Автор: Пользователь скрыл имя, 03 Марта 2013 в 21:34, курсовая работа
Сьогодні головна мета середньої загальноосвітньої школи - сприяти розумовому, моральному, емоційному і фізичному розвитку особистості використовуючи різні для цього методи навчання.
Метод навчання - поняття досить складне і неоднозначне. До цих пір вчені, які займаються цією проблемою, не прийшли до єдиного розуміння і тлумачення суті цієї педагогічної категорії. І справа не в тому, що цій проблемі приділялося недостатньо уваги. Проблема полягає в багатогранності цього поняття. Сучасні досягнення комп'ютерної техніки переконливо доводять нам, що під методами навчання можна розуміти і "спосіб організації пізнавальної діяльності учнів".Таким чином, на сучасному етапі розвитку педагогіки найбільш адекватним представляється наступне визначення: методи навчання - це способи організації навчально-пізнавальної діяльності учня із заздалегідь визначеними завданнями, рівнями пізнавальної
ВСТУП
Шкільна освіта має велику
прерогативу у розвитку людини, який
має дати адекватні знання і відповідне
виховання в процесі
Сьогодні головна мета середньої
загальноосвітньої школи - сприяти розумовому,
моральному, емоційному і фізичному розвитку
особистості використовуючи різні для
цього методи навчання.
Метод навчання - поняття досить
складне і неоднозначне. До цих пір вчені, які займаються
цією проблемою, не прийшли до єдиного
розуміння і тлумачення суті цієї педагогічної
категорії. І справа не в тому, що цій проблемі
приділялося недостатньо уваги. Проблема полягає в багатогранності
цього поняття. Сучасні досягнення комп'ютерної
техніки переконливо доводять нам, що
під методами навчання можна розуміти
і "спосіб організації пізнавальної
діяльності учнів".Таким чином, на сучасному
етапі розвитку педагогіки найбільш адекватним
представляється наступне визначення:
методи навчання - це способи організації
навчально-пізнавальної діяльності учня
із заздалегідь визначеними завданнями,
рівнями пізнавальної активності, навчальними
діями та очікуваними результатами для
досягнення дидактичних цілей.
У первісному суспільстві
і в давні часи переважали методи навчання,
засновані на наслідуванні. Спостереження і повторення
дій дорослих виявлялися домінуючими
в процесі передачі досвіду. В міру ускладнення освоєних
людиною дій і розширення обсягу накопичених
знань просте наслідування вже не могло
забезпечити достатній рівень і якість
засвоєння дитиною необхідного культурного
досвіду. Тому людина була просто змушений
перейти до словесних методів навчання. Це стало своєрідною поворотною
віхою в історії освіти; тепер стало можливим
передавати великий масив знань за короткий
час. В обов'язки учня входило акуратне
заучування переданої йому інформації. В епоху великих географічних
відкриттів і наукових винаходів обсяг
культурної спадщини людства настільки
зріс, що догматичні методи насилу справлялися
з поставленим завданням. Отже, максимального розвитку
досягли методи наочного навчання, допомагають
на практиці застосовувати отримані знання. Відхід у бік гуманітарних принципів
та ідеалів призводить до зникнення авторитарних
методів навчання, і на зміну їм приходять
методи посилення мотивації учнів. Спонукати дитину вчитися тепер
повинні були не різки, а зацікавленість
у навчанні та результати. Подальший пошук привів до широкого
поширення так званих проблемних методів
навчання, заснованих на самостійному
русі учня до знань. Розвиток же гуманітарних наук,
в першу чергу психології, призвело суспільство
до розуміння того, що дитина потребує
не тільки в навчанні, але і в розвитку
своїх внутрішніх здібностей та індивідуальності,
одним словом, самоактуалізації. Це послужило основою для розробки
і широкого застосування методів розвивального
навчання.
РОЗДІЛ І.НАУКОВО-ДЕДАКТИЧНІ ОСНОВИ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ
Найважливішими категоріями педагогіки є: виховання, навчання, освіта, педагогічний процес, розвиток, формування людини.
Виховання - цілеспрямований і організований процес формування особистості. У педагогіці поняття "виховання" використовується в "широкому і вузькому" соціальному, а також в "широкому і вузькому" педагогічному значенні.
