Розвиток творчих здібностей школярів як передумова їхнього успішного навчання

Співвідношення інтелекту та творчості.

Поняття інтелекту та творчості  і, звичайно ж, інтелектуальної та творчої  діяльності, як показує практика, часто  вживаються без достатнього розуміння  їх дійсних значень навіть тими людьми, для яких ці слова мають бути віднесені  до категорії спеціальних.

Існує як мінімум три підходи  до проблеми творчих здібностей:

1. Як таких творчих здібностей  немає. Інтелектуальна обдарованість  виступає в якості необхідного,  але недостатньої умови творчої  активності особистості. Головну  роль у детермінації творчого  поводження грають мотивації, цінності, особистісні риси (А. Танненбаум, А. Олох, Д. Богоявленская, А. Маслоу). До числа основних рис творчої особистості ці дослідники відносять когнітивну обдарованість, чутливість до проблем, незалежність у невизначених і складних ситуаціях.

Особняком стоїть концепція Д.Б. Богоявленской, що вводить поняття креативної активності особистості, думаючи, що вона обумовлена певною психічною структурою, властивої  креативному типу особистості. Творчість, з погляду Богоявленскої, є ситуативно нестимульованою активністю, що проявляється в прагненні вийти за межі заданої проблеми. Креативний тип особистості властивий всім новаторам, незалежно від роду діяльності.

2. Творча здібність (креативність) є самостійним чинником, незалежним  від інтелекту (Дж. Гилфорд, К.  Тейлор, Г. Грубер, Я. А. Пономарьов). У більше м'якому варіанті ця  теорія говорить, що між рівнем  інтелекту й рівнем креативності  є незначна кореляція. Найбільш  розвиненою концепцією є «теорія  інтелектуального порогу» Э.П.  Торренса: якщо IQ нижче 115-120, інтелект і креативність утворять єдиний фактор, при IQ вище 120 творча здатність стає незалежною величиною, тобто, немає креативів з низьким інтелектом, але є інтелектуали з низкою креативністью.

3. Високий рівень розвитку інтелекту  припускає високий рівень творчих  здібностей і навпаки. Творчого  процесу як специфічної форми  психічної активності немає. Цю  точку зору розділяли й розділяють  практично всі фахівці в області  інтелекту (Д. Векслер, Р. Уайсберг, Г. Айзенк, Термен, Р. Стернберг). Айзенк, опираючись на значимі (але все-таки невисокі) кореляції між IQ і тестами Гилфорда на дивергентне мислення, висловив думку, що креативность є компонент загальної розумової обдарованості. Уайсберг затверджує, що творче мислення діагностується по якості продукту, а не по способі його одержання. Усякий пізнавальний процес, з його погляду, опирається на минулі знання й тягне їхні перетворення відповідно до вимог завдання [9].

Прихильники редукції творчих здібностей до інтелекту спираються на результати емпіричних досліджень, які показали, що високий рівень інтелекту не гарантує творчих досягнень.

Термін інтелект походить від латинського  intellectus - розуміння, пізнання. У словнику іншомовних слів воно інтерпретується як здатність до мислення, особливо до його вищих теоретичних рівнів [21, с. 287].

Психологи встановили залежність успішності навчання з різних предметів від  рівня розвитку в учня окремих  інтелектуальних здібностей:

1) рівень вербального інтелекту визначає успішність навчання з усіх предметів і, в першу чергу з гуманітарних (література, історія і т. д.);

2) рівень просторового інтелекту визначає успішність навчання з предметів природничо-гуманітарного циклу (біологія, географія та ін.);

3) рівень формального (числового) інтелекту визначає успішність навчання з математики [9, с. 263].

Творча активність, на відміну від  діяльності, може виникати в процесі  здійснення останньої й пов'язане  з породженням «побічного продукту», що і є в підсумку творчим результатом. Суть креативності як психологічної  властивості, по Я.А. Пономарьову до інтелектуальної активності й чутливості (сензитивности) до побічних продуктів  своєї діяльності. Для творчої  людини найбільшу цінність представляють  побічні продукти діяльності, щось нове й незвичайне, для нетворчого важливі результати по досягненню мети, а не новизна.

Критерієм творчого акту, по Пономарьову, є рівневий перехід: потреба в  новому знанні складається на структурному вищому рівні організації творчої  діяльності, а засобу задоволення  цієї потреби на нижчих рівнях. Вони включаються в процес, що відбувається на вищому рівні, що приводить до виникнення нового способу взаємодії суб'єкта з об'єктом і виникненню нового знання. Тим самим творчий продукт  припускає включення інтуїції й  не може бути отриманий на основі логічного  висновку.

