Педагогічні погляди та ідеї Руссо як основа сучасного виховання

       1.3.Загальна  характеристика педагога (перелік педагогічних праць)

       Жан-Жак  Руссо систематичної освіти не здобув, в основному займався самоосвітою. Тридцятилітнім поїхав у Париж, де познайомився з кращими представниками (літераторами, філософами) нової буржуазної інтелігенції, часто зустрічався з Дідро. За його порадою Ж.-Ж. Руссо написав твір «Чи сприяв прогрес у науці і мистецтві поліпшенню чи погіршенню моралі?». Діжонська академія за цей твір нагородила Ж.-Ж. Руссо першою премією. В 1754 році з'явилась друга робота Ж.-Ж. Руссо «Про походження нерівності між людьми», а потім (1762) — «Суспільний договір», де він різко критикує тиранію, гніт експлуататорів і розвиває договірну теорію Д. Локка, доводить, що влада, яка не відповідає інтересам народу, не є законною. Вона порушила суспільний договір, за яким люди добровільно передали частину всіх прав вибраним представниками влади, що повинні були служити народу. Звідси висновок: якщо влада не задовольняє вимогам народу, то її слід усунути[33;450c.].

       В 1762 році був надрукований роман трактат  «Еміль, або Про виховання», який викликав велике незадоволення серед королівської влади і духовенства. Книга була спалена на одному з паризьких майданів, а Ж.-Ж. Руссо змушений був тікати спочатку в Женеву, а потім в Берн і, нарешті, в Англію.

       У Францію Ж.-Ж. Руссо повернувся хворим, морально пригніченим незадовго до своєї смерті. В цей час (1767) він написав чудовий автобіографічний твір «Сповідь». В 1778 році Ж.-Ж. Руссо помер.

       В основу виховання («Еміль, або Про  виховання»), за Ж.-Ж. Руссо, повинен лягати принцип слідування за вказівками природи, відповідно з яким: а) кожному віковому періоду повинні відповідати особливі форми виховання і навчання; б) виховання має бути трудовим і сприяти розвитку самодіяльності та ініціативи учнів; в) інтелектуальному вихованню повинні передувати вправи для розвитку фізичних сил і органів чуття вихованців[9;267c.].

       В системі виховання, за Ж.-Ж. Руссо, велика увага приділялась особистості дитини. Це був протест проти станового виховання, характерного для феодалізму. Він прагнув показати, що правильне виховання є засобом розв'язання корінних соціальних проблем. Лише шляхом виховання можна перебудувати світ. Влада й багатство створили нерівність, людина втратила свободу і стала зіпсованою, а зіпсоване суспільство сприяє створенню зіпсованих людей. Тому дитину (Еміля) слід виховувати поза феодальним суспільством відповідно з природою (природовідповідно). Навчати природовідповідно — значить дотримуватись законів розвитку організму дитини та її здібностей.

       Ж.-Ж. Руссо вважав, що простих людей, трудівників  та їх дітей виховувати не потрібно: вони вже виховані самим життям. Потрібно виховувати і перевиховувати феодалів, аристократів та їх дітей, щоб кожен з них став людиною, а не дармоїдом. Тому головним героєм свого роману Руссо взяв Еміля — сина багатих батьків з метою виховати його справжньою людиною[19;520c.].

       Розглянемо  вікову періодизацію і зміст виховання, за Руссо. Ж.-Ж. Руссо ділить життя  свого вихованця на вікові періоди: а) від народження до двох років, коли особливу увагу слід звертати на фізичне виховання; б) від двох до дванадцяти років — період «сну розуму», коли потрібно розвивати «зовнішні відчуття!»; в) від 12 до 15 років (розумове виховання); д) від 15 до повноліття (період морального і статевого виховання).

       Ж.-Ж. Руссо охарактеризував всі періоди, визначаючи зміст, форми і методи навчання та виховання в кожному з них.

       В ранньому дитинстві (до 2 років) основою  є фізичне виховання. Новонароджену дитину не потрібно сповивати, бо перший крик дитини — «протест проти несправедливості в суспільстві!»[18;445 c.].

       Після 12 років починається розумове і  трудове виховання дітей. Це так  званий третій період (з 12—15 років), під  час якого слід розвивати у підлітків спостережливість, самодіяльність, вчити їх працювати в саду, на городі, в полі, майстерні; вчити читанню, письму» географії, природознавству, астрономії, арифметики, геометрії.

