Гра як засіб розвитку особистості дитини

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП	3
1.Особливості гри як  засобу всебічного розвитку дитини	5
2.Застосування гри як засобу розвитку особистості	10
3.Гра як розвиток творчих здібностей людини	14
4.Роль ігрового навчання в розвитку особистості дитини	19
ВИСНОВКИ	24
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

З давніх-давен в Україні  будь-які зібрання дітей супроводжувалися ігровою діяльністю. Змагалися у  стрільбі з луків, метанні сніжок, катанні на санчатах, лижах, ковзанах. Народна виховна мудрість емпірично  передбачала розв’язання важливих технологічних завдань формування особистості дитини. Зокрема засобами народної гри виводили маленьку людину з її реального побутового повсякденного життя, запобігали складання стереотипів й недовіри до своїх сил. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у грі вправи активізували рухливість, розвивали процеси мислення, викликали в неї позитивні емоції.

З переходом із умов гри  до умов навчальної діяльності настає в житті дитини переломний момент. Нове становище дитини в суспільстві  визначається тим, що вона просто йде  з дитячого садка до школи, а тим, що навчання для неї стане віднині  обов’язковим.

За результат свого  навчання дитина нестиме відповідальність перед вчителем, школою й своєю  сім’єю. Тепер дитина мусить дотримуватись однакових для всіх школярів правил. І тут на допомогу учням і вчителям знову приходить гра. У сучасних – це не спонтанні ігри, не стихійно засвоєний від старших поколінь розваги за правилами. Сьогодні гра контролюється системою суспільного виховання.

Ігрова діяльність має  багато спільного з працею, особливо, у дитячому віці. Однак у процесі гри людина не створює тих матеріальних цінностей задоволення життєвих потреб. Принаймні вдосконалення знарядь виробництва, з недостатнім розвитком мови, мислення гри виділяються в самостійний вид діяльності, стає багатшими за змістом, у яких виявляються абстрактні форми рухів, з'являються нові, складніші дії. Відокремившись у досить самостійний вид діяльності, ігри завжди визначалися життям суспільства, що знаходило відображення як з їхньої змісті, а й у завданнях їх використання їх у цілях дітей відповідно до законів цього товариства.

Гра - одна видатніших явищ життя, діяльність, начебто нікому не потрібна разом із тим необхідна. Мимоволі чаруючи і привертаючи до собі як життєве явище, гра була дуже серйозною і важкою проблемою для наукової думки. [1, с. 65].

Насамперед, гра - це осмислена  діяльність, тобто. сукупність осмислених дій, об'єднаних єдністю мотиву. Поширене уявлення у тому, що гра є лише функціонуванням, породжується тим, що ігрове дію відбувається не заради практичного ефекту, який спрямований на предмет. І все-таки людська гра це зовсім непросто функціонування дозрілих в організмі систем і рух, яке здійснюється лише оскільки всередині організму з'явився надлишок нерозтраченою енергії. Гра - це діяльність, це що означає, що гра є вираженням певного відносини особистості до навколишньої дійсності. [2,с.18].

Серед педагогів та психологів інтерес до гри вже є традиційним. Досить назвати лише окремих авторів класиків психології, – займалися проблемами гри: К.Бюллер, А.Валлон, Л.С. Виготський, К. Гросс, А.В.Запорожець, К.Коффка, О.Н.Леонтьєв, Ж.Піаже, С.Л.Рубінштейн, З.Фрейд, У.Штерн, Д.Б.Эльконин та інших.

Традиційно гра вивчається з погляду двох основних підходів: діагностичного, властивого дослідників  психоаналітичного напряму, іпрожективной психології (А.Аммонс, П.Бланшард, Еге. Еріксон, П.Хагмен, A. Кадіс та інших.), ікоррекционного, поданого до ігровий терапії (М. Міллер, A. Фрейд, M. Кляйн, Д. Сміт та інших.).

Соціальна значимість можливостей  застосування психологічних ігор й  аналіз стану наукової розробленість  цього процесу виявили вибір  проблеми цього дослідження, що полягає  у вивченні особливостей психологічних  ігор, і навіть, у визначенні можливостей  застосування психологічної гри  акторів-професіоналів з педагогіки та психології.

1.Особливості  гри як засобу всебічного розвитку  дитини

 

Психологічна природа, сутність, виховні та інші можливості гри як складного, багатофункціонального  феномену втілені в її ознаках, одні з яких властиві будь-якій соціальній діяльності, інші — тільки грі. Дитяча гра зумовлена віковими особливостями особистості.

