Основні категорії, цілі та завдання виховання військовослужбовців у ЗС

• МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ

ВІЙСЬКОВИЙ  ІНСТИТУТ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ ТА ІНФОРМАТИЗАЦІЇ НТУУ «КПІ»

 

 

 

 

 

КАФЕДРА № 43

(військово-гуманітарних  дисциплін)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Військове навчання та виховання»

Тема: «Основні категорії, цілі та завдання виховання військовослужбовців у ЗСУ»

 

 

 

Виконав: Курсант навчальної групи 283

солдат      _{(підпис)}     Р.О. Пірко

Перевірив:Старший викладач кафедри №43

підполковник   _{(підпис)}  А.В. Гангал

 

 

 

 

КИЇВ – 2012

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….………3

Розділ I  Основні категорії виховання та їх характеристики………………………..5

Розділ II  Цілі та завдання військово-дидактичного процесу…………………………........10

Розділ III  Створення ідеалу виховання у воїна та у військового колективу…..…16

Висновки………………………………………..…………………………………...…21

Список використаної літератури……………….………………………………….....24

 

Вступ

 

 

Актуальність теми. Докорінні зміни, що відбуваються нині в Україні та її Збройних силах, зумовлюють необхідність створення адекватних до цих процесів соціально-педагогічних умов і вимагають оптимального розвитку системи бойової та гуманітарної підготовки особового складу, впровадження ідей і технологій гуманістичної педагогіки, педагогіки співробітництва. Проблеми патріотичного та військово-патріотичного виховання особового складу військових формувань, є надзвичайно актуальними на сучасному етапі розвитку нашого суспільства, держави та Збройних сил. Їх актуальність обумовлена тим, що у свідомості населення, в тому числі військовослужбовців, на жаль, набули поширення егоїзм, індивідуалізм, цинізм, немотивована агресивність, байдужість окремих громадян до суспільних проблем, неповажне ставлення до держави та соціальних інститутів. Причини цих тривожних явищ безпосередньо пов’язані з духовною кризою в нашому суспільстві, неефективним національним, громадянським і патріотичним вихованням громадян України. Вони в значній мірі викликані невизначеністю таких базових понять гуманітарної науки, як "ідеал виховання", "національні цінності" та ін.

Проблема  подальшого вдосконалення виховання особового складу є надзвичайно актуальною для сучасних ЗС України. Стан їхньої бойової готовності та боєздатності безпосередньо залежить від рівня патріотичної вихованості воїнів, сформованості соціально активної та патріотично налаштованої особистості військовослужбовця. Це висуває підвищені вимоги до духовної сфери військовослужбовців, їх свідомості, самосвідомості, мотивації та життєвих настанов.

Мета роботи: проаналізувати категорії, цілі та завдання виховання військовослужбовців ЗС України.

 

Для досягнення мети роботи необхідно вирішити наступні завдання:

• охарактеризувати основні категорії виховання та їх характеристики;
• визначити основні цілі та завдання військово-дидактичного процесу;
• дослідити процес створення ідеалу виховання у воїна та у військового колективу.

 

Об’єкт роботи: військове виховання як процес формування особистості військовослужбовця.

Предмет роботи: основні категорії, цілі та завдання виховання військовослужбовців ЗСУ.

Розділ I

ОСНОВНІ КАТЕГОРІЇ  ВИХОВАННЯ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКИ

 

 

Виховання воїнів – це головна складова частина  військово-педагогічного процесу  в Збройних силах України, яка  є складним соціальним явищем. Воно спрямовано на формування у вихованців наукового світогляду, особистісних рис громадянина України на основі відродження традицій національної свідомості і самосвідомості, військового (військово-професійного), морального, правового, фізичного, екологічного розвитку, досягнення високого морально-психічного стану особового складу, згуртування військових підрозділів і частин, підтримання їх готовності успішно вирішувати різноманітні та багатогранні завдання військової служби як в мирний, так і воєнний час.

Процес виховання  – цілісний процес, в якому органічно  поєднані змістовна і процесуальна сторони. Змістовна сторона процесу виховання характеризує сукупність виховних цілей. Процесуальна – характеризує самокерований процес педагогічної взаємодії вихователя й вихованця, що включає організацію і функціонування системи виховної діяльності й самовиховання вихованців, спрямованої на реалізацію виховних цілей і формування позитивного досвіду самовдосконалення воїнів [3].

Виходячи зі змісту поняття "виховання" розглянемо ряд категорій виховання. Серед  них: вихователь, вихованець, особистість, розвиток, формування, індивідуальність, рід, народ, етнос, духовно-моральні якості, етичні якості, ділові якості, життєва позиція, досвід, самовиховання, самовладання, перевиховання, емоції, почуття, навички, звички, свідомість, світогляд. Але, перед усім, вникнемо у зміст самого поняття "категорія".

