Ключові та предметні компетентності молодших школярів

Формування  предметних і ключових компетентностей  вимагає від учителя застосування методів, які передбачають активну  діяльність молодших школярів.

До таких  належать:

• продуктивні (вивчений матеріал застосовується на практиці);
• евристичні або частково пошукові (окремі елементи нових знань учень знаходить завдяки розв’язанню пізнавальних завдань);
• проблемні (учень усвідомлює проблему і знаходить шляхи її розв’язання);
• інтерактивні (активна взаємодія всіх учнів, в ході якої кожний школяр осмислює свою діяльність, відчуває свою успішність).

Остання група  методів найбільшою мірою відповідає вимогам компетентнісного навчання, оскільки організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, які сприяють формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії.

Однак використання інтерактивних методів у початковій школі вимагає від учителя ретельного попереднього їх аналізу на предмет доступності і доцільності застосування у початкових класах, а також прогнозування результатів. При цьому слід брати до уваги, що використання інтерактивних методів вимагає від учнів певної мовної, мовленнєвої та соціальної підготовки, якої молодші школярі здебільшого ще не мають.

Світ, у якому  доведеться жити нашим дітям, змінюється вчетверо швидше, ніж наші школи  – зазначає відомий американський  педагог, доктор В. Дагет.

І справді, в  школу приходять покоління дітей, які живуть в інформаційному суспільстві, у цифровому середовищі, і, щоб скористатися його перевагами, нам, педагогам необхідно переосмислити самоцінність знань.

Пам’ятайте, «знання  – це скарб, а вміння вчитись –  ключ до нього».

Тому у системі компетентнісно орієнтованого підходу до навчання магістральним напрямом діяльності вчителя є формування основних груп компетентностей учнів, що здійснюється у процесі безпосередньої взаємодії з учнем. Спрямованості зворотнього зв’язку підкреслено обов’язковим компонентом моніторингу сформованості компетентності учнів.

В умовах переходу від знаннєвої пародигми освіти до компетентнісної закономірно  відбувається трансформація пріоритетів  функцій: інформативна функція вчителя  як транслятора інформації поступається організаційній та управлінській функціям організатора доцільної учнівської діяльності.

Компетентнісний підхід у навчанні є актуальною проблемою  сьогодення, особливо у початковій школі. Мета педагогічної діяльності вчителя  – сформувати компетентну особистість молодшого школяра на основі розвитку пізнавального інтересу, навчити самостійно мислити, озброїти необхідними для цього знаннями, вміннями та навичками.

Пріоритети  педагогічної діяльності:

• набуття базового досвіду предметної діяльності;
• розвиток здатності розв’язувати  у повсякденному житті реальні проблеми – від побутових до виробничих;
• багатовимірність, тобто охоплення та розвиток усіх особистісних якостей учня;
• визначення та відображення функціональної грамотності учня.

Основною формою навчання є урок. У сучасній школі роль учителя в навчальному процесі полягає не лише в тому, щоб передати дітям певну суму знань, а й у тому, щоб активно залучати їх до пізнавальної діяльності, до активної співпраці, учити здобувати знання, формувати ціннісні ставлення.

Учень початкової школи отримує знання, уміння та навички, що допоможуть йому підготуватися  до подальшого навчання. Завдання вчителя  сучасної школи полягає у формуванні кола компетентностей – ключових, предметних, міжпредметних.

Найбільш актуальним завданням сучасного вчителя є формування ключових компетентностей молодшого школяра.

Учні – найголовніші фігуранти в процесі навчання. Саме для них організований навчально-виховний процес, і цей процес має бути цікавим, щоб дітям хотілось навчатись.

Робота над формуванням компетентностей починається з визначення мети уроку (цілепокладання), що випливає із певної теми, і як наслідок – очікуваних результатів, тобто знань, умінь та навичок, що їх учні отримають і зможуть застосувати у конкретних ситуаціях. Важливим є вміння учнів самостійно визначити результати роботи на уроці. Для цього на уроках доцільно використовувати прийом «Очікувані результати». Він дає кожній дитині можливість проаналізувати наприкінці кожного уроку, чи досягла вона поставленої мети, визначити, над чим іще слід попрацювати. Наприклад, за кожне виконане завдання учень отримує картку із написом: «Відмінник», «Добрик», «Питайлик». Якщо учень отримав більше перших та других карток, значить, він повністю засвоїв матеріал уроку, якщо других і третіх – треба ще попрацювати.

