Методика виховання звукової культури мови у дітей старшего дошкільного віку

План.

 

1. Зміст поняття «звукова культура мови».

 

2. Характеристика звуковимови у дітей старшого дошкільного віку.

 

3. Методика виховання звукової культури мови. Провести обстеження звукової культури мови дітей (звуковимова, виразність, темп, наголос, сила голосу, дикція). Визначити  шляхи подолання недоліків в  мові дітей. Скласти конспект заняття  з вирішенням завдань виховання  звукової культури мови.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Зміст поняття «звукова культура мови».

 

Поняття «звукова культура мовлення» широко і своєрідно. Воно включає власне вимовні якості, що характеризують звукову мову (звуковимова, дикція і т. д.), елементи звукової виразності мови (інтонація, темп та ін.), пов'язані з ними рухові засоби виразності (міміка, жести), а також елементи культури мовного спілкування (загальна тональність дитячої мови, поза і рухові навички в процесі розмови).

Складові компоненти звукової культури - мовний слух і мовне дихання - є  передумовою і умовою для виникнення звуковій мові.

Звукова сторона мови засвоюється  дитиною поступово. На початку дошкільного  віку мовний апарат дитини сформований (він лише незначно відрізняється  від мовних органів дорослих), функціонує та фонематичний слух. В той же час  в кожному віковому періоді у  дітей є свої недоліки в звуковій культурі мовлення, які розглядаються  в педагогіці як нерозвинене вміння відтворення мови.

У дітей дошкільного віку відзначаються  неправильна вимова окремих звуків, особливо шиплячих, перестановка або  пропуск звуків і складів у  слові. У деяких дітей спостерігається  швидка, нечітка мова, при якій дитина недостатньо відкриває рот, слабо  артикулює звуки.

Ці особливості мови не є патологічними, вони пояснюються повільним розвитком  моторики мовного апарата.

При рухах органів мовного апарата  особливо важлива тонка координація  дрібних м'язів, точність і швидкість  цих рухів, а такі якості формуються поступово.

Є свої особливості і в мовного  дихання дітей: воно поверхове, з  галасливими частими вдихами, без  пауз. Ці особливості притаманні в  основному молодшим дошкільнятам, у  старшому ж дошкільному віці вони зустрічаються значно рідше.

Недоліки звукової культури мовлення несприятливо відбиваються на особистості  дитини: він стає замкнутим, різким, непосидючим, у нього падає допитливість, може виникнути розумове відставання, а згодом і неуспішність у школі.

Особливо важливо чиста звуковимова, так як правильно чутний і вимовний звук - основа навчання грамоті, правильної письмової мови.

2. Характеристика звуковимови у дітей старшого дошкільного віку.

 

На шостому році життя дитини закінчується процес оволодіння звуками рідної мови. До моменту надходження в старшу групу діти мають досить розвинений артикуляційний апарат, добре сформований фонематичний слух, завдяки яким створюються сприятливі умови для правильної вимови звуків. У дітей старшого дошкільного віку м'язи артикуляційного апарату здатні виробляти більш тонкі рухи, швидше перемикатися з одного руху на інший, ніж у молодших дошкільнят. Більшість дітей правильно вимовляють важкі в артикуляційному відношенні звуки (шиплячі, звуки [л], [р'], [р]); багатоскладові слова, слова зі збігом кількох приголосних. У проголошенні слів вони все рідше допускають орфоепічні помилки. Багато вихованців мають досить чітку і ясну мову.

У цьому віці діти добре розрізняють  на слух напрямок звучання предмета; легко впізнають звуки, що витягуються з різних дитячих музичних інструментів, голоси товаришів по групі; виділяють в словах звуки (якщо їх раніше з ними знайомили). Діти старшого дошкільного віку здатні диференціювати на слух гучність і швидкість вимовних оточуючими слів, можуть дати в порівнянні оцінку правильності використання інтонаційних засобів виразності.

У спілкуванні з дітьми та дорослими  старші дошкільники, як правило, користуються помірною гучністю голосу, вони вже  здатні змінювати гучність свого  висловлення з урахуванням віддаленості від слухача, а також змісту висловлювання. В процесі мовного спілкування  діти можуть довільно прискорювати або  сповільнювати швидкість свого  висловлювання в залежності від  змісту тексту. Однак у момент емоційного підйому, перебуваючи під враженням  знову переглянутого мультфільму, прочитаного вірша і т. д., вони ще не завжди контролюють гучність і швидкість своїй промові і говорять зазвичай трохи голосніше і швидше.