В широкому соціальному розумінні виховання — це передача накопиченого досвіду від старших поколінь до молодших. Під досвідом розуміють знання, уміння, способи мислення, моральні, естетичні, правові норми, трудовий досвід, систему специфічних національних цінностей, досвід примноження матеріальних благ тощо, як в організованих формах (системи освіти), так і шляхом природного засвоєння в результаті взаємодії поколінь і впливу середовища.
З огляду на це, виховання характеризується кількома властивостями:
— воно є вічною категорією, невід'ємною частиною людського буття; виникло одночасно з виникненням суспільства і зникає, якщо суспільство перестає існувати;
— виховання є соціальною категорією, властивою лише людям;
— виховання має історичний характер, оскільки його мета, завдання, зміст, методи, форми, як і вся педагогічна політика, не залишаються незмінними, а розвиваються, змінюються, вдосконалюються під впливом досвіду і науки;
— виховання має національний характер, оскільки здійснюється в межах конкретного народу (конкретної нації) і ґрунтується на його мові, історії, культурі, звичаях, побуті;
— у класовому суспільстві виховання має класовий характер, який виражається в тому, що вся офіційна педагогічна політика спрямована на зміцнення влади панівних класів. У радянському суспільстві правляча комуністична партія відверто пропагувала і реалізувала принципи партійності і класовості виховання. А компартійна номенклатура, партія влади у галузі освіти дбала, в першу чергу, про забезпечення власних інтересів і зміцнення свого панівного становища в суспільстві.
Стосовно твердження про
те, що виховання перебуває поза
політикою, ідеологією, то воно невірне
в своїй суті, оскільки вилучення
виховної системи з політичних, ідеологічних,
економічних обов'язків
Розглянувши поняття виховання в широкому соціальному розумінні, ми недостатньо з'ясували його конкретно-соціальну, а тим більше педагогічну сутність. Справа в тому, що вихованням – передачею накопиченого досвіду – займаються не лише професійні педагоги в спеціально створених навчально-виховних закладах. В сучасному суспільстві діє цілий комплекс інституцій, які спрямовують свої зусилля на виховання - сім'я, засоби масової інформації, література, мистецтво, органи правопорядку. Тому загальне поняття виховання потребує звуження і конкретизації.
У вузькому соціальному значенні під вихованням розуміють цілеспрямований вплив на людину з боку суспільно-громадських інституцій з метою формування в неї певної системи знань, поглядів, переконань, моральних цінностей, підготовки до життя. З огляду на це виникає питання: чи правильно було б звинувачувати лише школу і педагогів у багатьох невдачах виховання, якщо можливості і сили виховного впливу інших соціальних інститутів переважають обмежені можливості навчально-виховних закладів? Не потребує особливих доведень висновок про те, що успіх виховання можливий лише за умови чіткої координації дій всіх причетних до виховання соціальних інститутів.
У широкому педагогічному розумінні виховання — це спеціально організований, цілеспрямований і керований вплив колективу вихователів на вихованців з метою формування у них певних якостей, що здійснюється в навчально-виховних закладах і охоплює весь педагогічний процес.
У вузькому педагогічному розумінні виховання – це процес і результат виховної роботи, спрямованої на розв'язання конкретних виховних завдань.
Навчання – це спеціально організований, цілеспрямований і керований процес взаємодії учителів і учнів, що передбачає засвоєння знань, умінь, навичок, формування світогляду.
Знання – це відображення людиною об'єктивної дійсності у формі фактів, уявлень, понять і законів науки. Вони є колективним досвідом людства, результатом пізнання об'єктивної дійсності.
Уміння – готовність свідомо і самостійно виконувати практичні дії, інтелектуальні операції на основі засвоєних знань, життєвого досвіду і вже набутих навичок.
Навички – компоненти практичної діяльності, що виявляються в процесі виконання необхідних дій, доведених до досконалості шляхом багаторазового виконання вправ.
Навчання (учіння) — процес формування і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини.
У Педагогічній енциклопедії відзначено, що освіта - це процес і результат засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок. Основний шлях одержання освіти - навчання в системі різноманітних навчальних закладів. Суттєву роль у засвоєнні знань, розумовому розвитку людини відіграє самоосвіта, культурно-просвітницька робота, участь у суспільно-трудовій діяльності.
