Педагогіка як наука

Організаторська функція. Полягає в умінні залучати колектив класу до різних видів виховної діяльності: пізнавальної, що збагачує уявлення учнів про навколишню дійсність; суспільно корисної, спрямованої на загальну користь і благо; ціннісно-орієнтаційної, яка розкриває учням духовні та матеріальні соціальне значущі цінності й орієнтує на них їх поведінку; художньо-творчої, що дає учням можливість реалізувати індивідуальні творчі задатки та здібності; вільного спілкування, організації дозвілля учнів, що взаємозбагачує їх.

Виховна функція. Вона є найскладнішою в діяльності класного керівника. План виховної роботи в класі визначає зміст, форми і методи виховної діяльності. Класний керівник складає його з урахуванням загального змісту й методики виховання учнів у національній школі. Передусім виховна діяльність класного керівника передбачає підготовку і проведення запланованих виховних заходів, які є дієвим засобом формування в учнів соціальне цінних мотивів поведінки, здорових інтересів, духовних потреб, почуттів, позитивних моральних, правових, трудових, естетичних та інших якостей.

Координаційна функція. Полягає у спрямуванні класним керівником виховних зусиль усіх педагогів, батьків і представників громадськості на позитивні результати у вихованні учнів. Класний керівник передусім домагається, щоб колектив учителів, який працює з учнями класу, керувався єдиними вимогами до них, здійснював індивідуальний підхід. Він вивчає особливості навчально-виховної роботи вчителів, ознайомлюється з їхніми вимогами та стосунками з учнями, обмінюється думками щодо поведінки окремих учнів, методів впливу на них. Об'єднання та спрямування виховної діяльності — найважливіше його завдання1.

Стимулювальна функція. Полягає у своєчасному виявленні зрушень на краще в розвитку кожного учня класу і відповідному заохоченні його до наступних корисних дій і вчинків.

Різноманітна діяльність класного керівника потребує високого рівня  культури й належної психолого-педагогічної підготовки. Передусім він повинен  мати тверді переконання, які засвідчують його відданість педагогічній справі, відчувати плин часу, знати про події, що відбуваються в Україні та за ЇЇ межами. Цю інформацію класний керівник має своєчасно передавати учням, формуючи у них певне ставлення до неї.

Класний керівник мусить бути високоморальною особистістю, чесним, справедливим, порядним у всіх своїх помислах і вчинках. Він має добре знати своїх вихованців, розуміти їх духовний світ і душевний стан, жити їхніми радощами і смутками, бути делікатним і тактовним у стосунках з ними, любити їх і водночас бути вимогливим до них і до себе. Одна з сутнісних його рис — належний рівень знань з педагогіки і психології, що дає йому змогу швидко знаходити контакт з учителями й учнями, вміло організовувати виховний процес, залучати учнів до різних видів діяльності, виявляти рівень їх вихованості, вносити до програми виховання відповідні корективи, спонукати їх до самоосвіти та самовиховання.

Функції класного керівника  

 Завдання і зміст виховання  всебічно розвиненої особистості визначають функції класного керівника: 
— забезпечувати оптимальні умови для всебічного гармонійного розвитку вихованців, їх самореалізації;

— у співдружності з  батьками, вчителями, дитячими громадськими організаціями здійснювати всебічне виховання школярів у процесі навчально-виховної роботи в школі та за її межами;

— систематично аналізувати  індивідуальні анатомофізіологічні  і соціально-психологічні особливості  розвитку учнів класу; давати рекомендації іншим учителям, батькам щодо необхідності враховувати індивідуальні та вікові особливості розвитку кожного вихованця;

— здійснювати організацію  і виховання первинного учнівського  колективу, всебічно вивчати динаміку його розвитку, координувати діяльність учителів, які працюють у класі;

— організовувати виховні та організаційні заходи для створення оптимальних умов, які сприяли б зміцненню та збереженню здоров'я учнів;

— здійснювати організаційно-виховну  роботу з учнями, батьками та учителями  для формування в школярів старанності, дисциплінованості у процесі навчальної діяльності з урахуванням їх індивідуальних можливостей;

— організовувати позакласну виховну роботу з учнями, сприяти  залученню їх до роботи позашкільних дитячих виховних закладів, дитячих  громадських організацій;

— здійснювати цілеспрямовану організаційно-педагогічну роботу з батьками, забезпечувати системність у формуванні їх психолого-педагогічної культури; 
— домагатись єдності вимог до вихованців з боку школи й сім'ї, підтримувати зв'язок з вихователями груп подовженого дня, керівниками гуртків, студій, спортивних секцій, дитячими громадськими організаціями;

— вести відповідну документацію, подавати керівництву школи відомості  про успішність, розвиток і вихованість  учнів; стежити за веденням учнями щоденників.