       У юнаків 15—17 років Ж.-Ж. Руссо виділяє  три завдання морального виховання: виховання добрих почуттів, добрих суджень і доброї волі. До 17—18 років юнаку не варто говорити про релігію, але Руссо переконаний, що Еміль думає про першопричину і самостійно проходить поступово до пізнання божественного початку.

       Педагогічні погляди Ж.-Ж. Руссо мали великий  вплив на розвиток педагогічної думки в наступний період[16;900c.]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 Розділ 2. Педагогічні погляди та ідеї Руссо як основа сучасного виховання

 2.1. Детальна характеристика  формування особистості  за творчістю Руссо

 Питання про самопізнання для Руссо настільки  ж філософський, як і актуальний. Грецьку мудрість він намагається  з'єднати з пекучими питаннями сучасності про волю і рівність.

 Найважливішою перешкодою для людини є сама людина.Але  нинішнє прагнення до "об'єктивного" пізнанню, освоєння зовнішньої предметності віддаляє людини від самого себе[30;575c.].

 Як  Декарт відокремив думку від чуттєвості, щоб зробити предметом думки  саму думку, так Руссо береться звільнити  відчування від інтелектуальних  привнесень, щоб зосередитися на ньому  ж самому, щоб "почувати почуття". Але, якщо Декарт звертає думку на саме себе, для того, щоб досягти

 чистоти і ясності інтелектуального пізнання, те Руссо отрешает почуття від  усякої зовнішньої предметності й орієнтує усередину для досягнення морального самопізнання.

 Принцип Декарта cogito (мислення) відноситься  до інтелектуальної і почуттєвої самосвідомості, поєднуючи те й інше. Декарт починає з першого, залишаючи  в тіні друге. Руссо, навпроти, відправляється від другого, тобто від почуттєвого  самопізнання як основи самопізнання раціонального. Руссо виводить вірогідність існування людини не з уявного  акта, як у Декарта: "Мислю, отже існую", а з почуттєвого; але в обох випадках акти рефлективні: там - самомислення, тут - самовідчування, відчуття себе, свого  власного існування: "Існувати для  нас значить почувати; наша чуттєвість безперечно передує нашому розумінню, і ми маємо почуття раніш ідей" (Руссо Ж.-Ж., Эміль, чи про вихованні.,Спб.,1913,с.284). Визнаючи першим почуттям людини "відчуття його буття" , Руссо додає і  розвиває картезіанський принцип не в інтелектуальній сфері,однак і не в протиріччі з розумом, тобто не виступає як антиінтеллектуаліст: "..моє правило більше покладатися на почуття, чим на розум, погодиться із самим розумом[22;185c.].

 Але все-таки специфічна відмінність Руссо  від багатьох інших просвітителів - це не настільки поворот до сенсуалізмуу, що не рідкості в їхньому середовищі, скільки звертання до картезіанської основи як раціоналізму, так і сенсуалізму  і розвиток з її почуттєвої рефлексії.

 "Сповідь"  Руссо не коштує зовсім осторонь  від його своєрідного філософського  починання. У її програмі прямо  заявлено: "Віддаючи одночасно  спогаду про отримане враження  і почуття дійсного моменту,  я буду віднімати свій щиросердечний  стан як би в двійні, тобто  в момент, коли відбулася дана  подія, і в той, коли я  його описую" (Руссо Ж.-Ж., Вибрані  праці.,т.3, с.672). Рефлективне відношення  не може залишатися чисто індивідуальним  і суб'єктивної, воно повинно знайти  загальзначимість і об'єктивність.

 У 1762 році Руссо публікує книгу, в якій викладена ціла педагогічна система, і досить широка при цьому. Слово  “педагог” зазвичай ототожнюється  з вихователем дітей. У Руссо  подані всі початкові стадії розумового росту людини: дитина – підліток – юнак. Педагог володіє певною філософією – основою своєї теорії виховання, але його вихованець, звичайно, не може знати, що таке філософія взагалі, поки із дитини і підлітка не стане юнаком; тоді вона відкривається перед ним як система поглядів на людське життя і на світобудову взагалі. Свідомість дитини і підлітка перетворюється в самосвідомість юнака – уже повноцінної людини[13;576c.].

 Руссо намічає три види виховання і  три типи вчителя: Природа, Люди і  Предмети. Усі вони беруть участь у  вихованні людини: природа внутрішньо розвиває наші задатки й органи, люди допомагають використовувати  цей розвиток, предмети діють на нас і дають досвід. Природне виховання не залежить від нас, а діє самостійно. Предметне виховання частково залежить від нас.

