Родовід, життя і педагогічна діяльність Костянтина Дмитровича Ушинського, його соціально-педагогічні ідеї

 Згодом були опубліковані  інші праці вченого : «Три елементи  школи» (1857 р.), «Про народність у  громадському вихованні» (1857 р.), «Про  заходи поширення освіти через  грамотність» (1857 р.). Ці статті зробили  Костянтина Дмитровича Ушинського  відомим і популярним педагогом.         Наприкінці 1859 р. Костянтина Дмитровича призначили інспектором Смольного інституту, заснованого ще за Катерини ІІ. Інститут жив традиціями ще XVIII ст., основна увага приділялася вивченню французької мови, а інші предмети викладалися на дуже низькому рівні. Педагог виступив справжнім реформатором : знищив поділ на «благородний» і «міщанський» відділи, запровадив семирічний термін навчання, нові навчальні плани, ввів нові предмети — природознавство і фізику, відкрив школу грамоти для покоївок, запросив на роботу нових учителів, започаткував викладання предметів рідною мовою. Але всі ці прогресивні починання розцінили як зневагу до традицій Росії. Переслідувань учений зазначав практично впродовж усього життя, оскільки офіційна влада не сприяла його демократичних педагогічних ідей. За сфабрикованим доносом попа Гречулевича в січні 1862 р. Костянтина Дмитровича звільнили з посади. Педагог два дні готував відповіді на звинувачення. Усе пережите призвело до того, що він тяжко захворів, а на другий день він встав з ліжка посивілим. Тож вимушений був виїхати до Швейцарії на лікування. Після цих подій Костянтин Дмитрович займався тільки науково-методичною діяльністю. [1]

Ще в 1861 р. Костянтин Дмитрович  Ушинський видав свій перший підручник  для початкової школи «Дитячий світ»  у 2-х частинах. Протягом п’яти років  перебування за кордоном він вивчав народну школу, вчительські семінарії, жіночі навчальні заклади. Саме там  написав основні педагогічні  твори : «Людина як предмет виховання» (перший том вийшов у Петербурзі в 1868 р., другий — у 1869 р.), «Листи із Швейцарії», загальновідомі підручники «Рідне слово» (3 частини), «Керівництво до викладання за “Рідним словом”» (2 частини) та кілька десятків статей, присвячених проблемам педагогічної психології.

   Серед учителів  Російської імперії популярність  Костянтина Дмитровича Ушинського була надзвичайною. Невипадково його називали «учителем учителів». У нього вчилися українські, російські, білоруські педагоги. Педагогічній діяльності він присвятив 15 років (1855–1870 рр.), з них практичній — 7 років, теоретичній — 8 років. Повернувшись до Росії в 1867 р., Костянтин Дмитрович знову потрапив в атмосферу несприйняття. Міністерство народної освіти очолював його особистий ворог граф Д.А.Толстой. Саме з ініціативи графа була заборонена книжка Костянтина Дмитровича Ушинського  «Дитячий світ».[1]

Отже,нам вдалося з’ясувати, що педагогічна діяльність К.Д.Ушинського розпочалася  рано,одразу після закінчення університету. Ми можемо стверджувати,що педагог зробив досить значний внесок у розвиток педагогіки, його ідеї є актуальними на даний час.

3. Соціально-педагогічні погляди:

а)Ядро педагогічної системи - принцип народності виховання

Соціальна педагогіка як наука  зобов’язана своїм становленням серед плеяди інших видатних діячів українському педагогу Костянтину Дмитровичу Ушинському. Безсумнівно, його творчість дала могутній поштовх подальшим соціально-педагогічним дослідженням.

Принцип народності виховання -ця ідея є центральною у педагогічній системі Ушинського. Вона характерна також для поглядів таких видатних українських педагогів як О.Духнович з Закарпаття, Ю.Федькович з Буковини та ін. Але цю проблему на дійсно науковій основі вперше розробив Ушинський.

Термін "народність" Ушинський  пояснює як своєрідність кожного  народу, яка зумовлена його історичним розвитком, географічними, економічними, політичними та іншими умовами його життя. Народність – це національна  самобутність народу і коріниться вона, на думку видатного педагога, перш за все, у характері народу.[7]

Ушинський виступив проти  намагань російського уряду провести шкільні реформи шляхом запозичення  якоїсь іноземної системи виховання. Він вважав, що громадське виховання  є продуктом довготривалого історичного  розвитку нації, його неможливо придумати  у кабінеті або запозичити в інших  народів. Мета виховання, на його думку, визначається особливою ідеєю про  людину, властивою для кожного  народу: "Кожний народ має свій особливий ідеал людини і вимагає  від свого виховання відтворення цього ідеалу в окремих особистостях." "Виховання бере людину всією зі всіма її народними й частковими особливостями, – її тіло, душу, розум, – і, перш за все, звертається до характеру, а характер і є саме той ґрунт, у якому коріниться народність..."[6]

Ушинський доводить, що не тільки на практиці, але і в теорії не існує загальної виховної системи  для всіх народів. У кожного народу своя особлива система виховання, і  як не можна жити за зразком іншого народу, так само не можна виховуватись за чужою запозиченою педагогічною системою.

