Професійна компетентність викладача вищого навчального закладу

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКІ І  СПОРТУ УКРАЇНИ

ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «  ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

на тему:

«ПРОФЕСІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ВИКЛАДАЧА ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ» 

 

 

 

 

 

  

 

 

 

   Виконала: студентка  ДЗ 33 м/с

                    Войтюк Валерія

 

 

   Викладач: Лукашевич Ю.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

Переяслав-Хмельницький

2012

 

Зміст

ВСТУП………………………………………………………………………………………………………...3

1. Компетентність та ключові компетенції викладача ВНЗ………..…………………………..…….5
2. Аспекти професійної компетентності вчителя……………………………………………8
3. Ключові компетентності в педагогічній науці і практиці………………………………………..12
4. Професійна компетентність вчителя як загальна умова педагогічної діяльності……………...17

ВИСНОВОК………………………………………………………………………………...……………..…24

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………………………………...25

 

 
 
 

ВСТУП

 
  Основу компетентності фахівця, на думку сучасних науковців О.О. Бодальова, В.І. Жукова, Л.Г. Лаптєва, В.О. Сластьоніна та інших, складають: компетентність діяльності, спілкування і саморозвитку. Професійна компетентність – це професійна підготовка і здатність суб’єкта праці до виконання завдань і обов’язків діяльності, міра й основний критерій його відповідності вимогам професійної діяльності.

   Професійна компетентність  особистості є складним системним  утворенням, основними елементами  якої є: підсистема професійних  знань як логічна системна  інформація про навколишній і  внутрішній світ людини, зафіксована  в її свідомості; підсистема професійних  умінь як психічних утворень, що полягають у засвоєнні людиною  способів і технік професійної  діяльності; підсистема професійних  навичок – дії, сформовані  в процесі повторення певних  операцій і доведені до автоматизму;  підсистема професійних позицій  як сукупності сформованих установок  і орієнтацій, відношення та оцінок  внутрішнього і навколишнього  досвіду, реальності і перспектив, а також домагань, які визначають  характер професійної діяльності  і поведінки фахівця; підсистема  індивідуально-психологічних особливостей  фахівця – поєднання різних  структурно-функціональних компонентів  психіки, які визначають індивідуальність, стиль професійної діяльності, поведінки  і виявляються у професійних  якостях особистості.

   Так знання, уміння  і навички виступають як діяльнісно-рольові характеристики професійної компетентності педагога. Усі інші компоненти є суб'єктивними характеристиками, що вказують на ставлення фахівця до професійної діяльності та на його індивідуальний стиль.

   Зміст сучасної  підготовки за тією чи іншою  спеціальністю представлений у  нормативній моделі компетентності  – освітньо-кваліфікаційній характеристиці, яка відображає науково обґрунтований  склад професійних знань, умінь  і навичок. Кваліфікаційна характеристика  фахівця, в цьому випадку викладача вищого навчального закладу, – це, по суті, зведені узагальнені вимоги до педагога на рівні його теоретичного і практичного досвіду.

   Таким чином, професійну  компетентність педагога вищої  школи можна визначити як сукупність  діяльнісно-рольових і особистісних характеристик викладача, що забезпечує ефективне виконання ним завдань і обов’язків педагогічної діяльності у вищому навчальному закладі, є мірою й основним критерієм його відповідності професійній діяльності.

   Основними діяльнісно-рольовими компонентами професійної компетентності викладача вищого навчального закладу, які представлені в стандартах вищої освіти, визначені професійні знання, вміння і навички.

 

 

1. Компетентність та ключові компетенції викладача ВНЗ

 
  Компетентнісно-орієнтована освіта – складна, багатоаспектна проблема, котра на сьогоднішній день не є достатньо дослідженою. У сучасній науці не існує загальноприйнятого визначення компетенції, хоча її концепція перебуває у стадії розвитку.

У психолого-педагогічній теорії і практиці існують різноманітні підходи до розуміння термінів „компетенція” та „компетентність”. Поняття компетенція і компетентність трактуються по-різному. Словник іноземних слів розкриває поняття „компетентний” як такий, що володіє компетенцією – колом повноважень певної галузі, особи або колом справ: competent (франц.) – компетентний, правомірний; competens (лат.) – відповідний, здібний; competence (англ.) – здібність (компетенція). Отже, компетенція та компетентність є взаємодоповнюючими та взаємообумовлюючими поняттями.