Із креативністю сполучені дві  особистісних якості: інтенсивність  пошукової мотивації й чутливість до побічних утворень, які виникають  при розумовому процесі. Пономарьов розглядає творчий акт як включений  у контекст інтелектуальної діяльності за схемою: на початковому етапі, етапі  постановки проблеми, активна свідомість, потім, на етапі рішення - несвідоме, а на третьому етапі, коли відбувається відбір і перевірка правильності рішення - знову активізується свідомість. Якщо мислення споконвічно логічно, то творчий продукт може з'явитися  лише в якості побічного.

У якості «ментальної одиниці» виміру творческості розумового акту, «кванта» творчості Пономарьов пропонує розглядати різницю рівнів, що домінують при  постановці й рішенні завдання (завдання завжди зважується на більше високому рівні структури психологічного механізму, чим той, на якому здобуваються засоби до її рішення)[9].

Вже зрозуміло, що інтелект і творчість  зовсім різні поняття. Разом з  цим очевидним є і той факт, що вони не можуть існувати окремо. На перший погляд здається, що між інтелектом та творчістю існує прямо-пропорційна  залежність: чим вищий у людини рівень інтелекту, тим вона більше може виявити себе як творець. Але життєвий досвід та педагогічна практика дають  нам факти, які суперечать даній  тезі.

Дослідження психологів з різних країн  світу приводять в основному  до одностайних висновків щодо деякого  співвідношення рівня інтелекту  та творчості. З одного боку, чим  більше знань одержала людина в минулому, тим різноманітніші його підходи  до розв'язання нових задач. Дійсно, для розв'язання важкої задачі людина повинна мати необхідні спеціальні знання. Чим більше нам відомо різних значень досліджуваного об'єкту, тим  з більшою гнучкістю ми будемо використовувати цей об'єкт у  спробах розв'язати задачу.

З іншого боку, знання можуть обмежити нас, привчати до використання традиційних, стереотипних значень об'єкту. В  цьому смислі чим менше знань  одержала людина у минулому, тим  легше їй знайти незвичайну, оригінальну  ідею розв'язання. Відомо багато прикладів, коли вчені досягали значних творчих  успіхів у нових для себе областях..." [11]. Вони ж пишуть, що "більш творчі люди не обов'язково мають значні інтелектуальні переваги, хоча, звичайно, їх інтелектуальний  рівень досить високий" [11].

Цікаве враження складається на основі даних, які одержали психологи  під час тестування школярів. Згідно цих даних, наприклад, особистість "ідеального учня" протилежна за своїми характеристиками творчій особистості. У центрі структури психічних властивостей, що визначають здатність до навчання в школі і ВУЗі, не інтелект, а особистісні риси: ретельність, дисциплінованість, самоконтроль, відсутність критичності, довіра до авторитетів. Все це можна спостерігати і в поведінці дорослих людей. Український вчений Д. Д. Зербіно пише, що „у мистецтві, науці, як і у будь-якій іншій справі, є люди, вивчені, виховані оточенням, що стали фахівцями. Вони добре виконують свою роботу „від" і „до", можуть виконувати її роками, керуючись певними службовими, функціональними обов'язками, межами, постулатами, стандартами. Нічого нового, свого власного, вони й не можуть зробити" [10, с. 84].

Цілком зрозуміло, що результати будь якої діяльності людини залежать від  рівня розвитку її відповідних здібностей. Здібності ж можугь розвиватись  лише на основі наявних у дитини задатків до певного виду діяльності.

"Слово "задатки", - пише  психолог Н.С. Лейтес, - вимагає  роз'яснення: задані передумови  розвитку, які лише у взаємодії  з іншими умовами, передусім  із соціальним середовищем, можуть  виявитись увімкненими - в ході  життя, в діяльності - в формування  здібностей" [12, с. 8].

Задатки - уроджені анатомо-фізіологічні особливості організму [23]. До них  ставляться, насамперед, особливості  будови головного мозку, органів  почуттів і руху, властивості нервової системи, який організм наділений від  народження. Задатки являють собою  лише можливості, і передумови розвитку здібностей, але ще не гарантують, не визначають появи й розвитку тих  або інших здібностей. Виникаючи  на основі задатків, здібності розвиваються в процесі й під впливом  діяльності, що жадає від людини певних здібностей. Поза діяльністю ніякі  здібності розвиватися не можуть. Жодна людина, якими б задатками  він не володів, не може стати талановитим  математиком, музикантом або художником, не займаючись багато й завзято відповідною  діяльністю. До цьому потрібно додати, що задатки багатозначні. На основі тих самих задатків можуть розвиватися  неоднакові здібності, у залежності знов-таки від характеру й вимог діяльності, якою займається людина, а також від умов життя й особливо виховання.

