Педагогічний конфлікт у школі

 

Виділяють конфлікти  по ступені їхньої реакції на те, що відбувається:

 

• скороминучі конфлікти – відрізняються великою емоційною прикрашеністю, крайніми проявами негативного відношення конфліктуючих. Іноді такого роду конфлікти закінчуються важкими і трагічними вирішеннями. В основі таких конфліктів найчастіше лежать особливості характеру, психічного здоров'я особистості;
• гострі тривалі конфлікти – виникають у тих випадках, коли протиріччя досить стійкі, глибокі. Конфліктуючі сторони контролюють свої реакції і вчинки. Дозволяти такі конфлікти непросто;
• слабовиражені в’ялі конфлікти – характерні для протиріч, що носять не дуже гострий характер, або для зіткнень, у яких активна тільки одна зі сторін; друга прагне знайти чітко свою чи позицію уникає, у міру можливості, відкритої конфронтації. Дозвіл такого роду конфліктів складно, багато чого залежить від ініціатора конфлікту.
• слабовиражені швидкопротікаючі конфлікти – найбільш сприятлива форма зіткнення протиріч, однак легко спрогнозувати конфлікт можна тільки в тому випадку, якщо він був єдиний. Якщо після цього з'являються подібні конфлікти зовні протікають м'яко, то прогноз може бути несприятливим.

Розрізняють конфліктні педагогічні ситуації за часом: постійні і тимчасові (дискретні, одноразові); по змісту спільної діяльності: навчальні, організаційні, трудові, міжособистісні й ін.; по сфері психологічного протікання: у діловому і неформальному спілкуванні. Ділові конфлікти виникають на ґрунті розбіжності думок і вчинків членів колективу при рішенні ними проблем ділового характеру, а другі – на основі протиріч в особистісних інтересах. Особистісні конфлікти можуть стосуватися сприйняття й оцінки людьми один одного, реальної чи удаваний несправедливості в оцінці їхніх дій, результатів роботи і т.п.

 

Більшість конфліктів по своїй природі суб'єктивні і  мають у своїй основі одну з  наступних психологічних причин:

• недостатньо гарне знання людини;
• неправильне розуміння його намірів;
• невірне представлення про те, що він насправді думає;
• помилкова інтерпретація мотивів зроблених учинків;
• неточна оцінка відносини даної людини до іншого.

 

З психологічної точки  зору, виникнення кожної з цих причин, будь-якого їхнього сполучення приводить  на практиці до приниження достоїнства  людини, породжує з його боку справедливу реакцію у формі образи, що викликає таку ж реакцію кривдника, при цьому ні той, ні інша людина не в змозі зрозуміти й усвідомити причини взаємно неприязного поводження.

Усі суб'єктивні фактори, що впливають на конфлікт, можуть бути: характерологічними і ситуативними. До першого відносяться стійкі якості особистості, до других – перевтома, незадоволеність, поганий настрій, відчуття непотрібності.

У конфліктних ситуаціях  їхні учасники прибігають до різних форм захисного поводження:

• агресія (виявляється в конфліктах по “вертикалі”, тобто між учнем і вчителем, між вчителем і адміністрацією школи і т.п.; вона може бути спрямована на інших людей і на самого себе, нерідко приймає форму самоприниження, самозвинувачення);
• проекція (причини приписуються всім навколишнім, свої недоліки бачаться у всіх людях, це дозволяє справитися з зайвим внутрішнім напруженням);
• фантазія (що не удається виконати в реальності, починає досягатися в мріях; досягнення бажаної мети відбувається в уяві);
• регресія (відбувається підміна мети; знижується рівень домагань; при цьому мотиви поводження залишаються колишніми);
• заміна мети (психологічна напруга направляється в інші області діяльності);
• відхід від неприємної ситуації (людина неусвідомлено уникає ситуації, у яких зазнав невдачі чи не зміг здійснити виконання намічених задач).

