Реалізація морального виховання шляхом використання методу організації і формування досвіду поведінки

Другий - це школа  та позашкільні навчально-виховні  заклади. Позашкільні навчально-виховні  заклади — це широкодоступні заклади  освіти, які дають дітям та юнацтву  додаткову освіту, спрямовану на здобуття знань, умінь і навичок за інтересами, забезпечують потреби особистості у творчій самореалізації та організації змістовного дозвілля.До них належать палаци, будинки, станції, клуби й центри дитячої, юнацької творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтва, студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

Основною метою  морального виховання є прагнення  передати знання та культурні традиції, навчити молодь розвиватися як особистість  та збільшувати культурну спадщину. Нажаль, у цілому процес виховання більш спрямований на те, щоб розвивати інтелектуальні здібності, аніж культуру та духовність.[4;160]

В процесі морального виховання важливими є розуміння  наступних категорій.

Моральність —  охоплює моральні погляди, переконання, почуття, стосунки, поведінку людей. Моральність треба розглядати у двох основних вимірах — як складову історичного духовного досвіду, а також — у формі віддзеркалення цього досвіду в житті конкретних людей. У першому випадку механізмами регуляції моральної поведінки особи є історично вироблені норми (моральні норми, принципи, поняття добра), які вже існують у колективній свідомості як ідеальні. Але ці моральні механізми зовнішнього спонукання людини до моральної дії приймаються нею не автоматично, а шляхом їх обґрунтування для самої себе. Завдяки цьому стає можливим «внутрішнє» моральне становлення особистості та її моральної поведінки.

Моральна свідомість — одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і  понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності людини. Моральні переконання — пережиті та узагальнені моральні принципи норми.

Моральні почуття  — запити, оцінки, відношення, спрямованість  духовного розвитку особистості. Моральні звички — корисні для суспільства  стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов. Моральна спрямованість — стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.[5;45]

Коли мова йде про людину, то звичайно мається на увазі два аспекти людської природи: те, що називаємо розумом чи душею — внутрішній аспект, та фізичне тіло — зовнішній аспект. Кожна людина володіє цими двома аспектами, один з яких спрямований на реалізацію фундаментальних духовних цінностей істини, добра, краси, любові, а інший, в свою чергу, піклується про фізичний комфорт: їжу, житло та одяг, котрі безумовно необхідні нам для виживання. Освіта має змогу надати молодому поколінню знання, які б дозволяли досягати успіху в матеріальній сфері. Також дуже важливо, щоб ці матеріальні блага були здобуті з використанням моралі та етики. Така освіта включає в себе виховання цінностей сім'ї, розвиток характеру, викладання того, як стати громадянином чи моральною особистістю.

Етика — наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві. Етика є методологічною засадою морального виховання.

Процес морального виховання ґрунтується на певних принципах.[4;253] Принципи виховання — керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу. Основні принципи такі:

цілеспрямованість виховання передбачає спрямування  виховної роботи на досягнення основної мети виховання — всебічно розвиненої особистості, підготовки її до свідомої та активної трудової діяльності;

обов’язковий  зв'язок виховання з життям. Суть принципу полягає в тому, що виховна  діяльність має орієнтувати особистість на необхідність жити у суспільстві;

єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка  людини — це її свідомість у дії. Виховання такої єдності свідомості — складний і суперечливий процес, оскільки формування навичок правильної поведінки набагато складніше, ніж виховання свідомості;

виховання в  праці. В основі цього принципу —  ідея, що формування особистості безпосередньо  залежить від її діяльності, від  особистої участі в праці. Цей  принцип спирається і на таку психологічну якість, як прагнення дитини до активної діяльності;

комплексний підхід у вихованні ґрунтується на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і  процесів. Втілення його в життя  передбачає: єдність мети, завдань  і змісту виховання; єдність форм, методів і прийомів виховання; єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; єдність виховання і самовиховання;

виховання особистості  в колективі. Індивід стає особистістю  завдяки спілкуванню і пов'язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для спілкування й відокремлення створюються в колективі. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в учнів життєвого досвіду; виховання творчої особистості можливе, якщо існують умови для вияву самостійності й творчості, схвалюються ініціатива та самодіяльність;

поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього. У цьому —  головний сенс гуманістичної педагогіки щодо формування необхідних взаємин вихователів і вихованців. Цей принцип передбачає: єдність вимог до вихованців з боку педагогів, контроль за їх поведінкою, гуманне ставлення до них, поважання їхньої думки та ін.;

індивідуальний  підхід до учнів у вихованні. Такий підхід як індивідуальна корекція загальної системи виховання — важлива вимога до організації виховного процесу і одна з умов підвищення його ефективності;

принцип системності, послідовності й наступності  у вихованні. Виходить з того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів. Такі якості людської особистості не можна сформувати, якщо виховний процес являтиме собою випадковий набір виховних заходів, що матимуть епізодичний, а не системний характер;

єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості. Повинна охоплювати всі сторони  навчально-виховної роботи школи, всі  форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім'ї, знаходити  свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки школярів, у стилі життя школи, її традиціях. Така єдність є однією з умов оптимізації виховного процесу.

Сімейні цінності — моральні основи життя сім'ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам'ять про предків та ін. Цінності особистого життя мають значення насамперед для самої людини, визначають риси її характеру, поведінку, стиль приватного життя та ін.

На протязі  усієї історії люди знаходилися  у постійному духовному пошуку, намагаючись знайти як задовольнити свої духовні потреби.[5;68] І часто зв'язок матеріального та морального тлумачився невірно. Інколи значимість духовних цінностей підносили за рахунок ущемлення матеріальних потреб людства. В інших випадках матеріальні цінності ставили на перше місце, нехтуючи при цьому моральними проблемами.

Соціальний  прогрес, на жаль, не завжди збігається з моральним удосконаленням особи, хоча нерідко за найважливіших соціальних обставин розкривається моральний  вимір буття людини. Але у кожному суспільстві у людській свідомості вкладалися певні моральні цінності, ціннісні орієнтації у її поведінці, діяльності, що висвітлює те, заради чого діє і мислить людина саме так, а не інакше.

Моральна свідомість людини

Проблема єдності моральної свідомості, моральних цінностей і поведінки досить тісно пов'язана з розв'язанням завдань рівня досконалості морально розвиненої особистості. Тому важливим і є питання про зміст моральних якостей. Зважаючи на те, що моральні якості визначають соціальну спрямованість особистості, необхідно, щоб вони стали дієвими.[4;78] Моральні якості наповнювати вольовим змістом і спрямованістю. За таких умов, безперечно, може бути сформована дієва мораль, яка визначає стійку лінію поведінки особистості молодої людини.

Психологи визнають два основні способи регулювання  поведінки людей: зовнішнє регулювання, яке базується на моральних нормах – у відповідності громадській  думці і внутрішнє регулювання, яке базується, перш за все, на моральній  свідомості, моральності мотивів, добровільної поведінки. Індивід має свідомо виконувати певні обов'язки, які потребують від нього певних моральних вчинків.

Внутрішня моральна свідомість кожного окремого індивідуума  ґрунтується на його моральних якостях. Поєднання різних за функціями моральних якостей можна розглядати як своєрідний механізм поєднання моральної свідомості і поведінки особистості.[10;109] Виділяють п'ять основних груп моральних якостей:

перша група - світоглядна  переконаність, цілеспрямованість, обов'язок, відповідальність, гуманізм, патріотизм, інтернаціоналізм, які у сукупності забезпечують громадянську спрямованість. Саме ця група забезпечує зміст соціальних цінностей;

друга група - моральні якості, які забезпечують досягнення поставлених цілей: ініціативність, енергійність, наполегливість, самостійність, обов'язковість тощо. Ці якості пов'язані з моральною свідомістю, яка керує і коригує їх прояв;

третя група - витримка, стриманість, ввічливість, володіння  собою. Вони допомагають контролювати і гальмувати негативні прояви у поведінці;

четверта група - діловитість, навички і звички у  поведінці, уміння її організовувати, моральний досвід особистості. Ці якості певною мірою допомагають швидше досягати мети і зосередити в основному  увагу на змісті вчинків;

п'ята група - здатність до самооцінки, самокритичність, вимогливість з себе, справедливе ставлення до інших. Ці якості сприяють самовдосконаленню і створенню позитивної моральної сфери подальшого розвитку особистості.

