У 2007 р. відсоток людей віком від 25 до 64 років, задіяних у різноманітних  формах навчання протягом життя, сткладав 9,7 % у межах ЄС. Це на 1,2 % вище, ніж  у 2003 році. Серед жінок цей відсоток (10,6 %) вищий, ніж серед чоловіків (8,8 %). Найбільш високий відсоток громадян, задіяних у різних формах навчання протягом життя, у Швеції, Данії, Великобританії та Фінляндії – від 23 % до 32 %. Найнижчі показники у Болгарії та Румунії – менше 2 % (Табл. 1).

     Таблиця 1 - Відсоток населення країн Європи, що продовжує навчання

     у віці 25-64 роки

     Відсоток  усіх підприємств, що забезпечили навчання своїм працівникам, сткладає від 21 % у Греції до 90 % у Великобританії та 60 % в середньому по ЄС. Позитивна  динаміка спостерігається в більшості  країн, що в останні роки приєдналися до ЄС. Початкове професійне навчання в межах підприємств найбільш розвинене у Німеччині, Великобританії, Австрії, Данії, Нідерландах, Італії та Франції – близько 50 % підприємств, у той час, як у більшості інших країн ЄС  воно практикується не більше, як на 10 % підприємств (Табл. 2).

     Таблиця 2 - Продовжене професійне навчання (ППН)

     Дуже  показовою є кореляція між  рівнем попередньої освіти та ступенем залученням до навчання дорослого населення віком від 25 до 64 років, що свідчить про більші можливості й більшу схильність до продовження навчання людей з вищим рівнем попередньої освіти (Рис. 1).

     Рис. 1 Кореляція рівня попередньої освіти дорослого населення країн ЄС із залученістю до різних форм здобуття освіти.

     Зростаюче різноманіття пізнавально-інформаційних  запитів різних верств населення  неможливо задовольнити в рамках існуючих форм традиційної освіти. Загострюється проблема невідповідності сформованої системи освіти новим потребам суспільства й людини. Це породжує вимогу іншого підходу до організації масової освітньої діяльності дорослих – навчання повинне відповідати різнорівневим інтересам і можливостям громадян, органічно вписуватися в їхній спосіб життя, враховувати специфіку запитів того чи іншого контингенту й навіть окремих груп населення. Процеси безперервної освіти розуміються тепер не тільки як „навчання протягом життя” (lifelong learning), а й як „навчання шириною в життя” (lifewide learning). Останнє акцентує увагу на розмаїтості видів освіти – формальній, неформальній, інформальній, – які супроводжують будь-яку сферу життєдіяльності сучасної людини.

     Освіта  протягом життя покликана підвищувати  рівень загальних знань і розширювати можливості участі громадян у культурній, соціальній і політичній діяльності країни. Вона повинна внести вклад у подальшу демократизацію суспільства, а також сприяти посиленню позиції людини в професійній діяльності.

     У цих умовах необхідний новий погляд на роль і значення неперервної освіти, яка відповідає сучасним освітнім потребам. Неформальна освіта, хоча й може плануватися „зверху”, але реально виникає й здійснюється тільки як відповідь на конкретний освітній запит „знизу”. При цьому активність учнів підтримується „зсередини” за рахунок реалізації їхніх актуальних інтересів і потреб.

     Поняття неформальної освіти дорослих частково збігається з такими поняттями, як „додаткова”  і „продовжена” освіта. Однак саме неформальна освіта, як ніяка інша, безпосередньо відображає й задовольняє особистісні потреби й запити індивідуума, мобілізуючи тим самим його природну здатність до самовдосконалення, до духовного внутрішнього зростання. Таким чином, створення системи неформальної освіти може забезпечити умови для самореалізації кожної особистості, морального вдосконалення за рахунок надання широких можливостей у виборі напряму й форм освітньої діяльності, як у професійній сфері, так і в різних сферах дозвілля.

     Концепція навчання впродовж життя важлива для реформ, які здійснюються у всіх країнах з перехідною економікою, до яких належить й Україна. В цих країнах повинні збільшуватися інвестиції в людський капітал і в вдосконалення рівня умінь своїх громадян. Тільки в такий спосіб вони зможуть упоратися з такими фундаментальними змінами в світовій економіці, як глобалізація ринків, швидкий темп технологічного розвитку і світова конкуренція.

