Гра як засіб розвитку особистості дитини

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.Роль ігрового  навчання в розвитку особистості  дитини

 

Гра дуже стара. Їй стільки  років, скільки всьому людському  роду. А ще вона надзвичайно живуча. Свідчення про неї знаходять  у найстародавніших пластах землі  разом з першими знаряддями праці. Цікавий факт, що дерев’яна лялька, знайдена під Смоленськом, кам’яний ведмедик, відкритий у розвалинах знаменитої Трої, костяна іграшка, знайдена на острові Паски, дуже схожі на іграшки, які виставлені у вітринах магазинів сьогодні. Так, так! Ці прабабусі наших іграшок жили дуже давно. Хто їх вигадав, хто зробив – встановити неможливо.

Гра, як тінь, народилась разом  з дитиною, стала її супутником, вірним товаришем. Але ми називаємо її дивом  не за довголіття. Вона заслуговує великої  людської поваги, значно більшої, ніж  надають люди сьогодні, за ті колосальні, сховані часом від очей виховні резерви, за великі педагогічні можливості, які закладені в ній [2, с. 119].

З давніх-давен в Україні  будь-які зібрання дітей супроводжувалися ігровою діяльністю. Змагалися у  стрільбі з луків, метанні сніжок, катанні на санчатах, лижах, ковзанах. Народна виховна мудрість емпірично  передбачала розв’язання важливих технологічних завдань формування особистості дитини. Зокрема засобами народної гри виводили маленьку людину з її реального побутового повсякденного життя, запобігали складання стереотипів й недовіри до своїх сил. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у грі вправи активізували рухливість, розвивали процеси мислення, викликали в неї позитивні емоції [1, с. 243].

З переходом із умов гри  до умов навчальної діяльності настає в житті дитини переломний момент. Нове становище дитини в суспільстві  визначається тим, що вона просто йде  з дитячого садка до школи, а тим, що навчання для неї стане віднині  обов’язковим.

За результат свого  навчання дитина нестиме відповідальність перед вчителем, школою й своєю  сім’єю. Тепер дитина мусить дотримуватись однакових для всіх школярів правил. І тут на допомогу учням і вчителям знову приходить гра. У сучасних – це не спонтанні ігри, не стихійно засвоєний від старших поколінь розваги за правилами. Сьогодні гра контролюється системою суспільного виховання.

У грі при цьому існує  суб’єктивна свобода для дитини. Тут діти мають змогу самостійно (без допомоги дорослих) розподіляти ролі, контролювати один одного, стежити за точністю виконання того чи іншого завдання. Тут дитина виконує роль, яку взяла на себе, враховуючи свій досвід. Гра стає сьогодні школою соціальних відносин для кожної дитини. Під час гри дитина ознайомлюється з великим діапазоном людських почуттів й взаємостосунків, вчиться розрізняти добро і зло. Завдяки грі у дитини формується здатність виявляти свої особливості, визначати, як вони сприймаються іншими, й з’являється потреба будувати свою поведінку з урахуванням можливої реакції інших [7, с. 213].

Формування учня самостійною, ініціативною, вдумливою особистістю, буде успішним, якщо вчитель потурбується про це з першого проведеного  уроку. Одним з найперспективніших шляхів виховання  активних учнів, озброєння їх необхідними вміннями і навичками є впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають навчальні ігри.

Упродовж життя людина грає ту чи іншу соціальну роль, що відведена  їй у суспільстві. За життя людина програє близько ста ролів  і до виконання кожної із них готується  сама або її готує суспільство.

У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою  діти пізнають світ. Без гри дітям  жити нудно, нецікаво. Буденність життя  може викликати у них захворювання. В грі діти й підліток перевіряють  свою силу і спритність, у них  виникають бажання фантазувати, відкривати таємниці і прагнути чогось прекрасного. За вмілого відокремлення  гра може стати не замінимим помічником педагога.

Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні  потреби, а ще – спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання  соціальних, професійних, творчих функцій  у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров’я, радість дитячого життя.

