Педагогіка як наука

Закономірності процесу навчання умовно поділяють на об'єктивні і суб'єктивні.

Об'єктивні закономірності породжені суттю процесу навчання. До них належать:

- виховний і розвивальний характер  навчання: у процесі навчання  на основі засвоєння системи  наукових знань формується науковий світогляд, моральні, трудові, естетичні та фізичні якості учнів (студентів), виробляється їх ставлення до навчання. Водночас здійснюється і розвиток особистості — пізнавальних процесів, уваги, мовлення, емоційно-вольової сфери та ін.;

- зумовленість навчання суспільними потребами: кожен етап розвитку людської цивілізації потребує певного рівня вихованості й освіченості людини, що забезпечується навчанням;  
- залежність ефективності навчального процесу від умов — навчально-матеріальної бази, наявності висококваліфікованих педагогічних кадрів, зацікавленості навчально-виховним. процесом громадськості;

- залежність процесу навчання  від вікових і реальних навчальних  можливостей учнів — рівня  розвитку інтелектуальної, емоційно-вольової  сфери, вміння вчитися, працездатності, ставлення до навчання та ін.;

- навчання передбачає цілеспрямовану  взаємодію вчителя (викладача), учня (студента) і об'єкта, що вивчається: вчитель (викладач) повинен спрямовувати  пізнавальну діяльність учня (студента), контролювати її навіть тоді, коли той опановує предмет самостійно;

- навчальний процес ефективний  лише за умови активності учнів  (студентів); результативність його  залежить від різноманітності,  інтенсивності видів навчальної  діяльності.

Суб'єктивні закономірності процесу навчання залежать від особливостей діяльності вчителя (викладача), його характеру тощо. їх формулюють так:

- поняття можуть бути засвоєні  лише тоді, коли пізнавальна діяльність  учнів (студентів) спрямована  на визначення чітких і зрозумілих  співвідношень між ними;

- навички формуються лише за  умови відтворення операцій і  дій, взятих за їх основу;

- міцному засвоєнню навчального  матеріалу сприяє його систематичне  повторення і включення в систему  вже засвоєного раніше змісту;

- опанування складних способів  діяльності залежить від успішного оволодіння простими видами діяльності, що належать до складних, і від готовності визначати ситуацію, в якій ці дії можуть бути виконані;

- рівень і якість засвоєння  знань за різних умов і здібностей  учнів (студентів) залежить від урахування вчителем (викладачем) ступеня значущості для них засвоюваного змісту;

- використання варіативних завдань  передбачає застосування знань  у важливих для учнів (студентів)  ситуаціях, сприяє формуванню  готовності до перенесення засвоєних  знань і пов'язаних із ними дій у нову ситуацію.

Знання закономірностей навчання сприяє глибшому пізнанню його принципів.

Принципи навчання.

Навчання здійснюється на основі обґрунтованих  і перевірених практикою дидактичних  принципів. Зумовлені закономірностями і завданнями виховання й освіти, принципи навчання визначають його спрямованість, зміст, організаційні форми і методи.

Принцип навчання (дидактики) — твердження, що визначає зміст, організаційні форми і методи навчальної роботи школи.

Сучасна дидактика, трактуючи навчання як процес передавання, засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності, відповідно розглядає і систему його принципів, яку утворюють принцип науковості, принцип доступності, принцип зв'язку навчання з життям, принцип свідомості й активності учнів, принцип наочності та ін.

1. Принцип науковості.

Він передбачає вивчення учнями системи  наукових тверджень і використання у навчанні методів, близьких до тих, які застосовуються в певній науці. Вимагає розкривати причинно-наслідкові зв'язки явищ, подій, процесів, проникати в їх сутність, демонструвати могутність людської думки, ознайомлювати з методами науки, розкривати історію її розвитку, боротьбу тенденцій, взаємозв'язок наук.

2. Принцип систематичності і послідовності.