Використовуючи зразок виразного  читання художніх творів, який їм дає  вихователь, діти здатні відтворювати вірші та казки в потрібній інтонації.

У цьому віці більш тривалим стає вільний видих (від 4 до 6 секунд). На одному видиху діти можуть вимовити голосні  звуки [а], [у], [і] протягом 48 секунд.

У роботі з дошкільнятами вихователю необхідно постійно пам'ятати, що своєчасне  і правильне мовленнєвий розвиток багато в чому залежить від індивідуальних особливостей дитини, від умов її життя, навколишнього мовного середовища і педагогічного впливу з боку дорослих.

До старшого дошкільного віку ще не всі діти оволодівають правильною вимовою звуків: в одних можуть бути затримки в засвоєнні звуків, у інших - неправильне їх формування, наприклад, горлове проголошення звуку [р], бічне - звуків [ш], [ж] і т.д. Деякі діти цього віку ще не завжди чітко диференціюють на слух і у вимові окремі групи звуків, наприклад, свистячі і шиплячі, рідше звуки [л] і [р].

Утруднення в диференціації  звуків найчастіше виражаються в  тому, що діти не завжди вірно вимовляють слова і особливо фрази, насичені певними групами звуків, наприклад, свистячими й шиплячими. Фразу "Йшла Саша по шосе" можуть відтворити і як "Йшла Шаша по шошше", і як "Сла Саса по Соссе", хоча в словах, де зустрічається тільки один з цих звуків, помилки допускають рідко. Часто діти недостатньо чітко розрізняють деякі групи звуків на слух, неправильно виокремлюючи з декількох слів, фраз слова із заданими звуками, допускаючи помилки в доборі слів на заданий звук.

Діти дошкільного віку розрізняють на слух не всі звуки. Наприклад, вони, як правило, не змішують звуки [к] і [р], [ш] і [л], тобто звуки акустично і артикуляційно контрастні. І в той же час вони часто змішують тверді і м'які приголосні, свистячі і шиплячі звуки усередині групи: [з] і [з], [з] і [ц], [ш] і [щ '], [ч '] і [щ ']; свистячі і шиплячі: [з] і [ш], [з] і [ж].

Ясність, виразність мови багато в  чому залежать і від швидкості  висловлювання. У дітей, які розмовляють швидко, мова менше виразна (вони не вимовляють в словах окремі звуки, не договорюють закінчення слів, а іноді і "проковтують" навіть слова).

Причиною неправильного вимови звуків, нечіткої мови в окремих  дітей можуть бути дефекти в будові мовних органів, недостатня рухливість м'язів артикуляційного апарату  і т.д. З такими дітьми організуються  додаткові заняття, які в залежності від складності та характеру дефекту проводяться вихователем або логопедом.

Отже, завдання виховання звукової культури мовлення дітей шостого  року життя полягає в тому, щоб  продовжувати зміцнювати їх артикуляційний апарат; вправляти у правильному  вимові звуків (особливо групи свистячих  і шиплячих, звуків [л] і [р]), в чіткому і ясному проголошенні слів; вчити розрізняти на слух і у вимові звуки, близькі за звучанням і вимові, правильно використовувати різну гучність голосу, темп мови, інтонаційні засоби виразності; удосконалювати фонематичні сприйняття, мовне дихання; показувати зразки літературної вимови слів; усувати недоліки звуковимови, інші дефекти мови).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Методика виховання звукової культури мови.

 

Для вирішення багатьох завдань  звуковий культури промови провідними є фронтальні форми роботи. В першу  чергу до них відносяться заняття. Найчастіше це щотижнева (1-2 рази на тиждень) робота на мовних заняттях, що займає від 2 до 10 хвилин. Один раз на місяць можна проводити комплексне заняття, цілком присвячене звуковий культури мови. Такі заняття особливо потрібні в другій молодшій групі, де дуже великий обсяг роботи по звуковимовленню. У старшій групі достатньо  декілька мовних занять на тиждень.

Більша частина часу на такому занятті  відводиться роботі над вимовою  одного звуку або групи родинних звуків (у старшій групі - диференціюванню пар звуків, близьких за акустичними ознаками: з - ж, с - сь та інші). Решту часу приділяють вихованню інших якостей мовлення (двох-трьох).

Таким чином, існуюча в дитячих  садах система занять для першої та другої молодших, а також середньої групах дозволяє вихователям надавати дітям планомірну кваліфіковану допомогу в оволодінні всіма звуками рідної мови (цей процес повинен закінчуватися до п'яти років).

