Педагогічний конфлікт у школі

Конфлікт розкрив справжнє відношення хлопців учителю: вони зрозуміли її нещирість у відношенні з ними і жорстоко продемонстрували свою незгоду з нею.

Відносини між вчителем і учнями стають різноманітними і  змістовними, виходять за рамки рольових, якщо вчитель цікавиться учнями, умовами  їхнього життя, заняттями поза школою. Це дає можливість реалізувати виховну цінність чи ситуації конфлікту. Інакше можливий розрив відносин.

 

4 Причини конфліктів

  Вікова періодизація і виділення характерних для кожного віку ситуацій і конфліктів дають можливість вчителю орієнтуватися в тих причинах, що порушують взаємодію з учнями.

У загальному плані такими причинами можуть бути дії і спілкування  вчителя, особливості особистості  учня і вчителі, загальна обстановка в школі.

Приведемо ті з причин конфліктів, що вже зустрічалися в приведених вище прикладах:

· мала можливість учителя прогнозувати на уроці поводження учнів;

· несподіванка їхніх учинків, часто порушує запланований хід уроку, викликає у вчителя роздратування і прагнення будь-якими засобами забрати "перешкоди";

· недолік інформації про причини відбуваючого утрудняє вибір оптимального поводження і відповідного обстановці тону звертання;

· свідками ситуацій є інші учні, тому вчитель прагне зберегти свій соціальний статус будь-якими засобами і тим самим часто доводить ситуацію до конфліктної;

· учителем, як правило, оцінюється не окремий вчинок учня, а його особистість, така оцінка часто визначає відношення до учня інших вчителів і однолітків (особливо в початковій школі);

· оцінка учня нерідко будується на суб'єктивному сприйнятті його вчинку і малому інформуванню про його мотиви, особливості особистості, умовах життя в родині;

· вчитель утрудняється провести аналіз виниклої ситуації, квапиться строго покарати учня, мотивуючи це тим, що зайва строгість стосовно учня не зашкодить;

· немаловажне значення має характер відносин, що склалися між вчителем і окремими учнями;

· особистісні якості і нестандартне поводження останніх є причиною постійних конфліктів з ними;

· особистісні якості вчителя також часто бувають причиною конфліктів (дратівливість, брутальність, мстивість, самовдоволення, безпорадність і ін.) Додатковими факторами виступають переважний настрій учителя при взаємодії з учнями, відсутність педагогічних здібностей, інтересу до педагогічної роботи, життєве неблагополуччя вчителя, загальний клімат і організація роботи в педагогічному колективі.

Потрібно пам'ятати, що всяка помилка вчителя при  дозволі ситуацій і конфліктів тиражується  в сприйнятті учнів, зберігається в  їхнє пам'яті і довго впливає  на характер взаємин.

Звичайно, немає двох однакових шкіл, однакових учнів  і вчителів і тому неможливо передбачати  кожну чи ситуацію розробити універсальний  прийом її дозволу.

Конфлікти виникають, коли учні знаходяться наодинці з учителем (у присутності сторонніх чи адміністрації школи конфліктів не буває), тому адміністрації важко надати йому допомогу в їхньому попередженні і дозволі.

Цікаво, що керівники  шкіл часто бачать винність вчителя  у виникненні конфліктів, а учитель  свою винність визнає рідко, тому перед  адміністрацією коштує вічна проблема - як допомогти і вчителю, і учню у встановленні добрих відносин. Якщо чи директор завуч приймають сторону учня, учитель заявляє: "Ви завжди шкодуєте учнів, нас вважаючи винними, а хто нас пошкодує". Спільний грамотний аналіз ситуації може в чомусь допомогти в рішенні цієї проблеми.

У роботі з учнями вчитель  не завжди упевнений, що урок пройде за планом, він готовий до несподіванок у поводженні учнів, але помітимо, що ці "несподіванки" не відрізняються  оригінальністю: у нашій вибірці часто повторюються однотипні ситуації. Кривдно, що через такі ситуації, що переходять у конфлікти, губиться чимала кількість часу, знижується діловий настрой учнів, погіршується здоров'я вчителя. Багато подібних ситуацій переходять у затяжні конфлікти, закінчуються відходом учня з уроку, а вчителя до директора.

 

5 Психологічний аналіз ситуацій і конфліктів, його засоби

Основною ланкою при  дозволі педагогічної ситуації можна  вважати проведення її психологічного аналізу. У цьому випадку вчитель може розкрити причини ситуації, не допустити її переходу в тривалий конфлікт, тобто якоюсь мірою навчитися володіти ситуацією, використовуючи її пізнавальні і виховні функції.

Однак не слід вважати, що психологічний аналіз розв'яже всіх проблемы у взаєминах. Його проведення лише знизить число помилок, що допускають учителя, негайно застосовуючи заходу впливу на учня в ході виниклої ситуації. Такий аналіз є лише основою для вироблення самостійних рішень.

Основною метою психологічного аналізу ситуації є створення достатньої інформаційної основи для прийняття психологічно обґрунтованого рішення виниклої ситуації. Кваплива реакція вчителя, як правило, викликає імпульсивну відповідь учня, приводить до обміну "словесними ударами", і ситуація стає конфліктною.

Іншою, не менш значимою метою такого аналізу є переключення уваги зі збурювання вчинком учня на його особистість і її прояв у діяльності, вчинках і відносинах.

 

Аналіз допомагає вчителю  уникнути суб'єктивізму в оцінці поводження учнів. При розборі вчинку, оцінці поводження часто винуватим виявляється учень, хто менш симпатичний учителю (для жінок-вчителів цей критерій більш значимо), а тому вчителя дивно добре пам'ятають навіть дрібні порушення дисципліни цими учнями. Така позиція вчителя приводить до того, що він підмінює об'єктивне вивчення особистісних якостей учня переліком тих провин, у яких він був замічений раніш: у гарного учня пригадуються гарні вчинки і мало придається значення поганим, а "важкий" учень залишається винним.