У методологічному плані  принцип народності виховання виступає як корінна закономірність розвитку системи освіти і виховання у  будь-якій країні. Ця система повинна  будуватись у повній відповідності  з особливостями і потребами  своєї країни. За умови дотримання даного принципу виховання здійснюється в дусі народних звичаїв, традицій, рис національного характеру  і психології свого народу.

Складовою частиною ідеї народності в Ушинського стояло питання про  жіночу освіту, без чого він не уявляв суспільної системи виховання.

Ушинський намагається творчо використати традиції народної педагогіки у своїй педагогічній системі. Це особливо добре проглядається у  його підручниках "Дитячий світ" і "Рідне слово", де він ознайомлює дітей з народним життям, широко використовує народний фольклор: приказки, загадки, прислів’я, казки, вірші.[1]

Видатний педагог не заперечував  використання педагогічного досвіду  інших народів, але вимагав, щоб  його засвоєння було критичним. Вказуючи на недопустимість механічного перенесення  виховних систем з однієї країни в  іншу, він говорив про доцільність  використання кращих елементів виховного  досвіду народів, але повністю побудувати виховання у своїй країні на цих  елементах також неможливо.

Найважливішою ознакою і  найкращим виразником народності Ушинський  називає рідну мову. У статті "Рідне  слово" розкрив роль мови у житті  народу. У ній сконцентровано весь історичний досвід народу, його культура: "Поки жива мова народна в устах  народу, до того часу живий і народ".

Оскільки виховання повинно  бути народним, то, як вказує Ушинський, рідна мова повинна займати центральне місце у вихованні людини. Він  критикував політику російського царизму в українських школах і наголошував, що навчання у них повинно відбуватися рідною мовою. [7]

Внесок К.Д.Ушинського в  розвиток соціально-педагогічних ідей є досить значущим. Він розробив різні соціально-педагогічні ідеї,які  часто використовуються в даний  час.

б) Роль праці в  житті людини

Узагальнення історичного досвіду з досліджуваної проблеми

допоможе краще зрозуміти закономірності, тенденції й особливості

трудового та фізичного виховання у формуванні особистості школяра в

умовах реформування національної систему освіти на сучасному етапі.

Впродовж тривалого періоду радянська педагогічна наука дещо

тенденційно розкривала погляди К. Ушинського на роль трудового і

фізичного виховання у формуванні особистості людини. За роки

незалежності України з’явилися праці, які з нових концептуальних

підходів аналізують цю проблему. Серед них праці Д. Огієнко,

В. Наконечної, О. Кобрій, Т. Пантюк, М. Пантюк, П. Біліченко, А. Цьось,

Т. Чирва та інші. Однак глибоке вивчення проблеми лише

розпочинається. У статті ставиться мета розкрити роль трудового та

фізичного виховання у формуванні особистості школяра в науковому

доробку К. Ушинського, що не втрачають актуальності і нині.

Названих проблем К. Ушинського торкався на сторінках багатьох

своїх наукових праць. Трудову діяльність у всіх її виявах розглядав у

сукупності з іншими питаннями становлення особистості. Однак були і

окремі його дослідження, в яких педагог детально зупинявся на ролі

праці у житті людини і суспільства. Серед них слід назвати розвідку

«Праця в її психічному й виховному значенні» .[4]         Основні її ідеї знайшли продовження у ґрунтовній роботі вченого «Людина як предмет виховання. Спроба педагогічної антропології», зокрема у її третій частині.

Не обмежуючись теоретичним обґрунтуванням ролі праці у

моральному вихованні, у підготовці до практичного життя,

К. Ушинський приділяє багато уваги добору відповідного матеріалу в

«Рідному слові» і в «Дитячому світі», щоб з малку, з першого року

навчання виховувати в людей любов і повагу до праці. В підручнику

«Рідне слово» включені невеликі статті і оповідання про трудову

діяльність людини: про догляд за домашніми тваринами, виготовлення

хліба, про життя, про роботу в саду, на городі і т. д. Хрестоматія для

початкової школи «Дитячий світ» відкривалася статтею «Діти в гаю».