     Системи освіти, які були адекватні ситуації в недавньому минулому (відносною  стабільністю, що характеризувалася, і поступальним характером змінами), непридатні для сучасності і в майбутньому. Наше мислення повинно подолати межі початкової і безперервної освіти. Ми повинні вийти за рамки формальної освіти і навчання, яке реалізується в навчальних закладах. Ми повинні переглянути наші уявлення щодо початкового навчання в частині його достатності для підготовки людини до трудової діяльності на весь період трудового життя

       Назріла необхідність у розробці  теоретично обґрунтованих, практично  значимих і переконливих концептуальних підходів до організації системи неперервної освіти в Україні. Однією з найбільш істотних проблем становлення системи неперервної освіти є подолання стереотипу ставлення до неформальної освіти як мало важливої й несуттєвої. Нерозуміння специфіки неформальної освіти та її соціального потенціалу (порівняно з традиційною шкільною або вищою освітою) породжується недостатньою увагою до вивчення проблем освіти дорослих. Необхідно в масштабах країни проаналізувати діяльність сформованої сфери нетрадиційних видів і форм освітньої діяльності дорослих. Це дозволить виявити специфіку неформальної пізнавальної й навчальної діяльності різного контингенту дорослих, мотиваційні особливості й механізми самоорганізації цієї діяльності.

     На  жаль, в Україні освіта протягом життя перебуває у зародковому стані. Існують поодинокі стохастичні явища, але будь-яка системність практично відсутня. Закон України „Про позашкільну освіту” жодним чином не вирішує цієї проблеми, оскільки не врегульовує питання інтеграції позашкільної освіти в загальну освітню системи країни, залишаючи осторонь ключові проблеми забезпечення і контролю якості та визнання неформальної освіти. Не існує офіційної статистики з цього питання, відсутні спеціальні концепції та програми. Навчання протягом життя виходить на чільні позиції у світових освітніх процесах – це диктується базовими тенденціями сучасного розвитку людства. Тому для України вкрай важливо найближчим часом вжити дієві заходи для подолання відставання у цій сфері.

4. Пропозиції щодо вирішення основних проблем розвитку системи освіти протягом життя в Україні

     В Україні навчання впродовж життя  дозволяє надати підтримку суспільству, заснованому на знаннях, що формується, допомогти громадянам адаптуватися до змін в економіці і суспільстві  і сприяє розвитку істиної культури навчання. Навіть якщо все це і є довгостроковими цілями, проте, готуватися до них слід вже зараз, з тим, щоб люди були підготовлені до змін, що настають.

     Навчання  протягом життя на національному  рівні повинне бути визначене  як повноправне освітнє поле з відповідною увагою до  контролю й перевірки якості та забезпеченням визнання різноманітних форм освіти. Центральній владі необхідно зробити прозорішою політику і розподіл фінансів по LLL. Разом із звичними критеріями і правилами доступу повинні бути встановлені мінімальні критерії і вимоги до навчання для загальновизнаної акредитаційної системи для гарантії якості. До того ж, потрібно визначити тенденції і інтереси LLL в соціально-економічному аспекті, а також забезпечити прозоре законодавства з регулювання часу викладання в області LLL. Викладачів необхідно забезпечити засобами навчання, які сприятимуть новому баченню навчальних планів. Також необхідно оцінити витрати і вигоди освіти від інформаційних технологій.

     На  інституційному рівні Політику навчання впродовж життя необхідно визначити в рамках положень місії(призначення, задач) і університетських планів. Повинні бути створені відповідні університетські посади і структури (наприклад, проректор і мїжфакультетські комітети), щоб гарантувати здійснення цієї політики. При призначенні персоналу на ці ролі (посади) повинні бути визначені уміння і навики професорсько-викладацького складу в області навчання впродовж життя. Повинні бути визначені пріоритети навчання для кожної професійної області і створені умови для заходів щодо навчання. Необхідно переглянути системи винагороди тих, хто розробляє і керує методами LLL, для забезпечення безперервних розробок в цій сфері.

     На  рівні університетських підрозділів  Необхідно прийняти більш прорахований підхід до розподілу часу між стандартним викладанням, дослідженнями, загальною адміністрацією і LLL. Вимагає подальшого розгляду взаємна вигода між LLL і традиційними університетськими програмами.

       На всіх рівнях необхідні подальші дослідження в різних областях, включаючи правові і регуляторні механізми, навчальні плани, доступ, ресурси, бюджети, витрати, підтримку студентів, партнерство і забезпечення якості.