 Виховання – велика справа, і воно може створювати вільну і щасливу людину. Природна людина – ідеал Руссо – гармонічна і цілеспрямована, у ній високо розвинуті якості людини-громадянина, патріота своєї країни. Така людина абсолютно вільна від егоїзму. Як приклад подібної людини Руссо приводить  Педарета, що побажав стати членом ради трьохсот, і коли йому відмовили  в цьому, він зрадів, що в Спарті виявилося триста чоловік, кращих, чим  він[4;992c.].

 Роль  вихователя для Руссо полягає  в тому, щоб навчати дітей і  дати їм одне єдине ремесло –  життя. Як заявляє вихователь Еміля, з його рук не вийде ні судовий  чиновник, ні військовий, ні священик, - насамперед це буде людина, що зможе  бути і тим, і тим.

 Кожному віковому періоду повинні відповідати  особливі форми виховання і навчання. Виховання повинне носити трудовий характер і сприяти максимальному  розвитку самостійності й ініціативи учнів. Інтелектуальному вихованню  повинне передувати і супроводжувати вправа фізичних сил і органів  почуттів вихованців. У своєму романі Руссо дає періодизацію, поділяючи  життя дитини на чотири етапи:

  1 –  від народження до двох років.  Це період фізичного виховання.  Вихователі дитини мати і батько.

 2 період  – дитячий вік від 2 до 12 років; 

 3 період  – підлітковий вік від 12 до 15 років; 

 4 період  – юнацький вік від 15 до 18 років. 

 У першій книзі свого роману “Еміль чи про  Виховання” Жан-Жак Руссо розповідає про перший період життя дитини. Руссо говорить: “Рослинам дають  вид за допомогою обробки, а людям  за допомогою виховання”. “Ми народжуємося усього позбавленими – нам потрібна допомога; ми народжуємося безглуздими  – нам потрібний розум. Усе, чого ми не маємо при народженні і без  чого ми не можемо обійтися, ставши дорослими, дається нам вихованням”. Руссо вважає, що не можна у вихованні спиратися тільки на почуття, інакше людина не буде знати, чого вона хоче.

 “Щоб  бути чим-небудь, щоб бути самим собою  і завжди єдиним, потрібно діяти, як говориться, потрібно бути завжди готовим  на рішення, що потрібно прийняти, потрібно приймати сміливо і випливати  на нього постійно”[19;523c.].

 У цій  главі також говориться про те, що не можна дитину сковувати після  народження пелюшками, дитина повинна  лежати вільно. Руссо призиває людей: “Дайте можливість тілу вільно розвиватися, не заважайте природі”. Він вважає, що дитину необхідно гартувати, не потрібні дитині ніякі лікарі і ліки. Самий  головний ворог – гігієна. У цьому  віці необхідно привчати до темряви, самітності, незнайомим предметам, але  в дитини не повинно бути ніякого  режиму, тільки природні потреби. “Занадто точний розподіл їжі і сну робить те й інше необхідним після закінчення кожного проміжку часу: швидке бажання  розпочинається не з потреби, а зі звички, чи, краще сказати, звичка починає  нову потребу – от це і варто  попереджати”. Не потрібно, на думку  Руссо, і форсування, стимулювання мови.

 Отже, у цьому віці упор робиться на фізичний розвиток дітей, а головні вихователі мати і батько[19;525c.].

 У цій  книзі автор говорить про те, що феодальне суспільство – суспільство  зіпсоване, тому що вихованням дітей  займаються годувальниці, а батьки продовжують вести звичний спосіб життя.

 Верхом  мистецтва при гарному вихованні  – зробити людину розумною, а  більшість учителів-схоластів намагаються  виховувати дитину за допомогою розуму. Руссо про методи виховання говорить: “Дивно, що з тих пір, як беруться виховувати дітей, не придумали ще іншого такого способу керувати ними, крім змагання в заздрості, ненависті, марнославстві, жадібності, низькому страхові всіх пристрастей, найбільш небезпечних, найбільш здатних  хвилювати і псувати душу, навіть перш, ніж сформується тіло. При  всякому передчасному наставлянні, що вбивають їм у голову, у глибині їхнього серця насаджують порок; безрозсудні вихователі думають зробити чудо, роблячи їх злими з метою навчити, що таке доброта, а потім важливо говорять нам: “така вже людина”. Так, така людина, якою ви її зробили”.