Вважають, що компетентнісний підхід зародився у США, і однією з перших публікацій, що „відкрила” цю проблематику, була стаття D.McClelland „Тестувати компетентність, а не інтелект”. Однак не в Америці, а у Великобританії концепція компетентнісно-орієнтованої освіти з 1986 року була взята за основу національної системи кваліфікаційних стандартів і отримала офіційну підтримку керівництва.

У більшості зарубіжних досліджень, котрі з’явились за останніх 5-7 років (Cl.Beelishe, M.Linard, B.Rey, L.Turkal, M.Joras і інш.), поняття „компетенція” трактується не як набір здібностей, знань та вмінь, а як здібність чи готовність мобілізувати всі ресурси (організовані в систему знання та вміння, навики, здібності і психологічні якості), необхідні для виконання завдання на високому рівні, адекватні конкретній ситуації, тобто відповідно до цілей і умов перебігу процесу.

Різні підходи до обґрунтування  категорій „компетенція” та „компетентність” проаналізовано в праці В.І. Байденко, котрий вважає, що введення поняття компетенції в термінологічну систему сучасної теорії освіти і педагогічну практику дозволить отримати деяку „додаткову вартість”, а в цьому і полягатиме евристичний потенціал компетентнісного підходу в освіті.

Таким чином, спільним для  всіх спроб дати визначення компетенції  є розуміння її як здібності (чи готовності) індивіда вирішувати різноманітні проблеми, котра проявляється у сукупності знань, вмінь та навичок, необхідних для розв’язання певного завдання. Відповідно, статус знань, вмінь та навичок (явно чи неявно) трансформується  із кінцевих у розряд проміжних цілей  освіти або із цілей освіти переходить у засіб їх здобуття.

Компетентність, як і компетенція, є інтегральною характеристикою  особистості. Це здобуті її якості. Загальним для цих двох понять виступає діяльність. Компетенція є  сферою відношень, що існують між  знанням та дією в практиці людини. Без знань немає компетенції, проте не кожне знання і не в  будь-якій ситуації проявляє себе як компетенція.

Більшість дослідників солідарні  в тому, що у сучасному світі  знання перестали бути „символічним капіталом”. Якщо знання перетворюються у самоціль, то це, швидше за все, вирішення питань грамотності. Пріоритетним стає не процес їх отримання, а управління цими знаннями, інформацією для вирішення конкретних соціальних і професійних завдань, у яких вони можуть проявитися. Оволодіння базовими компетенціями є показником соціальної і психологічної зрілості особистості.

Освітні результати і пріоритети у даній ситуації зміщуються від  досягнення конкретного рівня знань, вмінь і навичок до сукупності компетенцій – здібностей, котрі дозволяють успішно адаптуватись у динамічному світі. Відбувається зміщення центра уваги на особистість, її роль у зміні зовнішніх умов розвитку.

Похідним від терміну  „компетенції” (“професійні компетенції”) виступає поняття „ключові компетенції”. У більшості публікацій „ключові компетенції” розглядаються як компетенції, спільні для всіх професій і спеціальностей. „Ключовими компетенціями” можна назвати такі, котрими, по-перше, повинен володіти кожен член суспільства і котрі, по-друге, можна застосовувати у найрізноманітніших ситуаціях.

Очевидно, що компетенції  зовсім не відкидають знань, вмінь, навичок, хоча принципово від них відрізняються. Від знань – тим, що вони існують  у виді діяльності, а не лише інформації про неї (можна знати, але бути не в змозі зробити). Від вмінь  – тим, що компетенції можна застосовувати  до розв’язання найрізноманітніших завдань (перенесення на різні об’єкти  впливу). Від навичок – тим, що вони усвідомлені і не автоматизовані, що дозволяє людині діяти не лише у  ситуації звичній для неї, але  й у нестандартній. Не менш очевидно, що без знань, вмінь й навичок  компетенції не сформувати, але вони важливі не як самоціль, а як засіб  досягнення чогось більшого, значимішого (компетенцій).