Грі властиві певні загальні, універсальні ознаки:

1. Гра як активна форма  пізнання навколишньої дійсності.  Різноманітність її форм уводить  дитину у сферу реальних життєвих  явищ, завдяки чому вона пізнає  якості та властивості предметів,  їх призначення, способи використання; засвоює особливості стосунків  між людьми, правила і норми  поведінки; пізнає саму себе, свої  можливості і здібності. Гра  іншим чином відкриває шляхи  пізнання світу, ніж праця і  навчання. У ній практичне, дієве  освоєння дійсності відбувається  раніше, ніж здобуття знань. Інтерес  дитини до гри поступово вичерпується  внаслідок засвоєння знань і  умінь. Це спричиняє розвиток  сюжету гри, появу нових ролей у ній.

2. Гра як свідома і  цілеспрямована діяльність. Кожній  грі властива значуща для дитини  мета. Навіть найпростіші ігри-дії  з предметами мають певну мету (нагодувати, покласти ляльку спати  тощо). Чим менша дитина, тим більш  наслідувальними є її ігрові  дії. Поступово зростає рівень  усвідомленості дітей у грі.  Щоб досягти мети, вони відбирають  необхідні засоби, іграшки, здійснюють  відповідні дії та вчинки, вступають  у різноманітні стосунки з  товаришами. Діти домовляються про  тему і зміст гри, розподіляють  ролі, певною мірою планують свою  діяльність. Усе це свідчить про  цілеспрямований, свідомий характер гри [5, с. 29].

Крім загальних, гра наділена специфічними, характерними тільки для неї ознаками:

1. Гра як вільна, самостійна  діяльність, що здійснюється за  особистою ініціативою дитини. У  грі дитина реалізує свої задуми, по-своєму діє, змінює за своїми  уявленнями реальне життя. Гра  є вільною від обов'язків перед  дорослими сферою самодіяльності та самостійності дитини, оскільки, граючись, дитина керується власними потребами та інтересами. Воля і самостійність дитини виявляються у виборі гри, її змісту, у добровільності об'єднання з іншими дітьми, у вільному входженні в гру і виході з неї тощо.

2. Наявність творчої основи. Гра завжди пов'язана з ініціативою,  вигадкою, кмітливістю, винахідливістю, передбачає активну роботу уяви, емоцій і почуттів дитини. Ініціативу  і творчість у різних ситуаціях  діти виявляють по-різному. В  одних іграх їхня творчість  пов'язана з побудовою сюжету, вибором змісту, ролей; в інших  — виявляється у виборі способів  дії, їх варіативності (жмурки, ігри у доміно, м'яч тощо). Багато  ігор вимагають уміння узгоджувати  свої дії, швидко змінювати  тактику своєї поведінки чи  способи дій (рольові, рухливі  ігри). Значну творчу роботу передбачають  дидактичні ігри, які мають на  меті розвиток пізнавальної активності, допитливості, швидкості розумових  дій, ініціативи у прийнятті рішень.

Творчий елемент є носієм індивідуальності кожного гравця, тому гра є засобом розвитку творчості, формування здібностей дітей.

3. Емоційна насиченість.  У процесі гри діти переживають  певні почуття, пов'язані з  виконуваними ролями: турбота, ніжність  «матері», відповідальність «лікаря», справедливість «вихователя» тощо. У колективних іграх вони виявляють  дружбу, товариськість, взаємну відповідальність, відчувають радість від результату, подолання труднощів. Більшість  ігор супроводжуються естетичними емоціями [5, с. 33].

Отже, гра як провідний  вид діяльності дитини поєднує в  собі як загальні для будь-якої соціальної діяльності ознаки (цілеспрямованість, усвідомленість, активна участь), так  і специфічні (свобода і самостійність, самоорганізація, наявність творчої  основи, почуття радості й задоволення).

Гра є багатоманітним за змістом, характером, формою явищем.

Одна з перших класифікацій гри належить К. Гросу, який поділяв ігри на дві групи:

1) експериментальні («ігри  звичайних функцій»). До них належать  сенсорні, моторні, інтелектуальні, афективні ігри, вправи для формування  волі. На думку Гроса, у своїй  основі ці ігри мають інстинкти,  що забезпечують функціонування  організму як цілісного утворення і визначають зміст ігор;

2) спеціальні («ігри спеціальних  функцій»). До цієї групи належать  ігри, під час яких розвиваються  необхідні для використання в  різних сферах життя (суспільного,  сімейного) часткові здібності,  їх поділяють за інстинктами,  які в дітей проявляються і вдосконалюються.

