Методи і методика педагогічних досліджень

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова

Інститут розвитку дитини

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

Методи і методика педагогічного дослідження

 

 

 

 

 

 

Підготувала

студентка V курсу

денної форми навчання

Яворська Оксана

 

 

 

 

 

 

Київ – 2012

Зміст

1.Технологія і процедура педагогічного дослідження

1. Поняття про методологію педагогіки і її рівні
2. Конкретно-методологічні принципи педагогічних досліджень
3. Організація і методика педагогічного дослідження

2. Методи педагогічного  дослідження

2.1.  Емпіричні методи дослідження

2.2. Теоретичні методи дослідження

2.3.  Математичні і статистичні методи

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Технологія і процедура педагогічного дослідження

 

1. Поняття про методологію педагогіки і її рівні

Наука може розвиватися лише тоді, коли вона поповнюватиметься  все новими і новими фактами. В  свою чергу, для її накопичення й  інтерпретації потрібні науково  обґрунтовані методи дослідження. Останні  залежать від сукупності теоретичних  принципів, що отримали в науці назву  методологічні.

В сучасній науці під методологією розуміють, перш за все, вчення про принципи побудови, форми і способи науково-пізнавальної діяльності. методологія науки характеризує компоненти дослідження – його об’єкт, предмет, завдання, сукупність дослідницьких  засобів, необхідних для їх розв’язання, а також формує уявлення про структуру  і послідовність розв’язання  дослідницьких завдань. Отже, методологію  в педагогіці слід розглядати як сукупність теоретичних положень про педагогічне  пізнання і перетворення дійсності. Методологія дослідження педагогічних проблем вирішує насамперед стратегічні проблеми і включає в себе принципи й методи пізнання в педагогічній теорії і практиці.

Актуальність методологічної проблематики педагогічних досліджень, з одного боку, визначається особливостями  етапу пізнання, на якому перебуває  сучасна вітчизняна педагогічна  теорія, а з іншого – особливостями  педагогічної практики сьогодення на етапі формування національної системи  освіти і виховання. Нові педагогічні  знання вийшли далеко за межі традиційної  системи понять. Це зумовлює необхідність перегляду, уточнення й унесення нових понять і категорій до системи  педагогічної науки.

Предметом методології дослідження  проблем педагогіки є процес цього  дослідження, а результатом –  система правил, рекомендацій щодо його проведення. Під час вивчення процесу пізнання педагогічної дійсності  акцентується увага на методах дослідження  педагогічних проблем, їхніх особливостях та взаємозв’язках, співвідношеннях  якісних та кількісних характеристик, змістових і формалізованих методів, наукових фактів і гіпотез, на типах  і рівнях досліджень, методологічних проблемах прогнозування розвитку теорії та практики виховання й навчання тощо. Йдеться, таким чином, про самопізнання педагогічної теорії та практики як галузі педагогічної науки.

В структурі методологічного  знання виділяють чотири  рівні: філософський, загальнонауковий, конкретно  науковий і технологічний. Зміст першого, вищого філософського рівня методології – це загальні принципи пізнання і категоріальний склад науки в цілому. Методологічні функції виконує вся система філософського знання.

Другий рівень – загальнонаукова  методологія – це теоретичні концепції, які використовуються в усіх або  в більшості наукових дисциплін.

Третій рівень – конкретно  наукова методологія, тобто сукупність методів, принципів дослідження  і процедур, що використовуються в  тій чи іншій науковій дисципліні. Методологія конкретної науки містить  у собі як проблеми специфічні для  наукового пізнання в даній галузі, так і ті, що висуваються на більш  високих рівнях методології, як, наприклад, проблеми системного підходу або  моделювання в педагогічних дослідженнях.

Четвертий рівень – технологічна методологія – це методика і техніка  дослідження, тобто набір процедур, які забезпечують отримання достовірного емпіричного матеріалу і його первинну обробку, після якої він може включатися в масив наукового знання. На цьому рівні методологічне знання має чітко виражений нормативний характер. Усі рівні методології утворюють складну систему, в межах якої між ними існує певне підпорядкування. При цьому філософський рівень є змістовою основою будь-якого методологічного знання, визначаючи світоглядні підходи до процесу пізнання і перетворення дійсності.