У процесі гри в учнів  виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні.

Коли вчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі  створюється доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Плануючи урок, учитель має добирати ігри, які були б цікаві й зрозумілі.

В грі формується багато особливостей особистості дитини. Гра – це своєрідна школа підготовки до праці. В грі виробляється спритність, витримка, активність. Гра – це школа спілкування дитини.

Гра тільки здається легкою. А насправді вона потребує, щоб  дитина,  яка грається, віддавала грі максимум своєї енергії, розуму, витримки, самостійності. Гра постійно стає напруженою працею і через зусилля веде до задоволення.

Гра є найприроднішою і  найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. Це К.Д.Ушинський писав: „Зробити серйозне заняття для дитини цікавим – ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності... З перших ж уроків привчайте дитину полюбити свої обов’язки й знаходити приємність в їх виконанні”.

Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з  колективом класу, взаєморозуміння  між учителем і учнем. У процесі  гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять, жабода до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потребу в діяльності, в процесі гри дитина „добудовує” в уяві все, що недоступне їй в навколишній дійсності, у захопленні не помічає, що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію.

У грі найповніше проявляються індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей. Гра – це творчість, гра – праця. „Праця – шлях дітей до пізнання світу” – писав О.М.Горький.

Гра належить до традиційних  і визнаних методів навчання і  виховання, дошкільників, молодших школярів і підлітків. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій  діяльності освітня, розвиваюча й виховна  функція діють у тісному взаємозв’язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні  можливості, виховує особистість.

Задовольняючи дитячу допитливість, залучити їх до активного пізнання оточуючого світу, оволодіти способами  пізнання зв’язків між предметами та явищами допоможе гра [8, с. 244].

Навчатись, граючись! Ця ідея цікавила багатьох педагогів і вихователів. Практично вирішити цю проблему зміг наш сучасник, нині добре відомий  всім Ш.О.Амонашвілі. Він показав, як через гру можна увести дитину в складний світ пізнання. Ш.О.Амонашвілі грає, спілкуючись із своїми учнями. І це важливе вміння дорослої людини стати на один рівень з дитиною щедро винагороджується – блиском допитливих очей, живою активністю сприймання, щирою любов’ю до вчителя.

Високо цінили гру як метод  навчання та виховання російські  педагоги та інші діячі ХІХ століття, зокрема М.О.Добролюбов, М.Г.Чернишевський, Г.В.Плєханов. Вони своїми передовими поглядами зробили цінний внесок у теорію гри, підкреслювали зв’язок гри з навколишнім життям.

За їхнім твердженням, ігри не проходять безслідно для  майбутнього життя дитини й значною  мірою сприяють формуванню особистості. Діти не люблять нерухомих, закінчених, добре зроблених іграшок, яких вони не можуть змінити за своїм бажанням. Найкращою іграшкою, на їхню думку, буде та, яку дитина може змінити  найрізноманітнішим способом.

Видатні педагоги запевняли, що дитина в грі не є пасивною. Вона прагне вплинути на дійсність, перетворити  її в доступних їй межах. Подальша розробка і дійсно наукове обґрунтування  теорії і методики гри здійснюється видатним педагогом А.С.Макаренком.

Гра привертає його увагу  тому, що вона являє собою активну  колективну діяльність, у процесі  якої формується особистість дитини. А.С.Макаренко оцінює гру як один із засобів всебічного виховання дітей. Гру він вважає підготовкою до життя, перехідним ступенем до трудової діяльності. За його словами, гра повинна бути тісно пов’язана зі всіма іншими засобами виховання й проникання в усе життя колективу.

Отже, вказуючи нові  шляхи  і засоби виховання підростаючого  покоління, видатні педагоги своїми працями зробили цінний внесок у  теорію і практику гри.

А чи можна уявити собі молодшого  школяра нічим не зайнятим? Звичайно, ні. Прагнення до діяльності, рухомість, характерна для цього віку, постійно шукають вихід. Тому у вільний  від занять час дитина або читає, або малює, або з великою цікавістю  грає.

