Педагогічні погляди та ідеї Руссо як основа сучасного виховання

   У наш час трапляється так  ,що дитиною надміру опікуються. Її огортають турботою не лише  батьки, дідусі й бабусі, а й  численні няні, гувернери та хатні  робітниці. В наслідок цього  дитина може дійти висновку, що  вона – найважливіша в сім’ї  персона, а відтак ставитись  до дорослих, до прислуги, зобов’язаної  виконувати кожну її забаганку. 

   Для того, щоб виховання здійснювалося  у правильному напрямку, Руссо  відразу рекомендує переконати  маленьку дитину в тому, що:

  1) в  її віці не можливо прожити  без дорослих;

  2) допомога, яку вона змушена приймати  від інших, ставить її у залежність  від них; 

  3) дорослі  також мають над малюком істотну  перевагу, він не може обійтись  без них, а вони без нього  можуть.

   Засвоївши ці настанови, дитина  сприйматиме догляд дорослих  з відтінком певної покори  – як доказ власної слабкості.  Від так малюк гаряче бажатиме  швидше вирости й набратися  сил, щоб мати змогу самому  себе обслуговувати[18;547c.].

   Взаємна приязнь  – основа родинних  відносин 

   Мало хто з батьків знає, як  виховати дитину слухняною, чемною  і лагідною у ставленні до  членів сім’ї. 

   Руссо з цього приводу пише  так. 

   У хорошій сім’ї ніхто не  віддає розпоряджень і ніхто  не підкоряється, але дитина знає:  Настільки добре вона ставиться  до свої близьких, настільки й  вони будуть прихильні до неї.  Тому дитина стає слухняною  і чемною, відчуваючи, що в неї  немає над людьми іншої влади,  окрім доброзичливого ставлення  до них. А намагаючись досягти  прихильності найближчого оточення, дитина й сама стає прихильною  до близьких, починає поважати  і любити їх. При такій взаємній  приязні в дитини легко формуються  численні позитивні якості[19;546c.].

   Безвідмовні батьки  – нещасливі діти 

   Дорослі не рідко стикаються  з проблемою: чи варто створювати  малюкові «золоте дитинство», виконуючи  будь-яку його забаганку? 

   Щодо цього питання у Ж .Ж  . Руссо своя позиція. 

   Досвід показує, що дитина, яка  змалечку звикла до загальної  уваги, а відтак отримувати  найприємніші задоволення, починає  вважати, що всі навколо повинні  виконувати її примхи. З таким  переконанням вона вступає а  доросле життя. Згодом людина  позбувається своїх хибних уявлень,  але ціною численних принижень,  образ і неприємностей. Єдиний  спосіб врятувати її від такої  долі – правильне виховання  в дитинстві. 

   Отримавши змалку вимагати все,  що заманеться, дитина надалі  починає вимагати все більше  і більше. Але колись настає  день, і їй нарешті буде відмовлено. Незвикла до відмови, вона переживатиме  це досить болісно. Щоб так  не сталося , справді мудрі  батьки навчають свого малого  підкорятися відмові, засмучуючи  його не дуже й не надовго. 

   Аби уникнути вередувань, корисно  використовувати безповоротну відмову,  яка має означати, що дитині  не допоможуть ані сльози, ані  вмовляння. Діти швидко переконуються  в цьому і змиряються з ситуацією  без зайвих душевних страждань,  відчуваючи у відмові не тільки  необхідність, а не злу волю  дорослих[24;206c.].

   Щоправда, цей прийом слід застосовувати  помірковано за умови, якщо  дозволені речі, зазвичай, дозволяються  дитині відразу, на перше прохання.

   Дитячий плач і крик завжди  підсилюються увагою, яку на них  звертають, бажаючи заспокоїти  малюка або вирішивши його  налякати. Іноді діти здатні проплакати  цілий день лише тому, що дорослі  вмовляють їх цього не робити. Що більше уваги дорослі приділяють  сльозам дітей, то страшніше  вони плачуть. Але як тільки  вони помічають, що ніхто на  них не дивиться, вони швидко  заспокоюються – навіщо ж напружуватися  даремно. Інша річ, коли дитина  плаче від болю. То «голос природи», який змовкає лише тоді, як  біль вгамується. До таких сліз  слід ставитися з великою увагою[12;315c.].

   Щоб змусити дитину підкоритися,  не слід її вмовляти чи розмірковувати  над проблемою разом. Варто  лише переконати малого, що дорослі  люблять його і намагаються  зробити для нього все в  межах дозволеного. Але якщо  вже дорослі щось забороняють,  на те є певні причини, навіть  якщо вони дитині й не зрозумілі. 