Велике значення мають інші форми  фронтальної роботи, які здійснюються поза занять: гри-драматизації, хороводи, свята і розваги.

У молодших і середній групах ефективна  мовна гімнастика (1-2 хвилини артикуляційних вправ наприкінці ранкової гімнастики, 2-3 рази на тиждень).

Широко практикується і робота з підгрупою дітей у зручний для педагога час (дидактичні ігри, жарти – чистомовки) Таким чином, в календарному плані майже на кожен день передбачається робота по звуковій культурі мовлення.

Типові методи для виховання звукової культури мовлення:

• дидактичні ігри («Чий будиночок?», «Оркестр»);
• рухливі або хороводні ігри з текстом («Коники», «Каравай»)
• дидактичні розповіді із включенням навчальних завдань дітям (повторювати слова з важким звуком, міняти висоту голосу п т. п.). У молодших і середній групах вони часто супроводжуються показом картинок на фланелеграфі або демонстрацією іграшок. На столі вихователя можна за допомогою іграшок влаштувати інсценівку, по ходу якої повторюється навчальний матеріал (звукосполучення, чистомовки - пісеньки).

Для формування виразності мовлення ефективні заняття  по переказу, заучування віршів. Окремі елементи інтонації, мовний слух і дихання відпрацьовуються також і методом вправ:

• заучування і повторення знайомих скоромовок;
• ігрова вправа «дми  на пушинки».

Користуючись зазначеними методами, вихователь застосовує різноманітні прийоми, що безпосередньо впливають на вимовну сторону мови дітей.

Провідним прийомом є зразок правильної вимови, виконання завдання, який дає  педагог. Якщо педагог застосовує зразок на первісній ступені навчання, то найчастіше він підкріплює цей прийом коротким або розгорнутим поясненням демонструються якості мови чи рухи мовно-рухового апарату («Ви, діти, чуєте, що я не просто говорю слово зі звуком р, але спеціально виділяю цей звук, вимовляю його довго, протяжно: сирррр»). При формуванні фонематичного слуху, звуко- і слововимови рекомендується специфічний прийом - перебільшена (з підкресленою дикцією) вимова чи інтонування звуку (ударного складу).

У молодших групах часто використовується образне називання звуку чи звукосполучення (Зззз - пісенька комара; туп-туп-туп - тупає козеня).

Показ і пояснення артикуляції  в цих групах часто включаються в ігровий сюжет («Казка Веселого Язичка»). Активним прийомом є хорові і індивідуальні повторення. Саме вони забезпечують тренування мовно-рухового апарату дітей, як важливі у формуванні звукової культури мовлення. Особливо корисні неголосні промовляння звуків (звукосполучень) невеликими підгрупами, коли діти можуть прислухатися до відповідей товаришів.

Підвищує якість відповідей такий  прийом, як обґрунтування необхідності виконати завдання педагога. Воно дається або в емоційно-жартівливій формі («Давайте повчимо індика співати веселу пісеньку!»), або в діловій («Треба міцно-міцно запам'ятати, як вимовляється слово «шофе-е-ер», «шофери», а інакше говорити просто неграмотно, негарно - кому ж хочеться потрапити в смішне становище? »).

Примикає до цього й інший  прийом - індивідуальна мотивування завдання, індивідуальна вказівка перед відповіддю дитини («Мені здається, що колискова особливо добре вийде у Сергія - він уміє бути ласкавим, дбайливим»).

У разі помилкових відповідей можливі  такі активні прийоми, засновані  на імітації, як спільна (сполучена) мова дитини і вихователя, а також відбита  мова (негайне повторення дитиною  промови-зразка).

У процесі відпрацювання і закріплення  вимовних умінь дитини цінний приклад  правильної мови його однолітків. Цей  фактор треба використовувати не тільки на заняттях, але і у вільно організованих іграх і вправах, до яких залучаються як діти, котрі не оволоділи якимось умінням, так і ті, хто говорить правильно, чітко.

Традиційні такі прийоми, як оцінка відповіді чи дії і виправлення. Слід застерегти педагогів від настирливого, занадто частого, використання виправлень і підказ (звуковимови, темпу і т. д.), так як це нервує дитину. На заняттях може вживатися і такий специфічний прийом - образна фізкультурна пауза, яка завдяки поєднанню рухів дітей із проголошенням відпрацьованих звуків або звукосполучень (ігрова ситуація) служить одночасно і відпочинком, і закріпленням навчального матеріалу (вийти з-за столів, походити, присісти і показати, як квокчуть курочки).