 

У динаміці розвитку конфлікту  існує ряд стадій:

 

1.  Стадія, що припускає - зв'язана з появою умов, при яких може виникнути зіткнення інтересів. До цих умов відносяться: а) тривалий безконфліктний стан чи колективу групи, коли всі себе вважають вільними, не несуть ніякої відповідальності перед іншими, чи рано пізно виникає бажання шукати винних; кожний вважає себе правою стороною, скривдженої несправедливо, те породжує конфлікт; безконфліктний розвиток чревате конфліктами; б) постійна перевтома, викликана перевантаженнями, що ведуть до стресів, нервозності, збудливості, неадекватній реакції на найпростіші і необразливі речі; у) інфораціоно-сенсорний голод, недолік життєво важливої інформації, тривала відсутність яскравих, сильних вражень; в основі всього цього лежить емоційна перенасиченість буденною повсякденністю. Відсутність необхідної інформації в широких суспільних масштабах провокує поява слухів, домислів, породжує тривогу (у підлітків – захоплення рок-музикою, як наркотиками); г) різні здібності, можливості, умови життя – усе це веде до заздрості до процвітаючого, здатній людині. Головне, щоб у будь-якому класі, колективі, групі ніхто не почував себе обділеним, “людиною другого сорту”; д) стиль організації життя і керування колективом.
2. Стадія зародження конфлікту – зіткнення інтересів різних чи груп окремих людей. Воно можливо в трьох основних формах: а) принципове зіткнення, коли задоволення одних може бути реалізоване виразно тільки за рахунок обмеження інтересів інших; б) зіткнення інтересів, що торкається лише форму відносин між людьми, але не зачіпає серйозно їхньої матеріальної, духовної й іншої потреб; в) виникає представлення про зіткнення інтересів, але це мниме, удаване зіткнення, що не зачіпає інтересів людей, членів колективу.
3. Стадія дозрівання конфлікту – зіткнення інтересів стає неминучим. На цій стадії формується психологічна установка учасників конфлікту, що розвивається, тобто не усвідомлювана готовність діяти тим чи іншим способом, щоб зняти джерела дискомфортного стану. Стан психологічної напруги спонукає до “атаки” чи до “відступу” від джерела неприємних переживань. Оточуючі люди можуть догадуватися про конфлікт, що зріє, швидше, ніж його учасники, у них більш незалежні спостереження, більш вільні від суб'єктивних оцінок судження. Про дозрівання конфлікту може свідчити і психологічна атмосфера колективу, групи.
4. Стадія усвідомлення конфлікту – конфліктуючі сторони починають усвідомлювати, а не тільки почувати зіткнення інтересів. Тут можливий ряд варіантів: а) обоє учасника дійдуть висновку про недоцільність конфліктуючих відносин і готові відмовитися від взаємних претензій; б) один з учасників розуміє неминучість конфлікту і зваживши всі обставини, готовий уступити; інший учасник йде на подальше загострення; розглядає поступливість ін. сторони як слабість; в) обоє учасника дійдуть висновку про непримиренність протиріч і починають мобілізацію сил для рішення конфлікту у свою користь.

 

Конфлікт у педагогічній діяльності часто виявляється як прагнення вчителя затвердити свою позицію і як протест учня проти несправедливого покарання, неправильної оцінки його діяльності, учинку.

Учню важко щодня  виконувати правила поведінки в  школі і вимоги вчителів на уроках і змінах, тому природні незначні порушення загального порядку: адже життя дітей у школі не обмежується навчанням, можливі сварки, образи, зміна настрою і т.п.

Правильно реагуючи на поводження дитини, учитель бере ситуацію під  власний контроль і відновлює  порядок. Поспішність в оцінках учинку часто приводить до помилок, викликає збурювання в учня несправедливістю з боку вчителя, і тоді педагогічна ситуація  переходить  у конфлікт.

Конфлікти в педагогічній діяльності надовго порушують систему  взаємин між вчителем і учнями, викликають у вчителя глибокий стресовий стан, незадоволеність своєю роботою. Такий стан збільшується свідомістю того, що успіх у педагогічній роботі залежить від поводження учнів, з'являється стан залежності учителя від "милості" учнів.

В. А. Сухомлинський так пише про конфлікти в школі: "Конфлікт між педагогом і дитиною, між вчителем і родиною, педагогом і колективом - велике лихо школи. Найчастіше конфлікт виникає тоді, коли вчитель думає про дитину несправедливо. Думайте про дитину справедливо - і конфліктів не буде. Уміння уникнути конфлікту - одна зі складових частин педагогічної мудрості вчителя. Попереджаючи конфлікт, педагог не тільки охороняє, але і створює виховну силу колективу"¹ .

