Я.О. Понамарьов пише, що "процес взаємодії суб'єкта з об'єктом  веде до виникнення двоякого роду продуктів, які виявляються у видозмінах як суб'єкта так і об'єкта" [17, с. 131]. Дещо іншими словами, але таку ж  саму думку висловлює й інший  психолог С.Л. Рубінштейн. Він підкреслює, що "процес <... > створення людиною  предметного світу - це і є разом  із тим розвиток ним своєї власної  природи" [19, с. 223].

Упродовж всього часу вивчення творчості  ведеться за трьома напрямками. Перший з них, це аналіз звітів відомих вчених-творців, які залишили після себе звіти, які  відображають характерні особливості  їх праці. До них можна віднести твори  Миколи Бердяєва, Чарльза Дарвіна, Анрі Пуанкаре, Ганса Селье, Альберта Ейнштейна, Нурбея Гуліа та ін. Важливість такого методу підтверджена спеціальним дослідженням психолога Н.А. Логінової.

Цілком зрозуміло, що для проникнення  в мотиви та механізм творчості корисним буде не лише дослідження автобіографічних творів, як, наприклад, "Спогади про  розвиток мого розуму та характеру" Чарльза Дарвіна, а й біографічні  твори, у яких достовірно висвітлюються  етапи становлення певного героя - творця науки або техніки.

Зрозуміло, що даний метод дає  для дослідників багатий матеріал, але він не позбавлений суб'єктивізму. Кожен з авторів передає лише власні враження, які не позбавлені суб'єктивних відчуттів та переживань, що завжди супроводжують процес творчості.

Метод модельних експериментів  є другим напрямком вивчення творчості. Даний метод дає певні результати, але він дещо знецінюється тим, що досліджуваному повідомляється про  те, що пропонована йому задача має  розв'язання. Для творчості ж важливим є не лише розв'язання поставленої перед суб'єктом задачі, а й власне бачення та наступне формулювання проблем, які необхідно розв'язати. Потенційний творець завжди бачить в навколишньому світі певні протиріччя (дисгармонію) і пропонує способи їх усунення, тобто розв'язання ним же сформульованої проблеми.

Третій метод дослідження творчості  йде через дослідження особистості. При його застосуванні використовується анкетування та усне опитування суб'єктів  дослідження з наступною статистичною обробкою одержаних даних [14, 15]. Цей  метод також дає багатий матеріал, зокрема для виявлення тих  якостей, які характерні для людини-творця. Але, знову ж. і цей метод не дозволяє проникнути в інтимні механізми  творчості (формалізація методу здійснюється лише на логічному рівні). Очевидно, що кращі результати можна одержати внаслідок комплексного використання даних методів.