Конкретні обов'язки класного керівника зазначені у Статуті середньої загальноосвітньої школи. Класний керівник має право відвідувати уроки всіх учителів у своєму класі, запрошувати до школи батьків або опікунів учнів класу, подавати клопотання до дирекції про заохочення або застосування стягнення до учнів.

Діяльність справжнього класного керівника сповнена педагогічною творчістю і не обмежується певними рамками. Форми роботи можуть бути різними — індивідуальною, груповою і фронтальною. Вибір конкретної форми зумовлюється різними чинниками: завданням виховання, рівнем розвитку первинного колективу, індивідуальними особливостями школярів, об'єктивними обставинами, конкретними педагогічними ситуаціями та ін.

7. Сімейне виховання

В сім'ї закладаються основи формування особистості. Сім'я пов'язана кровними і родинними відносинами, поєднуючи подружжя, дітей і батьків, об'єднує одночасно два, три, а інколи й чотири покоління: батько й мати, бабуся й дідусь, онуки й правнуки. Шлюб двох людей ще не є сім'я. У відтворенні людського роду, в дітонародженні і вихованні полягають основні функції сім'ї.

Метою сімейного виховання є формування таких рис і якостей особистості, які допоможуть гідно подолати життєві труднощі, перешкоди й негаразди. Розвиток інтелекту і творчих здібностей, пізнавальних сил і початкового досвіду трудової діяльності, морального та естетичного формування, емоційної культури і фізичного здоров'я дітей — все це залежить від сім'ї, від батьків і все це є завданнями сімейного виховання.

Основна причина появи помилок у вихованні дітей, як показують дослідження проблем сімейного виховання, відбувається із-за незнання батьками правил виховання дітей. Розумне материнство і батьківство – рідкісний дар, часто незалежний від освіти, професії, матеріального благополуччя. Виховувати дитину методом проб і помилок – соціальне зло. Сім'ї і суспільству тому необхідна науково продумана система сімейного виховання. У Концепції національного виховання України сімейне виховання займає перше місце. Конституція України указує на актуальність, важливість сімейного виховання, на обов'язок батьків містити, навчати і виховувати своїх дітей до повноліття, а також в інших випадках, передбачених законом.

Для вирішення педагогічних завдань потрібно в першу чергу розробити концепцію сімейного виховання, визначити цілі виховання дитини в кожному періоді його розвитку, особливості виховання дитини залежно від підлоги і темпераменту, спадковості, складу сім'ї і кількості дітей в сім'ї, соціального положення і місця проживання.

Цілі, які батьки ставлять при вихованні своїх дітей, різні. Це залежить від національних, релігійних, культурних і соціальних відмінностей. Потрібно ставити реальні цілі і на кожному етапі розвитку дитини вирішувати найбільш важливу задачу, всіляко привертаючи його до самоконтролю і самовиховання.

Правильно поступають ті батьки, які ставлять перед собою, наприклад, такі завдання по вихованню дітей:

1. Упевненість і свідомість самоцінності.
2. Розуміння достоїнств і недоліків в собі самому і в тих, що оточують.
3. Інтелектуальна допитливість.
4. Пошана до доброти і чесності, дружелюбності і терпіння, душевної мужності.
5. Звичка сподіватися на свої сили і відповідати за свої вчинки.
6. Уміння спілкуватися з людьми різних віків і інтелекту.

Деякі батьки у  вихованні дітей дотримуються традицій: у хлопчика потрібно формувати «чоловічий» характер, що включає незалежність, тверду волю, уміння спиратися на свої сили і самостверджуватися в будь-якому колективі; у дівчинки слід розвивати «жіночий» характер, який базується на залежності, м'якості, чутливості, дбайливості.

Проте дослідження творчо продуктивних осіб показують, що сучасний розвиток у хлопчиків і дівчаток якостей, властивих протилежній підлозі, розширює для них діапазон загальнолюдського, сприяє кар'єрі і благополуччю в сім'ї.

Залежно від  вікового розвитку дітей завдання сімейного виховання міняються, з кожним роком вони складніші і цікавіше.

Умовне сімейне  виховання можна підрозділити на чотири етапи:

• виховання дитини до школи;
• виховання молодшого школяра;
• виховання підлітка;
• виховання хлопця і дівчини.

Кожен з етапів має свої особливості. Враховуючи їх, дитина зростає здоровою, працелюбною, самостійною, розумною і корисною своїй сім'ї і суспільству.