Зумовлений він логікою науки й особливостями пізнавальної діяльності, яка протікає відповідно до вікових закономірностей розвитку особистості. Передбачає системність роботи вчителя, врахування пройденого матеріалу при вивченні нового, розкриття нового матеріалу частинами, фіксування уваги учнів на вузлових питаннях, продумування системи уроків, показ внутріпредметних і міжпредметних зв'язків. Не менш важлива системність у роботі учнів, студентів (систематичне відвідування занять, послідовність виконання домашніх завдань, постійне повторення навчального матеріалу тощо).

3. Принцип доступності.

Означає, що навчання успішне і  ефективне за умови, коли його зміст, форми і методи відповідають віковим  особливостям учнів (студентів), їх розумовим  можливостям. Реалізація цього принципу передбачає дотримання правил «від простого — до складного», «від відомого — до невідомого», від «близького — до далекого».

4. Принцип зв'язку навчання з життям.

В основі поєднання навчання з життям — об'єктивні зв'язки, що встановилися між наукою і виробництвом, теорією і практикою. Реалізовують цей принцип, спираючись на життєвий досвід учнів, застосовуючи набуті знання у практичній діяльності, розкриваючи практичну значущість знань. Неабияке значення мають і звернення в процесі навчання до краєзнавчого матеріалу та безпосередня участь школярів (студентів) у громадському житті.

5. Принцип свідомості й активності учнів.

Випливає і мети і завдань  національної школи і тих особливостей, які передбачає осмислений і творчий  підхід до опанування знань.

Свідомість у навчанні забезпечується високим рівнем активності. Свідомому засвоєнню знань також сприяє роз'яснення мети і завдань навчального предмета, значення його для вирішення життєвих проблем, для власних перспектив. Не меншу вагу мають позитивна мотивація до навчання; раціональні прийоми праці на уроці; критичний підхід учителя (викладача) до змісту навчального матеріалу, належний контроль і самоконтроль у навчанні.

Активізують пізнавальну діяльність позитивні емоції, викликані інтересом  до навчального матеріалу, навчальною діяльністю; розуміння практичної значущості знань, їх зв'язку з життям; єдність між розумінням навчального матеріалу і його викладом в усній чи письмовій формі. Підмогою є й доброзичливі стосунки між учителем і учнями, уміння вчителя враховувати психічний стан учнів і стадії їх психічного розвитку. Корисне є й використання сучасних технічних засобів навчання.

6. Принцип наочності.

Він вимагає будувати процес навчання на основі живого сприймання учнями (студентами) предметів і явищ об'єктивної дійсності. Адже чуттєве сприймання навчального матеріалу, що становить основу наочності, сприяє формуванню чітких, точних образів уяви, активізує розумову діяльність, є дієвим засобом усвідомлення матеріалу.

Залежно від характеру відображення навчальних об'єктів наочність буває:

- натуральною — рослини, тварини,  знаряддя і продукти праці,  мінерали, хімічні речовини та  ін.;

- зображувальною — навчальні  картини, малюнки, репродукції  художніх полотен, макети, муляжі;

- схематичною — географічні  й історичні карти, схеми, діаграми, графіки, рисунки, таблиці тощо.

При використанні наочності важливо  не перевантажувати нею процес навчання — це знижує самостійність і активність особистості в осмисленні навчального  матеріалу. Слід також чітко формулювати  мету використання наочних засобів у структурі уроку та пам'ятати, що показ заздалегідь усіх наочних засобів дезорганізовує увагу. При цьому наочний об'єкт не повинен містити нічого зайвого, щоб не викликати побічних асоціацій. Дотримуючись цього принципу, необхідно також зважати на вік школярів.

7. Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок.

 Знання, уміння та навички  можуть бути міцними за умі  ви, що вони утворюють систему,  яка постійно оновлюється, уточнюється  і закріплюється. Тому реалізація  цього принципу передбачає:

- повторення навчального матеріалу за розділами і структурними смисловими частинами;

- запам'ятовування нового матеріалу  в поєднанні вивченим;

- активізацію учнів під час  повторення;

- нове групування матеріалу  з метою його систематизації;

- виділення при повторенні головних ідей;

- використання під час повторення  різноманітних методів, форм і  підходів;

- самостійне творче застосування  знань;

- постійне повернення до раніше  засвоєних знань для пошуку  в них нових сенсів, переоцінювання  їх тощо.

