Навчання критичному мисленню

НАВЧАННЯ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ

 

ПЛАН

 

Вступ

Розділ 1. Поняття критичного мислення.

Розділ 2. Навчання критичному мисленню

  2.1. Особливості навчального процесу формування критичного мислення

  2.2. Етапи формування критичного мислення

  2.3. Методи навчання критичному мисленню

Висновок

Додатки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Останнім часом  у світовій освітній практиці все  більшої ваги набувають ціннісно-орієнтаційні складові змісту навчання, які неможливо  уявити без чіткого спрямування на розвиток усіх видів мислення учнів. Реформування системи освіти України багато в чому враховує подібні тенденції і визначає їх пріоритетними в освітній політиці майбутнього.

Кожен учень  в процесі свого розвитку формує такі властивості розуму, які характеризують ті чи інші сторони і форми мислення. Серед його видів називають діалектичне мислення, логічне, абстрактне, узагальнене, категоріальне, теоретичне, індуктивне і дедуктивне, алгоритмічне, технічне, репродуктивне і продуктивне, творче, системне і критичне.

На сьогоднішньому етапі розвитку суспільства першочерговим  завданням школи є розвиток в  учнів такого типу мислення, який надасть  змогу адекватно оцінювати нові обставини та формувати стратегію  подолання проблем, які виникатимуть, пристосування до нових, часом непередбачуваних, політичних, економічних або інших обставин.

Подібним запитам найбільш відповідає критичне мислення. За умов становлення молодої української  демократії критичне мислення виступає вкрай актуальним елементом громадянської освіти, оскільки є дієвим способом виховання демократичного менталітету громадян, як учнів, так і вчителів. У нашій державі проблема розвитку навичок критичного мислення в школярів стоїть дуже гостро і вимагає застосування негайних заходів щодо її розв'язання.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ

 

Критичне мислення — це мислення вищого порядку, яке спирається на інформацію, усвідомлене сприйняття власної інтелектуальної діяльності та діяльності інших, яке сприяє розвитку такої особистісної риси, як креативність, і формує творче мислення, а отже, творчу особистість.

Проблема формування критичного мислення розкривалася багатьма вітчизняними та зарубіжними педагогами. Відповідно до думки відомого фахівця  з цієї проблеми М.Лімпмана, критичне мислення є «вміле відповідальне мислення, що дозволяє людині формулювати надійні вірогідні судження», оскільки воно а) засновується на критеріях, б) є таким, що самокоректується, в) пливе до контексту. До шести ключових елементів критичного мислення відносяться:

1. Уміння мислити, яке передбачає володіння певними прийомами, які в сукупності створюють перевірену на практиці  ефективну методологію опрацювання інформації.
2. Відповідальність передбачає, що людина, звертаючись до інших, усвідомлює обов'язок надавати слухачам аргументи та приклади відповідно до прийнятих стандартів. Або, якщо ці стандарти її не влаштовують, піддавати їх сумніву за допомогою переконливої аргументації.
3. Формулювання самостійних суджень як продукт критичного мислення означає, що воно спрямоване на творчу мовленнєву діяльність, а не на репродуктивне мислення, що базується на жорстких алгоритмах і стереотипах. Творчий підхід є необхідним  у ситуаціях порівняння різних суджень і визначення альтернатив на основі врахування пріоритетів, чинників, що обумовлюють істинність та вірогідність інформації в цілому й висловлених суджень зокрема.
4. Дуже важливими є критерії, до яких апелює, на які спирається критичне мислення. Критерії - це положення, які бере до уваги критично мисляча людина, оцінюючи ідеї у процесі їх аналізу чи критики. М.Ліпман вважає такими критеріями, наприклад, стандарти, закони, правила, регламенти, керівництва, інструкції, приписи поведінки, вимоги, умови, обстеження, норми, принципи, передбачення, ідеали, мету, наміри, результати перевірки, експериментальні дані тощо. Критично мисляча людина має ясно уявляти структуру власної аргументації. А її міркування, суттєві для конкретного дослідження, мають бути доступними для аудиторії. Проте критерії не можуть  бути абсолютизованими.
5. Самокорекція потребує, щоб людина використовувала критичне мислення як метод, звернений на її власні судження з метою їх виправлення чи покращення. Мисляча людина постійно піддає власні мовленнєві процеси рефлексії, використовуючи при цьому суттєві критерії та процедурні норми.
6. Використання загальних критеріїв не виключає уваги та чуйності до контексту. Адже загальні критерії мають обов'язково перевірятися на відповідність і на можливість зміни у кожному конкретному випадку. Критично мисляча людина розуміє критерії у зв'язку із контекстом їх використання та допускає інші альтернативи, що відповідають ситуації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

