Основні категорії, цілі та завдання виховання військовослужбовців у ЗС

Ідеали визначають спрямованість духовної орієнтації особистості, формують пріоритети діяльності. Особистість свідомо здійснює життєдіяльність  так, щоб вона в кінцевому підсумку приводила до реалізації ідеалів. Вплив ідеалів на самі орієнтації виявляється, перш за все, у наданні переваг одним цінностям перед іншими, у визначенні основних, стратегічних напрямків духовних орієнтацій. Інакше і бути не може, адже ідеал сам по собі є тим маяком, який вказує особистості напрямок руху. Він виконує роль найвищого духовного орієнтира і тому має для нього надзвичайно велику цінність.

Основні форми  прояву ідеалу:

• найвищі моральні вимоги, вірогідна реалізація яких особистістю дозволила би їй досягнути досконалості;
• образ найціннішого і величного в людині;
• критерій відокремлення добра і зла.

Але в якій би формі він не виступав, у ньому  втілені в першу чергу мрія (надія, сподівання) про єдність і братство людей і вимога безумовної людяності (альтруїзм, гуманізм) у відносинах між ними. Частіше за все він розглядався не тільки як заперечення недосконалої дійсності, але й як її духовне подолання.

Ідеальний образ – найвища ціль, до якої прагне особистість, певна соціальна група, клас або суспільство.

Рівень узагальненості ідеалу визначає його структуру. Наприклад, для людини ідеалом є конкретна особистість чи сукупність рис окремих особистостей, які узагальнені в одному образі.

Дієвість ідеалу проявляється у ступені його впливу на поведінку, на характер діяльності, на вибір змістовних життєвих орієнтирів особистості та намаганні їх змістовно реалізовувати. У сукупності ці характеристики ідеалу знаходять свій прояв у функціях.

Ідеал виконує  такі функції: світоглядну, виховну, регулятивну, нормативну; ціннісну; прогностичну.

За змістом  ідеали можуть бути: релігійними, моральними, політичними, естетичними, військовими тощо.

Отже, ідеал українського виховання має в свій зміст включати уявлення про найвищу соціальну досконалість, яка формувалась у свідомості громадян України протягом багатьох століть на шляху встановлення української держави. Основою цього ідеалу мають бути, з одного боку, корінні суспільні інтереси українського народу – створення незалежної української держави та забезпечення її незалежності й недоторканості, а з другого – Людина – духовно багата, розумово розвинута, фізично досконала особистість українського громадянина.

Ідеал військового  виховання – це воїн-громадянин України, збагачений загальнолюдськими  та національними цінностями, який керується у своїй діяльності вимогами воїнського етикету, спроможний майстерно діяти в умовах сучасної війни, це справжній патріот, який дбає про честь і гідність військовослужбовця Збройних сил України. Впровадження у виховну практику цього ідеалу передбачає одночасний розвиток інструментальних і мотиваційних якостей особистості воїна.

До інструментальних якостей належить все, що відноситься  до ефективної діяльності воїна: розумовий  розвиток, освіта, навички та вміння, досвід. Ці якості особистості характеризують інтелектуально-фізичну сферу воїна. Перелічені якості вкрай необхідні для ефективної діяльності, за допомогою них воїн реалізує власні потреби, завдання військового навчання і виховання. Воїн, який не має мінімуму певних військово-професійних знань, навичок і вмінь, неспроможний адаптуватися до військової служби та жорстких умов сучасної війни.

До мотиваційних якостей особистості воїна належать потреби, прагнення, переконання, мотиви і мотивації, цілі та ідеали його життєдіяльності. Ці якості стосуються як мотиваційної, так і емоційно-вольової сфери особистості воїна.

Таким чином, військове  виховання має торкатись усіх сфер особистості воїна: інтелектуальної, емоційно-почуттєвої, вольової, мотиваційної, фізичної, психофізіологічної тощо.

