Педагогічні погляди та ідеї Руссо як основа сучасного виховання

 Руссо говорить про те, що всякому віку, а особливо в даний період, властиве бажання створювати, наслідувати, робити, виявляти могутність і діяти. В другій книзі Руссо висловлює і таку думку: не можна судити дитинство, воно повинне проявляти себе, що в дітей  немає ще пам'яті, що все в них  засноване на відчуттях[28;58c.].

 У своєму висновку автор засуджує педагогів, що навчають дітей наукам, що вимагають  пам'яті і розвинутої логіки, а  саме – геральдики, географії, хронології, мов і т.д., - які не мають зв'язку з досвідом дитини і їй незрозумілі.

 У третій книзі Жан-Жак Руссо розповідає про третій період життя дитини. До 12 років Еміль міцний, самостійний, вміє швидко орієнтуватися і схоплювати найважливіше, навколишній світ за допомогою своїх почуттів. Він  цілком підготовлений до того, щоб  освоїти розумове і трудове виховання. У цьому віці підліток не володіє  в достатній мірі моральними поняттями  і не може правильно зрозуміти  людські взаємини, а тому він повинен  вивчати те, що зв'язано з навколишнім  світом і природою. При виборі предметів  необхідно виходити з інтересів  дитини. Природно, що інтерес дитини направляється на те, що вона бачить, що вивчає: географія, природознавство, астрономія. Руссо розвиває оригінальну  “методику” одержання цих знань, засновану на самостійному дослідженні  нею явищ, описує дитину–дослідника, що відкриває наукові істини, що винаходить компас і т.д[28;59c.].

 Руссо не хотів зв'язувати особистий  досвід дитини з досвідом людства, вираженому в науці. Систематичні знання Руссо  відкинув; разом з тим, він показав  знання самодіяльності, спостережливості, допитливості підлітка.

 Вільна  людина, по Руссо, повинна володіти різними видами ремісничої праці, декількома професіями, тоді вона дійсно зможе  заробити собі хліб і зберегти волю, тому Еміль навчається ряду корисних професій. Руссо вважає, що “голова  Еміля – голова філософа, а руки Еміля – руки ремісника”.

 Спочатку  Еміль знайомиться зі столярним  ремеслом, живе життям простого робітника, переймається повагою до людини праці, починає цінувати працю і відпочинок. Він їсть хліб, що сам заробив. Праця  – виховний засіб, а разом з  тим являється і суспільним обов'язком  вільної людини[9;63c.].

 Руссо висуває три задачі морального виховання  – виховання добрих почуттів, добрих суджень і доброї волі, бачачи перед  собою весь час “ідеальну” людину.

 Років до 17-18 юнакові не слід говорити про  релігію, Руссо переконаний, що Еміль  думає про першопричину і самостійно приходить до пізнання божественного  початку.

 У цьому  віці необхідно повністю виключити  спілкування з протилежною статтю.

 Свою  п'яту книгу автор присвячує  вихованню дівчат, зокрема нареченої  Еміля – Софі. Вона повинна бути вихована для нього, але її виховання  повинне бути протилежно вихованню  Еміля. Призначення жінки – зовсім інше, чим чоловіка. Жінка повинна  бути вихована відповідно до бажань чоловіка. Пристосування до думок інших, відсутність  самостійних суджень, навіть власної  релігії, покірливе підпорядкування  чужій волі – доля жінки. Руссо  стверджував, що “природний стан”  жінки – залежність; “дівчата почувають  себе створеними для покори”. Ніяких серйозних розумових занять їм не потрібно.

 У своєму творі Жан-Жак Руссо висловлює  ідею про самостійність і самодіяльність дитини в історії природного виховання. Він застосовує метод природних  наслідків і непрямого впливу[14;187c.].

 В основі виховання “по Руссо” повинен  лежати принцип проходження вказівкам  природи. Відповідно до цього принципу:

 1) кожному  віку повинні відповідати особливі  форми виховання і навчання;

 2) виховання  повинне носити трудовий характер  і сприяти максимальному розвитку  самостійності й ініціативи учня;

 3) інтелектуальному  вихованню повинне передувати  вправа фізичних сил і органів  почуттів вихованців[18;532c.].