Взагалі, освіта стабільна лише в матеріальних об'єктах: навчальних приміщеннях, посібниках, знаряддях праці, лабораторіях тощо. В іншому ж, освіта є явище духовне, невловиме, недосяжне на дотик. ЇЇ суть в русі, активному діяльному спілкуванні, взаємодії, обміні, протидії, обговоренні, суперечності, боротьбі й утвердженні в свідомості й нервовій системі ідей, думок, категорій, понять, знань, умінь, навичок, стереотипів поведінки й діяльності.
Головний критерій освіченості
- системність знань і
В залежності від обсягу отриманих знань і досягнутого рівня самостійного мислення розрізняють початкову загальну, базову загальну середню, повну загальну середню, базову вищу і повну вищу освіту. За характером і спрямованістю освіту поділяють на загальну, професійну, політехнічну.
Загальна освіта (початкова і середня) забезпечує знання , уміння і навички, необхідні кожній людині незалежно від її майбутньої спеціальності, професії. В сучасній школі загальна освіта передбачає озброєння учнів сукупністю систематизованих знань основ наук про природу, суспільство , а також відповідними уміннями і навичками, необхідними для всебічного розвитку особистості, сприяє розвитку мислення людини.
У нерозривному зв'язку з
загальною перебуває
Спеціальна або професійна освіта забезпечує знання, уміння і навички, необхідні працівнику певної професії і певного рівня кваліфікації. Спеціальна освіта має багато галузей: технічна, сільськогосподарська, медична, педагогічна та ін. Професійно-технічна освіта забезпечує здобуття громадянами професії відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, перепідготовку, підвищення їх професійної кваліфікації.
Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Вища освіта здійснюється на базі повної загальної середньої освіти. До вищих закладів освіти, що здійснюють підготовку молодших спеціалістів, можуть прийматися особи, які мають базову загальну середню освіту. Вищими закладами освіти є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.
Відповідно до статусу вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації: перший рівень – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти; другий рівень – коледж, інші прирівняні до нього виші заклади освіти; третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет.
Вищі заклади освіти здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: молодший спеціаліст — забезпечують технікуми, училища, інші вищі заклади освіти першого рівня акредитації; бакалавр – забезпечують коледжі, інші вищі заклади освіти другого рівня акредитації; спеціаліст, магістр — забезпечують вищі заклади освіти третього і четвертого рівнів акредитації .
Розвиток — процес і результат кількісних і якісних змін в організмі людини. Він пов'язаний з постійними, неперервними змінами, переходами з одного стану в інший, від простого до складного, від нижчого до вищого.
У Педагогічній енциклопедії розвиток визначається як зміни, що становлять собою перехід від простого до більш складного, від нижчого до вищого; як процес, в якому поступове накопичення кількісних змін сприяє наступним якісним змінам. Джерелом і внутрішнім змістом розвитку є боротьба протилежностей.
Формування – це процес становлення людини як соціальної істоти під впливом усіх без винятку факторів – екологічних, психологічних, соціальних, економічних, національних, релігійних тощо. Воно передбачає певну завершеність людської особистості, досягнення рівня зрілості.
Педагогічним процесом називають динамічну взаємодію вихователів і учнів, спрямовану на досягнення заданої мети і яка сприяє заздалегідь визначеним змінам стану, властивостей і якостей вихованців. Іншими словами, педагогічний процес — це процес, в якому соціальний досвід переплавляється в якості особистості. Забезпечення єдності навчання, виховання і розвитку на основі цілісності й загальності є головною сутністю Педагогічного процесу.
До основних педагогічних
категорій деякі вчені
Процес навчання — це сукупність послідовних і взаємопов'язаних дій учителя і учнів, спрямованих на забезпечення свідомого і міцного засвоєння системи наукових знань, умінь і навичок, формування вміння використовувати їх у житті.
Процес навчання обумовлений метою освіти і характеризується взаємодією наступних його компонентів: а) змісту навчання, тобто навчального предмета, в якому систематизовані знання (основи наук) для засвоєння учнями певного класу; б) викладання, тобто діяльність учителя , яка полягає у формуванні в учнів мотивів навчання, у викладанні змісту предмету, в організації діяльності учнів, в управлінні і керівництві їх самостійною роботою, спрямованою на вивчення і використання знань, в перевірці знань і умінь; в) навчання, тобто різнобічної діяльності учнів, зокрема розумових і фізичних дій; г) матеріальних засобів навчання (підручники, навчальні посібники, технічні засоби, прилади тощо).