Предмет та основні категорії педагогіки

9. Сімейне виховання

Сім'я є природним  середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереженню і передання культурних цінностей.

Родина може виступати в якості як позитивного, так і негативного фактора  виховання. І разом з тим ніякий інший соціальний інститут не може потенційно нанести стільки шкоди у вихованні дітей, скільки може зробити родина. Родина – це особливого роду колектив, що грає у вихованні основну, довгострокову і найважливішу роль. У тривожних матерів часто виростають тривожні діти; честолюбні батьки нерідко так придушують своїх дітей, що це приводить до появи в них комплексу неповноцінності; нестриманий батько, що виходить із себе по найменшому приводі, нерідко, сам того не відаючи, формує подібний же тип поводження у своїх дітей і т.д.

 

Ознайомлення батьків зі змістом і методикою навчально-виховного процесу

1. Батьківські збори.

2. Відкриті уроки та  позакласні заходи.

3. Дні відкритих дверей.

4. Участь батьків у  роботі ради школи.

5. Дні творчості дітей  та їхніх батьків.

6. Допомога в організації  та проведенні позакласних справ і зміцненні матеріально-технічної бази школи та класу.

7. Батьківське громадське  патрулювання.

8. Шефська допомога.

9. Вечори запитань  і відповідей із проблем навчально-виховного  процесу.

10. «Круглі столи», диспути,  «дидактичні трибуни».

11. Перегляд фільмів  про школу.

12. Інформаційні стенди.

13. Фотостенди «Розумники  й розумниці» та ін., фотовиставки.

 

Тема 6.Формування учнівського колективу

 

1.Ознаки і  структура дитячого колективу.

2. Перспективні  лінії розвитку колективу.

3.Основні етапи  розвитку учнівського колективу.

 

 

Література:

 

10. Н. П. Волкова « Педагогіка», посібник, Київ, видавничий центр «Академія» 
    2001.
11. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. - К.: Видавничий центр "Академія"
12. Харламов И.Ф. Педагогика.- М.,1999. – 193 с.

 

 

1.Ознаки  і структура дитячого колективу.

Колектив — соціально значима група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють для досягнення мети і мають органи самоврядування.

Дитячий колектив — об'єднання дітей, згуртованих спільною корисною діяльністю (навчанням, працею, спортом, громадською роботою).

У школі  є такі типи колективів:

• навчальні — класний (первинний або контактний), загальношкільний, предметних гуртків;
• самодіяльні організації — колективи художньої самодіяльності (хор, ансамблі, гуртки);
• товариства — спортивне, книголюбів та ін.;
• об'єднання за інтересами;
• тимчасові об'єднання для виконання певних видів роботи.

Усі типи колективів пов'язані між собою загальною  метою навчально-виховної діяльності школи, забезпечують залучення учнів до різноманітної діяльності. Найважливіший за характером діяльності — колектив класу. У ньому виникають найтриваліші стосунки між його членами та між педагогами і колективом. Кожен колектив має органи самоврядування, які разом становлять систему учнівського самоврядування школи.

Колектив  здійснює організаторську (керує своєю діяльністю), виховну (є носієм моральних переконань), стимулюючу (сприяє формуванню морально цінних стимулів, регулює поведінку своїх членів, взаємовідносини учасників) функції.

 

2. Перспективні  лінії розвитку колективу.

Теорія колективу детально розроблена видатним представником  вітчизняної педагогіки А.С. Макаренком. Він сформулював закон життя  колективу: рух — форма життя колективу, зупинка — форма його смерті; визначив принципи розвитку колективу (гласності, відповідальної залежності, перспективних ліній, паралельної дії); розробив детальну технологію формування колективу. Поступово його концепція сформувалася у дослідженнях 60-70 років як теорія стадій розвитку дитячого колективу.

Сучасна теорія розвитку колективу є своєрідним дороговказом для класного керівника, який працює з учнями від четвертого — п'ятого  класу до одинадцятого. Нижче подаємо  її у стислому вигляді.

Перша стадія — створення колективу учнів. Знайомство класного керівника з дітьми, що переходить у систематичне, глибоке вивчення їх. Ознайомлення учнів з єдиними вимогами, правилами внутрішнього порядку та режимом дня школи. Вправи, ігрові елементи (заохочення, змагання) для закріплення цих вимог. Формування органів самоврядування: обрання старости класу, призначення чи обрання активістів на всі посади. Вироблення в обраних активістів початкових організаторських навичок: інструктування їх про функції, методики їх виконання.

