Психолого-педагогічні тенденції викладача в контексті взаємовідносин викладача та студентів

Зміст

1. Зміст і структура педагогічного спілкування
2. Особливості спілкування «викладач-студент».
3. Теоретико-методологічні основи психологічної проблеми взаємин викладачів і студентів.
4. Оптимізація взаємин викладачів і студентів як чинник становлення особистості майбутнього фахівця.
5. Висновок.
6. Список використаної літератури.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
     

1. Зміст і структура педагогічного спілкування

 

     Дослідження в області педагогічної психології показують, що значна частина педагогічних труднощів обумовлена не стільки  недоліками наукової і методологічної підготовки викладачів, скільки деформацією  сфери професійно-педагогічного  спілкування.

     Педагогічне спілкування – специфічна форма  спілкування, що має свої особливості  і що в той же час підкоряється загальним психологічним закономірностям, властивим спілкуванню як формі  взаємодії з іншими людьми, що включає  комунікативний, інтерактивний і  перцептивний компоненти.

     Педагогічне спілкування – сукупність засобів  і методів, що забезпечують реалізацію цілей і завдань виховання  і навчання і що визначають характер взаємодії педагога і що вчаться.

     Людські взаємини, в т.ч. і в учбовому процесі, повинні будується на суб'єктній для суб'єкта основі, коли обоє сторони  спілкуються на рівних, як особи, як рівноправні учасники процесу спілкування. При дотриманні цієї умови встановлюється не міжролевий контакт «викладач – студент», а міжособовий контакт, в результаті якого і виникає діалог, а значить, і найбільша сприйнятливість і відвертість до дій одного учасника спілкування на іншого. Створюється оптимальна база для позитивних змін в пізнавальній, емоційній, поведінковій сферах кожного з учасників спілкування. Т.ч., заміна міжролевого спілкування спілкуванням міжособовим сприяє відходу від формалізму і догматизму в навчанні.

     Основні форми педагогічної діяльності протікають в умовах спілкування. Вміст спілкування  складає обмін інформацією, але  цим спілкування не вичерпується. Найважливішою стороною спілкування  є прагнення зберегти подобу однієї людини в іншому, транслювати себе в іншого через спільну діяльність. Це вже особове спілкування. Люди, що спілкуються, прагнуть поділитися своїм  буттям з іншими, обговорити якісь  події, обоє сторони, що хвилює. Це - особова взаємодія в спільній діяльності викладача і студента. У цьому сенсі спілкування виступає як найважливіший інструмент вирішення учбово-виховних завдань.

     Спілкування виступає в трьох аспектах:

• як засіб вирішення учбових завдань;
• як система соціально-психологічного забезпечення виховного процесу;
• як спосіб організації взаємин викладачів і студентів, в якому поєднуються навчання і виховання;
• як процес виховання особи і творчої індивідуальності.

     Викладач  вузу з'являється як ініціатор і  керівник процесу спілкування, суть якого складають система, прийоми  і навики взаємодії педагога і  студентського колективу, вмістом  якого є обмін інформацією, учбово-виховна  дія, організація взаємин і трансляція особи педагога виучуваним.

     Дослідження проблем комунікації в учбовому процесі дають можливість виділити наступну структуру педагогічного  спілкування, органічно пов'язану  з творчою роботою викладача.

     Етапи педагогічного спілкування:

1. Прогностичний етап: в процесі моделювання педагогом спілкування з групою, потоком в процесі підготовки до педагогічної діяльності здійснюється планерування комунікативної структури майбутньої діяльності відповідно:
• педагогічним цілям і завданням;
• загальній педагогічній і етично-психологічній ситуації в аудиторії;
• творчій індивідуальності самого педагога;
• індивідуальним особливостям студентів;
• пропонованій системі методів навчання і виховання.
2. Початковий період спілкування: організація безпосереднього спілкування з аудиторією, групою. Найважливішими елементами цього етапу є:
• конкретизація спланованої моделі спілкування;
• уточнення умов і структури майбутнього спілкування;
• здійснення початкової стадії безпосереднього спілкування.
3. Управління спілкуванням в педагогічному процесі, що розвивається. Окрім дидактичних і методичних вимог до лекції, існує ряд соціально-психологічних вимог до неї:
• становлення психологічного контакту з групою для передачі інформації і її особового сприйняття студентами;
• розробка психологічно обґрунтованої партитури лекції;
• створення обстановки колективного пошуку і спільних роздумів;
• управління пізнавальною діяльністю студентів;
• єдність ділового і особового аспектів;
• цілісна, педагогічно доцільна система взаємин педагога і студентів.
4. Аналіз здійсненої системи спілкування і моделювання спілкування в майбутній діяльності.

 
 
 
 
 
 
 
 

2. Особливості спілкування "викладач-студент"

     Процес здобуття освіти у вищій школі — явище складне, багатогранне, динамічне. Його специфіка зумовлюється передусім розширеним спілкуванням, найбільшою, на думку Антуана де Сент Екзюпері, розкішшю на світі. Для викладача ця розкіш — не що інше, як професійна необхідність. З його допомогою здійснюється взаємовплив двох рівноправних суб´єктів — викладача й студента.

     Ефективність цього взаємовпливу буде лише в тому випадку, коли у викладача переважатимуть позитивні естетичні почуття як показник людяності, гуманності, творчості, а відтак — працездатності та її результативності. Цей бік педагогічної професії близько стикається з мистецтвом, що завжди є поєднанням таланту й майстерності. Майстерність, як правило, — результат вишколу. Останній акумулює в собі кращі традиції і досвід багатьох поколінь, розвиває і підсумовує природні задатки студента та викладача, дає їм необхідні знання й навички, організовує і розвиває талант, робить його гнучким і чутливим до будь-якого творчого завдання

     Аналізуючи  досвід педагогічної діяльності представників  педагогічної школи, варто сказати, що викладачеві недостатньо знань  основ наук і методики навчально-виховної роботи. Незаперечний той факт, що всі знання і практичні уміння викладача можуть передаватися студентам лише завдяки живому й безпосередньому спілкуванню з ними. Для багатьох викладачів очевидна істина: студенти нерідко переносять ставлення викладача на предмет, який він викладач. На цих стосунках вибудовуються складна й об´ємна піраміда навчання і виховання, через них відбувається проникнення педагога в душевний світ студентів, щоб виробити у них первинні навички співтворців власної особистості. Саме ці взаємовідносини, їх мистецькі, моральні, психологічні, технологічні складники не завжди усвідомлюють педагоги як вартісний засіб удосконалення їхньої педагогічної діяльності.

     Складовою педагогічної майстерності викладача є його мовлення. Це інструмент професійної діяльності педагога, за допомогою якого можна розв´язати різні педагогічні завдання: зробити складну тему заняття цікавою, а процес її вивчення привабливим; створи і и іншу атмосферу спілкування в аудиторії, встановити контакт, досягти взаємо порозуміння зі студентами; сформувати в них відчуття емоційної захищеності, вселити в них віру в себе.

     Вимоги до комунікативних якості мовлення викладача зумовлені насамперед функціями, які воно виконує в педагогічній діяльності. Головні із них:

     а) комунікативна - встановлення і регуляція взаємовідносин між викладачем та студентами, забезпечення гуманістичної спрямованої в розвитку студенів;

     б) психологічна - створення умов для  забезпечення психологічної свободи  студента, прояву індивідуальної своєрідності його особистості; зняття соціальних затисків, які заважають йому.

     в) пізнавальна - забезпечення повноцінного сприймання навчальної інформації студентами, формування в них особистісного. емоційно-ціннісного ставлення до знань.

     г) організаційна - забезпечення раціональної організації навчально-практичної діяльності студентів.