 НАВЧАННЯ  КРИТИЧНОМУ МИСЛЕННЮ

 

2.1. Особливості  навчального процесу формування  критичного мислення

 

Навчальний процес, побудований  на засадах критичного мислення, має ряд особливостей,  які відрізняють його від навчального процесу в традиційному розумінні:

• у навчання включаються завдання, розв’язання яких потребує мислення вищого рівня;
• навчальний процес обов’язково організований як дослідження учнями певної теми, що виконується шляхом інтерактивної взаємодії між ними;
• результатом навчання є не засвоєння фактів чи чужих думок, а вироблення власних суджень через застосування до інформації певних прийомів мислення;
• викладання у цьому процесі є стратегією постійного оцінювання результатів із використанням зворотного зв’язку «учні-вчитель» на основі дослідницької активності вчителя у класі;
• критичне мислення потребує від учнів достатніх навичок оперування аргументами та формулювання висновків;
• відповідальність вимагає, щоб учні були вмотивовані для обговорення проблем, а не намагалися уникнути їхнього розв’язання. Вони мають працювати всі разом, щоб досягти спільного консенсусу, навіть якщо це «згода не погоджуватись». Така здатність до співпраці є найважливішою умовою критичного мислення, оскільки вона підтримує діалог, спільну мету та взаємне вивчення цінностей.

Навчання критичному мисленню можливе за виконання наступних  умов:

• учителем: прийняття різних ідей і думок; підтримка активності учнів у процесі навчання; підтримка впевненості учнів у тому, що вони не ризикують бути незрозумілими; віра в кожного учня;
• учнями: розвиток впевненості в собі і розуміння цінності своїх ідей та думок; активна участь у навчальному процесі; повага до різних думок.

Урок розвитку критичного мислення в рамках будь-якого предмета має певну структуру та складається з п’яти  основних етапів:

1. Розминка. Замінює так звані організаційні моменти класичного уроку. Головна функція — створення сприятливого психологічного клімату на уроці.

Актуальність етапу.

Теплий психологічний клімат сприяє кращому засвоєнню навчального  ма-теріалу, підвищенню авторитету вчителя, психологічному розвантаженню учнів.

2. Обґрунтування навчання. Етап передбачає постановку мети уроку, розвиток внутрішньої мотивації до вивчення конкретної теми та предмета в цілому.

Актуальність етапу.

Навчальний матеріал засвоюється  краще, якщо учні розуміють його конкретну практичну значущість для кожного з них, чітко знають, що вимагатиметься від них на уроці.

3. Актуалізація. Девіз етапу: «Пробудіть, викличте зацікавленість, схвилюйте, спровокуйте учнів вигадати те, що вони знають». На цьому етапі відтворюються знання, вмін-ня, потрібні для наступних етапів уроку, встановлюється рівень досягнень з теми.

Актуальність  етапу.

Оскільки знання, пов’язані з досвідом учня, запам’ятовуються краще та швидше, то створюються умови для «відкриття», самостійного добування знань, і за цих умов підвищується роль учня на уроці.

 

4. Усвідомлення змісту. На цьому етапі учень знайомиться з новою інформацією, аналізує, визначає особисте її розуміння, вчитель має найменший вплив на учня.

Актуальність  етапу.

Етап передбачає розвиток уміння працювати з інформацією, працювати самостійно, виділяти головне, суттєве, формування компетентності учнів з предмета.

5. Рефлексія. Учень стає власником ідеї, інформації, знань, отримує можливість використання та обміну знаннями з іншими учнями, дає оцінку та самооцінку діяльності.

Актуальність  етапу.

Етап передбачає усвідомлення того, що було зроблено на уроці, демонстрацію знань та того, як можна застосувати знання, можливість замислитись над підвищенням якості роботи, визначення необхідності корекції.

 

2.2. Етапи формування критичного мислення

 

Оволодіння навчальним матеріалом, організоване на засадах  критичного мислення, має ґрунтуватися на методичній моделі, яка складається з трьох фаз:

- фази актуалізації (виклик);

- фази побудови знань (осмислення);

 - фази консолідації (рефлексія).

Фаза актуалізації (Виклик). На цьому етапі відбувається кілька важливих пізнавальних операцій.