Таким чином, у  моральній поведінці особистості  проявляються як зовнішня регуляція, так і внутрішня саморегуляція. Тому саме завдяки моральному вихованню перебудовується сама людська особистість відповідно до моральних цінностей, які віддзеркалюють суспільні відносини, правила та норми поведінки людей.

Враховуючи те, що людина може вибрати моральний і аморальний вчинок, доцільно враховувати і той факт, що цей вибір буде цілком довільним. Моральний вибір суб'єкта, його моральна поведінка є не лише результатом аналізу об'єктивних ситуацій, але й вагання і боротьби мотивів. Часто людина вибирає не те, що краще саме по собі, а те, що краще для нього. А звідси можна вести мову, що прояв моральності часто є результатом певних сформованих норм, звичок, поведінки. Світогляд людини формується в процесі виховання та практичної діяльності. Зміст виховання спрямовано саме на оволодіння загальнолюдськими нормами життєдіяльності.[10;12]

Домінуючим  положенням процесу морального виховання  має бути те, що психічний і духовний розвиток особистості проявляється і вдосконалюється лише в діяльності, яка має різний зміст, різний характер і різні цілі. А вирішення поставлених завдань у діяльності є водночас конкретною формою діяльності. Під час вирішення поставлених завдань людина співвідносить свої можливості з вимогами щодо виконання цих завдань, а отже, залежить від реальних успіхів і невдач і може давати собі оцінку. Звідси і з'являється особистісний оцінний механізм, який може "коригувати" моральну поведінку людини.

Домінуючим  фактором, механізмом саморегуляції  особистості, є установка на бажання і самостійність прояву моральності. Проте ми не відкидаємо ще одного фактору, який для нашого дослідження є досить суттєвим, це можливість проектування процесу морального розвитку особистості, поглиблення і закріплення її моральних якостей шляхом включення у спеціально змодельовані ситуації, діяльність.

Завдання сьогоднішньої  теорії і практики морального виховання  полягають в тому, щоб оновити, відродити процес виховання, наповнюючи структуру діяльності особистості  новими потребами моральної поведінки навіть у таких суперечливих умовах, у яких нині перебуває держава, освіта, вчитель. Адже ціннісні моральні орієнтації молоді, співвідносячись з психофізичними характеристиками особистості, не є абстрактним поняттям, які існують поза соціальною дійсністю.

При цьому, якщо в підлітковому віці моральні орієнтації "пластичні", піддаються природним  змінам, то з часом зростання більше фіксується прояв спрямованості  загальнолюдської, особистісної, суб'єктивної моралі. Адекватність моральної орієнтації особистості загальнолюдським цінностям визначають рівень її соціальної зрілості, а, отже, рівень виховної роботи в цілому.

Всебічний розвиток особистості передбачає формування загальнолюдських норм життєдіяльності, а також добра, краси, істини, свободи  й совісті, поваги й любові. За цими показниками, тобто з позицій загальнолюдської моралі в повсякденному житті й оцінюється вихованість суб’єкта.

1.3 Метод  організації і формування досвіду  поведінки як найефективніший  метод при реалізації морального  виховання при роботі з учнями ПТНЗ.

У формуванні позитивного  досвіду поведінки особистості, її переконань, ставлень до навколишньої дійсності вирішальну роль відіграє діяльність. У зв'язку з цим організація  діяльності розглядається у педагогіці як серцевина виховного процесу. До групи методів організації діяльності належать методи тренування, привчання, педагогічної вимоги, громадської думки, доручення, виховуючих ситуацій. Усі вони базуються на практичній діяльності вихованців. Управляти цією діяльністю педагоги можуть завдяки поділу її на складові частини — конкретні дії і вчинки, а інколи на ще менші частини — операції. Виховний процес полягає в тому, що педагог здійснює перехід від управління операціями до управління діями, а потім — до управління діяльністю вихованців (В.О. Сластьонін).