Педагогічна спадщина та просвітницька діяльність М.І. Демкова (1859-1939)

М.І. Демков вважає за необхідне наголосити: "Насправді виявляється, що ми багато часу віддавали освіті розуму, але мало думали про виховання підростаючого покоління. Ось чому, між іншим, наша доба, доба многовчення відзначається ряснотою ницих характерів.

Самодіяльність школярів, на думку М.І. Демкова, має супрово­джувати всі ступені онтогенетичного розвитку, на кожному з щаблів освіти: від нижнього - до вищого, а також незалежно від типу освіти. "Самодіяльністю учнів треба опікуватися, - підкреслює вчений, - у будь-якому віці і на всіх ступенях розвитку. Отже, це є обов'язком будь-якої школи: чи то вищої, середньої чи нижчої, загальноосвітньої чи професійної.

Вчений упевнений, що важливу роль у розвитку самодіяльності учнів у процесі шкільного навчання відіграють самостійні заняття з різних навчальних курсів гімназії як загальноосвітнього закладу. З огляду на сучасну тенденцію розширення мережі гімназій, ліцеїв тощо, його думки не втрачають своєї актуальності і нині, в час трансформаційних освітніх процесів. " У гімназіях, які. сьогодні є здебільшого закладами загальноосвітніми, здавалося б, передусім варто було б звернути увагу на утворення самодіяльності. М.І. Демков звертає увагу на важливу місію гімназії як навчального закладу у підготовці майбутніх високопрофесійних кадрів, невід'ємною складовою особистісного зростання, яких, підкреслює учений, мають бути "сильна воля і твердий характер".

Червоною ниткою у підході М.І. Демкова до організації шкільного навчання проходить ідея розвитку самодіяльності школярів всупереч тодішній тенденції до "багато знання". Учений з уболіванням пише, що "школа більше надає значення власне здобуттю знань, запасу фактичному, ніж перетворенню цього запасу у "плоть і кров" учня", тобто він піднімає проблему надання, за сучасним звучанням, особистісного смислу учіння.

М.І. Демков подає системно організований виклад думки щодо розвитку самодіяльності школярів як механізму виховання волі і характеру у процесі навчання. Він послідовно відстежує поставлену мету і дає панорамну картину розвитку самодіяльності учнів через систему самостійних занять школярів. "Тут - пише він, - ми спинимося переважно на самостійних заняттях учнів гімназії".

М.І. Демков аналізує шляхи розвитку самодіяльності школярів у процесі вивчення давніх мов. Оскільки у тогочасних гімназіях цим навчальним предметам відводилося чільне місце серед інших предметів, то учений, спираючись, зокрема, на дидактичні підходи Вейсмана до вивчення давніх мов, показує можливі ресурси активізації самодіяльності та суб'єктної активності школяра.

Думки М.І. Демкова відносно розвитку самодіяльності учнів в процесі вивчення давніх мов, актуальні й нині, попри те, що і саме поняття "класична освіта", і саме вивчення цих мов з плином століть давно вже зникло із програм і нормативних шкільних документів. Водночас на новому витку поступу школи сьогодення знову актуалізується цінність давно втрачених школою історичних надбань. Проблеми, які ніби давно зникли з освітньої царини, знову виринають з плину століть і чекають на увагу до себе сучасників, особливо з огляду на входження сучасної школи в інтеграційний європейський освітній простір.

М.І. Демков підкреслює: "Одним із важливих засобів для розвитку самодіяльності учнів слугують учнівські твори. Тут учневі доводиться прочитати ту чи ту книжку, добре осягнути її зміст і видобути потрібні думки для підтвердження того чи того положення". При цьому учений залишається вірним самому собі, розглядаючи проблему не звужено - в суто методичному аспекті, - а в системному полі — в контексті освіченості підростаючого покоління взагалі, літературної освіченості, розумового і морального розвитку.

М.Демков, вивчивши зміст освіти в різних типах шкіл, запропонував ідею розвитку інваріантних шкіл. Сучасна педагогічна наука і практика вказує на реальну інваріантність шкіл, зберігаючи при цьому в кожній з них державний компонент.

У своїх працях М.Демков детально обгрунтував методи і прийоми навчання, відстоював думку про різноманітність їх використання. Однак, різноманітність застосування методів і прийомів, на думку вченого, не повинна бути самоціллю, а завжди сприяти активізації пізнавальної діяльності учнів, формуванню вмінь і навичок самостійно здобувати знання. Вибір методів і прийомів, вважав педагог, обумовлюється віковими та індивідуальними особливостями учнів, рівнем їх інтелектуального розвитку, здатністю засвоювати знання, оволодівати уміннями і навичками.