Реалізація  компетентісного підходу в процесі  навчання читати молодших школярів зумовлює необхідність з’ясування сутності читацької компетентності, її структури, складових, визначення ролі й місця у системі інших компетентностей.

В історії розвитку людства читання завжди відігравало  важливу роль. Сьогодні читання пронизує усі сфери нашої життєдіяльності. Воно покладене в основу освітньої, пізнавальної, інформаційної, професійної  діяльності людини. Розвиток сучасних технологій потребує набагато вищого рівня сформованості вміння читати, ніж раніше. Стрімке зростання обсягу інформації, яку необхідно засвоїти для успішної подальшої життєдіяльності, потребує збільшення темпу читання, швидкості і якості розуміння прочитаного й прийняття рішення. З огляду на це, читання стає основою освіти і самоосвіти, провідною навичкою самоосвіти людини упродовж життя.

Отже, навчальному  предмету «Читання», який є важливою складовою освітньої галузі «Мови  і літератури» Державного стандарту  початкової загальної освіти, належить особлива роль у розвитку і вихованні особистості молодшого школяра.

Пригадаємо, що читання є одним із видів мовленнєвої  діяльності школяра, дотичної до творчої. Читацька діяльність зумовлена навчальними  і суто особистісними потребами людини, має свої завдання і мотиви, засоби і способи, спрямована на певний предмет і результат.

Завдання читача залежать від його віку, рівня культурного  розвитку, зумовлені певною навчальною ситуацією. Так, наприклад, вчителі, звертаються  до книги для того, щоб пригадати текст літературного твору, який вивчається на уроці, проаналізувати його і підготуватися до уроку; знайти нову інформацію, необхідну для підготовки й успішного виконання своєї професіональної діяльності. Але у вільний час вони звертаються до книги для того, щоб отримати естетичну насолоду, зазнати різноманітні емоції, переживаючи разом з героями літературного твору життєві колізії та й за самих героїв; щоб відкрити для себе нового письменника або ще раз перечитати твори улюблених авторів.

Необхідність  у читанні формується поступово  і пов’язана з емоційним, естетичним впливом літератури як виду мистецтва, з її інформаційним потенціалом (можливість відкриття нової інформації для читача).

Мотивами читацької  діяльності є: соціальні, обумовлені запитами суспільства (тобто отримання інформації, необхідної для діяльності, спрямованої на розвиток суспільства), і особистісні – власний розвиток, естетичне переживання. Наукові мотиви (отримання нових знань) можуть бути як соціальними, обумовлені запитами суспільства, так і особистісними (підтвердження своєї компетентності, прагнення до саморозвитку та самовдосконалення).

Предметом читання  є книга, писемне мовлення у вигляді  тексту.

Засобами досягнення мети – навичка читання (технічний  аспект процесу читання), система умінь, необхідних для повноцінного сприймання й осмислення прочитаного.

Процес читацької діяльності – це прийоми, якими користується читач для сприймання, усвідомлення і розуміння тексту, здатності  до рефлексії на основі прочитаного.

Читання – це не тільки вид діяльності особистості, а й складний психологічний процес, який характеризується двома взаємопов’язаними сторонами: технічною (рух очей і мовленнєва діяльність) і мислительною (сприймання і розуміння прочитаного, тобто взаємодія почуттів і думок читача).

У методиці викладання літератури під читанням розуміють процес сприймання словесного твору.

Очевидно, що читацька діяльність залежить як від специфіки  тексту (художнього чи наукового), так  і від завдань, які ставить  перед собою читач.

Аналіз змісту, мети і завдань літературної освіти молодших школярів дозволив нам зробити  такі висновки.