Тут у цікавій, доступній для дітей формі говориться про те, що на землі

всі працюють: жук, бджола, комахи і навіть струмок. Стаття давала

прекрасний матеріал для бесіди з дітьми з метою виховання в них любові

і поваги до праці .[1]

Питання трудового виховання не були випадковими в творчості

К. Ушинського. Він свідомо зосереджував на них виключну увагу,

вважаючи, що праця є основою психічного і морального розвитку

людини, основою людського щастя. Звертаючись до молоді педагог

писав: «Юначе! Зрозумій неминучий психологічний закон труда й життя

і якщо хочеш жити, то шукай труда, а не втіх: утіхи ж самі тебе

відшукають» .[4]

На думку К. Ушинського, якщо людина уникає праці, то вона

взагалі губить свою життєву дорогу: вона може впасти в чорну апатію, в

глибоке незадоволення життям, в нудьгу, або ж дійти до самознищення.

На підтвердження цієї думки К. Ушинський наводить приклад

морального спотворення селянина, який в силу випадкових обставин

вибився в купці і разом з тим втратив обличчя людини у такій мірі, що

«морда ситого кота, що визирає у вікно тієї крамниці, здається

розумнішою, виявляє більше розуміння, ніж ця зажиріла фізіономія». Обґрунтовуючи роль праці в житті людини, класик вказує, що у

суспільстві прийнято ставити працю на «почесне місце» між природою і

капіталом. Ця істина загальновідома і незаперечна, проте К. Ушинський

визначає для праці інше місце – на чолі праці та капіталу, доводячи своє

твердження тим, що «…без праці природні багатства і чисельність

капіталів мають згубний вплив не тільки на моральний та розумовий

розвиток людей, але навіть і на їх матеріальний добробут».[4]

Виділяючи працю з широкого поняття діяльності, К. Ушинський

підкреслював її особливості, що мають вирішальне значення для

виховання. По перше, праця має бути вільною, узгоджуватися з

християнською моральністю , по друге, – повинна

забезпечувати прагнення робити все як найкраще, тобто бути творчою,

по третє – приваблювати своїми очікуваними наслідками . Такі

особливості праці виховують в людині позитивні риси. І навпаки, якщо

праця підневільна, зникає бажання продуктивно, творчо працювати, а

відтак руйнується характер людини. Ці думки повною мірою зберігають

своє актуальне значення для сучасної школи і педагогічної науки.

Водночас класик підкреслював, що не можна обмежитись працею,

яка випливає лише із зацікавлення до поставленого завдання. Потрібно

навчати дитину перемагати труднощі. Праця не завжди легка і приємна, і

треба так виховувати дитину, щоб вона відчувала моральне задоволення

від виконання навіть неприємної і важкої роботи, коли вона необхідна.

Організувати цілеспрямовану працю на подолання перешкод, збагатити

учнів досвідом подолання цих перешкод – ключове завдання педагога. І

тут важливо, щоб дитина поступово звикала переборювати труднощі.

Завдання, каже він, повинні бути такими, щоб дитина змогла їх виконати.

Необхідно забезпечити певний успіх на початку роботи, бо зневір’я, як

результат невдалого першого кроку, може відбити бажання до

подальших зусиль.[1]

Особливо цінними для сучасної педагогіки є оригінальні ідеї

К. Ушинського стосовно провідної ролі праці у формуванні моральних

якостей людини. Працю він розглядає як основу такого виховання,

підкреслюючи, що паразитизм чи то в громадському, чи в особистому

житті неминуче пов’язаний з аморальністю. Той, хто стає на шлях

паразитичного життя, закономірно втрачає разом з тим і моральні якості

людини. Цілі класи, стани, що ведуть паразитичне життя, одночасно

характеризуються станом морального розкладу.

К. Ушинський пов’язує почуття людяності з характером

відношення до праці, підкреслюючи, що по-справжньому гуманною

може бути тільки людина праці. Людина, яка не знає праці, чужа ідеям

гуманізму, неминуче буде грубою і егоїстичною. Вчений вважає працю

основою життєрадості, оптимізму.

Класик наголошував на тому, що трудове навчання потрібно

будувати на засадах народності у вихованні, тобто максимально

враховувати національні та місцеві умови, особливості побуту,

традиційні та регіональні промисли.[4]

К. Ушинський вказував, що праця дитини у сполученні з заняттями

гімнастикою, зміцнює м’язи, виховує спритність, тонкість рухів, які так

потрібні в праці. Фізична праця необхідна для розвитку і підтримки в тілі

людини фізичних сил, здоров’я та фізичних здібностей.

Проблема фізичного виховання в працях К. Ушинського не

виділяються в окрему систему, але те, що створене ним у цій справі,

залишається цінним на сучасному етапі.

В ряді праць великого педагога ми знаходимо настанови про мету,

зміст та місце фізичного виховання в його цілісній системі.[1]

Фізичне виховання К. Ушинський розумів як єдність праці та