Про гру сказано багато гарних слів. Її називають джерелом радості, королевою дитинства і  восьмим чудом світу. Гра є  неминучим супутником дитини. Гра – це самостійна діяльність, в якій діти вперше вступають у спілкування з ровесниками, їх об’єднує єдина мета, спільні зусилля її досягнення, спільні інтереси і переживання.

Всі визначення  гри –  правильні, бо гра для дитини –  саме життя, з усіма його прикрасами, хвилюваннями, вдачею і розчаруваннями. Гра є самостійною діяльністю учнів, яка поступово перетворюється у засіб виховання і дає  змогу використати її для розв’язання  відповідних завдань.

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

У представленої роботі нами було розглянуто поняття «гри», її теоретичні особливості. Представлене дослідження підводить нас до розуміння, що гра – явище яке історично склалося, самостійний вид діяльності, який має корисним засобом виховання дитини. Цю ухвалу точніше виявляє сутність гри. Також у роботі представлені найвідоміші теорії гри, таких відомих учених як Ф.Шиллер ,В.Вундт, Г.Спенсер та інших, проаналізований вплив гри в розвитку творчих здібностей людини.

Упродовж життя людина грає ту чи іншу соціальну роль, що відведена  їй у суспільстві. За життя людина програє близько ста ролів  і до виконання кожної із них готується  сама або її готує суспільство.

У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою  діти пізнають світ. Без гри дітям  жити нудно, нецікаво. Буденність життя  може викликати у них захворювання. В грі діти й підліток перевіряють  свою силу і спритність, у них  виникають бажання фантазувати, відкривати таємниці і прагнути чогось прекрасного. За вмілого відокремлення  гра може стати не замінимим помічником педагога.

Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні  потреби, а ще – спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання  соціальних, професійних, творчих функцій  у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров’я, радість дитячого життя.

Потрапляючи до школи після  дитячого садка, дитина зустрічається  з іншим видом діяльності –  навчанням. Але гра залишається  важливим засобом не лише відпочинку, а й творчого пізнання життя. Ігрова позиція – могутній засіб виховного  впливу на дітей.

Гра належить до традиційних  і визнаних методів навчання і  виховання, дошкільників, молодших школярів і підлітків. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій  діяльності освітня, розвиваюча й виховна  функція діють у тісному взаємозв’язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість.

Задовольняючи дитячу допитливість, залучити їх до активного пізнання оточуючого світу, оволодіти способами  пізнання зв’язків між предметами та явищами допоможе гра.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Артемова Л.В. Вчися граючись. – Київ.: Томіріс, 2003.ююююююююфй
2. Бардакова Ю.Є. Інтелектуальні ігри в початковій школі. – Х.: Вид. Група «Основа», 2006.
3. Заболотний В.Ф., Пішенко О.В. Комп’ютерні ігри як засіб зацікавлення учнів//Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка. Випуск 36. Серія: педагогічні науки: Збірник у 2-х т. – Чернігів: ЧДПУ, 2006 – № 36. – Т. 1.
4. Кудикіна Н. Педагогічне керівництво інтелектуальними іграми у позаурочному навчально-виховному процесі // Початкова школа. – 2004. – №4.
5. Пихтіна Н.П. Педагогіка гри: тексти лекцій/ Н.П. Пихтіна. – Ніжин: видавництво НДУ ім.. М.Гоголя, 2007. – 103 с.
6. Ретюнских Л.Т. Философия игры. – М.: Вузовская книга, 2002.
7. Сиротенко Г.О. Сучасний урок: інтерактивні технології навчання. – Харків: Видавнича група «Основа», 2003.
8. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук. – метод. Посіб./О.І.Пометун, Л.В.Пироженко; За ред.. О.І.Пометун. – Київ.А.С.К., 2006.
9. Телячук В., Лесіна О. Інноваційні технології навчання в початковій школі. – Вінниця, 2004.
10. Щербань П.М. Навчально-педагогічні ігри. – Київ, 1993.