Великого значення М.Демков надавав повторенню навчального матеріалу. Повторення в тому розумінні, якого йому надавав вчений, не тільки закріплює знання, а й систематизує, поглиблює, узагальнює їх, що сприяє усвідомленому засвоєнню, розвитку творчого мислення. При такому підході учень має можливість диви­­­­тися на навчальний матеріал як на систему. Такий підхід сьогодні видається одним із найперспективніших у подальшому розвитку дидактики, на що орієнтує Державна національна програма "Освіта".

Аналіз праць М.Демкова показав, що він належав до числа реформаторів старої школи, її організаційних форм навчання. Вчений вважав найбільш ефективною класно-урочну систему, шукав шляхи її вдосконалення.

Великого значення М.Демков надавав теоретичній і практичній підготовці вчителя. Він накреслив ряд заходів щодо реформування системи підготовки педагогічних кадрів, розвитку педагогіки як науки (створення педагогічної академії, кафедри педагогіки при всіх університетах, спеціальних інститутів для підготовки адміністративних керівників у галузі народної освіти та ін.). Першочергове місце в навчальних закладах, які готували  вчителів він відводив кафедрі педагогіки.

У своїх працях М.Демков поставив вимоги до вчителя, виділив ті якості, які повинен сформувати педагогічний заклад, накрес­­лив шляхи для реалізації цих вимог.

Аналіз праць вченого свідчить, що, крім фундаментальної підготовки в навчальних закладах, педагог протягом всього свого життя повинен вчитися. М.Демков поглиблює зміст самоосвіти вчителя, розглядає самоосвіту вчителя як неперервний процес, що включає ознайомлення з науковою, педагогічною, художньою літературою, участь у педагогічних зборах, з’їздах, проходження курсової перепідготовки, ведення наукової роботи. Майже кожна  праця вченого обов’язково має перелік книг для самоосвіти вчителя, рекомендації, короткі анотації до них.

Наукову роботу вчителів М.Демков розглядав як важливий компонент самоосвіти вчителя, який відкриває нові горизонти для розумової діяльності педагога, не дозволяє йому втратити зв’язки з наукою, приносить моральне задоволення.

Вчений вперше поставив проблему змістовного проведення вільного часу вчителями, окреслив шляхи її реалізації.

3. Значення теоретичного доробку вченого для подальшого розвитку педагогіки як науки.

М.Демков - автор фундаментальних праць з історії педагогіки. У процесі дослідження здійснена систематизація праць вченого з історії педагогіки. Їх умовно можна розділити на три групи:

1) праці, присвячені історії вітчизняної педагогіки;

2) праці з історії зарубіжної педагогіки;

3) роботи, в яких розкривається життя і діяльність видатних педагогів, їх творчість та педагогічні погляди.

Аналіз праць М.Демкова з історії вітчизняної педагогіки дає підстави стверджувати:

- автором вперше зібраний, опрацьований, проаналізований величезний матеріал з історії освіти і школи в Україні та в Росії;

- М.Демков не міг розкривати історію освіти в Україні, не звертаючись до аналізу освіти в Росії, оскільки тогочасна Україна була частиною царської імперії, а тому навчання і виховання, що проходили в царській Росії, мали прямий і безпосередній вплив на розвиток школи і педагогіки в Україні;

- віддаючи належне значення розвитку російської освіти і школи, М.Демков намагався бути об’єктивним, неодноразово підкреслюючи і пояснюючи вплив української освіти на російську, запозичення росіянами певних ідей і положень української педагогіки;

- навчальні книги, що видавалися в Росії, як стверджував М.Демков, грунтувалися на запозиченнях з українських підручників XVII - XVIII ст.;

- організація українських шкіл була, за словами вченого, своєрідним прикладом для всієї царської імперії;

- М.Демков переконливо показав прагнення українського народу до знань, до самобутності національної культури, освіти;

- автор наголошував на різноманітних перешкодах з боку російського царату щодо розвитку освіти українців;

- схиляння перед всім іноземним, на думку М.Демкова, вело до занепаду національної культури, моралі слов’янських народів;

- міцний фундамент розвитку культури, освіти, науки слов’ян, за словами М.Демкова, повинен сягати своїм корінням до витоків Київської Русі.

Аналіз стану педагогічної науки за рубежем дав підстави вченому зробити висновок, що розвиток вітчизняної педагогічної думки не може йти осторонь від загального світового педагогічного процесу. Тому своїм завданням М.Демков вважав прилучення вітчизняного вчителя, вченого до тих науково-педагогічних проблем, які хвилювали зарубіжних вчених.