На цьому етапі педагог  є єдиним виразником громадських  вимог. Здебільшого вимоги учня до себе ще не усвідомлені. Проте серед дітей  виділяються найактивніші. Наприкінці стадії, яка орієнтовно триває навчальну  чверть, створюється певний авторитет активістів серед учнів класу.

Друга стадія — поширення  впливу активу на весь колектив. Актив  не тільки підтримує вимоги педагога, а й сам ставить їх перед  членами колективу, керуючись своїми поняттями про те, що приносить  користь, а що — шкоду інтересам колективу. Якщо активісти правильно розуміють потреби колективу, то вони стають надійними помічниками педагога.

Через актив класний  керівник висуває дальші перспективи  діяльності колективу (у навчанні, праці, спорті, іграх тощо) і одночасно  зміцнює їх авторитет у середовищі школярів, частково передає їм свої функції з питань організації дітей: організацію прибирання шкільної кімнати, спільне харчування в їдальні, підготовку до свят тощо. Поступово залучає до громадського життя пасивних учнів, допомагає їм у розвитку ініціативи та самодіяльності.

Шкільні органи самоврядування, уникаючи формалізму, обговорюють звіти  класних самоврядовців, пропонують їм нові, оригінальні та ініціативні  форми роботи. Здійснюється передача шкільних традицій у класи: шкільні  свята (наприклад, новорічної ялинки, дня птахів, виставки квітів та ін.). Клас залучається до єдиної системи чергувань і самообслуговування в школі.

Розвиток колективу  на цій стадії пов'язаний з подоланням протиріч: між колективом і окремими 'учнями, які випереджають у своєму розвиткові вимоги колективу або, навпаки, відстають від них; між загальними та індивідуальними перспективами; між нормами поведінки колективу і нормами, які стихійно складаються в класі; між окремими групами учнів з різними ціннісними орієнтаціями та ін. Тому в розвиткові колективу неминучі стрибки, зупинки, рух назад.

Друга стадія —  поширення впливу активу на весь колектив. Актив не тільки підтримує вимоги педагога, а й сам ставить їх перед членами колективу, керуючись  своїми поняттями про те, що приносить користь, а що — шкоду інтересам колективу. Якщо активісти правильно розуміють потреби колективу, то вони стають надійними помічниками педагога.

Третя стадія — вирішальний вплив громадської думки, більшості. Усвідомлення громадської думки в колективі всіма учнями. Активізація кожної особистості, розвиток у неї внутрішніх стимулів свідомого ставлення до навчання, поведінки, праці та інших шкільних обов'язків. Взаємозаміна активістів у різних ролях у класі, створення загальної системи передачі функцій і досвіду. Надання прав колективу самостійно, без втручання класного керівника розв'язувати питання про заохочення і стягнення, планування своєї роботи та ін.

Підготовка найактивніших  учнів до цілеспрямованого самовиховання.

На цій стадії колектив перетворюється в інструмент індивідуального розвитку кожного з його членів. Загальний досвід, однакові оцінки подій є основною ознакою і найбільш характерною рисою колективу на третій стадії.

Четверта стадія —  самовиховання. Завдяки міцно засвоєному колективному досвіду кожен учень сам проявляє до себе певні вимоги. Виконання моральних норм стає його потребою, процес виховання переходить у процес самовиховання. Педагог корегує самовиховання старшокласників: допомагає визначити найпотрібніші для самовдосконалення якості, скласти індивідуальний план самопізнання та самовдосконалення якостей інтелектуального, морального, естетичного саморозвитку, інструктує і консультує щодо прийомів та засобів самовдосконалення і самоаналізу, самонавіювання, самонаказу, самовідмови від негативного.