   Дитина і «дорослі» розмови

   Часто ми помічаємо, що діти, перебуваючи серед дорослих, відзначаються  невихованістю. Так , вони безцеремонно  втручаються в розмови старших,  ставлять недоречні запитання. 

   Ще Руссо стверджував, що дітям  не слід втручатись в розмови  дорослих. Якщо дорослі терпітимуть  «їхнє набридливе лопотіння», діти  вважатимуть себе рівнею дорослим  за інтелектом. Тож доцільно навчити  малих відповідати скромно, небагатослівно  і лише тоді, коли їх про  щось запитують, а не «базікати»  без угаву з власної ініціативи. А головне, малеча не повинна  звертатися з недоречними запитаннями  до старших, до яких має ставитися  з повагою. Якщо дитина бажає  про щось дізнатись, їм дозволяється  розпитати близьких людей в  окремі розмові. Свобода невпинно  говорити й запитувати веде  до того , що діти починають  докучати всім не так через  інтерес до знань, як від  бажання привернути до себе  увагу[24;210c.].

   Обмеження дитини в розмовах  і недоречних запитаннях щонайгірше  може спричинитися до мовчазності  в зрілому віці. Але зважаючи  на те, що звичка до пустослов’я  притуплює розум, цю рису можна  розцінювати швидше як чесноту.  Не варто також остерігатися, що людина неговірка, стримана  і скромна сприйматиметься іншими  як нерозумна. Навпаки, мовчазні  люди викликають до себе повагу  й довіру, їх завжди слухають  з увагою, оскільки такі люди  звикли зважувати свої думки,  і висловлюються тільки тоді  коли це потрібно[16;995c.].

   Отже, маючи повну свободу (бігати, сміятись, стрибати тощо), діти мають  дотримуватися у своїй поведінці  стосовно дорослих певних правил: не заважати їм своїми криками,  не втручатись без дозволу  в розмови, не зазіхати на  їхню постійну увагу до себе. За порушення цих правил має  призначатися покарання, яке полягає  в тому, що дітей негайно спроваджують  з кімнати[19;528c.]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                              Висновки

 Цікавий і оригінальний Руссо у своїх  педагогічних поглядах. У цій області він виступив гарячим прихильником природного виховання. Виховання кожної людини, писав Руссо в книзі "Еміль, чи про виховання", дається природою шляхом безпосереднього розвитку уроджених здібностей і потягів. Звертаючи до батьків і вихователів, він призивав їх розвивати в дитині природність,прищеплювати почуття волі і незалежності, прагнення до праці, поважати в ньому особистість і всі корисні і розумні схильності.

 Відповідно  до пропонованої схеми виховання  Руссо поділяв життя дітей  на чотири періоди. У перший період - від народження до двох років - він  пропонував приділяти увагу головним чином фізичному вихованню; у  другий - від двох до дванадцяти років - вихованню почуттів; у третій - від  дванадцяти до п'ятнадцяти років - розумовому вихованню; у четвертий період - від  п'ятнадцяти до вісімнадцяти років - моральному вихованню. Цей останній відрізок часу він називав періодом "бур і пристрастей".

 Дуже  багато коштовних рад і наставлянь Руссо дає в перших двох книгах "Еміля". Він рекомендує поволі діяти на дітей, керувати ними, не ущемляючи їхньої волі і не застосовуючи примусових заходів, і разом з тим виявляти наполегливість, вимогливість, не поспішати з задоволенням небажаних і химерних дитячих прохань.

 Замість старих форм суспільного виховання  Руссо вважав за необхідне ввести демократичну систему, в основу якої вимагав покласти трудове виховання: вивчення суспільних ремесел і мистецтв, причому в ході навчання він вважав за необхідне виявляти у вихованців ті чи інші дарування, закладені природою.

 Поділяючи своїм педагогічним досвідом, Руссо  затверджував, що кожен вихователь зобов'язаний навчити свого вихованця  не розраховувати ні на батьків, ні на здоров'я, ні на багатство. Він повинний дати зрозуміти йому, що без праці  життя безцільне, що праця є неминучий  обов'язок суспільної людини і "усякий дозвільний громадянин є шахрай". Вихователь, крім того, повинний не шкодувати ні сил, ні часу для того, щоб займати вихованця добрими справами, тому що, тільки роблячи добро, люди стають добрими. "Відніміть у нашого серця цю любов до добра,- підкреслював Руссо,- ви відніміть усю принадність життя" Педагогічний успіх, на думку Руссо, міг бути досягнуть сполученням ремісничої праці з виконанням основних правил природного виховання. Але не тільки це визначає успіх. Система природного виховання досить ефективна тільки при правильному і звичному з'єднанні фізичних і розумових вправ. "Великий секрет виховання, - писав Руссо, - в умінні домогтися того, щоб тілесні і розумові вправи завжди служили відпочинком одні для інших " Роман "Эміль, чи про виховання" у силу свого демократичного напрямку одержав широке поширення у Франції і за її межами. Зрозуміло, сила педагогічної системи Руссо складалася не тільки в тім, що вона відкинула середньовічну феодальну традицію виховання, а в тім, що вона послужила стимулом для формування і розвитку демократичної педагогіки нового часу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 Список  використаних джерел