 Педагогічні погляди Руссо були корисні в  той час, а деякі актуальні  й донині.

 Так, актуальної залишається розбивка життя  дітей на етапи відповідно до їхнього  розвитку і необхідність різного  рівня підходу до цих етапів. Кожен  етап має своє особливе і дуже важливе  значення. Якщо враховувати психологічний  розвиток дітей на кожнім етапі в  навчанні і вихованні, то воно проходити  буде легше. А результати будуть вищі і кращі.

 Також сучасні думки Руссо про необхідність активізації пізнавальної діяльності дітей, розвитку в них окоміру, орієнтації в просторі, стимулювання відчуттів, сприйнять, пам'яті.

 Актуальним  і в наш час залишається  трудове виховання, по Руссо. Якби всі  одержували таке виховання, то багатьох проблеми можна було уникнути[15;420c.].

 Злободенним у наш час стало “відмовлення”  батьків займатися вихованням своїх  дітей. Їх (дітей) або віддають у дитячий  сад, або наймають гувернантку, або  діти надані самі собі, а батьки їх тільки годують, вбувають, одягають, що приводить  до втрати покоління.

 “Еміль  чи Про виховання” – видатний твір Жана-Жака Руссо, але його педагогічні  ідеї були сприйняті тільки передовими діячами Франції.

 Жан-Жак  Руссо – видатний педагог-гуманіст, через роман охарактеризований  нами роман він змушений був бігти  за кордон. А книга була спае мають  права “наказувати дитині те, що їй ні на що не потрібно”.

 Руссо не хотів зв'язувати особистий  досвід дитини з досвідом людства, вираженому в науці. Систематичні знання Руссо  відкинув; разом з тим, він показав  знання самодіяльності, спостережливості, допитливості підлітка.

 Вільна  людина, по Руссо, повинна володіти різними видами ремісничої праці, декількома професіями, тоді вона дійсно зможе  заробити собі хліб і зберегти волю, тому Еміль навчається ряду корисних професій. Руссо вважає, що “голова  Еміля – голова філософа, а руки Еміля – руки ремісника”[18;421c.].

 Спочатку  Еміль знайомиться зі столярним  ремеслом, живе життям простого робітника, переймається повагою до людини праці, починає цінувати працю і відпочинок. Він їсть хліб, що сам заробив. Праця  – виховний засіб, а разом з  тим являється і суспільним обов'язком  вільної людини.

 У цей  період з 12 до 15 років необхідно розвивати  допитливість, робиться упор на пізнання оточуючого середовища шляхом прогулянок і екскурсій, дитина сама відповідає на виникаючі питання. “Вона не вивчає науку, а сама видумує її...”.

 Руссо висуває три задачі морального виховання  – виховання добрих почуттів, добрих суджень і доброї волі, бачачи перед  собою весь час “ідеальну” людину.

 Років до 17-18 юнакові не слід говорити про  релігію, Руссо переконаний, що Еміль  думає про першопричину і самостійно приходить до пізнання божественного  початку.

 У цьому  віці необхідно повністю виключити  спілкування з протилежною статтю.

 Свою  п'яту книгу автор присвячує  вихованню дівчат, зокрема нареченої  Еміля – Софі. Вона повинна бути вихована для нього, але її виховання  повинне бути протилежно вихованню  Еміля. Призначення жінки – зовсім інше, чим чоловіка. Жінка повинна  бути вихована відповідно до бажань чоловіка[19;534c.].

 2.2.Актуальність поглядів Руссо про педагогіку в умовах сьогодення

 Сучасна педагогічна наука зрештою вийшла на пріоритети гуманістичного особистісно  орієнтованого підходу до виховання  дитини, який має лягти в основу реформи освіти. Теоретичні обґрунтування  відповідних положень не викликають сумнівів, а от їхня практична реалізація для багатьох є складно. З цього  погляду педагогам шкільних закладів, батькам буде цікаво й корисно  ознайомитися з педагогічними ідеями та практичними порадами видатного  французького письменника, філософа й  просвітителя ХVІІІ ст. Жана Жака Руссо[12;300c.].