     Психологічна функція ставлення викладача тісно пов´язана з функцією комунікативною, але має дано інші завдання. Можна сказати, що ці завдання якоюсь мірою психотерапевтичного характеру - створення умов для забезпечення психологічної свободи, вияву індивідуальної своєрідності, зняття соціальних затисків, які заважають цьому.

     Йдеться передусім про ситуації, коли виникає потреба психологічно захистити студента: підкреслити повагу до нього як особистості, піднести його авторитет, зняти страх перед можливою невдачею, заохотити зусилля для досягнення успіху. Мовлення викладача в них ситуаціях може бути тим інструментом, за допомогою якою знімається невпевненість студента в собі, ініціюються його активність, творчість, вселяється віра в можливості самореалізації. досягнення позитивних результатів у діяльності. Вибір мовленнєвих моделей викладачем тут здійснюється не з позиції "ви повинні", "зобов´язані", а з позиції "ви маєте право".

     Наступна функція педагогічного мовлення забезпечення повноцінного сприймання навчальної інформації студентами. Відомо, що є пряма залежність між комунікативними особливостями мовлення викладача і характером пізнавальної діяльності студентів у процесі вивчення нового матеріалу. Мовлення викладача може допомогти зробити цю пильність актуальною, цікавою для студента, а може ускладнити сприймання, поставити студента в позицію пасивного спостерігача на занятті.

     Комунікативні здібності й уміння – це вміння спілкуватися, обмінюватися інформацією і на цій підставі встановлення педагогічно доцільних відносин з учасниками педагогічного процесу. Основні засоби спілкування слово, мова, міміка і жести. Іноді залучаються різні наочні прилади, технічні засоби. Основні компоненти комунікативного процесу:

• сприйнятій і розуміння іншої думки, але разом з тим і вміння "подавати себе", самовиражатися;
• вміння наближувати точки зору свою і співрозмовника, настрій.
• вміння керувати спілкуванням, вносити в нього потрібні корективи

   Ці вміння виступають як узагальнена властивість особистості – товариськість.

Виділяють такі етапи спілкування:

• орієнтація в ситуації спілкування:
• прояв ініціативи або комунікативна атака:
• самоконтроль у спілкуванні;
• здійснення спілкування, аналіз його результатів.

   Ці вміння також с важливими психологічними показниками професійної компетентності педагога:

• інтерес до особистості того, кого навчають;
• однакове співробітництво з усіма студентами;
• педагогічний такт;
• товариськість;
• знання гуманістичних норм своєї професії і дотримання їх.

 

Важлива психологічна характеристика педагога — творчість у спілкуванні, пошук нових завдань і способів взаємодії зі студентами. У процесі спілкування педагог опановує нові сторони професії:

• "психотерапевт";
• гуманіст;
• фасилітатор.

   Індивідуально-психологічні особливості тих, кого навчають, і педагогічних ситуацій вимушують викладача вищої школи бути витриманим, тактовним, вміти володіти собою. Сукупність усіх цих якостей визначається як емоційна стійкість. Її відсутність — одне з істотних протипоказань педагогічної професії.

   Ось як описує доцільну комунікативну поведінку  педагога І.А. Зязюн: "Мовлення викладача має відповідати низці педагогічних вимог, а саме: бути логічним, доступним, чітким, переконливим. І річ тут не тільки в тому, щоб забезпечити активне сприйняття його студентами. Педагогічна доцільність мовлення викладача на певному етапі заняття полягає в тому, щоб не тільки передати студентам знання, а й сформувати в них емоційно-ціннісне ставлення до них, викликати потребу керуватися цими знаннями у своєму житті, зробити їх основою власних переконань, Розв´язати це завдання викладач зможе лише тоді, коли він буде не просто інформувати, транслювати знання, а й впливати на свідомість, почуття студентів, спонукати їх до співроздумів і співпереживань під час сприйняття навчального матеріалу. Основним засобом діяльності викладача при цьому є мовлення".