Професіоналізм вчителя як проблема педагогічного управління

 

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Сумський  державний педагогічний університет 

імені А.С.Макаренка 
 
 
 
 

ПРОФЕСІОНАЛІЗМ  ВЧИТЕЛЯ ЯК ПРОБЛЕМА ПЕДАГОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ 
 
 
 

Підготувала

студентка групи УНЗ

Бондарєва Світлана

Перевірила

викладач  Левченко Л.С. 
 
 

Суми 2011 
 

     ЗМІСТ

     ВСТУП……………………………………………………………………3

     1. Поняття педагогічної майстерності………………………………….6

     2. Професіоналізм педагога та його основи………………………….13

     ВИСНОВКИ…………………………………………………………….21

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………...22

 

     ВСТУП

     Докорінні зміни в суспільстві створили реальні передумови для перетворення системи освіти з унітарної і  жорстоко регламентованої в демократичну та багатоваріативну. Учитель як суб’єкт  педагогічного процесу є головною діючою особою будь – яких перетворень у системі освіти, особистістю зі сформованим освітнім мисленням, зорієнтованою на збереження й удосконалення природи людини, яка навчається, на її саморозвиток і зростання. Практика стверджує, що джерела саморозвитку школи й освіти в цілому знаходяться в інтелектуально – творчому потенціалі, професіоналізмі вчителя, його педагогічній культурі. Взаєморозуміння й спілкування, нарешті готовність до педагогічної творчості – саме такий зміст вкладали в поняття – емоційна культура вчителя – представники гуманістичної педагогіки Я.Коменський, Г.Песталоцці, А.Дистервег, К.Ушинський, Я.Корчак, А.Макаренко, В.Сухомлинський та інші. Актуалізує проблему даного дослідження виникнення потреби в учителеві, який володіє сучасними педагогічними технологіями, здатний до різних нововведень, які можуть стати інтелектуальним підгрунтям для нової школи. Такою основою є гуманістична педагогіка особистісно орієнтованого навчання, що розглядає освіту як процес, у центрі якого знаходиться особистість дитини.

     Основу  пізнавальної спрямованості особистості педагога складають його духовні потреби та інтереси. Одним із проявів духовних і культурних потреб педагога є потреба у знаннях. Одним із головних факторів пізнавального інтересу є любов до предмету, який викладаєш. Лев Толстой зазначав, що якщо “хочеш наукою виховати учня, люби свою науку і знай її, і учні полюблять тебе, і ти виховаєш їх; але якщо ти сам не любиш її то скільки б ти не змушував вчити, наука не справить виховного впливу. Сучасний учитель повинен добре орієнтуватися у різних галузях науки, яку він викладає, бути постійно в курсі нових досліджень, відкриттів і гіпотез, бачити близькі і далекі перспективи науки. Найбільш загальною характеристикою пізнавальної спрямованості особистості вчителя є культура науково – педагогічного мислення.

     Особистість учителя як професіонала характеризується у науковій літературі такими інтегрованими поняттями як професіоналізм, педагогічна культура, професійно – педагогічна компетентність, професійно – педагогічний потенціал, педагогічні здібності та ін.

     Узагальнюючою характеристикою професійно вагомих  утворень особистості педагога виступає категорія професіоналізму особистості  вчителя. Професіоналізм виступає інтегрованою якістю особистості вчителя, результатом  його творчої педагогічної діяльності, здатністю продуктивно, грамотно вирішувати соціальні, професійні та особистісні завдання.

     Вищим виявом професіоналізму учителя  виступає його педагогічна культура, яка включає в себе такі основні компоненти:

     · наукова ерудиція,

     · загальна і національна культура,

     · педагогічні здібності,

     · педагогічна майстерність,

     · педагогічна етика,

     · культура мовлення,

     · культура спілкування,

     · духовне багатство,

     · наукова організація праці,

     · прагнення до самовдосконалення.

     Стрижневим  компонентом педагогічної культури виступає педагогічна майстерність як синтез наукових знань, умінь і  навичок, методичного мистецтва  і особистих якостей педагога. Педагогічна майстерність ґрунтується  на високому фаховому рівні педагога, його високій загальній культурі та педагогічному досвіді.