Категорія тлумачиться як поняття, відтворююче найбільш загальні властивості і зв’язки явищ матеріального світу, характерні особливості сприйняття дійсності в тому чи іншому середовищі, узагальнююче найбільш суттєві ознаки предметів, подій, процесів тощо. Категорія у перекладі з грецької мови звучить як "ознака". Це є загальне поняття, яке відображає універсальні властивості і відношення об’єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних, духовних явищ [4]. Отже, переходячи до змісту понять, які стосуються теорії виховання, ми акцентуємо увагу на їх узагальнюючих властивостях.

Якщо тлумачити  поняття "вихователь" у широкому його змісті, то воно здебільшого трактується як той, що виховує, наставляє, радить. Воно стосується батьків, старших членів родини, вчителів, педагогів ВНЗ та інших, хто сприяє формуванню особистості через безпосередній вплив на неї.

Відповідно "вихованець" сприймається як той, кого виховують, наставляють, підтримують у процесі формування світогляду, конкретних якостей, рис характеру тощо. Вихователь і вихованець співпрацюють, підтримують взаємостосунки, побудовані на довірі, дотримуються певних етичних норм у спілкуванні тощо.

Поняття "особистість" включає соціальні властивості і якості людини. Воно характеризує її суспільну сутність, значущість.

Розвиток – процес суттєвих змін у властивостях і якостях особистості.

Формування розглядається як результат розвитку особистості, включаючи її становлення, набуття сукупності якостей і властивостей.

Індивідуальність трактується як несхожість, відмінність однієї особистості від іншої, її своєрідність.

Відомо, що виховний вплив на особистість і її розвиток, формування індивідуальних якостей  має рід, родинні стосунки.

Поняття "рід" за Іваном Огієнком означає "рідня, родина, плем’я" [5]. Щоб здійснювати виховання воїна, формувати з нього майбутнього захисника Батьківщини, потрібно знати хоча б най суттєвіші дані про його родину, оскільки родинний вплив є досить сильним і залишається таким протягом життя.

Виховний процес не мислимий поза народом, бо кожна  особистість формується у середовищі людей, які взаємодіють і впливають  на долю, розвиток, професійне становлення  тощо один одного.

Народ здебільшого трактується як "спільнота, яка охоплює собою всіх людей того самого етнічного походження, з’єднаних спільною історією, спільною мовою, своєю етнічною культурою й спільною волею свого життєвого самоутвердження та збереження своєї етнічної ідентичності" [6]. Оскільки у даному тлумаченні вживаються словосполучення етнічне походження, етнічна культура, етнічна ідентичність, то доцільним є розкриття змісту поняття "етнос", яке часто вживане в теорії виховання.

Етнос у перекладі  з грецької мови означає "народ", окремий народ. Відомо, що кожен окремий  народ має відмінні ознаки, властивості, якості. Тому перш ніж характеризувати поняття, які включають слово "якості", розглянемо його смислове навантаження.

Духовно-моральні якості особистості являють собою поєднання ознак духовності і моралі в людини. Духовність на думку окремих дослідників  трактується як якісна характеристика свідомості людини і не лише свідомості. В ній поєднані естетизм (орієнтація на естетичні цінності життя), етизм (тяжіння до певної парадигми поведінки) і теоретизм (апеляція до теоретичних аргументів у житті) [7]. Мораль являє собою систему поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей; одна з форм суспільної свідомості [8]. Звідси випливає узагальнення щодо трактування поняття духовно-моральні якості особистості. Воно включає розуміння характерних її ознак, які базуються на естетизмі, етизмі, теоретизмі та мають своє втілення у системі поглядів, уявлень, норм і оцінок, регулюючих поведінку людини в цілому й конкретні вчинки зокрема.

Етичні якості особистості – це такі характерні її ознаки, які базуються на нормах поведінки, моралі людини конкретного класу,суспільної чи професійної групи [8].

Етичні якості є складовою частиною ділових якостей.

Ділові якості – це ознаки особистості, які ґрунтуються на знанні конкретного роду занять, володінні певними нормами, що засвідчують ерудицію, уміння гнучко реагувати на зміни ситуацій, явищ, процесів суспільного, виробничого, особистого життя, дотримуючись при цьому етикету, моральних принципів, закону тощо. Ділові якості часто впливають на вироблення конкретною особистістю життєвої позиції, яка вирізняє її серед інших і корегує зміст усього життя.

