Основні категорії, цілі та завдання виховання військовослужбовців у ЗС

Вихованці, в  руслі сучасних гуманних педагогічних концепцій, обов’язково мають бути суб’єктами виховання, розвитку і самовиховання. У зв’язку з цим, вихователям  необхідно добре знати їх індивідуально-психічні особливості. Їх незнання або недостатнє урахування у виховному процесі може звести нанівець усі зусилля вихователів, тому що тільки при активній участі всіх вихованців у цьому процесі можна досягти певних позитивних результатів, а в протилежному випадку – взагалі втрачається його смисл. Безумовно, поряд із загальними і типовими необхідно враховувати також національні, регіональні, професійні особливості вихованців, різний життєвий досвід, рівні підготовленості. Найголовніша задача вихователів стосовно вихованців – це зробити їх активними, свідомими, зацікавленими та самостійними учасниками процесу виховання.

Процес виховання  військовослужбовців – це динамічне складне явище, яке здійснюється на основі цілеспрямованого й організованого впливу на розум, почуття, волю воїна з метою формування всебічно і гармонійно розвиненої його особистості.

Специфічними  ознаками процесу виховання військовослужбовців  Збройних сил України є: систематичність; цілісність, комплексність, планомірність; двосторонність; неперервність і  тривалість; багатогранність завдань  і різноманітність змісту; залежність від специфіки військово-професійних завдань і необхідності формування громадянина України; багатство форм, методів і засобів виховного впливу; поступове виявлення результатів виховних впливів.

Мета виховання – це наперед визначені результати в формуванні, розвитку і постійному самовдосконаленні особистості, яких намагаються досягти в процесі виховання.

Основною ознакою  мети виховання є її об’єктивність, вона визначає спосіб і характер діяльності вихователя і вихованця. В історії відомі різні цілі виховання, які диктувалися об’єктивними причинами.

Мета виховання  у нашому суспільстві з порядку  денного не тільки не знімається, а  й розвивається відповідно до нових  цілей і цінностей, які стоять перед особистістю та українським суспільством. Але в той же час існує гостра потреба уточнення її змісту. Мета виховання – це сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне наше суспільство. А їх знання педагогом дає йому чітке уявлення про те, яку особистість він повинен формувати і, природно, надає його діяльності конкретну спрямованість, гуманність, осмисленість і науковість [13].

Отже, головна  мета виховання має максимально відбивати запити нашого суспільства і відповідати перспективам його розвитку. Тому правомірно стверджувати, що головною метою виховання в українському суспільстві є формування у вихованців наукового світогляду, прищеплення їм комплексу загальнолюдських, національних і професійних норм, правил, цінностей та ідеалів поведінки, професійної діяльності. А головною метою є формування у військовослужбовців наукового світогляду, прищеплення їм комплексу загальнолюдських, національних і військово-професійних норм, правил, цінностей та ідеалів поведінки та військової діяльності й всебічний розвиток їх особистості на цій основі.

Безперечно, визначальними  є ідеологія та політика держави. Не існує жодної держави, яка б  цілі виховання не спрямовувала на зміцнення державною устрою, на закріплення  існуючих суспільних відносин. Так, наприклад, у первіснообщинному устрою метою виховання було озброєння вихованців знаннями, навичками та вміннями, необхідними в суворому повсякденному житті. Окрім того, слід ураховувати закономірності фізіологічного розвитку організму, психічного розвитку людини, ведучі ідеї філософської думки щодо сутності людської природи та призначення, доробки педагогічної науки, рівень суспільної та матеріальної культури, які мають значний вплив на визначення і конкретизацію цілей виховання у суспільстві [11].

Основні цілі виховання  військовослужбовців Збройних сил України визначені у законодавчих актах держави, конкретизовані у Концепції виховної роботи у Збройних силах та інших військових формуваннях України і в ряді інших документів органів військового управління. Можна виділити дві групи цілей військового виховання:

• перша – формування комплексу соціально-психічних і військово-професійних якостей особистості військовослужбовця, які необхідні йому для виконання службових обов’язків у мирний і воєнний час.
• друга – стосується реалізації загальних цілей виховання громадян України в умовах війська.

Основні цілі виховання в українському суспільстві зумовлені розпадом СРСР, проголошенням України самостійною державою, зміною соціально-економічної формації, побудовою демократичного суспільства, орієнтацією на гуманістичну парадигму виховної діяльності, гуманізацією, демократизацією та гуманітаризацією всієї національної системи освіти й виховання. Ці цілі визначені у законодавчих актах держави, конкретизовані у Концепції національного виховання і в ряді інших документів.