Задатки й самі розвиваються, здобувають нові якості. Тому, строго говорячи, анатомо-фізіологічною  основою здібностей людини є не просто задатки, а розвиток задатків, тобто  не просто природні особливості його організму (безумовні рефлекси), але  й те, що придбано їм у процесі  життя - системи умовних рефлексів.

На розвиток здібностей впливає  особливості нервової вищої діяльності. Так, від швидкості утворення  й міцності умовних рефлексів  залежать швидкість і міцність оволодіння знаннями й навичками, від швидкості  вироблення дифференційовного гальмування  на подібні подразники - можливість тонко вловлювати подібність і розходження  між предметами або їхніми властивостями; від швидкості й легкості утворення  й переробки динамічного стереотипу - пристосовність до нових умов і  готовність швидко переходити від одного способу виконання діяльності до іншого [9].

Отже, можна зробити висновок словами  російського психолога В.М. Дружиніна: «Чим більше розвинута в людини здібність, тим із більшим успіхом він виконує діяльність, швидше нею опановує, і процес оволодіння діяльністю і сама діяльністю вдаються йому суб'єктивно легше, ніж навчання чи робота в тій сфері, у якій він не має здібності" [9, с. 12].

Перейдемо безпосередньо до розгляду здібностей людини, як психологічних  властивостей особистості.

Ніяка окрема здібність не може бути достатньої для успішного виконання  діяльності. Треба, щоб у людини було багато здібностей, які перебували б у сприятливому сполученні. Якісно своєрідне сполучення здібностей, необхідних для успішного виконання якої-небудь діяльності, називається обдарованістю.

Дуже важливо досліджувати питання  про те, які здібності є "ключовими", ведучими для кожного виду діяльності. Це допомагає знайти найбільш діючі  методи формування в людей таких  здібностей і підвищення загальної культури й результативності праці. На даний момент пошук цих методів дуже актуальний.

Обдарованість - це свого роду міра генетично й визначених досвідом можливостей людини адаптуватися до життя. Основні функції обдарованості - максимальне пристосування до миру, оточенню, знаходження рішення у  всіх випадках, коли створюються нові, непередбачені проблеми, що вимагають  саме творчого підходу.

А.М. Матюшкін, спираючись на роботи багатьох дослідників (Н.С. Лейтес, В.М. Тєплов, В.А. Крутецький, Е.И. Ігнатьєв, Э.А. Голубєва, В.М. Русалов, И.В. Равич-Щербо, А.В. Запорожець, Н.Н. Подд'яков, А.В. Брушлинський, Т.В. Кудрявцев, Дж. Берлайн, Я.А. Пономарьов і інші), висунув наступну синтетичну структуру  творчої обдарованості, включаючи  в неї: домінуючу роль пізнавальної мотивації; дослідницьку творчу активність, що виражається у виявленні нового, у постановці й рішенні проблеми; можливості досягнення оригінальних рішень; можливості прогнозування й передбачення; здатності до створення ідеальних  еталонів, що забезпечують високі етичні, моральні, інтелектуальні оцінки.

Розходження між людьми в ступені  обдарованості не тільки вроджені, вони залежать і від того, що людина одержала протягом свого життя .

Лук А.Н. виділяє такі творчі здібності : пов'язані з мотивацією (інтереси схильності); пов'язані з темпераментом (емоційність); пов'язані з розумовими здатностями.

1.Пильність у пошуках проблем. 

2.Спосіб кодування інформації  нервовою системою.

3.Здібність до згортання. 

4.Здібність до зчеплення. 

5.Здібність до переносу.

6.Бічне мислення.

7.Цілісність сприйняття.

8.Готовність пам'яті. 

9.Зближення понять.

10.Гнучкість мислення.

11.Гнучкість інтелекту. 

12.Здібність до оцінюючих дій. 

13.Легкість генерування ідей.

14.Швидкість мови.

15.Здібність до доведення до  кінця. 

16.Професійні здібності. 

17.Здатність передбачення [14, 15].

Все сказане вище має пряме відношення і до творчих здібностей людини, при наявності та використанні яких, людина здатна до створення оригінального  продукту. Творчі здібності людини можуть розвиватись лише у її творчій  діяльності. Виділимо основні типи творчої діяльності: науково-логічний; техніко-конструктивний; образно-художній; вербально - поетичний; музично-руховий; практико-технологічний; ситуативний (спонтанний, розважливий).