Психологічний аналіз дає можливість побачити позитивне у вчинках "поганого" учня і "капость" у поводженні зразкового і тим самим правильно дозволити ситуацію, знайти "крапки росту" особистості навіть дуже "важкого" учня.

Грамотно проведений психологічний аналіз допоможе вчителю знайти не тільки варіанти дозволу, але і можливі шляхи чи попередження погашення конфлікту. Адже попередити конфлікт, дозволити його на рівні педагогічної ситуації - це найбільш оптимальний, "безкровний" для обох сторін виходу із ситуації. Учитель при цьому визначає момент можливого переходу ситуації в конфлікт, знижує непрямими прийомами напруженість і бере ситуацію під контроль.

Погасити конфлікт - це значить перевести відносини  його учасників на рівень взаємоприйнятих  для обох сторін, переключити увага з аффективно-напружених відносин у сферу ділових відносин навчальної роботи.

Змістовність і глибина  аналізу ситуації, запропоновані  варіанти її дозволу прямо не залежать від стажу роботи в школі. Інтерес  до питань вікової і педагогічної психології, інтерес до дитини, бажання побачити ситуацію очима учня і допомогти йому вийти з її, уміння побудувати власне раціональне міркування з приводу виниклої ситуаціі - такі основні частини педагогічно грамотного аналізу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

           Утворення як соціокультурна технологія є не тільки джерелом інтелектуального багатства, але і могутнім фактором регулювання і гуманізації суспільної практики і міжособистісних відносин. Педагогічна дійсність, однак, породжує безліч протиріч і конфліктних ситуацій, вихід з який вимагає спеціальної підготовки соціальних педагогів.

Установлено, що оскільки в основі конфлікту часто лежить протиріччя, підлегле визначеним закономірностям, соціальні педагоги не повинні “боятися”  конфліктів, а, розуміючи природу  їхнього виникнення, використовувати конкретні механізми впливу для успішного їхнього дозволу в різноманітних педагогічних ситуаціях.

         Розуміння причин виникнення  конфліктів і успішне використання  механізмів керування ними можливі  тільки при наявності в майбутніх соціальних педагогів знань і умінь відповідних особистісних якостей, знань і умінь.

Констатовано, що практична  готовність  педагога до дозволу  конфліктів серед учнів являє  собою інтегральне особистісне  утворення, структура якого містить  у собі мотиваційно-цінностний, когнітивний і операційно-виконавський компоненти. Як критерії цієї готовності виступають міра, цілісність і міра сформованості її основних складових.

Показано, що процес формування практичної готовності  педагога до дозволу конфліктів серед школярів носить індивідуально-творчий, поетапно і системно організований характер. Зміст і логіка цього процесу обумовлена структурними компонентами готовності і відповідними освітніми технологіями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література:

1. Чистякова Т.А. Педагогический конфликт и способы его преодоления. – Л., 1987.
2. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. – М.: Просвещение, 1987.
3. Выготский Л.С. Антология гуманной педагогики [сборник]. – М., 1996.
4. Шакуров Р.Х. Психологические основы педагогического сотрудничества. – Казань, 1994.
5. Рыбакова М.М. Конфликт и взаимодействие в педагогическом процессе. – М.: Просвещение, 1991.
6. Выготский Л.С. Педагогическая психология. – М., 1999.
7. Эффективный учитель. – Ростов, 1995.
8. Журавлев В.И. Основы педагогической конфликтологии. – М., 1995.
9. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – С.-Пб., 2000.
10. Методика воспитательного процесса. – М., 1969.
11. Леонтьев А.А. Педагогическое общение. – М., 1979.
12. Макаренко А.С. Собрание сочинений. – М., 1958. – т.5.
13. Зимняя И.А. Коммуникативная компетентность учителя // Филология на рубеже тысячелетий. Материалы межд. научн. конф. Ростов: Донской изд. дом, 2000. 2.4. с 16.
14. Зубарева Н.С. Коммуникативные навыки как основа оптимального педагогического общения // Теория и практика развивающего обучения. Сборник статей. Выпуск 12. Челябинск: Изд. ЧГПУ, 2001.
15. Зимняя И.А. Педагогическая психология. Учебное пособие для студентов вузов. Ростов: Феликс, 1997.
16. Культура русской речи и эффективность общения. – М.: Наука, 1996, 441 с.
17. Левитан К.М. Культура педагогического общения. – Иркутск: Изд. Иркутского университета, 1985. 102 с.
18. Леонтьев А.А. Психология общения. – М.: Смысл, 1995, 365 с.
19. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. М.: Изд. МГУ, 1972, 575 с.
20. Ломов Б.Ф. Проблема общения в психологии // Сборник статей. М.: Наука, 1981, с. 3-24.
21. Лотман Ю.М. Общение. Текст. Высказывание. – М.,1989.
22. Митина Л.М. Учитель на рубеже веков: психологические проблемы // Психологическая наука и образование. 1999, № 3-4, с. 5-21.
23. Перовская Л.А. Компетентность в общении: социально-психологический тренинг. М.: Изд. МГУ, 1989, 216 с.
24. Прохоров Н.О. Психологическое состояние школьников и учителя в процессе их взаимодействия на уроке // Вопросы психологии, 1990, №5, с. 156-162.
25. Рыдалова И.И. Основы педагогики общения. – Минск, 1998, 319 с.

Социологический энциклопедический  словарь. М., 1998, 488 с.