 

 

2. Конкретно-методологічні принципи педагогічних досліджень

Загальнонаукова методологія  педагогіки може бути представлена системним  підходом, що відображає загальний  зв'язок і взаємообумовленість явищ і процесів навколишньої дійсності. Він орієнтує дослідника і практика на необхідність підходу до аналізу явищ життя як до систем, які мають визначену структуру і свої закони функціонування.

Сутність системного підходу  полягає в тому, що відносно самостійні компоненти розглядаються не ізольовано, а в їх взаємозв’язку,в розвитку і русі. Він дозволяє виявити інтегративні системні властивості і якісні характеристики складових елементів системи. Предметний, функціональний та історичний аспекти системного підходу потребують реалізації в єдності таких принципів дослідження, як історизм, конкретність, врахування всебічних зв’язків і розвитку.

Системний підхід потребує реалізації принципу єдності педагогічної теорії, експерименту і практики. Педагогічна  практика є дієвим критерієм істинності наукових знань, положень, які розробляються  теорією і частково перевіряються  експериментом. Практика стає й джерелом нових фундаментальних проблем  освіти. Теорія, отже, є основою для  правильних практичних рішень, але  глобальні проблеми, що виникають  в освітній практиці, створюють нові проблеми, які потребують ґрунтовних досліджень.

Системний підхід передбачає виділення в педагогічній системі  та особистості, що розвивається, перш за все, інтегративних інваріантних системо утворюючих зв’язків і відношень, аналізу того, що в системі є  стійким, а що змінним, що головним, а що другорядним. Він передбачає визначення внеску окремих компонентів-процесів у розвитку особистості як системного цілого. У цьому зв’язку він  дуже тісно пов'язаний з особистісним підходом, який означає орієнтацію при плануванні і здійсненні педагогічного  процесу на особистість як мету, суб’єкт, результат і головний критерій його ефективності. Особистісний підхід вимагає визнання унікальності особистості, її інтелектуальної і моральної свободи, права на повагу; передбачає опору в освіті на природний процес саморозвитку задатків і творчий потенціал особистості, створення відповідних умов.

Діяльність – основа, засіб і вирішальна умова розвитку особистості. Цей факт обумовлює  необхідність реалізації в педагогічному  дослідженні і практиці тісно  пов’язаного з особистісним діяльнісного підходу. Щоб підготувати вихованців до самостійного життя і різносторонньої діяльності, необхідно залучати їх до різноманітних видів діяльності, тобто організовувати повноцінну в соціальному і моральному відношення життєдіяльність.

Діяльнісний підхід потребує переведення дитини в позицію  суб’єкта пізнання, праці і спілкування. Це, в свою чергу, потребує реалізації полісубєктного (діалогічного) підходу, який випливає з того, що сутність людини значно багатша, різнобічніша і складніша, ніж її діяльність. Цей підхід заснований ні вірі в позитивний потенціал людини, в її необмежені творчі можливості постійного розвитку і самовдосконалення.

Важливим при цьому  є те, що активність особистості, її потреба в самоудосконаленні  розглядаються неізольовано. Особистість  розвивається тільки в умовах взаємовідносин з іншими людьми, побудованих за принципом діалогу. Діалогічний  підхід в єдності з особистісним і діяльнісним є важливою складовою  методології гуманістичної педагогіки.

Реалізація вищеназваних принципів здійснюється у взаємозв’язку  з культурологічним підходом. Будучи універсальною характеристикою  і специфічним способом людської діяльності, культура, немовби задає  соціально-гуманістичну програму і  передбачає спрямованість того чи іншого виду діяльності, її ціннісних типологічних особливостей і результату. Таким чином, засвоєння особистістю культури передбачає засвоєння нею засобів творчої діяльності.

Дитина живе, навчається, формується й розвивається в конкретному  соціокультурному середовищі, належить до певного етносу. У зв’язку  з цим культурологічний підхід трансформується  в етнопедагогічний. В такій трансформації  проявляється єдність інтернаціонального, національного й індивідуального.