У процесі формування особистості воїна, конкретно –  певної сукупності його особистісних якостей, маємо справу з різними  видами виховних впливів. Вони можуть бути спрямовані як на окремих воїнів, так і на військові колективи, але також можуть бути застосовані в певних виховних системах, мають динамічний і змінний характер, хоча можуть бути як випадковими, так і цілеспрямованими. Деякі з них існують незалежно від волі вихователів і вихованців, інші є результатом свідомих дій. Водночас, як перші, так й другі можуть безпосередньо або опосередковано впливати на інструментальну та мотиваційну сферу особистості воїна. Всю сукупність виховних впливів на основі характеру їх дій на вихованців можна класифікувати на постійні, опосередковані та змінні.

До постійних  виховних впливів належать такі дії, які мають вплив на формування особистості воїна, але якими вихователь не може оперувати вільно: не спроможний їх ні змінити, ні реконструювати протягом якогось часу. Наприклад, це вік воїнів, освіта, соціальне походження, сім’я тощо.

До змінних  виховних впливів належать такі дії, які створюються, регулюються, вдосконалюються  вихователями. Наприклад, створення  військових колективів, опрацювання  програм гуманітарної підготовки і  планів виховних заходів, обґрунтування  методики застосування заходів заохочення та примусу, змісту конкретних виховних заходів тощо.

Специфіка бойової  діяльності та особливості військового  виховання передбачають необхідність таких його ознак, як системність, цілісність, комплексність, планомірність, націленість на конкретний практичний результат, неперервність, тривалість і організованість.

Поняттю “військове виховання” можна дати таке визначення: це процес цілеспрямованого, систематичного, організованого і планомірного впливу на свідомість, підсвідомість, пізнавальну, емоційно-вольову та мотиваційну сфери особистості військовослужбовця з метою формування у нього наукового світогляду, високих моральних, громадських і військово-професійних якостей для забезпечення всебічного і гармонійного розвитку його особистості та ефективного виконання ним службових обов’язків в умовах мирного і воєнного часу.

Отже, військове  виховання відбувається на основі чітко  визначених соціально-моральних і  військових цінностей, які знайшли  свій відбиток у військових статутах і воїнському етикеті та визначають загальний напрямок добору змісту і методів виховання. Ці цінності визначають ідеал військового виховання, основні якості особистості воїна та військового колективу, які слід формувати.

Висновки

 

 

На основі викладеного  матеріалу зробимо наступні висновки:

По-перше, Військове виховання – це процес цілеспрямованого, систематичного, організованого і планомірного впливу на свідомість, підсвідомість, пізнавальну, емоційно-вольову та мотиваційну сфери особистості військовослужбовця з метою формування у нього наукового світогляду, високих моральних, громадських і військово-професійних якостей для забезпечення всебічного і гармонійного розвитку його особистості та ефективного виконання ним службових обов’язків в умовах мирного і воєнного часу.

Категорії тлумачаться як понятійний апарат, який виражає наукові узагальнення, відтворюючи найбільш загальні властивості і зв’язки явищ матеріального світу, характерні особливості сприйняття дійсності в тому чи іншому середовищі, узагальнюючи найбільш суттєві ознаки предметів, подій, процесів. В педагогіці використовуються такі основні категорії: вихованець, особистість, розвиток, виховання, соціалізація.

Категорія у перекладі з грецької мови звучить як "ознака". Це є загальне поняття, яке відображає універсальні властивості і відношення об’єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних, духовних явищ [4].

Вихователь  повинен вправно володіти категорійним апаратом та вміло застосовувати  певні категорії, для здійснення раціонального виховного процесу.