На всіх стадіях розвитку колективу особливо важливим, на думку  А.С. Макаренка, є вибір цілей. Практичну  мету, яка здатна захопити і згуртувати вихованців, він називав перспективою. При цьому Макаренко виходив  з положення про те, що «дійсним стимулом людського життя є завтрашня радість». Усвідомлена й сприйнята учнем перспективна ціль стає мобілізуючою силою, яка допомагає долати труднощі і перешкоди. В практиці виховної роботи він вирізняв три види перспектив: близьку, середню і далеку. Близька перспектива висувається перед колективом, що знаходиться на будь-якій стадії розвитку. Вона обов'язково повинна спиратися на особисту зацікавленість вихованців, кожен учень повинен сприймати її як завтрашню радість, задоволення: провести цікаву гру, разом погуляти, відвідати цирк тощо. Середня перспектива — це проект колективної події, дещо віддаленої в часі: підготовка до спортивного змагання, шкільного свята, вечорниць. Далека перспектива — віддалена у часі, найбільш соціально значима мета, досягнення якої потребує чималих

зусиль. Наприклад, успішно  закінчити школу, обрати професію, продовжити навчання.

Система перспективних  цілей будується так, щоб колектив у будь-який момент часу мав перед  собою захоплюючу мету, жив нею, докладав зусиль для її здійснення. Безперервна зміна перспектив, постановка нових і ускладнених завдань є обов'язковою умовою прогресивного руху колективу.

Давно відомо, що безпосередній  вплив педагога на вихованця з  ряду причин може бути малоефективним. Кращі результати дає вплив через оточуючих його ровесників. Враховуючи це, А.С. Макаренко висунув принцип паралельної дії: на вихованця одночасно повинно впливати щонайменше три сили: вихователь, актив і весь колектив. Принцип паралельної дії може застосовуватися вже на другій стадії розвитку колективу.

 

3.Основні  етапи розвитку учнівського колективу.

У сучасній літературі поняття  «колектив» вживається в двох значеннях: як будь-яка організована група людей (наприклад, колектив підприємства) і  як високоорганізована група. У педагогіці колективом називають об'єднання вихованців, якому властивий цілий ряд важливих ознак. Розглянемо їх.

1. Загальна соціально  значима мета. Ціль колективу  обов'язково повинна збігатися  з суспільними цілями, не суперечити  пануючій ідеології, конституції і законам держави.

2. Спільна суспільно  корисна діяльність, яка складає  основний зміст його життя.  Основним видом діяльності школярів  є учіння, пов'язане з працею, іншими  видами суспільно корисної діяльності. В організованому колективі діє  тенденція постійного збагачення його життєдіяльності і розширюється діапазон суспільно корисних справ, поглиблюється зміст окремих видів діяльності. Саме у цьому найповніше реалізується зміст навчально-виховного процесу.

3. Організована структура.  Єдиний шкільний колектив складається з колективу педагогів і загального колективу учнів. Загальний учнівський колектив поділяється на первинні колективи — класи. Організація, спілкування і відносини в колективі забезпечують формування особистості, розвиток її здібностей, талантів, гуманістичну спрямованість.

4. Учнівський колектив  має органи управління: загальні  збори, учнівський комітет і  рада колективу, комісії, штаби;  у первинних колективах також  працюють загальні збори та  інші органи самоуправління, обираються  уповноважені особи та ін. Самоуправління покликане задовольнити інтереси всіх і кожного.

5. Наявність у відносинах  між членами колективу певної  морально-психологічної єдності,  яка терпима до плюралізму  думок, але не суперечить домінантній  системі ідей, ідеології колективу, яка виховує у своїх членів відданість обраним ідеалам.

У практиці педагогічного  управління колективом важливо дотримуватися  таких важливих правил:

1. Розумно поєднувати  педагогічне керівництво з природним  намаганням учнів до самостійності,  незалежності. Домагатися, щоб цілі, завдання, які необхідно вирішувати, ставили і вирішували самі вихованці шляхом співробітництва з педагогом.

2. Педагогічне управління  не може бути незмінним. Здійснюючи  його як одноосібний організатор  колективу на першій стадії  його розвитку, педагог у міру розвитку колективу постійно змінює тактику, розширюючи демократію, самоуправління.

3. Перебудова управління  зводиться не тільки до перегляду  цілей і змісту колективістичного  виховання, а до зміни об'єкту  педагогічного управління. Ним є особистість, яка має право на власну думку, незалежне судження, інтелектуальну свободу, моральну позицію.

4. Показником правильного  управління є наявність у колективі  загальної думки з найважливіших  питань життя класу. Вона підсилює  і прискорює формування необхідних якостей особистості.