Виховання — це такий процес взаємодії батьків і дітей, який неодмінно приносить задоволення як одним, так і іншим.

Батьки — професія педагогічна. Для ефективного сімейного виховання необхідно формувати у самих батьків педагогічно обґрунтовану цілеспрямованість на спілкування з власними дітьми. Батьків потрібно вчити здоровому образу життя, оскільки однією з найважливіших турбот батьків є турбота про здоров'я дітей. В сучасних умовах діти потребують виховання розумної практичності, ділового розрахунку, чесного підприємництва. Але спочатку всім цим повинні оволодіти батьки.

Сімейне виховання розпочинається з любові до дитини. Педагогічно доцільна батьківська любов — це любов до дитини в ім'я її майбутнього, на відміну від любові в ім'я задоволення власних швидкоплинних батьківських почуттів, бажання батьків "купити" дитячу любов і прихильність, "сюсюкання", задарювання, часом щедрим субсидуванням "на морозиво", "на пепсі", "гумки". Сліпа, нерозумна любов деформує у свідомості дітей систему цінностей, породжує утриманство. У дітей формується зневага до праці, не розвивається почуття вдячності, безкорисної любові до батьків та інших родичів.

Виховний процес у сім'ї не має  меж, початку чи кінця. Батьки для  дітей — це життєвий ідеал, нічим  не захищений від пильного дитячого ока. В сім'ї координуються зусилля  всіх учасників виховного процесу: школи, вчителів, друзів. Сім'я створює для дитини ту модель життя, в яку вона залучається. Існує багато гарних сімей, які усвідомлюють це високе батьківське покликання. Вплив батьків на власних дітей повинен забезпечувати їхню фізичну досконалість і моральну чистоту. Кожна дитина мимовільно й не усвідомлено повторює своїх батьків, наслідує татуся і маму, бабусю й дідуся. Саме діти відображають соціальне середовища, в якому живе сім'я.

Сімейне виховання — це педагогіка буднів, педагогіка кожного дня, яка в повсякденному житті здійснює велике таїнство — формування особистості людини. Сімейна педагогіка потребує філософського осмислення закономірностей образу життя в сім'ї, стилю спілкування й умов життя.

8. Інноваційні методи управління ЗНЗ

Аналіз суспільної практики показує, що в Україні відбуваються кардинальні зміни в усіх галузях життя суспільства : політичній, економічній, соціальній. Держава переходить до моделі інноваційного розвитку, запорукою якого є: активний пошук нових форм і методів управління державою ; перехід до ринкових відносин, приватної та колективної форм власності ; комерціалізація та інтелектуалізація виробництв та установ ; виникнення нових галузей виробництва, науки і культури ; масове впровадження прогресивних технологій тощо. У сучасній педагогічній практиці відбувається активне застосування освітніх інновацій у ЗНЗ, особливо в ліцеях, гімназіях, навчально-виховних комплексах та об»єднаннях, приватних школах. Це робить їх конкурентоспроможними на ринку освітніх послуг, але вони потребують ефективнішого управління.

Менеджмент  освітніх інновацій є сучасним напрямом розвитку науки про управління, у якому розкривається вплив інвестицій та інновацій на розвиток людських, матеріальних і фінансових ресурсів у закладах освіти з метою якісного покращення основних показників їх діяльності. Суб’єктами менеджменту освітніх інновацій, як і в загальній теорії управління соціально-педагогічними системами, до яких належать загальноосвітні навчальні заклади (ЗНЗ), і в менеджменті, є керівники закладів освіти, котрі беруть участь у розробці, експерименті чи апробації, впровадженні чи застосуванні освітніх інновацій; об’єктами – діяльність педагогічних і методичних працівників із застосування освітніх інновацій, тобто інноваційна освітня діяльність.

До такого виду діяльності (інноваційної) слід віднести й діяльність керівників ЗНЗ, які забезпечують рівноправні умови навчання і розвитку учнів з різними психофізичними особливостями. Пошук таких умов (організаційних, педагогічних, психологічних) організації навчально-виховного процесу на засадах інклюзивної освіти потребує від керівників ЗНЗ додаткових знань і вмінь, постійного внесення новизни (інновації) в усі напрями освітнього процесу – навчальний, виховний, управлінський.

В теорії педагогіки визначено, що до освітніх інновацій  у:

• навчанні належать ті, які якісно покращують мотивацію учасників навчального процесу і вносять зміни у взаємини між учнем і вчителем, перетворюючи їх на партнерські;
• вихованні – ті, що формують в учнів особистісні цінності у контексті із загальнолюдськими;
• управлінні – ті, що створюють умови для прийняття керівником самостійного оперативного й ефективного управлінського рішення.