Характерною особливістю праць М.Демкова є те, що вчений розглядав історію розвитку навчання і виховання не тільки в хронологічній послідовності, а й у взаємозв’язку і взаємозалежності. Вчений простежив трансформацію педагогічних ідей, течій, теорій, показав в історичному аспекті, як зароджувалась, розвивалась, видозмінювалась та чи інша теорія.

Безумовною цінністю праць з історії вітчизняної та зарубіжної педагогіки є грунтовна бібліографія, що включає праці відчизняних авторів, переклади праць зарубіжних учених та перелік праць зарубіжних авторів, виданих англійською, німецькою, французькою та іншими мовами.

Зіставлення і порівняння праць М.Демкова з історії педагогіки з публікаціями авторів, що видруковані пізніше, вказують на активне використання педагогічного доробку вченого.

ВИСНОВКИ

М.І. Демков - один із видатних представників українських педагогів кінця XIX  - початку ХХ ст., освітній діяч і вчений, автор численних публікацій з педагогіки та її історії, методики викладання природознавства та методики початкової школи.

Світогляд М.Демкова формувався під впливом творів зарубіжної та вітчизняної класичної літератури, усної народної творчості, домашнього релігійного виховання, української природи. Система різних впливів сприяла виявленню власної творчої індивідуальності вченого. Це знайшло своє вираження в поєднанні національних і загальнолюдських освітніх цінностей, творчих винаходах у галузі теоретичної педагогіки, дидактики, теорії виховання, історії педагогіки.

Шляхом аналізу численних джерел творчої та педагогічної спадщини вченого здійснено узагальнення наукових надбань М.Демкова:

- він дав науково-теоретичне обгрунтування педагогічної сис­­теми, вперше використавши основні компоненти побудови наукової системи;

- М.Демков вперше в історичному аспекті дослідив різні педагогічні системи минулого, їх результати (залежно від по­с­тав­леної мети) і показав, що педагогічна система є лише засобом для реалізації виховних цілей суспільства;

- використавши аксіоматичний метод до побудови теоретичної педагогіки, виділивши основоположні ідеї педагогіки як принципи, вчений вніс вагомий вклад в розвиток педагогіки як науки.

Доробок вченого з проблем теоретичної педагогіки широко використовується для створення сучасної наукової педагогічної теорії.

Навчання і виховання М.Демков розглядав як єдиний процес, спрямований на всебічний гармонійний розвиток молоді, який передбачає єдність морального, розумового, естетичного, фізичного виховання та виховання працею. У центрі педагогічних ідей вченого - становлення творчої активної особистості з глибокими громадськими якостями: національною свідомістю, гідністю, силою волі, патріотизмом, працелюбністю, високою моральністю тощо.

М.Демков як палкий прихильник і послідовник К.Ушин­ського пропагував ідею народності у вихованні, вивчення рідної мови вважав одним із головних завдань в життєдіяльності школи.

Вчений зробив вагомий внесок в розробку проблеми підготовки педагогічних кадрів, визначив шляхи реформування системи підготовки вчителів, акцентуючи увагу на єдності теоретичної і практичної підготовки вчителя.

Видатний педагог вперше зібрав, опрацював і систематизував величезний матеріал з історії освіти і школи в Україні. Велика заслуга М.Демкова полягає і в тому, що він, незважаючи на утиски і переслідування української культури, жорстоку цензуру, показав розквіт освіти і педагогічної думки в Україні та їх вплив на розвиток освіти і педагогічної науки в Російській імперії.

7Висновки, рекомендації, теоретичні положення та прак­тичні поради М.Демкова актуальні щодо розбудови української школи, вони сприяють дальшому розвитку педагогіки як науки, підготовці педагогічних кадрів. Це дозволяє зробити висновок про необхідність подальшого уважного і глибокого вивчення його педагогічних праць, популяризації ідей, використання їх у вирішенні сучасних педагогічних проблем.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.        Бєлкіна Н. І. Михайло Демков / Н. І. Бєлкіна // Сіверян, літопис. - 2000. - № 3. - С. 63—66.

2.        Бєлкіна Н.І. Український педагог Михайло Іванович Демков / Н. Бєлкіна // Шлях освіти. - 1998. - № 4. - С. 36-38.

3.        Вахтеров В.П. Избранные педагогические сочинения. — М.: Педагогика, 1987. - 400 с.

4.        Внукова І.П. Проблема особистості вчителя в педагогічній спадщині М. І. Демкова /І. П. Внукова// Соціалізація особистості. - Київ, 1998. -С. 111-115.

5.        Егоров Ф. О Михаиле Ивановиче Демкове // Педагогика. - 1995. - №1. - С . 113-117.