     Взаємини  вчителя з колегами, батьками та дітьми, засновані на усвідомленні професійного обов'язку і відчутті відповідальності, складають суть педагогічного такту, який одночасний і відчуття міри, і свідоме дозування дії, і здатність проконтролювати його і, якщо це необхідно, зрівноважити один засіб іншим. Тактика поведінки вчителя у будь – якому випадку полягає в тому, щоб, передбачити його наслідки, вибрати відповідний стиль і тон, час і місце педагогічної дії, а також провести своєчасне їх коректування.

     Педагогічний  такт є форма реалізації педагогічної моралі в діяльності вчителя, в якій збігаються думка і дія. Такт – це етична поведінка, що включає передбачення всіх об'єктивних наслідків вчинку і суб'єктивного його сприйняття; у такті виявляється пошук більш легені і менш хворобливого шляху до мети. Педагогічний такт це завжди творчість і пошук. 

 

     1. Поняття педагогічної майстерності

     Є кілька підходів щодо визначення педагогічної майстерності. На думку Н. В. Кузьміної та М. В. Кухарева, — це – найвищий рівень педагогічної діяльності... який виявляється в тому, що за відведений час педагог досягає   оптимальних   наслідків – .

     О. І. Щербаков розуміє педагогічну майстерність як синтез наукових знань, умінь і навичок методичного мистецтва й особистих якостей педагога.

     Ш. О. Амонашвілі не дає чіткої дефініції педагогічної майстерності, але називає її основні риси: – Бути майстром педагогічної справи — це означає мати вихідну позицію ... яка є особистісно – гуманною; ...це яскрава особистість, мудра, чуйна, доброзичлива і принципова людина; ...це першо – дослідник теоретичних рекомендацій, який може їх переконливо довести або спростувати. ...Його творчість може збагатити педагогічну науку і практику новими висновками, дати початок новим ідеям і підходам – .

     У Європі під педагогічною майстерністю мається на увазі практичне розгортання і втілення вчителем у професійну діяльність сукупності інтелектуальних, психологічних і духовних якостей. Майстерність учителя прирівнюється до майстерності робітника або ремісника, майстра або митця.

     Погляд  на вчителя як на робітника – функціонера педагогічної індустрії найбільш поширений у США, а в Європі — переважно в Англії: вчитель — виконавець певного соціального замовлення у сфері – педагогічного виробництва – , тобто він діє згідно з нормативними документами і загальноприйнятими технологіями.

     Учитель – ремісник діє на основі особистісного підходу до викладання, акцентуючи увагу на індивідуальному підході до учнів, а нормативні документи є тільки загальним тлом його професійної діяльності.

     В учителя – майстра переважає творчий підхід у навчальному процесі. Діяльність учителя більше нагадує імпровізацію за обставин, що постійно змінюються, ніж дотримання педагогічних правил та алгоритмів. Інакше кажучи, ми маємо справу радше з майстром, ніж з інженером.

     Погляд  на вчителя як на митця достатньо  поширений у світі: його діяльність уважається настільки складною, що взагалі не може систематизуватися. Під час занять він отримує величезну кількість інформації, на яку миттєво реагує. Тому вчительська діяльність є мистецтвом, що потребує інтуїтивного відчуття, творчості, імпровізації. Ці якості спроможні проявитися тільки за умови певного відступу від формальних правил та алгоритмів педагогічної поведінки.

     Отже, в Європі неприйнятний погляд на вчителя  як на – маніпульованого маніпулятора – , а навпаки — за основу береться його творча особистість. Однак прояви такої творчості не повинні суперечити загальновизнаним принципам демократичного співжиття — гуманізму, демократизму, поваги до прав людини. Суспільна роль і статус учителя визначаються так: Із статусу вчителя може випливати низка його рольових функцій: транслятор знань, вихователь, посередник, фасилітатор групової діяльності, дружній порадник, інформатор, захисник норм, актор, поліцейський... Надання переваги якійсь із них зумовлюється інституційно й воднораз культурологічно, співвіднесення з певними культурними моделями особистісних та фахових настанов Учителя значною мірою визначає вибір, інтерпретацію та особисте ставлення до ролі вчителя.

