Позакласна та позашкільна виховна робота в початковій школі

Індивідуальні позакласні заняття  школярів надзвичайно різноманітні: учні самостійно ведуть спостереження  над різними явищами природи, проводять досліди, читають художню  і науково-популярну літературу, створюють колекції, навчаються грати  на музичних інструментах, малювати тощо.

Індивідуальна форма організації  позашкільної і позакласної роботи пов’язана як з масовою так  і з гуртковою. Гурток часто дає  своїм членам індивідуальні завдання: вести спостереження на метереологічному майданчику, виготовити певний прилад та ін.

У практику шкіл і позашкільних закладів міцно увійшла така форма  роботи, як зустрічі із знатними людьми. У позашкільних закладах також проводяться  вечори для учнів тієї чи іншої  вікової групи.

1.3.Методи, принципи i функцiї педагога позашкiльного навчального закладу     

В позакласній виховній роботі використовуються загальні методи виховання  і навчання школярів.

1. Методи формування свідомості  особистості. Це навчальні, етичні  та естетичні бесіди, спостереження,  розповіді, читання й обговорення  книг, статей з журналів, демонстрація  кінофільмів, відеофільмів. За допомогою  цих методів озброюють учнів  знаннями, роз’ясняють їм норми  і правила поведінки, формують  поняття, розвивають почуття,  учать оцінювати вчинки і застосовувати  знання на практиці.

2. Методи організації  практичної діяльності, формування  трудових умінь і звичок. Це  вправа, доручення і змагання. За  допомогою цих методів організують  діяльність, вчинки і поведінки  дітей.

Всі методи виховання і  навчання в практиці виховної роботи використовуються в єдності. Роз’яснення  і приучення, переконання і вправа, оцінка і вчинок, слово і справа єдині і неподільні в процесі формування свідомості і поведінки дітей.

 Навчальні бесіди. У навчальній бесіді повідомляються нові знання, роз’ясняються цікавлячі дітей наукові факти, дається інструктаж з виконання завдання. По дидактичних задачах розрізняють наступні бесіди: вступна (на заняттях кружків, клубів, на екскурсії, при виконанні практичних завдань); бесіда-повідомлення нових знань; бесіда-інструктаж. До бесід готуються не тільки вчитель, але й учні. Вони заздалегідь знають тему бесіди, підбирають матеріал, продумують свої відповіді, використовуючи для цього рекомендовану літературу, беруть активну участь у бесіді[11.c.121]. Часто в назві теми включаються питання, що викликають у дітей інтерес, допитливість, прагнення знайти рішення, дати відповідь.

Етичні бесіди. Призначення  етичної бесіди полягає в тому, щоб дати учнем знання про норми  і правила поведінки, сформувати моральні поняття.У ході бесіди діти висловлюють свої судження і самі приходять до висновків про те, як надходити, як треба і як не треба поводитися в суспільстві.

До кожної етичної бесіди вчитель і учні готуються заздалегідь. Діти підбирають для бесід розповіді, казки, вірші, малюнки, прислів’я. Учитель  складає план бесіди.

 Спостереження. Спостереження цілеспрямоване сприйняття учнями явищ навколишньої дійсності з метою їхнього пізнання. В.А Сухомлинський додавав спостереженням дітей особливе значення, називав їх ”подорожами до джерел думки і рідного слова”. Спостереження будять активні сили дитини, розвивають у нього уяви, мислення і творчі здібності[4.c.19]. Можливості для спостережень у позакласний час безмежні: діти ведуть тривалі спостереження за явищами в природі, за подіями, що відбуваються, за роботою дорослих.

У процесі позакласної  та позашкільної роботи вчитель продовжує  навчати дітей умінню спостерігати ставить мету, зосереджено вдивлятися, виділяти головне, вести записи, робити замальовки, використовувати дані спостережень у подальшій роботі. Педагог прагне розбудити інтерес до спостережень у всіх дітей. Якщо дитина байдужа до явища, що спостерігається, учитель не повинний заспокоюватися доти, поки не зацікавить його.

 Добре організоване спостереження дає дитині багато яскравих і незабутніх вражень. На них спирається вчитель у своїй роботі, проводячи з дітьми конкурси виробів, малюнків, творів.

В позакласній виховній роботі використовуються різноманітні вправи усні, письмові. Діти вирішують задачі, пишуть твору, малюють, конструюють, готують  художні виступи, розучують вірші, грають, виконують трудові та фізичні  завдання.

Доручення. У процесі виконання  доручень у дітей розвиваються суспільна  активність, почуття довгу, колективізму, здобуваються організаторські навички. Успішне використання доручень можливо  при обліку рівня розвитку колективу  й індивідуальних особливостей учнів.