У обґрунтуванні  цілей виховання в українському суспільстві слід намагатися знайти загальну рису, яка об’єднує всіх громадян Української держави. Стрижневою національною ідеєю стає конкретна, реальна, притаманна переважній більшості населення, спільна ознака. Такою стрижневою ознакою-вартістю в американців є свобода особистості, в англійців – аристократизм, джентльменство, шляхетність, у німців – упорядкованість, добробут, у японців – досконалість, філігранна довершеність у всьому. Всі ці ознаки споріднені, а наповнення національного ідеалу загальнолюдськими вартостями, виховання твердої волі втілювати їх в реальні відносини – необхідна і першочергова умова всілякого прогресу та процвітання народів [6].

Тому в цілях  виховання особливий акцент слід робити на виховання громадянського духу, на формування почуття любові до України як Батьківщини, вірності Українській державі, працьовитості [8].

Залишаючись в  інтегральному зв’язку із загальною  метою виховання у нашому суспільстві  та враховуючи завдання Збройних сил України, можна формулювати такі завдання виховання:

• формування громадянина, який має менталітет народу України;
• прищеплення воїнам почуття вірності та відданості народу України та Військовій Присязі;
• формування творчої мотивації військово-професійної діяльності;
• розвиток почуття необхідності дотримання вимог статутів, наказів і військової дисципліни;
• шанування правил спілкування і колективної діяльності;
• формування волі бійця, почуття гідності, психологічної стійкості та готовності до військово-професійної діяльності тощо.

Військово-патріотичне виховання як складова виховання є процесом цілеспрямованого, систематичного, організованого та планомірного впливу його суб’єктів на свідомість і поведінку особового складу задля формування в нього патріотизму через виховання високих громадянських, моральних, психологічних, військово-професійних і фізичних якостей, необхідних для реалізації його інтелектуального та творчого потенціалу в інтересах всебічного розвитку суспільства і Збройних Сил України, а також забезпечення безумовної готовності до сумлінного виконання військового обов’язку та захисту Вітчизни.

Метою військово-патріотичного виховання у Збройних Силах України є формування в особового складу патріотичної свідомості, самосвідомості та відповідного комплексу особистісних якостей, що сприяє підвищенню рівня морально-психологічного потенціалу військ (сил), забезпечує сумлінне виконання військовослужбовцями конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Основні завдання військово-патріотичного виховання:

• утвердження в свідомості особового складу Збройних Сил України любові до України та її Збройних Сил, глибоких національних почуттів і патріотичних переконань, поваги до української мови, культури, історичного минулого, національних і військових традицій, гордості за належність до своєї держави, віри в її процвітання, згуртування особового складу навколо ідеї незалежності України;
• виховання в особового складу поваги до Конституції України і законів України, вимог Військової присяги та статутів Збройних Сил України, високоморальних і патріотичних норм поведінки та діяльності, формування в них готовності до свідомого виконання своїх обов’язків і збройного захисту держави в цілому;
• формування в особового складу Збройних Сил України гордості та поваги до державних символів України (Державного Прапора України, Державного Герба України, Державного Гімну України), бойових прапорів військових частин (з’єднань) Збройних Сил України, військових ритуалів і військової символіки;
• поглиблення знань особового складу з історії України та її Збройних Сил (військових формувань українців), протидія викривленню та фальсифікації історії і турбота про її об’єктивне та неупереджене висвітлення, збереження українських військових традицій і започаткування нових;
• всебічне використання у військово-патріотичному вихованні потенціалу навчальних закладів, військово-патріотичних об’єднань, наукових, громадських, молодіжних, ветеранських, спортивних, культурно-просвітницьких та інших організацій (установ);
• формування позитивного іміджу Збройних Сил України, популяризація та підвищення в українському суспільстві престижу військової служби, вдосконалення військово-професійної орієнтації та допризовної підготовки молоді, військово-шефської роботи;
• популяризація національного військово-музичного та аматорського мистецтва, досягнень військових спортсменів;
• підтримка взаємодії із громадськими та релігійними організаціями з метою виховання патріотизму в особового складу і формування високого морально-психологічного потенціалу Збройних Сил України.

Отже, одним  із головних завдань виховання у  Збройних силах України є формування і розвиток світогляду українського військовослужбовця, в якому мають переважати патріотичні основи. Світогляд – це форма суспільної свідомості людини, через яку вона сприймає, осмислює та оцінює навколишню дійсність як світ свого буття й діяльності, визначає та сприймає своє місце й призначення в ньому [5]. Він, з одного боку, складає струнку систему знань і переконань військовослужбовця, його світосприймання і світорозуміння, а з другого – визначає його ставлення до світу, життєвий почерк, основу цілеспрямованої діяльності.

В цілях виховання  особливий акцент слід робити на виховання  громадянського духу, на формування почуття  любові до України як Батьківщини, вірності Українській державі, працьовитості [8].