     Зовні майстерність педагога — це вирішення  різноманітних педагогічних завдань, успішна організація навчально – виховного процесу й отримання відповідних результатів, але її сутність полягає в певних професійних і особистісних якостях, які породжують цю діяльність і забезпечують її ефективність. – ...Важливими професійними якостями педагога ми повинні визнати працелюбність, працездатність, дисциплінованість, відповідальність, уміння поставити мету, вибрати шляхи її досягнення, організованість, наполегливість, систематичне і планомірне підвищення свого професійного рівня, прагнення постійно підвищувати якість своєї праці тощо – .

• Гуманістична спрямованість — найголовніша характеристика  майстерності   педагога,   що  будується   на  основі ціннісних орієнтацій: на себе (самоутвердження); на засоби педагогічного впливу (коли найважливіше для педагога — виховні ідеали, виховні заходи та методика їх здійснення); на вихованця (допомогти йому адаптуватися до соціального 
  середовища, знайти смисл у житті); на мету педагогічної 
  діяльності   (сприяти   самоактуалізуванню   у   професійній діяльності та громадському житті).
• Професійна   компетентність   є   підвалиною   педагогічної майстерності. Зміст цього компонента становлять глибокі   професійні   знання,   навички   та   вміння,   професіоналізм у галузі психології та педагогіки, досконала методика здійснення навчально – виховних заходів.
• Здібність до педагогічної діяльності — дуже важливий елемент у структурі педагогічної майстерності. Провідними здібностями вважаються чутливість до людини і до особистості,   комунікативність,   перцептивність,   динамічність, емоційна стабільність, оптимістичне прогнозування і креативність.
• Четвертим компонентом педагогічної майстерності є педагогічна техніка як форма організації поведінки педагога. Це конкретний інструментарій, навички та вміння організації та проведення різноманітних навчально – виховних заходів. За відсутності або недостатнього її розвитку інші елементи педагогічної майстерності залишаються нереалізованими.

     Відповідно  до цих критеріїв визначаються кілька рівнів оволодіння педагогічної майстерністю:

• елементарний рівень — педагог володіє лише окремими елементами професійної діяльності;
• базовий рівень — педагог володіє основами педагогічної майстерності (цей рівень мають випускники вищих навчальних закладів);
• досконалий рівень — характеризується чіткою спрямованістю дій педагога. їх високою якістю;
• творчий рівень — характеризується ініціативністю, творчістю у професійній діяльності. Педагог самостійно  конструює оригінальні, педагогічно доцільні прийоми й способи взаємодії. Причому його діяльність базується на результатах рефлексивного аналізу.

     В основі педагогічної майстерності лежить педагогічна культура — оволодіння педагогом педагогічним досвідом людства, ступінь його досконалості в педагогічній діяльності, досягнутий рівень розвитку його особистості.

     Основні складові педагогічної культури:

• педагогічна спрямованість;
• психолого – педагогічна ерудиція;
• гармонія розвинутих інтелектуальних і моральних якостей;
• висока педагогічна майстерність і організованість;
• уміння   продуктивно   поєднувати   навчально – виховну;
• науково – дослідницьку діяльність;
• сукупність професійно важливих якостей;
• педагогічно спрямоване спілкування і поведінка;
• постійне самовдосконалення.

     Педагог має бути особистістю з великої  літери, справжнім майстром своєї справи, який може протистояти труднощам сьогодення і здатний піднятися над ними. Актуальною є думка К. Д. Ушинського: – У вихованні все повинно грунтуватися на особистості вихователя, тому що виховна сила випливає тільки із живого джерела людської особистості. Ніякі статути та програми, ніякий штучний організм, наскільки добре він не був би осмислений, не може заступити особистість у вихованні. ...Без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця істинне виховання, що проникає в характер, неможливе. Тільки особистість може впливати на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна формувати характер – .