У радянській системі виховання  значення національного елемента у  вихованні підростаючого покоління  недооцінювалось. Більш того, простежувалась тенденція ігнорування багатої спадщини національної культури, зокрема, народної педагогіки. Завдання педагогів у зв’язку з цим полягає в тому, щоб, з одного боку, вивчати, формувати це середовище, а з іншого – максимально використовувати його виховні можливості.

Одним з відроджу вальних  є антропологічний підхід, який вперше розробив К. Д. Ушинський. Сутність його полягає в системності використання даних усіх наук про людину як предмет  виховання і їх урахування при  плануванні та здійсненні педагогічного  процесу. До широкого кола антропологічних  наук К. Д. Ушинський включав анатомію, фізіологію і патологію людини, психологію, логіку, філософію, географію, статистику, політичну економію та історію в  широкому значенні. В усіх цих науках. Як він вважав, викладаються, порівнюються і групуються факти й ті відношення, в яких виявляються властивості предмету виховання, тобто людини.

Відзначені методологічні  принципи педагогіки, як галузі гуманітарного  знання, дозволяють, по-перше, виявити  не уявні, а дійсні її проблеми і  тим самим визначити стратегію, основні способи їх розв’язання. По-друге, це дає можливість цілісно  і в діалектичній єдності проаналізувати всю сукупність найбільш значущих освітніх проблем і встановити їх ієрархію. І нарешті, по-третє, дані методологічні  принципи дозволяють отримати об’єктивні знання і позбутися раніш існуючих педагогічних стереотипів.

 

 

3. Організація і методика педагогічного дослідження

Дослідження в галузі педагогіки – це процес і результат наукової діяльності, спрямованої на отримання  нових знань про закономірності освіти, виховання, їх структуру і  механізм, зміст, принципи і технології. Воно покликане пояснити і передбачити  педагогічні явища і факти.

Педагогічні дослідження  за їх спрямованістю можна розділити  на фундаментальні, прикладні або  методичні. Фундаментальні дослідження  своїм результатом мають узагальнюючі концепції, які підводять підсумки теоретичних і практичних систем на прогностичній основі. Прикладні  або методичні дослідження –  це роботи, спрямовані на поглиблення  вивчення окремих аспектів педагогічного  процесу, розкриття закономірностей  педагогічної практики; розкриття конкретних науково-практичних рекомендацій, що ґрунтуються на вже відомих теоретичних положеннях.

Методологічний аналіз процесу  дослідження різноманітних педагогічних явищ стосується, головним чином, виявлення  його структури з точки зору дій, які дослідник повинен виконати, щоб повністю реалізувати цей  процес, і визначення майбутніх чергових дій та їхніх наслідків, щоб ефективно  розв’язати поставлену науково-дослідну проблему. Причому це дослідження  розуміється не як одиничний інтелектуальний  акт, у ході якого дослідник ставить  перед собою і розв’язує певну  педагогічну проблему, а як процес, що складається з чітких послідовних  дій, під час якого заздалегідь  виконані дії є необхідною умовою для виконання наступних. Ця сукупність дій часто має «неповторний»  характер. Дослідження в педагогіці є «неповторним» щодо предмета дослідження, конкретних дослідних дій, їхніх зв’язків, проведення та умов. Кожне дослідження повинне мати певну методологічну структуру що значною мірою сприяє кінцевому результатові. У зв’язку з цим методична структура дослідження в педагогіці складається з трьох періодів – підготовчого, реалізаційного і впроваджувального.

До підготовчого періоду  належать усі дії дослідника, що створюють необхідні умови або  сприяють досягненню основної мети педагогічних досліджень:

1. Вибір дослідної проблеми і визначення мети дослідження
2. Формулювання дослідної проблеми
3. Виокремлення та визначення змінних (визначення об’єкта і предмета дослідження)
4. Формулювання гіпотез
5. Визначення параметрів верифікації формульованих гіпотез
6. Вибір методу та опрацювання техніки дослідження
7. Опрацювання плану дослідження.