Відомий німецький психолог Вільям Штерн (1871— 1938) класифікував ігри на індивідуальні (за задумом дитини) та соціальні (спільні з іншими). При цьому він спирався на вихідне положення своєї теорії конвергенції про необхідність розвивати внутрішні сили дитини, її здібності й одночасно враховувати вплив середовища, в якому вона перебуває. На його погляд, зовнішній фактор (соціальне оточення) дає лише матеріал для гри, вибір якої дитина здійснює інстинктивно.

Швейцарський психолог Ж. Шаже виокремлював:

— ігри-вправи (виникають  у перші місяці життя дитини);

— символічні ігри (найпоширеніші  ігри дітей віком від двох до чотирьох років);

— ігри за правилами (ігри дітей  від семи до дванадцяти років).

Більш детальну класифікацію ігор запропонувала сучасна американська дослідниця Катрін Гарвей, поділивши їх на:

— ігри з рухами і взаємодією (відображають надлишок енергії та емоційний настрій дітей);

— ігри з предметами (починаються  з маніпуляції, далі — практика і  тренування до повного вдосконалення);

— мовні ігри (створення  дітьми римованих творів, які не мають точного смислового змісту, — пісеньок, лічилок, приказок, жартів тощо);

— ігри із соціальним матеріалом («драматичні» або «тематичні»). Організовують  їх діти самостійно, розвивають за власним  задумом. Як правило, ці ігри мають персонажів двох типів: стереотипних (мама, лікар та ін.) і тих, що змінюються;

— ігри за правилами, заданими дорослими;

— ритуальні ігри (засновані  на рухах, ігрових предметах, мові, соціальній умовності) [8, с. 137].

Узявши за основу класифікації ігор психологічні принципи, російський педагог П. Лесгафт виокремив сімейні («імітаційні») ігри, в яких діти дошкільного віку повторюють те, що бачать у навколишньому житті, та шкільні ігри, які мають певну форму, конкретну мету і правила.

Загальну класифікацію ігор збагачує обґрунтування С. Русовою народних ігор як прадавнього засобу виховання і навчання дітей, нескінченного джерела духовних сил, патріотичних почуттів, формування характеру і світогляду дошкільнят. Ці ігри прилучають дітей до народної мудрості, досвіду поколінь. До цього часу вони не мають наукової класифікації і використовуються для розвитку мовлення дітей, ознайомлення з природою, життям і працею дорослих тощо. Класифікація С. Новосьолової, маючи у своїй основі організаційно-функціональне джерело ігор, розрізняє:

1) самостійні ігри (виникають з ініціативи дітей):

— ігри-експериментування;

— сюжетні ігри (сюжетно-відображувальні, сюжетно-рольові, режисерські, театралізовані);

2) ігри, що виникають з  ініціативи дорослого, який використовує  їх з освітньою та виховною метою:

— навчальні ігри (дидактичні, сюжетно-дидактичні, рухливі);

— розважальні ігри (ігри-забави, ігри-розваги, інтелектуальні, святково-карнавальні, театрально-постановні);

3) ігри, що мають своїм  джерелом історичні традиції  етносу (народні). Можуть виникати  з ініціативи дорослого, старших дітей.

Сучасна педагогіка найчастіше послуговується такою класифікацією ігор:

1. Творчі ігри. До них  належать режисерські, сюжетно-рольові  (сімейні, побутові, суспільні), будівельно-конструкційні,  ігри на теми літературних  творів (драматизації, інсценування).

2. Ігри за правилами.  Цю групу утворюють рухливі  (великої, середньої, малої рухливості; сюжетні, ігри з предметами; з  переважанням основного руху: бігу, стрибків тощо; ігри-естафети) та  дидактичні ігри (словесні, з іграшками, настільно-друковані).

Окрему групу становлять народні ігри (забави, рухливі, дидактичні, обрядові).

Кожна класифікація є досить умовною і не вичерпує всього різноманіття ігор. Наприклад, творчі ігри теж підпорядковані певним правилам, оскільки без правил неможлива будь-яка спільна діяльність, а ігри за правилами передбачають елементи творчості. У творчій грі  їх установлюють діти, у рухливих і  дидактичних іграх — дорослі, переслідуючи виховну та навчальну  мету. У творчих іграх і в  іграх за правилами фігурують  мета, уявна ситуація, самостійність  дій, активна робота уяви, творчість. Різняться ці дві великі групи  ігор спрямованістю творчої активності дітей: творчі передбачають реалізацію задуму, розвиток сюжету; ігри за правилами  — вирішення завдань і виконання правил [4, с. 31].