 1. Абраменкова  В.В. Сорадование и сострадание  в детской картине мира. М.: ЭКО, 1999.-224 с. 

 2. Августин  Аврелий, блаженный. Исповедь. М.: Канон +, 1997. - 464 с. 

 3. Акафист  святым; мученицам Вере, Надежде  и Любви и матери их Софии  / Акафистник: в 2 т. М.: Изд-во Московской Патриархии, 2002. - Т.2. - 255 с.

 4. Бердяев Н.А. Спасение и творчество // Путь. М., 992. - № 2.

 5. Бердяев Н./Г. Экзистенциальная диалектика божественного и человеческого // Мир философии. 4.2. - М., 2000.

 6. Беседы Эпиктета // Вестник древней истории. М., 1975. - № 2.

    Всесвітній доповідь з освіти  1998 р  .: Вчителі, педагогічна діяльність і      нові технології. - Барселона, ЮНЕСКО,2008. - 175 с.

 7. Гуревич П.С. Психология: Учеб. пособие. М.: Знание, 1999. - 303 с.

 8. Дамаскин (Христенсен), иеромонах. Не от мира сего. — М.: Русский Паломник, 2005.-1013 с.

 9. Джуринский А.Н. История зарубежной педагогики. — М.: ФОРУМ: ИНФРА-М, 2008.-267 с.

 10. Коменский Я.А. Великая дидактика / Избранные педагогические сочинения. — В 2-х тт. — Т.1. -М.г Педагогика, 2002. 656 с.

  11.Левін К., Літтл А., Конклаф К. Вплив освіти на завдання розвитку (I). / / Перспективи. Питання освіти. ЮНЕСКО. - № 2. - М., 2003. - С.259.

  12.  Основи педагогічної майстерності: Учеб. посіб. / Под ред. І.А. Зязюна. - М.: Просвещение, 2003 .- 302с.

 13. Педагогика: учебное пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений / Сластё-нин В.А., Исаев И.Ф., Шиянов Е.Н. под ред. В.А. Сластенина. - М.: Академия, 2002.-576 с.

 14. Принципы  народности и православия в  педагогической системе К.Д. Ушин-ского  и развитие современного образования.  Материалы V Всеросийской научно-практической конференции. - Курск: Изд-во КГПУ, 2001. — Ч.И. — 188 с.

 15. Природа ребенка в зеркале автобиографии / Сост. В. Г. Безрогов, О. Е. Коше-лева; вступ. ст. Б.|Бим-Бада; под ред. Б. М. Бим-Бада, О. Е. Кошелевой. М.: Изд-во УРАО , 2001. - 425 с.

 16. Рассел Бертран. История западной философии. Ростов н/Д: Феникс, 2008. — 991 с.

 17. Педагогика: учебное пособие для студентов пед. учеб. заведений / В.А. Сластёнин, И.Ф.Исаев, А.И. Мищенко, Шиянов Е.Н. — 4-е изд. М.: Школьная Пресса, 2002.-512 с.

18. Руссо Ж.-Ж. Педагогические сочинения: в 2 т. М.: Педагогика, 1981. - Т. 1. -445 е.,

19. Руссо Ж.-Ж. Педагогические сочинения: в 2 т. М.: Педагогика, 1981. - Т.2. -520 с.

20. Хміль Н.Д. Теоретичні основи професійної підготовки вчителя. - Алмати: Бiлiм, 2000. - 320 с.

21. Хозяїнов Г.І. Педагогічна майстерність викладача .- К.: Вищ. шк., 2001. - 201с.

  22. Челпанов Г.І. Підручник логіки. — К.: Прогресс, 2004. 241 с.

23. Чельцов Михаил, священник. Об изучении Закона Божия в школе. — СПб., 2002.-48 с.

  24. Чельцов Григорий, протоиерей. Объяснение символа веры, молитв и заповедей. -Пг.: Синод, тип., 2007.-206 с.