   У світовій педагогіці Руссо  відомий як теоретик та ідеолог  природного виховання. Як відомо, його педагогічні твори спричинили  справжню революцію в теорії  та практиці родинного виховання  ХVІІІ ст.

   Письменник стверджував і переконливо  доводив, що дитина від народження  чиста й абсолютно відкрита  для будь-якого виховного впливу. Саме ж виховання має відповідати  дитячій природі та спрямовуватись  на розвиток характеру вихованця  з урахуванням його суспільного  стану. 

   Сутність виховної системи зводилася  до таких положень:

  1. Оптимальне  виховання і найкращу освіту  дитина може отримати виключно  а домашніх умовах.

  2. Виховання  й навчання мають бути індивідуально  орієнтованими, оскільки безликі  освітньо-виховні системи лише  нівелюють особистість. 

  3. Фоми  виховання мають бути лише  «приємними», такими, що унеможливлюють  грубість і жорстокість (панівні  риси тогочасної педагогіки). Навчання  має бути «легким» і «вільним»,  тобто відповідати схильностям  дитини та її природним потребам  і, насамперед, розвивати в неї  самостійність. 

  4. Робота  педагога передбачає виконання  ним певних вимог, а саме: любити  й поважати дитину, цікавитись  нею, рахуватися з її бажаннями  та можливостями, вивчати дитячу  психологію.

   Такі вимоги були на той  час справжньою новацією, оскільки  докорінно змінювали усталений  погляд на виховання як виключно  на формування в дитини дисциплінованості. 

  5. Дитинство  має бути щасливим, його слід  розцінювати не як підготовку  до життя, а як частину життя [20;320c.].

   Саме в цьому твердженні полягає  оригінальність і велич думки  Ж.Ж. Руссо. 

   Розглянемо кілька проблем, пов’язаних  з вихованням дитини в сім’ї,  проаналізуємо, які рекомендації  щодо їх розв’язання подаються  у працях видатного французького  письменника-просвітителя, і порівняємо  їх із сучасними підходами  до виховання. 

   Головне - визначити мету 

   Більшість батьків, виховуючи  дитину, навіть не уявляє, в чому  полягає мета виховання. Але  ж погодьмося, важко досягти успіху  в будь-якій справі, якщо не  знаєш, чого саме прагнеш досягти,  тобто чітко не визначивши  для себе мету власної діяльності.

   Ж.Ж. Руссо мету виховання пояснює  так: «основа виховання – зробити  дитину сприйнятливою до того, в чому її переконують»[28;63c.].

   Дитина бачить світ по - своєму 

   Батьки не рідко спілкуються  з дитиною, як зі дорослим, ставлять  до неї вимоги, як до дорослої  людини, а потім (це в кращому  випадку) не можуть зрозуміти,  чому малюк не виправдовує  своїх сподівань, а то ще  й карають за « непослух». 

   З цього приводу Руссо пише  так: природа бажає, що діти  залишились дітьми, перш ніж стати  дорослими. Діти думають, відчувають  і бажають все по-своєму. Тож  не має нічого безглуздішого,  а ніж вимагати від них сприймати  віт по-дорослому. 

   Порівнюючи позицію Руссо з  відповідними положеннями Базового  компонента шкільної освіти. Однією  з основних засад створення  цього документа є: «визнання  своєрідності, унікальності, особливої  ролі шкільного дитинства в становленні особистості, врахування сензитивності даного періоду для становлення первинного схематичного світогляду …». Схожість цієї установки з поглядами Руссо не підлягає сумніву.

   Письменник також застерігає, що  вважати дітей розумними від  народження – велика помилка.  Цю розумність ще треба виплекати.  А якщо розмовляти з маленькими  дітьми незрозумілою для них  «дорослою» мовою, вони привчаються  «базікати» з розумним виглядом, не поважати дорослих, критикуючи  усе, що їм кажуть, і думаючи,  що самі не є менш мудрими  та досвідченими, ніж їхні вчителі[7;296c.].

   Як навчити малюка  поважати дорослих