Літературний  розвиток трактується в сучасній методиці як віковий і одночасно навчальний тристоронній процес, який охоплює:

1) формування  читача (навчання сприймати, осмислювати й інтерпретувати художній твір у єдності його форми і змісту, оцінювати його з естетичних позицій і висловлювати власну оцінку);

2) розвиток літературної  творчості школярів, здатність адекватно  висловлюватися і виражати себе  в слові;

3) розширення  культурного поля школяра, його  розвиток як носія і творця  культури.

Літературний  розвиток – процес віковий, оскільки в міру розвитку світогляду, збагачення читацького досвіду сприйняття людиною  того самого твору з роками буде поглиблюватися, сприйматися з іншого погляду. Але це і навчальний процес: характер навчання обов’язково позначається на процесі літературного розвитку, що може як сприяти його розвитку, так і гальмувати його. Сучасна методична наука шукає засоби й умови, технології, які сприятимуть літературному розвитку школяра, який, сприяє реалізації психічного розвитку особистості, забезпечує формування механізмів її спілкування з культурою, розширює уяву й емоційну чуйність до літературних творів.

Сутність літературної освіти молодшого школяра полягає в розвитку інтелектуальної та емоційної сфери кожного учня, повноцінних навичок читання, мовлення, ознайомленні школярів з дитячою літературою в поєднанні жанрових форм, авторської і тематичної розмаїтості, у художньо-естетичному освоєнні тексту і дитячої книжки, у формуванні творчих здібностей.

Таким чином, у  процесі літературної освіти:

• відбувається становлення дитини-читача, здатної до самостійної читацької, творчої діяльності;
• здійснюється її мовленнєвий, літературний, інтелектуальний розвиток;
• формуються морально-естетичні уявлення і поняття, збагачуються почуття, виховується потреба в систематичному читанні.

Для досягнення мети виконуються такі завдання:

• формування в учнів повноцінної навички читання як базової у системі початкового навчання;
• ознайомлення учнів з дитячою літературою в авторській, жанровій, тематичній різноманітності;
• формування у дітей соціальних, морально-етичних цінностей через художні образи літературних творів;
• формування у школярів умінь сприймати, розуміти, аналізувати літературні і навчальні тексти різних видів; з використанням елементарних літературознавчих понять;
• розвиток мовлення учнів; формування умінь створювати власні висловлювання за змістом прочитаного (прослуханого);
• розвиток творчої літературної діяльності школярів;
• формування у школярів прийомів самостійної роботи з різними типами і видами дитячих книжок; умінь здійснювати пошук, відбір інформації для вирішення навчально-пізнавальних завдань;
• виховання потреби в систематичному читанні як засобові пізнання світу, самопізнання, загальнокультурного розвитку.

Досягнення  зазначеної мети сприятиме формуванню у молодших школярів читацької компетентності.

Читацьку компетентність у системі початкового навчання доцільно розглядати як предметну. Як уже зазначалося, предметну компетентність ми розуміємо як особистісне утворення, що інтегрує відповідно до вимог певного предмета, знання, уміння й навички, особистий досвід, ставлення до процесу і результату. Відтак і читацьку компетентність учня ми будемо розуміти як сукупність освітніх елементів, яка виявляється у володінні системою літературних знань, умінь і навичок, переживань, емоційно-ціннісних орієнтацій, переконань особистості та здатності їх використовувати з метою пізнання навколишньої дійсності, задоволення власних потреб (пізнавальних, естетичних, самоосвітніх та ін.). Як бачимо, читацька компетентність визначається не лише обсягом літературних знань, початкових читацьких умінь і навичок з їх відтворенням, а й здатністю школяра засвоювати знання та застосовувати їх у власній літературній діяльності.

Передумовами  оволодіння читацькою компетентністю є достатньо сформована навичка  читання молодшого школяра, спеціальні здібності та інтерес до читання  літературних творів.

У методичному  аспекті читацька компетентність молодшого школяра – це володіння комплексом читацьких знань, умінь і навичок, ціннісних ставлень учнів, які надають можливість учневі свідомо здійснювати пошук книг, відбір інформації для вирішення навчально-пізнавальних завдань і виявляються у процесі сформованості повноцінної навички читання, розуміння текстів різних жанрів, обізнаності з колом читання (доступного дітям цього віку), сформованості особистісних ціннісних суджень щодо прочитаного.