Доручення, які виконують  діти в позакласний час, бувають  постійними, тимчасовими, колективними, груповими, індивідуальними. У позакласній і позашкільній роботі застосовуються всі ті дидактичні матеріали, методи, що і в навчальному процесі[8.c.11]. Але в самому застосуванні їх є певна специфіка, яка виявляється в орієнтації на самостійну діяльність учнів та на залучення до роботи з школярами громадськості.         

 Як і під час масових  заходів, так і на заняттях  гуртків, часто використовується  розповідь. Але на уроках розповідає  учням сам вчитель, а в позашкільній  роботі з розповіддю виступають  не лише педагоги, а й запрошені  особи, батьки, а також і самі  учні.         

 Метод бесіди застосовується  при використанні різних форм  позакласної і позашкільної роботи. Бесіда, як форма роботи, присвячується спеціальній темі, має на меті з’ясувати учням певне коло питань, збудити в них відповідальні почуття, при чому проводитись вона може різними методами. Досить широко в позашкільній і позакласній роботі використовуються доповіді. Наприклад, на заняття гуртків з доповідями можуть виступати самі учні, вчителі або запрошені громадські діячі, учні.

Отже, методи позакласної  і позашкільної роботи будучи в загальних  рисах спільними з дидактичними методами, мають свою специфіку. Керівна роль педагога в позанавчальній роботі не знижується, але головна його функція тут полягає в тому, щоб організувати і спрямувати самостійну діяльність учнів. В практиці позашкільні педагоги виконують ряд різноманітних функцій, а саме:

Діагностичну – (він визначає “соціальний діагноз”, вивчає і реально оцінює особливості діяльності і спілкування особистості, ступінь і спрямованість виховного впливу, особливості сім’ї, гурт ровесників, об’єднань дорослих, позитивних сил, а також джерела негативного впливу на дітей і підлітків);

Організаторську – (педагог відшукує і організовує соціально-значущу творчу діяльність дітей, впливає на плідну організацію їхнього дозвілля, формує справді демократичну і гуманну систему стосунків, взаємної відповідальності і взаємодопомоги);

Прогностичну – (він програмує і прогнозує “індивідуальну траєкторію” розвитку кожної особистості на віддалений період);

Організаційно-комунікативну – (сприяє залученню громадськості населення, вчених, представників культури до виховання дітей, до спільної з ними праці і відпочинку, до ділових контактів, зосереджує інформацію, про виховний вплив різних сил, установ, організацій, налагоджує повсякденні контакти між ними і вихованцями, їхніми сім’ями і школою).

Одна із основних стратегій  позашкільного виховання – дати дітям такі найсучасніші додаткові  знання і вміння: вести діалог, творчо спілкуватися, слухати, а також здатність  до ризику, готовність знаходити потрібну інформацію, критично її оцінювати  і використовувати, вміння працювати  незалежно від інших, а також  у колективі, здатність визначати  цінність людських індивідуальних відмінностей, поважати себе і оточуючих людей, приваблювати до себе ровесників, не конкурувати  а співпрацювати.  

В цьому і полягає закон  творчої поведінки, що заперечує  функціональний підхід до дитини, особливість  методів позашкільного педагогічного процесу, які будуються на всілякому заохоченні максимального творчого самовиявлення дитини, багатстві вражень, створенні спеціально передбачених і організаційних оптимальних стосунків, які є джерелом продуктивної творчої діяльності і дитячої спільності.

Позашкільний педагогічний процес залежить від складу його вихованців і характеру взаємин між ними. Його ще називають “творчим процесом”, оскільки будується на пізнанні внутрішнього світу дитини в умовах максимальної емоційної зручності, значних і  систематичних творчих зусиль[8.c.13].

Кінцевий результат для  педагога позашкільних закладів –  це поява у дітей більшої творчої  енергії і наснаги, міра осмислення ними більш складних і гідних творчих  цілей.

Саме цим і пояснюється  випереджаючий характер позашкільного  педагогічного шкільного процесу, який мусить бути наповнений глибоким особистісним змістом і здійснюватися  в обстановці симпатії і щирої  теплоти.

Ці та інші позиції та ідеї дають підстави розглядати позашкільний педагогічний процес, як процес цілеспрямованого духовного взаємозбагачення педагогів  і дітей в умовах сприятливого психологічного клімату діалогічної  культури та інтелектуальної  співтворчості.