 

3. Види педагогічних  ситуацій  і конфліктів

Серед потенційно конфліктогенних педагогічних ситуацій можна виділити наступні:

· ситуації (чи конфлікти) діяльності, що виникають із приводу виконання учнем навчальних завдань, успішності, позаучбовій діяльності;

· ситуації (конфлікти) поводження вчинків, що виникає з приводу порушення учнем правил поведінки в школі, частіше на уроках, поза школою;

· ситуації (конфлікти відносин), що виникають у сфері емоційних особистісних відносин учнів і вчителів, у сфері їхнього спілкування в процесі педагогічної діяльності.

Запропонований нижче  перелік педагогічних ситуацій і  конфліктів переслідує практичну мету орієнтувати вчителів у різноманітних  шкільних ситуаціях і конфліктах.

 

3.1. Ситуації  і конфлікти діяльності

Ситуації з приводу  навчальної діяльності часто виникають на уроках між вчителем і учнем, вчителем і групою учнів і виявляються у відмовленні учня виконувати навчальне заняття. Це може відбуватися по різних причинах: стомлення, труднощі в засвоєнні навчального матеріалу, невиконання домашнього завдання, а часто невдале зауваження вчителя замість конкретної допомоги при утрудненнях у роботі. Проведемо типовий приклад.

"На уроці  російської мови вчителька кілька  разів робила зауваження учню, що не займався. На зауваження  учительки він не реагував, продовжуючи  заважати іншим: дістав гумку і почав стріляти папірцями в учнів сидячих перед.

Учителька зажадала, щоб хлопчик вийшов із класу. Він  грубо відповів і не вийшов. Учителька  припинила урок. Клас зашумів, а винуватець продовжував сидіти на своєму місці, хоча стріляти припинив. Учителька села за стіл і стала писати в журналі, учні зайнялися своїми справами. Так пройшло 20 хвилин. Продзвенів дзвоник, учителька встала і сказала, що весь клас залишає після уроків. Усі зашуміли".

Таке поводження учня свідчить про повний розрив взаємин із вчителем і приводить до ситуації, коли робота вчителя дійсно залежить від "милості" учня.

Подібні конфлікти часто  відбуваються з учнями, що випробують труднощі в навчанні, коли учитель  веде предмет у даному класі нетривалий час і відносини між вчителем і учнями обмежуються контактами тільки навколо навчальної роботи. Таких конфліктів, як правило, менше на уроках класних керівників, у початкових класах, коли спілкування на уроці визначається характером сформованих взаємин з учнями в іншій обстановці.

Останнім часом спостерігається  збільшення подібних конфліктів через  те, що вчителя часто висувають  завищені вимоги до засвоєння предмета, а оцінки використовують як засіб  покарання тих, хто не підкоряється вчителю, порушує дисципліну на уроці. Тим самим спотворюється справжній мотив навчальної діяльності, такі ситуації часто стають причиною відходу зі школи здатних, самостійних учнів, а в інших знижується інтерес до пізнання взагалі.

 

3.2. Ситуації  і конфлікти вчинків

Педагогічна ситуація може придбати характер конфлікту в тому випадку, якщо вчитель допустив помилки в аналізі вчинку учня, зробив необґрунтований висновок, не з'ясував мотиви. Варто мати на увазі, що той самий учинок може викликатися зовсім різними мотивами

Учителю приходиться  коректувати поводження учнів через оцінку їхніх учинків при недостатній інформації про обставини і справжні причини. Учитель не завжди буває свідком дитячого життя, лише догадується про мотиви вчинку, погано знає відносини між дітьми, тому цілком можливі помилки при оцінці поводження, і це викликає цілком виправдане збурювання учнів.

"Три роки  тому я пішов в одноденний  похід з учнями 4 класи. Усе  перевірив як ведеться, але, пройшовши  500 м, вирішив ще раз перевірити: в Олі М. виявився важкий  рюкзак (вона взяла 4 кг картоплі), він "різав" плечі. Порадивши, хлопці вирішили віддати картопля хлопчику, у якого був самий легкий рюкзак. Але цей хлопчик - Вова Т. відразу і різко відмовився. Хлопці дружно обурилися його відмовленням, тоді Вова побігло куди ока дивляться, два хлопчики побігли за ним, але не наздогнали, а він повернувся додому. Ми взяли його рюкзак і пішли далі. Відпочивали, веселилися. Увечері до Вови зайшли дві дівчинки, віддали рюкзак і вручили букет польових квітів.