Розділ III

СТВОРЕННЯ ІДЕАЛУ ВИХОВАННЯ У ВОЇНА ТА У ВІЙСЬКОВОГО КОЛЕКТИВУ

Виховання – це сукупність однорідних і внутрішньо узгоджених наукових педагогічних тверджень, знання яких дозволяє формувати та розвивати особистість воїна, впливати на військовий колектив згідно з визначеними цілями загального і військового виховання. Воно покликано озброїти вихователів професійними знаннями, педагогічними навичками та вміннями і практичним досвідом організації виховної роботи у Збройних силах України. Існують також часткові теорії виховання. Наприклад, теорія військово-професійного виховання, теорія національного виховання, теорія екологічного виховання, теорія фізичного виховання, теорія виховання в колективі та через колектив й інші, які складають підвалину для обґрунтування загальної теорії виховання військовослужбовців.

Кожний з  цих напрямків виховання має  свої, властиві тільки йому цілі, ідеали, задачі, принципи, зміст, методи і форми  виховних впливів, які сприяють реалізації загальної мети виховання військовослужбовців. В умовах війська, мова йде про  підготовку військовослужбовця до ефективної діяльності в сучасній війні та свідомої його участі в житті Української держави. Основною функцією часткових теорій військового виховання має бути, з однієї сторони – узагальнення знань, що стосуються певної сфери виховної дійсності, а з другої – у забезпеченні загальної теорії військового виховання положеннями, які підлягають систематизації, узагальненню та цілеспрямованому використанню іншими вихователями. Про успіх чи ефективність виховної роботи у військовому підрозділі, в першу чергу, свідчить досягнення загальних цілей військового виховання, відповідність досягнутих результатів загальноприйнятим і військовим ідеалам, їх вплив на загальний стан справ у підрозділі, на підвищення ефективності бойової та гуманітарної підготовки, рівня бойової та мобілізаційної готовності, якісного несення різних видів служб, а не тільки в окремих його напрямках, наприклад, фізичному чи іншому [6].

Військове виховання  – це цілеспрямована діяльність. У  зв’язку з цим виникає потреба  з’ясування залежностей між свідомими, цілеспрямованими, організованими виховними явищами у Збройних силах України.

Теорія військового  виховання, як кожна теоретична наука, має систематизувати, глибоко аналізувати  і класифікувати різні виховні  явища у Збройних силах України, обґрунтовувати загальні закони й закономірності, які існують між цими явищами. Вона має цікавитися не тільки тим, яким воїн є, а яким він стане, які зміни відбувалися і відбуваються в його особистості під виховними впливами та в якому ступені ці зміни наближають до реалізації ідеалу військового виховання. Такі самі взаємини слід вивчати у військовому колективі як важливому об’єкті виховних впливів.

Вихователями  є командири, начальники, військові  колективи, характер діяльності яких характеризується усвідомленістю, систематичністю, планомірністю, послідовністю і комплексністю. Вихованцями є всі військовослужбовці, військові колективи, службовці Збройних сил України, члени сімей військовослужбовців, які являються не пасивними істотами. Вони активно реагують на виховні дії, які спрямовані до них, усвідомлюють їх та вносять відповідні зміни у свої переконання, життєві настанови, характер дій тощо. Ця свідома взаємодія вихователя і вихованця є найважливішою характеристикою процесу виховання.

Для досягнення позитивних результатів у вихованні військовослужбовців необхідно володіти певними науковими засадами та методами виховного впливу на них, тобто виникає гостра потреба поєднання теорії військового виховання з практикою. У цьому проявляється одна з основних закономірностей – єдність теорії та практики, коли визначені теоретичні зв’язки і залежності впливають на правила практичних дій. Тому спочатку слід чітко з’ясувати, які зміни мають відбуватися в особистості військовослужбовця, соціально-психологічних характеристиках військового колективу в результаті військового виховання та визначити основні види виховних впливів. Безумовно, процес військового виховання спрямований на формування і розвиток особистості воїна, на згуртування військового колективу, формування його виховних функцій.

Військове виховання  відбувається на основі чітко визначених соціально-моральних і військових цінностей, які знайшли свій відбиток у військових статутах і воїнському етикеті та визначають загальний  напрямок добору змісту і методів виховання. Ці цінності визначають ідеал військового виховання, основні якості особистості воїна та військового колективу, які слід формувати.

Ідеал – один із центральних, принципово важливих компонентів  світогляду особистості. В ідеалі світогляд  ніби концентрується, він є стрижнем, навколо якого об’єднуються в єдине ціле всі інші компоненти самосвідомості воїна. Світогляд – це бачення світу перш за все з позицій певних ідеалів, які має воїн. Ідеал (система ідеалів) є ядром світогляду, його принципом і визначає характер відношення особистості військовослужбовця до минулого, теперішнього і майбутнього.