1.3.1   Співпраця педагогів школи з організаторами позашкільних закладів

Співробітництво педагогів  школи з організаторами позашкільного  педагогічного процесу – надзвичайно  важливий момент.

Педагоги шкіл вступають  у безпосередні контакти з вихователями позашкільних закладів з метою реалізації однієї спільної мети – всебічного і гармонійного розвитку особистості  дитини[7.c.16]. На цій основі взаємні зв’язки здійснюються в різних педагогічних секціях за умови спільного вирішення виховних проблем, упорядкування, корекції і координації зусиль з метою стимулювання розвитку дитячих обдарувань та інтересів, забезпечення матеріальної бази для розвитку творчих здібностей, здагачення досвіду соціальних дій, тощо.

Заняття дітей в гуртках  і секціях не повинні бути для  вчителів справою тільки позашкільних закладів. Взаємодія – двосторонній процес, в ході якого зміни відбуваються не тільки в житті вихованців, а й у їхніх вихователів. Дух взаємодії – у взаємній зацікавленості школи і позашкільного закладу у повноцінному розвитку дітей. Цьому сприяють узгодженість і гармонійність запланованих спільних справ і засобів виховання, повна підтримка дитячих обдарувань і сприяння їх розвитку, наявність аналітичної культури.

Відсутність хоча б одного з цих компонентів взаємозв’язку призводить до втрати виховного авторитету як школи, так і позашкільного закладу.

Професіоналізм взаємодії школи і позашкільного закладу починається з усвідомлення їх спільної мети з перходу від стадії з’ясування до стадії точного пердбачення шляхів їх налагодження, створення умов подальшого їх розвитку, використовуючи при цьому кожний крок до педагогічної співпраці з іншими впливами, що взаємодіють один з одним і справляють єдиний спільний вплив на особистість[4.c.12].

Спільна діяльність школи  і позашкільних закладів з батьками має на меті розкрити необмежені можливості більш раннього і плідного розвитку дітей у позаурочний час, грамотно показати батькам методику домашньої  педагогічної роботи, щодо закріплення  особистих здібностей та інтересів  дітей: знайомство з науково-популярною літературою, поїздки в музей, бібліотеки, відвідування виставок.

Така спільна робота вчителів і педагогів позашкільних закладів з батьками, надзвичайно важлива  тоді, коли діти переживають складні періоди життя.

В цей час відбувається своєрідний “пік” якісних змін дитини, коли вона природно самостверджується, замислюється над своїм “завтра”.

Саме в цей відповідальний період все залежить від того, чи можуть батьки разом із рештою виховних інститутів якомога ближче підійти  до дитини, щоб повести в потрібному напрямку розвиток її внутрішніх сил.

Головна турбота такої  спільної роботи – зробити все  для того, щоб дитина і в сім’ї, і в позашкільних закладах, і в школі ні на хвилину не залишалася в ізоляції, не допустити того, щоб вона втратила самоповагу[2.c.19].

Установка на взаємозв’язок  і співробітництво школи, сім’ї  і позашкільних закладів   набуває дійового характеру, якщо вони забезпечуються такими діями: спільне стимулювання розвитку духовно-моральних, інтелектуально-творчих, естетично-пізнавальних сил дитини, створення умов для постійних вправ у набутті позитивного досвіду соціально-перетворюючої діяльності, яка відповідає інтересам і творчим потребам дитини; об’єднання сил у збагаченні загальної культури та інтелектуальних здібностей; створення умов для максимального використання і стимулювання тих творчих здібностей, які відповідають природним особливостям дитини.

Головним напрямком виховної роботи у позашкільному закладі  є забезпечення процесу інтелігенції цілеспрямованих і неорганізаційних виховних впливів на особистість, а  також стимулювання розвитку суб’єктивної позиції дитини в цьому процесі, регулювання оптимальних взаємин  у системі: “особистість – сім’я  – школа – позашкільні виховні  інститути – суспільство”[4.c.11].

Висновки до розділу 1.

 Позакласна виховна  робота має інші виміри педагогічних  цінностей. Про шкільний урок  говорять: ”провести урок”. Це  природно і логічно. Так сказати  про позаурочне заняття не  можна. Його разом з дітьми  треба прожити, чітко виявляючи  свою людську позицію, свою  гідність і честь, глибокий  інтерес до особистості дитини, зосередженість на її духовному  світі. Головна особливість позаурочного  виховного процесу полягає в  тому, що він будується на взаємній  співтворчості педагогів і дітей,  на їхній дружбі і духовній  спільності, на визнанні самоцінності  особистості дитини, на взаємодопомозі  і взаємній зацікавленості у  спільному успіхові і результаті  діяльності.