Хлопчик був  зляканий таким відношенням, він очікував іншого, довго переживав то, що відбулося (за спостереженням дівчинок).

1 вересня по  дорозі в школу мене наздогнав  Вова з букетом квітів, вибачився  і сказав, що був не прав. Ми  розговорилися, і я довідався,  чому він відмовився нести  картопля. Виявляється, коли він збирався в похід, те усі думав, як полегшити свій вантаж, навіть не взяв необхідні вещи-и на тобі, раптом картопля! Йому це показалося образливим, звідси і реакція.

Перед хлопцями я його похвалив, розкрив причину  відмовлення і побачив радість за товариша в очах хлопців".

Учитель оцінюючи вчинки учнів, не завжди відповідально відносяться до наслідків таких оцінок для учня і недостатньо піклуються про те, як вплинуть такі оцінки на наступні взаємини вчителя з учнем.

 

Виходячи з зовнішнього сприйняття вчинку і спрощеного трактування його мотивів, учитель часто дає оцінку не тільки вчинку, але й особистості учня, чим викликає обґрунтоване збурювання і протест в учнів, а іноді прагнення поводитися так, як подобається вчителю, щоб виправдати його чекання. У підлітковому віці це приводить до конфлікту в поводженні, сліпому наслідуванню зразку, коли учень не утрудняє себе прагненням "заглянути в себе", самому оцінити свій учинок.

Учителі часто квапляться вжити заходів, покарати учнів, не зважаючи на їхню позицію і самооцінку вчинку, у результаті ситуація утрачає свій виховний зміст, а іноді і переходить у конфлікт.

 

3.3. Ситуації  і конфлікти відносин

Конфлікти відносин набувають  особистісного сенсу, породжують тривалу  чи ворожість ненависть учня до вчителя, надовго порушують взаємодія з вчителем і створюють гостру потребу в захисті від несправедливості і нерозуміння дорослих.

По змісту ситуацій, що виникають між вчителем і учнями, можна довідатися про характер сформованих, взаємин між ними, позиціях вчителя й у цьому виявляється пізнавальна функція педагогічних ситуацій і конфліктів.

Учителю важко судити про характер взаємин з учнями класу: серед них є згодні з  учителем, нейтральні, наступні за більшістю, і протиборчі, незгодні з учителем.

Важко переживається  вчителями конфлікт відносин, коли він відбувається не з одним учнем, а з групою, підтриманої учнями всього класу. Це буває в тому випадку, якщо вчитель нав'язує хлопцям свій характер взаємин, очікуючи від них  відповідної любові і поваги.

"Молода  вчителька по математиці працювала  класним керівником у VI класі.  З хлопцями було, як їй здавалося,  повне взаєморозуміння, вона багато  проводила з ними часу, і частина  дівчинок буквально ходили за  нею, але в класі було більше  хлопчиків. На питання: "Як вона звикає до класу?"- завжди відповідала, що в неї усі в порядку, із хлопцями повне взаєморозуміння. У грудні вчителька прийшла в школу в піднятому настрої, у вчительській сказала, що в неї день народження. У такім емоційно піднятому настрої вона пішла на урок у свій клас, очікуючи, що хлопці помітять її настрій, поздоровлять її (дівчинки знали про її свято). Але чекання не виправдалося, хлопці мовчали. Учителька початку урок, але, коли спробувала писати на дошці, крейда заковза-дошка була чимось натерта. У вчительки різко перемінився настрій, і вона, розсерджена, звернулася до класу: "Хто це зробив?" У відповідь мовчання. "Невдячні? Я усі делала для вас, не шкодувала часу, а ви..." У клас були запрошені адміністрація школи, батьки, і почалося з'ясування, хто це зробив. Але хлопці завзято мовчали. Тоді вчителька сказала, що в похід вони не поїдуть. Хлопці завзято мовчали. Після канікул клас став некерованим, і вчителька пішла зі школи".