По-друге, Процес виховання військовослужбовців – це динамічне складне явище, яке здійснюється на основі цілеспрямованого й організованого впливу на розум, почуття, волю воїна з метою формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Основні цілі виховання  військовослужбовців Збройних сил  України визначені у законодавчих актах держави, конкретизовані у  Концепції виховної роботи та ряді інших документів органів військового управління і полягають у:

• перша – формуванні комплексу соціально-психічних і військово-професійних якостей особистості військовослужбовця, які необхідні йому для виконання службових обов’язків у мирний і воєнний час.
• друга – стосується реалізації загальних цілей виховання громадян України в умовах війська.

Головним завданням виховної роботи у Збройних силах України є формування і розвиток особистості вихованця на основі наукового світогляду, духовності, активної життєвої позиції, переконаності, сукупності знань, навичок, умінь, основ професійної майстерності. Світогляду, в якому мають переважати патріотичні основи.

По-третє, Ідеал – один із центральних, принципово важливих компонентів світогляду особистості. В ідеалі світогляд ніби концентрується, він є стержнем, навколо якого об’єднуються в єдине ціле всі інші компоненти самосвідомості. Ідеали визначають спрямованість духовної орієнтації особистості, формують пріоритети діяльності. Особистість свідомо здійснює життєдіяльність так, щоб вона в кінцевому підсумку приводила до реалізації ідеалів. Вплив ідеалів на орієнтації виявляється, перш за все, у наданні переваг одним цінностям перед іншими, у визначенні основних стратегічних напрямків, духовних орієнтирів.

Ідеал військового  виховання – це воїн-громадянин України, збагачений загальнолюдськими та національними цінностями, всебічно та гармонійно розвинена людини яка керується у своїй діяльності вимогами військового етикету, спроможна майстерно діяти в умовах сучасної війни, це справжній патріот, який дбає про честь і гідність військовослужбовців Збройних сил України, здатний виконати покладені на нього обов’язки у мирний та воєнний час. На створення у вихованців ідеалу військової служби, високих загальнолюдських та національних цінностей, глибокого відчуття патріотизму – і направлена робота вихователя.

Список використаної літератури

 

 

 

 Макаров А.С. Методика виховної роботи: підручник / Макаров А.С. – К.: Рад. шк., 1990. – 244 с. 

2. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: навч. посібник / Карпенчук С.Г. – К.: Вища шк., 2007. – 434 c. 
3. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. / Гончаренко С.У. – К.: Либідь, 2005. – 231 c. 
4. Фіцула М.М. Педагогіка: навч. посібник. / Фіцула М.М. – Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2002. – 454 c. 
5. Ситник П.К. Моральні засади трансформаційних процесів в Україні. [Стратегія розвитку України: теорія і практика]: конспект лекцій / За ред. О.С. Власюка. – К.: НІСД, 2002. – 146 c. 
6. Боришевський М.Й. Духовні цінності як детермінанта громадянського виховання особистості: підручник / Боришевський М.Й. – К.: Вид-во АПН України, 2000. – 215 c. 
7. Ушинський К.Д. Три елементи школи: навч. посібник / Ушинський К.Д. – К.: Рад. шк., 1994. – 256 c. 
8. Стельмахович М.Г. Народна педагогіка як наука: підручник / Стельмахович М.Г. – Харків, 2004. – 342 с. 
9. Ягупов В.В. Військове виховання: теорія та методика: підручник / Ягупов В.В. – К:.Просвіта, 2002. – 567 с. 
10. Галузинський В.М. Педагогіка: теорія та історія: підручник / Галузинський В.М., Євтух М.Б.  – К.: Вища шк., 2005 – 564 c.
11.  Педагогічні технології: підручник / [Падалка О.С., Нісімчук А.С., Смолюк І.О., Шпак О.Т.]. – К.: "Українська енциклопедія" ім. М.П.Бажана, 2005. – 676 с. 
12. Основні категорії, цілі та завдання виховання військовослужбовців у ЗСУ. [Електронний ресурс] / В.В. Ягупов // Наукова стаття – 2008. – С. 43. – Режим доступу до ресурсу:

http://eduknigi.com/ped_view.php?id=23