Комплекс ключових компетенцій можна представити наступними компонентами:

• інформаційна складова компетенції (способи прийому, зберігання, оформлення та передачі інформації);
• проектувальна складова (способи визначення цілей, ресурсів їх досягнення, дій, термінів);
• оцінювальна (способи порівняння результатів із цілями, класифікація, абстрагування, прогнозування, систематизація, конкретизація);
• комунікативна складова компетенції (способи передачі інформації і залучення ресурсів інших людей для досягнення своїх цілей).

Беручи до уваги специфіку  професійної діяльності викладача  графічних дисциплін у вузі, узагальнену  модель професійної компетентності, можна представити у вигляді 3-х  взаємопов’язаних компонентів (схема 1):

1. предметна компетентність;
2. психологічна;
3. методична.

Схема 1.

ПРОФЕСІЙНА  КОМПЕТЕНТНІСТЬ

предметна компетентність

психологічна компетентність 

методична компетентність

 

Професіоналізм педагога неможливий без розвитку спеціальних  здібностей, знань та вмінь, але не менш важливою умовою є також розвиток і загальних здібностей, наявність  загальнолюдських цінностей. Професіоналізм викладача вузу як психологічна та особистісна складова характеризується не лише професійно значущими якостями, але й мистецтвом постановки й  вирішення професійних завдань, особливим розумінням дійсності  в цілому та складних ситуацій діяльності.

 

2. Аспекти професійної компетентності вчителя

 

Постійне зростання потреб суспільства у високоінтелектуальних  науково-технічних кадрах, здатних  творчо вирішувати складні теоретичні та практичні завдання поставлені життям, свідчить про важливість проблеми формування творчих, дослідницьких здібностей у підростаючого покоління, пошуку ефективних шляхів та вибору раціональних методів керівництва процесом навчання. Тому підвищення рівня компетентності педагогів, формування творчого, дослідницького мислення школярів є актуальними  завданнями сучасної освіти, зокрема  її середньої ланки. Саме загальноосвітні  школи, ліцеї та коледжі є тими соціальними закладами, які повинні  озброїти учнів не лише необхідною сумою знань, а й забезпечити  їх професійну спрямованість шляхом виявлення та розвитку індивідуального  інтересу до дослідницької діяльності.

Об’єктом  професійного розвитку і формою реалізації творчого потенціалу людини у професійній  праці є інтегральні характеристики її особистості, до яких, поряд із спрямованістю, емоційною та поведінковою гнучкістю, відносять і компетентність.

Терміном „компетентність” визначають рівень поінформованості фахівця у своїй професійній діяльності. Таким чином, компетентність – це результат професійного досвіду, такий наслідок його накопичення протягом професійного життя та діяльності, що забезпечує глибоке знання своєї справи, сутності роботи, що виконується, способів та засобів досягнення цілей, здатність правильно оцінювати професійну ситуацію, що склалася, і приймати у зв’язку з цим потрібне рішення. В структуру компетентності входять такі основні елементи, як знання, досвід, професійна культура та особистісні якості фахівця. Компетентність педагога зумовлена особливостями, багатством, різноманіттям, інтегрованістю професійного досвіду і детермінована активністю самого суб’єкта та організаційною культурою.

Вищим визнанням успіхів  будь-якого індивіда у теоретичній  та експериментальній роботі є найменування його висококваліфікованим фахівцем. Показником визнання високої якості роботи вчителя є визнання його справжнім  професіоналом. Таким чином, професіоналізм вчителя в освіті визначається його високою підготовленістю до виконання  завдань професійної діяльності, а ідеалом є такий вчитель, що володіє науковими знаннями і  вміє застосовувати їх у реальній роботі відповідно до завдань, які стоять перед сучасною школою.

Суспільство доручає педагогу своє майбутнє і, звичайно, чекає від  нього застосування найефективніших  методів та форм передачі своїх знань  школярам. Певні вимоги ставляться й до якостей особистості самого вчителя, найбільш суттєвими серед  яких виділяють такі: почуття відповідальності (соціальної), благородство, інтелектуальна довершеність і моральна чистота, висока свідомість, чесність, вимогливість, доброзичливість  тощо. Вони забезпечують умови успішності педагогічної діяльності.