По-перше, учні активно  пригадують усе те, що вони знають із теми. Це їх змушує перевіряти свої власні знання та продумувати до дрібниць тему, над якою вони починають працювати. Важливість такого первинного занурення  в тему буде краще видно на двох наступних етапах. Однак найважливішим є те, що в результаті цієї операції учні встановлюють рівень власного знання, до якого можна додати нове. Це є вирішальним, бо знання, яке набувається на довгий строк, може формуватись лише на основі того, що вже відоме та зрозуміле. Інформація, подана поза контекстом, або інформація, яку учні не спроможні пов'язати з відомим їм, може бути втрачена дуже швидко. Потрібно пробудити, викликати зацікавлення, схвилювати, спровокувати учнів думати про те, що вони знають.

Реконструюючи свої знання та погляди, учні створюють широку основу для досягнення довгострокового  розуміння нової інформації. Це також  сприяє виявленню непорозумінь, перекручень  і помилок у знаннях, чого не можна  було б досягти без активної перевірки всіх знань і поглядів.

Другою метою фази актуалізації є активізація учня. Навчання - це активна, а не пасивна діяльність. Занадто часто учні сидять на уроках пасивно, слухаючи своїх учителів, бездумно роблячи записи або мріючи. Навчання - це активна та цілеспрямована діяльність. Для того щоб відбулось повнозначне, критичне розуміння, розраховане на довгий строк, учні мають бути активно залучені до навчального процесу. Активне залучення означає, що учні мають усвідомити своє власне мислення у своїх власних словах. До того ж учні мають висловлювати свої знання та розуміння або через активне мислення в ході письма, або через говоріння. Таким чином особисті знання переходять на рівень самоусвідомлення, формується власна учнівська «схема» або попередньо створений конструкт для мислення про певну тему чи ідею. Формуючи такий конструкт чи схему, учень краще може пов'язати нову інформацію з відомою, оскільки контекст розуміння вже став самоочевидним.

Через те, що розуміння, розраховане  на довгий строк, є процесом поєднання нової інформації з попередньою, важливою є третя мета фази актуалізації. На цій стадії формуються зацікавленість і спрямованість на подальше дослідження теми. Це суттєво для підтримки активної залученості учня до роботи. Цілеспрямоване навчання більш ефективне, ніж нецілеспрямоване. Однак існує два типи цілеспрямованості: керована вчителем або текстом і самоспрямованість.

Самоспрямованість набагато сильніша від тієї, що отримала імпульс  ззовні та визначена зацікавленням  іншої особи. Без підтримки власним зацікавленням мотивація до реконструювання схем або пристосування їх до нової інформації слабшає. Ще до читання тексту зацікавлення темою виникає вже під час «мозкової атаки», коли учні складають список думок та ідей.

Установлення мети навчання є вирішальним моментом довготривалого навчання. Це потрібно розкривати на уроці, оскільки відмінності в поглядах призводять до появи особистих запитань, а особисті запитання можуть бути сильним мотивом для читання заради розуміння. Один з американських дослідників зауважив, що дійсним визначенням розуміння є «відповідь на свої власні запитання» (Пірсон, Пірсон і Філдінг, 1991). Те, що людина знає, визначає те, що вона може знати.

Фаза побудови знань (Осмислення). Другою фазою методичної системи мислення та навчання є усвідомлення змісту. У цій фазі учень вступає в контакт із новою інформацією та ідеями. Цей контакт може мати форму читання, слухання розповіді або проведення експерименту. Це - фаза навчання, протягом якої вчитель має найменший вплив на учня. У цей час учень самостійно підтримує свою зацікавленість у роботі.

Першим суттєвим завданням  стадії усвідомлення змісту є підтримка  залученості, зацікавленості, а також  імпульсу, отриманого на ступені актуалізації.

Другим суттєвим завданням  є підтримка зусиль учня перевірити своє власне розуміння. Діти, які ефективно вчаться, читатимуть, перевірятимуть правильність свого сприйняття в ході того, як стикатимуться з інформацією. Слухаючи, вони запитуватимуть або робитимуть нотатки про те, що збентежило чи було незрозумілим, задля того, щоб з'ясувати це пізніше. Розуміння змісту вимагає тривалої залученості та самоперевірки. Пасивні учні просто не звертатимуть уваги на непорозуміння, неузгодженості чи відверті похибки в інформації.

На додаток до цього, коли учні перевіряють своє власне розуміння, вони починають пристосовувати інформацію до існуючих у їхній свідомості схем. Вони цілеспрямовано сполучають нове з уже відомим. Учні встановлюють зв'язки між відомим і новим знанням, щоб утворити нове бачення.