Поняття "життєва позиція" тлумачиться як точка зору, принцип, втілені в основу поведінки, дій [8] і глибоко пов’язані з життєвою дійсністю, важливі для неї, життєво-необхідні. Вона найчастіше базується на досвіді людини, її умінні сприймати, осмислювати і втілювати у власні вчинки внутрішньо-прийнятні для неї ідеї.

Досвід є поняттям поширеним у різних сферах життєдіяльності особистості. Його зміст тлумачиться як сукупність знань, навиків, умінь, набутих у житті, практичній діяльності [8].

Важливим у  житті кожної людини є забезпечення нею самовиховної діяльності. Самовиховання розглядається як процес, глибоко пов’язаний із саморозвитком, спрямованим на вдосконалення особистості. Воно є свідомою діяльністю людини у напрямку поповнення своїх знань, вдосконалення умінь і навичок, розвитку різнорідних здібностей, вироблення конкретних позитивних якостей, усунення негативних проявів характеру тощо. Самовиховання тісно переплітається з самовладанням.

Самовладання трактується як свідомо вольова організація психічних процесів людини, що виражаються у здатності здійснювати свою діяльність у дезорганізуючих її ситуаціях, які впливають на емоційну сферу, свідомо керувати власними почуттями і настроями [3]. Вона найбільше формується під впливом оточуючого середовища.

Аналізуючи зміст категорій  виховання, ми не можемо залишити поза увагою поняття "перевиховання". Воно усвідомлюється як здійснення системи ефективних педагогічних заходів, спрямованих на переорієнтацію небажаних поглядів і установок, що склалися в неї, на виправлення тих якостей і звичок, які суперечать нормам і вимогам суспільства [3].

Розглядаючи проблему категорій  виховання вважаємо за необхідне  вникнути в суть понять більш психологічного характеру і проаналізувати їх смислове наповнення. До них відносимо емоції, почуття, навички, звички.

Емоції тлумачаться здебільшого як психічні стани людини, створювані у процесі певних хвилювань, переживань ситуацій і виражаючи позитивні чи негативні її реакції на те чи інше явище, подію тощо.

Почуття теж відносимо до психічних станів, які відтворюють емоційну сферу її духовного світу, її суб’єктивне переживання подій і емоційне ставлення до навколишньої дійсності [3].

Навички – це спроможність особистості автоматично виконувати певні дії без ускладнень та зайвих енергетичних затрат.

Звички розглядаються як схильність людини до механічного способу дії, усталеної реакції на конкретні життєві явища, події, ситуації.

Отже, виходячи зі змісту поняття "виховання" категоріями виховання є: вихователь, вихованець, особистість, розвиток, формування, індивідуальність, рід, народ, етнос, духовно-моральні якості, етичні якості, ділові якості, життєва позиція, досвід, самовиховання, самовладання, перевиховання, емоції, почуття, навички, звички, свідомість, світогляд.

Категорія тлумачиться як поняття, відтворююче найбільш загальні властивості і зв’язки явищ матеріального світу, характерні особливості сприйняття дійсності в тому чи іншому середовищі, узагальнююче найбільш суттєві ознаки предметів, подій, процесів тощо. Категорія у перекладі з грецької мови звучить як "ознака".

Розділ II

ОСНОВНІ ЦІЛІ ТА ЗАВДАННЯ ВІЙСЬКОВО-ДИДАКТИЧНОГО ПРОЦЕСУ

 

 

Основним завданням виховання є формування і розвиток особистості вихованця на основі наукового світогляду, духовності, активної життєвої настанови, переконаності, сукупності знань, навичок, умінь, основ професійної майстерності.

Виховний процес передбачає виникнення певних відношень  між його учасниками: вихователями і вихованцями, які є центральними постатями цього процесу. Його ефективність в основному залежить від характеру і змісту взаємодії, яка виникає між ними. Ця взаємодія має бути активною, змістовною, усвідомленою. Сучасні гуманістичні педагогічні концепції – гуманістична педагогіка, педагогіка співробітництва і особистісно-орієнтована педагогіка – особливу увагу звертають на формування між вихователями і вихованцями суб’єкт-суб’єктних взаємин. Характер цієї взаємодії є суттєвою характеристикою сучасного виховного процесу.

Як вихователі, так і вихованці у виховному  процесі мають свої певні особливості. Вихователі його організують, керують  і контролюють його перебіг, оцінюють результати та вносять певні необхідні  корективи, мають такі особливості:

• несуть високу відповідальність за організацію і кінцеві результати всіх видів діяльності вихованців (навчальної, суспільно-громадської) та особистої поведінки;
• поєднують функції вчителя, вихователя, керівника і організатора всього цього процесу.