8. Принцип індивідуального підходу до учнів.

Цей принцип дає змогу в умовах колективної навчальної роботи кожному  учневі, студентові йти своїм шляхом. Реалізуючи його, враховують рівень розумового розвитку кожної дитини, її знання і  вміння, пізнавальну та практичну  самостійність, інтереси, наполегливість, працездатність. Учителю треба не тільки добре знати особливості навчально-пізнавальної діяльності своїх учнів, а й уміти надати їм допомогу, організувати індивідуальну роботу з тими, хто її потребує.

8. Принцип емоційності.

Ґрунтується він на тому, що у процесі  пізнавальної діяльності в учнів (студентів) виникає певний емоційний стан, почуття, які можуть сприяти або заважати успішному засвоєнню знань. Сприяють активізації процесу пізнавальної діяльності жвавий, образний виклад навчального матеріалу; оптимістична довершеність і логічність подання інформації, використання цікавих прикладів; застосування наочності і комп'ютерної техніки; почуття виконаного обов'язку; мова, ставлення вчителя до учнів, його зовнішній вигляд та ін.

Принципи навчання, відображаючи істотні  аспекти процесу навчання, є основою  для формулювання правил навчання, які конкретизують принципи, підпорядковуються  їм і сприяють їх реалізації. Наприклад, принцип доступності доповнюється правилами «від простого — до складного», «від відомого — до невідомого», «від близького — до далекого». Принципи навчання тісно взаємопов'язані, зумовлюють один одного. Жоден із них не може бути використаний без урахування інших. Тому в процесі навчання необхідно керуватися всіма принципами.

Врахування у процесі навчання його закономірностей, дотримання принципів  і правил дає змогу визначати  його оптимальний зміст, добирати і  застосовувати ефективні організаційні  форми і методи його реалізації, що забезпечує успішне засвоєння  знань та необхідний виховний вплив.

4. Контроль і оцінювання знань.

Відомо, що діяльність взаємодіючих сторін, учителя та учнів, потребує оцінки, і, в першу чергу, це має відношення до учнів. Тут має своє виявлення функція оцінки. Оцінка діяльності учнів може здійснюватися в двох напрямках. В одному випадку оцінюється процес діяльності учнів, виноситься судження про якість протікання навчальної діяльності, про степінь активності учня. В другому – оцінка пов’язана з результатом навчальної діяльності учня.

Процес контролю й оцінки навчальної діяльності учнів має спиратися на вимоги принципів систематичності, об'єктивності, диференційованості й урахування індивідуальних особливостей учнів, гласності, єдності вимог, доброзичливості. Використовуючи оцінку, учитель має володіти педагогічним тактом, виявляти високий рівень педагогічної культури. Адже “найголовніше заохочення, – зауважував В.О.Сухомлинський, – і найсильніше (та не завжди дійове) покарання в педагогічній праці – оцінка. Це найгостріший інструмент, використання якого потребує величезного вміння і культури” .

В залежності від дидактичної мети використовують різні види контролю за навчанням: попередній, біжучий, повторний, тематичний, періодичний, підсумковий, комплексний.

Попередній контроль носить діагностичний характер. Напередодні вивчення певної теми, засвоєння якої має грунтуватися на раніше вивченому матеріалі, учитель має з'ясувати рівень розуміння опорних знань, актуалізувати їх, аби успішно рухатися вперед.

Біжучий контроль передбачає перевірку якості засвоєння знань у процесі зичення конкретних тем.

Повторний контроль спрямований на створення умов для формування умінь і навичок. При цьому треба виходити з позиції, яку визначив ще К.Д.Ушинський: хороші дидакти те й роблять, що без кінця повторюють і лише кожен раз додають щось нове. Повторна перевірка якнайкраще сприяє переведенню знань з короткотермінової до довготривалої пам'яті.

Тематичний контроль пов'язаний з перевіркою рівня знань, умінь га навичок учнів в обсязі певного розділу чи об'ємної теми конкретної навчальної дисципліни.

Періодичний контроль передбачає за мету встановити, яким обсягом знань учні володіють з тих або інших проблем стосовно вимог програм.